Рішення

від 20.12.2018 по справі 460/2639/18

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

20 грудня 2018 року м. Рівне №460/2639/18

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Друзенко Н.В. за участю секретаря судового засідання Романчук В.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі: позивача: представник ОСОБА_1, відповідача: представник ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Опорядрембуд" доУправління Держпраці у Рівненській області визнання протиправною та скасування постанови, - В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма Опорядрембуд" звернулося до суду з позовом до Управління Держпраці у Рівненській області про визнання протиправною та скасування постанови від 07.08.2018 №РВ150/956/000316/ТД/ФС про накладення штрафу.

Ухвалою від 22.10.2018 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 13.11.2018.

01.11.2018 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву Управління Держпраці у Рівненській області (а.с.32-35).

Ухвалою від 13.11.2018 закрито підготовче провадження у справі, а розгляд справи по суті призначено у відкритому судовому засіданні на 29.11.2018.

Ухвалою від 29.11.2018 відкладено розгляд справи на 20.12.2018 у зв'язку з неприбуттям позивача, від якого надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні 20.12.2018 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що між товариством та громадянином ОСОБА_3 було укладено цивільно-правовий договір №19 від 29.03.2018 щодо надання послуг з охорони ТЦН. При наданні послуг ОСОБА_3 не підпорядковувався правилам внутрішнього розпорядку, а самостійно організовував надання послуг, він не включався до штатного розпису та не претендував на соціальні гарантії, на які можуть претендувати працівники за трудовим договором; послуги з охорони надавалися не регулярно, а згідно з завданням замовника; йому виплачувалася винагорода за результатом праці згідно з актом-приймання виконаних робіт (послуг); товариство не створювало та не забезпечувало окреме робоче місце для вказаного громадянина. З огляду на це, сторона позивача доводила, що вказаний договір носить цивільно-правовий характер та не є трудовим договором, а отже оспорювана постанова про накладення на позивача штрафу є протиправною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню.

Згідно з відзивом на позовну заяву та поясненнями представника відповідача в судовому засіданні, відповідач позов не визнає. Його заперечення ґрунтуються на тому, що за результатами інспекційного відвідування встановлено порушення позивачем вимог частини першої статті 21 та частини третьої статті 24 КЗпП України, а саме: трудовий договір між товариством та ОСОБА_3 не укладено; при виконанні робіт працівником ОСОБА_3 за цивільно-правовим договором вбачаються ознаки трудового договору. Відтак, сторона відповідача вважає, що постанова про накладення штрафу на позивача прийнята правомірно та обґрунтовано. За таких обставин, просила в задоволенні позову відмовити.

Дослідженням письмових доказів по справі суд встановив наступне.

13.07.2018 Управлінням Держпраці у Рівненській області оформлено наказ №620 та направлення на інспекційне відвідування №567-Н/09-27 з питань додержання законодавства про працю у ТОВ "Фірма Опорядрембуд" (а.с.36-37).

Інспекційне відвідування ТОВ "Фірма Опорядрембуд" фактично проведено з 11:00 год. 16.07.2018 по 15:37 год. 18.07.2018. Його результати оформлені актом інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю №РВ150/956/АВ від 18.07.2018 (а.с.13-15).

В Акті зазначено про порушення ТОВ "Фірма Опорядрембуд" вимог частини першої та третьої статті 24 КЗпП України, яке полягало у тому, що трудовий договір між ТОВ "Фірма Опорядрембуд" та ОСОБА_3 не укладено; при допуску до роботи на виконання робіт за договором цивільно-правового характеру вбачаються ознаки трудового договору; ОСОБА_3 був допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ст.4 акту).

20.07.2018 позивачем було подано зауваження до акту інспекційного відвідування №184, однак у відповіді на ці заперечення зазначено, що аргументи, наведені в запереченні не спростовують порушення, зазначені в акті (а.с.16-18).

07.08.2018 на підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято постанову №РВ150/956/000316/ТД-ФС, якою на ТОВ "Фірма Опорядрембуд" накладено штраф за порушення законодавства про працю у розмірі 111690 грн.(а.с.19).

Не погодившись з правомірністю прийнятої постанови, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 43 Конституції України держава створює умови для здійснення громадянами права на працю. Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю є важливими способами захисту трудових прав працівників, гарантією забезпечення законності в трудових відносинах.

Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №96 від 11.02.2015 встановлено, що Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Згідно з підпунктом 6 пункту 4 зазначеного Положення, Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Пунктом 7 цього Положення передбачено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.

Порядок здійснення державного нагляду за додержанням законодавства про працю затверджений постановою Кабінету Міністрів України №295 від 26.04.2017.

Пунктом 2 вказаного Порядку встановлено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин).

Згідно з пунктом 11 цього Порядку інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право: 1) під час проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, самостійно і в будь-яку годину доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об'єкта відвідування, в яких використовується наймана праця; 2) ознайомлюватися з будь-якими книгами, реєстрами та документами, ведення яких передбачено законодавством про працю, що містять інформацію/відомості з питань, які є предметом інспекційного відвідування, невиїзного інспектування, з метою перевірки їх відповідності нормам законодавства та отримувати завірені об'єктом відвідування їх копії або витяги; 3) наодинці або у присутності свідків ставити керівнику та/або працівникам об'єкта відвідування запитання, що стосуються законодавства про працю, отримувати із зазначених питань усні та/або письмові пояснення; 4) за наявності ознак кримінального правопорушення та/або створення загрози безпеці інспектора праці залучати працівників правоохоронних органів; 5) на надання робочого місця з можливістю ведення конфіденційної розмови з працівниками щодо предмета інспекційного відвідування; 6) фіксувати проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин засобами аудіо-, фото- та відеотехніки; 7) отримувати від державних органів інформацію, необхідну для проведення інспекційного відвідування, невиїзного інспектування.

Пунктами 19, 20 зазначеного Порядку передбачено, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю припис про їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником.

Тобто, відповідач є повноважним органом, який забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю на території Рівненської області.

Судом встановлено, що відповідачем прийнято оскаржувану постанову про накладення штрафу №РВ150/956/000316/ТД-ФС від 07.08.2018 на підставі висновків про порушення позивачем вимог частин першої та третьої статті 24.

Так, частина перша статті 24 КЗпП України містить перелік випадків, коли трудовий договір з працівником укладається у письмовій формі. Відповідно до частини третьої цієї ж статті, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В свою чергу, на виконання частини третьої статті 24 КЗпП України Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 17.06.2015 за №413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу", відповідно до якої повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором одним із таких способів: засобами електронного зв'язку з використанням електронного цифрового підпису відповідальних осіб відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу та електронного підпису; на паперових носіях разом з копією в електронній формі; на паперових носіях, якщо трудові договори укладено не більше ніж із п'ятьма особами. Інформація, що міститься у повідомленні про прийняття працівника на роботу, вноситься до реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Згідно з положеннями абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати і винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

З аналізу наведених норм слідує, що забороняється, а також є підставою для застосування штрафних санкцій, передбачених абзацом другим частини другої статті 265 КЗпП України, факт допущення без укладення трудового договору до роботи особи, яка за характером виконуваних робіт виконує на підприємстві певну трудову функцію, що у сукупності з іншими притаманними ознаками надає їй статусу працівника підприємства, а підприємство щодо неї є суб'єктом, яке використовує саме її найману працю у розумінні КЗпП України. При цьому, відносини між сторонами фактично є такими, що регулюються законодавством про працю, сторони розуміють цей факт, але жодним чином не оформляють своїх відносин, у першу чергу, з мотивів ухилення від сплати податків та інших обов'язкових платежів. Тобто, сфера регулювання статті 24 КЗпП України обмежується випадками, коли між підприємством та фізичною особою мають місце відносини, які по факту підпорядковуються трудовому законодавству, а застосування штрафних санкцій за абзацом другим частини другої статті 265 КЗпП України здійснюється у тому випадку, коли такі відносини не оформлені документами, визначеними КЗпП України.

За правилами статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

При цьому, цивільно-правовий договір - це угода між організацією (підприємством, установою тощо) і громадянином на виконання останнім певної роботи (договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але для цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

У відповідності до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором

Основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, оскільки метою договору є отримання певного матеріального результату, послуги. Виконавець, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо. Натомість, за цивільно-правовим договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляються актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата.

Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється нормами КЗпП України та інших актів трудового законодавства, що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема, нормами Цивільного кодексу України.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Отже, відносини, які виникають з цивільно-правового договору про надання послуг не є тотожними трудовим правовідносинам, а укладання цивільно-правового договору про надання послуг не свідчить про наявність трудових відносин між замовником та виконавцем.

Висновки аналогічного змісту також викладені у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17 та від 26.09.2018 у справі №822/723/17.

Як свідчать матеріали справи 29.03.2018 між ТОВ "Фірма Опорядрембуд" (замовник) та ОСОБА_3 (виконавець) укладено цивільно-правовий договір №19, за умовами якого замовник доручає та виконавець бере на себе зобов'язання виконати за завданням замовника (надання послуг з охорони ТМЦ на об'єкті "Капітальний ремонт загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №18 Рівненської міської ради по вул.Карпинського, 15а, в м.Рівне"). Виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, забезпечує дотримання нормативно-правових актів з питань охорони праці та пожежної безпеки під час виконання робіт, не підлягає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку, не має права на одержання допомоги із соціального страхування. Факт надання відповідних послуг (робіт) з боку виконавця засвідчуються актами приймання-передачі наданих послуг (виконаної роботи). Замовник забезпечує всім необхідним для виконання роботи, передбаченої цим договором. Вартість виконаних виконавцем за цим договором робіт становить загальну суму згідно з актами приймання-передачі виконаних робіт за період дії договору (а.с.20).

За результатами наданих послуг з охорони у квітні та травні 2018 між ОСОБА_3 та ТОВ "Фірма Опорядрембуд" складено акти виконаних робіт на загальну вартість 2600 грн. та 2100 грн. відповідно (а.с.75-76).

Додатково стороною позивача надано звітність про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів за період з березня 2018 року по травень 2018 року (а.с.48-74) та податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за 2 квартал 2018 року (а.с.78-81). Вказаним повністю підтверджено, що правовідносини між позивачем і фізичною особою ОСОБА_3 носили тимчасовий характер, обумовлювалися виконанням певного об'єму робіт і повністю припинилися 31.05.2018. При цьому, позивачем, як податковим агентом, у зв'язку із виплатою фізичній особі грошових коштів, було утримано з його доходу відповідні суми податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору, а також окремо нараховано та сплачено суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальну страхування.

Жодних відомостей про те, що ОСОБА_3 не погоджувався з укладенням відповідного цивільно-правового договору, відповідачем під час інспекційного відвідування здобуто не було, а відтак вказана угода вважається такою, що укладена за вільним волевиявленням на розсуд сторін і погоджені ними.

Також інспектором не були використані жодні повноваження, надані йому згідно з Порядком здійснення державного нагляду за додержанням законодавства про працю затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №295 від 26.04.2017. Зокрема, інспектор жодним чином не встановив, де знаходиться робоче місце ОСОБА_3 і яким чином воно створене; не опитав жодного працівника на об'єкті "Капітальний ремонт загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №18 Рівненської міської ради по вул.Карпинського, 15а, в м.Рівне" (пункт технічного обслуговування автомобілів), де ОСОБА_3 надавав послуги з охорони, на предмет того, чи перебував вказаний громадянин у трудових відносинах з позивачем, чи мав постійне робоче місце, графік роботи, чи отримував заробітну плату, тощо; не зафіксував в будь-який спосіб фактів виявлення неоформлених трудових відносин.

Фактично, під час інспекційного відвідування інспектор з праці обмежився лише отриманням у суб'єкта контролю копії цивільно-правового договору, і усі свої висновки побудував виключно на власному, причому досить довільному, тлумаченні положень такого договору.

Разом з тим, у інспекторів праці відсутні повноваження на власний розсуд тлумачити умови цивільно-правових договорів, а тим більше, визнавати їх недійсними та надавати їм статусу трудових.

За приписами статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, висновки інспектора праці, викладені в акті перевірки щодо наявності заміни трудових правовідносин цивільно-правовими спростовані вимогами чинного цивільного і трудового законодавства, та матеріалами справи.

Суд зазначає, що чинне законодавство України не містить обов'язкових приписів, у яких випадках сторони зобов'язані укладати трудові договори, а в яких цивільно-правові договори (угоди) на виконання певних робіт, тому вважає, що сторони договору (працедавець та працівник) вільні у своєму виборі щодо форми оформлення відносин, і на свій розсуд вправі визначати вид такого договору.

При цьому, слід зазначити, що зобов'язати фізичну особу-підприємця і фізичну особу укласти трудовий договір, коли між ними фактично існують відносини іншого характеру, або ж визнати існуючий між ними договір недійсним не входить до компетенції органів Держпраці. Визнання відносин фактичними трудовими може відбуватися лише у судовому порядку за зверненням особи, яка вважає, що її право порушене, на підставі положень статті 232 КЗпП України.

За наведеного, позивачем в повній мірі спростовано факт порушення трудового законодавства, позаяк ОСОБА_3 перебував не у трудових відносинах з ТОВ "Фірма Опорядремубд", а у відносинах цивільно-правового характеру і жодних належних та допустимих доказів зворотного стороною відповідача не надано.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами порушення позивачем, як суб'єктом господарювання, частини першої статті 21 та частини третьої статті 24 КЗпП України, а отже і наявності підстав, передбачених абзацом другим частини другої статті 265 КЗпП України, для прийняття оспорюваного рішення, згідно якого на позивача накладено штраф у розмірі 111690 грн.

З огляду на наведене, за результатами судового розгляду справи суд дійшов висновку, що постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №РВ150/956/000316/ТД/ФС від 07.08.2018 не відповідає критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, встановленим в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства, порушує права та законні позивача, які підлягають до судового захисту шляхом скасування відповідного рішення суб'єкта владних повноважень.

За наведеного, відповідні позовні вимоги ТОВ "Фірма Опорядремубуд" підлягають до задоволення повністю.

Судові витрати присуджуються позивачу відповідно до вимог частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України (1762,00 грн. - судовий збір за подачу позову + 528,61 - судовий збір за подачу заяви про забезпечення позову).

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Опорядрембуд" (код ЄДРПОУ 34327874, вул.Будівельників, буд.5, м.Рівне, 33016) до Управління Держпраці у Рівненській області (код ЄДРПОУ 39780243, вул.Лермонтова,7, м.Рівне, 33028) задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Рівненській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №РВ150/956/000316/ТД-ФС від 07.08.2018 про накладення на Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма Опорядрембуд" штрафу у розмірі 111690,00 грн.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Опорядрембуд" судові витрати по сплаті судового збору - 2290,61 грн., за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Управління Держпраці у Рівненській області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складений 02 січня 2019 року.

Суддя Друзенко Н.В.