Рішення

від 02.01.2019 по справі 917/1116/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.01.2019 Справа № 917/1116/18

за позовом Комунального підприємства "Полтаваелектроавтотранс" вул. Халтуріна, 10-а, м. Полтава, Полтавська область, 36014

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СУСТР-19" вул. Шевченко 28, с. Терешки, Полтавський район, Полтавська область,38762

про стягнення 32493,88 грн.

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1, 36014, м. Полтава, вул. Халтуріна, 15

Суддя Гетя Н.Г.

Секретар судового засідання Олефір О.І.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2

від відповідача: не з'явився.

від третьої особи: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Полтаваелектроавтотранс" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СУСТР-19" про стягнення 32493,88 грн. збитків.

Ухвалою суду від 31.10.2018р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання на 15.11.2018 р.

15.11.2018 р. підготовче засідання було відкладено на 04.12.2018 р.

Ухвалою суду від 04.12.2018 р. по даній справі судом було залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 та запропоновано сторонам надати суду докази того, що третя особа на час скоєння правопорушення перебувала у трудових відносинах з відповідачем та докази обґрунтування суми заявлених збитків. Також задоволено клопотання позивача про витребування доказів та зобов'язано Територіальний сервісний центр 5341 РСЦ МВС в Полтавській області (вул. Кременчуцька, 2В, с. Розсошенці, Полтавський район, Полтавська область, 38751) до 19.12.2018 р. надати суду інформацію щодо власника транспортного засобу МАЗ 5432, д.н.з. НОМЕР_1 з напівпричепом KRONE SDP 27 ВІ 0557 ХР станом на 22.08.2017 р. Вказана вимога суду у встановлений строк не виконана.

20.12.2018 р. суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 02.01.2019 р.

28.12.2018 р. позивач через канцелярію суду надав відповідь Територіального сервісного центру 5341 РСЦ МВС в Полтавській області щодо власника транспортного засобу МАЗ 5432, д.н.з. НОМЕР_1 з напівпричепом KRONE SDP 27 ВІ 0557 ХР станом на 22.08.2017 р.

У судовому засіданні 02.01.2019 р. представник позивача на задоволенні позовних вимог наполягає. Представник відповідача та третьої особи в засідання суду жодного разу не з'явилися.

Ухвали суду направлялися на адресу відповідача, що значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та адресі вказаній у позовній заяві, повернулися до суду з відміткою відділення поштового зв'язку за закінченням строку зберігання .

Відповідно до абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України N 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо), то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

З огляду на неявку відповідача та не подання ним відзиву на позов у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Також, згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані документальні докази, суд, встановив:

22.08.2017р. водій автотранспортного засобу МАЗ-54323 д.н.з. НОМЕР_1 з напівпричепом KRONE- SDP 27 ВІ 0557 ХР ОСОБА_1 перевозив вантаж, не врахував особливості вантажу, габарити, внаслідок чого допустив пошкодження та обрив контактної мережі на перехресті вул. Європейської та вул. Комарова.

Вина водія ОСОБА_1 підтверджується постановою Октябрського районного суду м. Полтави про притягнення до адміністративної відповідальність від 05.12.2017р., якою ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні правопорушення передбаченого ч.2 ст. 139 КУпАП.

В позовній заяві позивач зазначає, що автотранспортний засіб МАЗ-54323 д.н.з. НОМЕР_1 з напівпричепом KRONE- SDP 27 ВІ 0557 ХР належить ТОВ СУСТР -19, а ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах із вказаним підприємством.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на норми ст.. 1187, 1172 ЦК України та просить стягнути з відповідача 32493,88 грн. збитків.

При винесенні рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до вимог ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Тобто, нормами ч. 2 ст. 1187 ЦК України визначено особливого суб'єкта, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, - це є його законний володілець.

Згідно відповіді Територіального сервісного центру 5341 РСЦ МВС в Полтавській області, автомобіль НОМЕР_2 зареєстровано за ТОВ СУСТР-19 , код ЄДРПОУ 32892893.

Однак згідно із частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

З аналізу норм статей 1187 та 1172 ЦК України можна зробити висновок, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець (правова позиція, викладена у постанові ОСОБА_3 Верховного Суду від 05.12.2018 у справі 426/16825/16-ц та у постанові Верховного Суду від 20.12.2018 р. №916/2554/17).

В позовній заяві позивач вказує, що факт трудових відносин між особою, яка скоїла правопорушення та відповідачем зафіксовано постановою про адміністративну відповідальність від 05.12.2017 р.

Суд, дослідивши вказану постанову, встановив, що у ній відсутні посилання на те, що ОСОБА_1 є працівником ТОВ СУСТР -19 .

Суд вважає за необхідне зазначити про те, що відповідно до ч. 5 ст. 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з приписами ст. 74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ГПК України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу.

Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 ГПК України сторонами доказів.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Однак, позивачем належними та допустими доказами не доведено того, що ОСОБА_1 є працівником ТОВ СУСТР -19 , з клопотанням про витребування вказаного доказу від учасників процесу чи інших організацій позивач до суду не звертався.

Таким чином, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача збитків на підставі ст. 1172, 1187 ЦК України.

Згідно з ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За даних обставин, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог.

Судовий збір відповідно до ст.ст. 123, 129 ГПК України, покладається судом на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.256, 257 ГПК України). Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 11.01.2019р.

Суддя Н.Г. Гетя