Рішення

від 15.01.2019 по справі 910/14243/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 15.01.2019Справа №  910/14243/18 Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу за позовом   фермерського господарства "Жовтневий дар" до                      товариства з обмеженою відповідальністю  "Діловий Агросервіс" про                    стягнення   291   517,56    грн. Представники сторін:   не викликались. ВСТАНОВИВ: До господарського суду міста Києва надійшла позовна заява фермерського господарства  "Жовтнемвй Дар" до товариства з обмеженою відповідальністю  "Діловий Агросервіс" про      стягнення      291   517,56 грн. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору поставки №13/08-2 від 13.08.2018 року належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання по сплаті поставленого товару, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість у заявленому розмірі. Ухвалою господарського суду м. Києва від 05.11.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву. Вищезазначена ухвала суду від 05.11.2018 направлялася відповідачу, але була повернуту до суду 10.12.2018 у зв'язку з закінчення терміну зберігання кореспонденції. Відповідач не скористався наданим йому законом правом подати письмові заперечення проти позову. Відповідно до ч. 9   ст. 165      ГПК України   суд вирішує справу за наявними матеріалами. Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню. Відповідно до ч.1   статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно з ч.1   статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частина 2   статті 509 ЦК України   передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених   статтею 11 цього Кодексу. Відповідно п.1 ч. 2   статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з ч. 1   статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. 13.08.2018 року між фермерським господарством "Жовтневий Дар" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Діловий Агросервіс" (покупець) укладено договір поставки №13/08-2 (надалі — договір поставки). Відповідно до п. 1   ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Пунктами 1, 2   статті 712 ЦК України   передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно із п. 6   статті 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення   Цивільного кодексу України   про договір купівлі-продажу. Положеннями ч. 1   статті 656 ЦК України   встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Відповідно до п.1.1 договору поставки  постачальник (позивач) зобов'язаний поставити і передати у власність покупцю (відповідачеві) сільськогосподарську продукцію власного виробництва – горох врожаю 2018 року (надалі - Товар) за ціною, якістю, кількістю та на умовах, узгоджених з покупцем з покупцем і вказаних у договорі та в додатках до договору, а покупець зобов'язується здійснити прийняття та оплату товару. Відповідно до п. 2.1 договору поставки постачальник передає Товар покупцю у власність та на умовах цього договору в повному обсязі в строк з 13.08.2018 до 31.12.2018. За п. 2.4 договору, датою поставки Товару вважається дата відмітки на Терміналі в місці призначення на товарно-транспортних накладних постачальника. Право власності на Товар у покупця виникає з моменту його передачі постачальником (п. 2.5 договору поставки).    Відповідно до накладних: №13/08 від 13.08.2018 та №14/08 від 14.08.2018 за якими відповідач отримав 26,145 та 34,746 тон гороху відповідно. Згідно з п.5.1 договору поставки ціна Товару згідно даного договору становить п'ять тисяч шістсот гривень. Ціна може змінюватися про що укладається додаткова угода. Пунктом 5.3 договору передбачено, що покупець здійснює оплату 100% вартості Товару на розрахунковий рахунок постачальника протягом 5-ти банківських днів з дня складання реєстру прийнятого зерна, але не раніше реєстрації податкової накладної. На виконання умов договору, позивачем поставлено відповідачу 61,161 тону Товару на загальну суму 342   501.85 грн. що підтверджується накладною №13/08 від 13.08.2018 товарно-транспортною накладною№13/08 від 13.08.2018, накладною 14/08 від 14.08.2018, товарно-транспортними накладними 13/08-1 та 13/08-2 від 13.08.2018. Позивачем було вчинено дії по реєстрації податкових накладних на відвантажений товар в Єдиному реєстрі податкових накладних від 31.08.2018 р/н в ЄРПН №9184668841 та р/н в ЄРПН №9184669367. 31.08.2018 відповідач здійснив часткову оплату отриманого товару, перерахувавши грошові кошти у сумі 57083,64 грн., що підтверджується випискою по рахунку №26001301866181 від 31.08.2018. Будь-яких інших доказів щодо сплати матеріали справи не містять. Частинами 1-3   статті 692 ЦК України   передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Відповідно до   ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525,   526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. У відповідності до   ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).       Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором поставки №13/08-2 від 13.08.2018 року у відповідача перед позивачем в сумі 285   418, 21 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та не спростований відповідачем, тому позовні вимоги визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Суд вважає за можливе задовольнити вимоги позивача у розмірі 469,18 грн. щодо  3 відсотків річних від суми несплаченої заборгованості. За наступним розрахунком: сума основної заборгованості помножено на 3% помножену ( кількість днів прострочення 365/100%). Сума 3% річних складає 285418,21х3 х (20/365/100) = 461,18 грн. У зв'язку з неналежним виконання грошових зобов'язань за договором, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 5630,17 грн.      за період з 06.09.2018 року по 26.09.2018 року. Штрафними санкціями у   Господарському кодексі України   визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1   ст. 230 ГК України). Згідно ч. 1, 2   статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Згідно   статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Пунктом 6.4 договору передбачено, що покупець за даним договором несе відповідальність у разі порушення строків остаточної оплати в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення включаючи день оплати. Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений   статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та   не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Суд погоджується з розрахунками позивача щодо стягнення пені з відповідача. Таким чином, враховуючи вищезазначене вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню в розмірі 5 630,17 грн. Частинами 3, 4   статті 13 ГПК України   передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ч.1   ст.73 ГПК України   доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно зі   ст. 79 ГПК України   достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до   статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Судовий збір згідно   ст. 129 Господарського процесуального кодексу України   покладається на відповідача.       На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст.   13, ч.1 ст.   73, ст.   129, ч.9 ст.   165, ст.ст.   236-238,   240-241,   252      Господарського процесуального кодексу України, суд ВИРІШИВ: 1. Позов задовольнити повністю. 2. Стягнути з      товариства з обмеженою відповідальністю "Діловий Агросервіс" (01054, м. Київ, вул. Гоголівська, буд. 22/24, офіс 802, код ЄДРПОУ 40114288) на користь фермерського господарства "Жовтневий Дар" (37560, Полтавська обл., Лубенський р-н., с. Оріхівка, код ЄДРПОУ 39432147) основний борг в розмірі 285 418 (двісті вісімдесят п'ять тисяч чотириста вісімнадцять) грн. 21 коп.,  пеню в розмірі 5 630 (п'ять  тисяч шістсот тридцять) грн. 17 коп., 3 відсотки річних в розмірі 469 (чотириста шістдесят дев'ять) грн. 18 коп. та судовий збір в розмірі  4 372 (чотири тисячі триста сімдесят дві) грн. 77 коп. 3.Після набрання рішенням законної сили видати наказ. Відповідно до ч. 1, 2   статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Суддя                                                                                                         С.М.Мудрий