Рішення

від 10.01.2019 по справі 200/12884/18-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 січня 2019 р. Справа№200/12884/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кониченка О.М. при секретарі судового засідання Рудь Т.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона є пенсіонером за віком та внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку в Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області. В березні 2016 року відповідач припинив виплату пенсії, без пояснення своїх дій. Після звернення до відповідача, було повідомлено, що припинення пов'язане з перевіркою місця проживання за адересою, вказаною в довідці перелесниця, довідка внутрішньо переміщеної особи була скасована. 16 липня 2018 року позивач отримала нову довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та 17 липня 2018 року звернулась з заявою до управління в м. Вугледар про поновлення виплати пенсії, з липня 2018 року пенсія виплата пенсії була поновлена. Позивачу була надана відповідь про те, що заборгованість з виплати пенсії з березня 2016 року по серпень 2018 року становить 58697,13 гривень та виплата буде здійснюватися у відповідності з п.15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 року № 365 Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам на умовах окремого порядку визначеного Кабінетом Міністрів України. Позивач вважає таку бездіяльність протиправною та такою, що порушує конституційні права. Просив суд визнати протиправними дії відповідача щодо припинення виплати пенсії з березня 2016 року та зобов'язати відповідача сплатити заборгованість з пенсії за період з березня 2016 року по серпень 2018 року в розмірі 58697,13 грн.

Ухвалою суду від 26 листопада 2018 року суд відкрив провадження по справі, призначивши до розгляду на 11 грудня 2018 року за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

11 грудня 2018 року розгляд справи був відкладений на 10 січня 2019 року.

29 грудня 2018 року та 08 січня 2019 року відповідач надав через канцелярію суду відзив на адміністративний позов, відповідно до якого просив суд відмовити в задоволені позовних вимог.

Свою позицію відповідач вмотивовував наступним, припинення виплати пенсії проводиться особам, які порушують вимоги пункту 3 частини другої статті 9 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб , а саме перебувають на тимчасово не підконтрольній уряду території України понад 60 днів та особи яким згідно до статті 12 зазначеного Закону скасовано дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що пройшли фізичну ідентифікацію в ПАТ Ощадбанк та відносно яких надійшла інформація від Держприкордонслужби. У зв'язку з надходженням інформації щодо тривалої відсутності за місцем проживання позивача призупинено виплату пенсії з 01.03.2016 року. Стосовно виплати заборгованості за недоотриману пенсію, то відповідно до п.п.2 п.1 змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2018 року № 365 затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 335 Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Тобто, виплата пенсії позивачу за періоди коли він не отримував пенсію можлива після прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку, який урегулює це питання. На даний час, порядок не прийнятий.

Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України, про що свідчить паспорт громадянина України серії ВВ 702836, ідентифікаційний код НОМЕР_1, місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1.

16 липня 2018 року позивач взятий на облік внутрішньо переміщених осіб за адресою проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, про що свідчить довідка № НОМЕР_2 від 16.07.2018 року. Довідка є чинною та на момент розгляду справи не скасована (доказів її скасування сторонами до суду не надано).

Відповідно до протоколу за період з 01.01.2016 року - 31.12.2018 року який долучений до відзиву на адміністративний позов зазначено, що пенсія позивачу була призупинена з квітня 2016 року. В довідці також зазначено, що пенсія позивачу нараховувалась, але не виплачувалась з квітня 2016 року.

Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб`єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту, з приводу правомірності невиплати такого виду страхової виплати, як пенсія.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.

Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості. При цьому основи соціального захисту, а також форми і виді пенсійного забезпечення, визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).

Зокрема, з огляду на положення статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Разом з цим, положення частини 1 статті 27 цих же основ передбачають, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.

Отже, Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування вичерпних випадків припинення таких страхових виплат, як пенсія, не передбачають, але встановлюють, що вони можуть бути передбачені іншими законами.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон №1706-VII).

Згідно статті 7 Закону №1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону №1058, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Підстави припинення виплати пенсії передбачені ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-VI (далі - Закон №1058).

Відповідно частини 1 статті 49 Закону України №1058 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Отже, і закон, який є спеціальним, вичерпних випадків припинення пенсійних виплат не передбачав, але унормовував, що ці інші випадки припинення пенсійних виплат можуть бути передбачені тільки законом.

Також суд звертає увагу на те, що у будь-якому випадку, хоча припинення виплати пенсії могло мати місце й в інших випадках, передбачених іншим законом, воно можливе виключно на підставі рішення територіального органу Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Доказів прийняття такого рішення та доведення його до позивача сторонами суду не надано.

З огляду на викладене, суд вважає, що призупинення виплати пенсії позивачу мало місце не у спосіб передбачений законом України, а з точки зору положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було «законним» .

Суд зазначає, що позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, в силу положень статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» . Проте будь-яких положень щодо незастосування до внутрішньо переміщених осіб Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у собі не містить, а положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та Закону України «Про боротьбу з тероризмом» не містять вказівок про те, що ці закони є спеціальними по відношенню до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» .

Суд констатує, що Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та Закон України «Про боротьбу з тероризмом» не визначає жодної спеціальної підстави для припинення виплати особі будь-якого виду соціальної виплати, у тому числі і пенсії, як і не наділяє органи пенсійного фонду України правом не приймати рішення у випадку наявності підстави для припинення виплати пенсії, як це прямо встановлено частиною 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і тим більше, не встановлює права вчинити це автоматично на підставі інформації, отриманої від управління праці та соціального захисту населення, Держприкордонслужби або іншого державного органу про відсутність внутрішньо переміщеної особи за місцем проживання чи про її повернення до покинутого місця проживання і не повернення назад.

Положеннями статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені саме Конституцією та законами України.

Суд не погоджується з запереченням відповідача, що заборгованість за минулий період буде сплачена після прийняття відповідної постанови Кабінету Міністрів України. Суд зазначає, що з квітня 2018 року по час прийняття рішення по справі, така постанова Кабінету Міністрів України не прийнята. Крім того, суд звертає увагу сторін, що конституційне право позивача на отримання пенсії не може бути обмежено з огляду на приписи Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Не виплата пенсії яка гарантована Конституцією України є прямим порушенням статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії, суд вважає таким, що не мало ознак «законності» . Тому, суд не бачить необхідним перевіряти дії пенсійного органу на предмет того чи переслідували вони легітимну мету: публічні або ж суспільні інтереси, а також чи було втручання у право на мирне володіння своїм майном пропорційним поставленій меті. Встановлення судом відсутності «законності втручання» , тобто вчинення дії не у спосіб, що встановлений законом, є окремою підставою, яка вказує на те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

За таких обставин суд вважає обґрунтованими в цій частині вимоги позивача.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у зразковій адміністративній справі № 805/402/18-а від 03.05.2018.

Суд звертає увагу відповідача на те, що в силу вимог частини п'ятої статті 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини шостої зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Крім того, згідно частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності дій щодо припинення виплати пенсії позивачу в розумінні зазначеної норми Закону.

Позивач в адміністративному позові просила суд визнати протиправними дії відповідача щодо припинення виплати пенсії з березня 2016 року та зобов'язати відповідача сплатити заборгованість з пенсії за період з березня 2016 року по серпень 2018 року в розмірі 58697,13 грн., проте згідно з протоколу відповідача за період з 01.01.2016 року - 31.12.2018 року зазначено, що пенсія ОСОБА_1 була призупинена з квітня 2016 року.

З урахуванням вище викладеного, оскільки дії щодо припинення виплати пенсії позивачу з 01.04.2016 року були протиправними для відновлення порушеного права позивача на отримання пенсії, відповідача дійсно слід зобов`язати сплатити заборгованість за весь період починаючи з 01.04.2016 року.

Відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.

Як встановлено судом під час розгляду справи, право на отримання позивачем пенсії відповідачем не оскаржується та оскільки судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що невиплата пенсії позивачу є протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень - Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, то відповідно до спірних правовідносин має застосовується друга умова - виплата пенсії за минулий час без обмеження строку.

Отже, згідно з нормами частини другої статті 46 Закону № 1058-IV виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення. Таким чином, право позивача щодо виплати раніше призначеної пенсії є абсолютним та не може бути обмежено будь-яким строком.

Правовий висновок щодо неможливості застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою інших складових доходу та доходу в цілому, до якого належить пенсія викладений в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі № 646/6250/17 (адміністративне провадження № К/9901/2128/18).

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з вимогами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

Нормами статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, рішення суду щодо зобов'язання відповідача сплатити заборгованість за весь період починаючи з 01.04.2016 року підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

У відповідності до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тож, сплачена позивачем сума судового збору у розмірі 704,80 грн. підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (Донецька область, м. Волноваха, вул. Обручева, 17, код ЄДРПОУ 42169496) щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2016 року.

Зобов'язати Волноваське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (Донецька область, м. Волноваха, вул. Обручева, 17, код ЄДРПОУ 42169496) сплатити заборгованість з пенсії ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_2) за період з 01.04.2016 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Допустити до негайного виконання судове рішення в частині виплати пенсії ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_2) у межах суми стягнення пенсії за один місяць.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (Донецька область, м. Волноваха, вул. Обручева, 17, код ЄДРПОУ 42169496) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_2) суму судового збору в розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Повний текст рішення складено та підписано 15 січня 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Кониченко О.М.