Ухвала

від 11.01.2019 по справі 808/978/18

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

11 січня 2019 року м. Дніпросправа № 808/978/18

Суддя Третього апеляційного адміністративного суду Білак С.В., перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу Державної фіскальної служби на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05 липня 2018 року в адміністративній справі №808/978/18 (суддя у І інстанції - Татаринов Д.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БАЛТХІМТРЕЙД» до Державної фіскальної служби України про зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

09.01.2019 року до Третього апеляційного адміністративного суду надійшла адміністративна справа №808/978/18 з апеляційною скаргою Державної фіскальної служби на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05 липня 2018 року.

До апеляційної скарги додано копію платіжного доручення від 25 жовтня 2018 року №2740 на суму 2643,00 грн.

Перевіривши апеляційну скаргу суддя встановив, що вона не відповідає вимогам з п.1 ч.5 ст.296 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки до апеляційної скарги не додано документ про сплату судового збору, а лише копія документа.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.295 КАС України (в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення суду першої інстанції), апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Разом з апеляційною скаргою скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. В обґрунтування зазначає, що вперше з апеляційною скаргою до суду управління звернулось в межах строку встановленого статтею 295 КАС України з моменту отримання рішення суду, проте апеляційну скаргу було повернуто заявнику у зв'язку з несплатою судового збору. Апелянт зазначив, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Враховуючи, що на теперішній час відсутні обставини, що слугували підставою для повернення первинної апеляційної скарги бажає скористатися своїм правом на апеляційне оскарження шляхом повторного подання апеляційної скарги.

Колегія суддів вважає підстави вказані апелянтом у заяві про поновлення строку неповажними, з огляду на наступне.

Згідно з частиною 2 статті 295 КАС України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Як свідчать матеріали справи, Запорізьким окружним адміністративним судом 05 липня 2018 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі №808/978/18, повний текст складено 16 липня 2018 року.

Отже, останнім днем звернення до суду з апеляційною скаргою на це рішення є 15 серпня 2018 року, проте з апеляційною скаргою апелянт звернувся 03 грудня 2018 року, тобто з пропуском строку, передбаченого статтею 295 КАС України.

При цьому слід зазначити, що посилання скаржника на ч. 8 ст. 169 КАС України, якою передбачено можливість повторного звернення з апеляційною скаргою після її повернення безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що первинна апеляційна скарга була повернута з огляду на несплату скаржником судового збору.

Відповідно до ч. 2 ст. 44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

В силу закону, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

У пункті 74 рішення Європейського Суду з прав людини «Лелас проти Хорватії» Суд звертав увагу на те, що «держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу».

У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини «... підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси…».

Тобто, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи загалом, зобов'язані діяти вчасно та в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно (у даному випадку - за рахунок платника податку у зв'язку з порушенням принципу остаточності судового рішення, прийнятого на користь такого платника податку).

Таким чином, неспроможність скаржника належним чином організувати фінансування витрат на оплату судового збору, не може бути поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 року у справі «Креуз проти Польщі» «право на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 «Інші поточні платежі», розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).

У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.

З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо, не можуть бути підставою для реалізації суб'єктом владних повноважень права на апеляційне/касаційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для поновлення зазначеного строку.

Так, у п. 40 та у п. 41 справи «Пономарьов проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що «… якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та з підстав, які видаються непереконливими, як у цій справі, де нібито складне економічне становище перешкоджало відповідачу сплатити державне мито, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду… Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків».

Таким чином, у ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку апріорі не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів. Це пов'язано з тим, що держава має дотримуватись раніше згаданого принципу «належного урядування» та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов'язків, встановлених нею ж.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.05.2018 р. по справі № 804/2979/17.

Слід зауважити, що оскільки оскаржуване рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05 липня 2018 року, на момент повторної подачі апеляційної скарги, набрала законної сили та по справі видано виконавчий лист, то скаржник має навести чіткі та обґрунтовані поважні причини пропуску ним строку на апеляційне оскарження рішення суду, які б виправдовували втручання у принцип res judicata (принцип остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами).

Таким чином, неналежна організація фінансування суб'єкта владних повноважень, необхідного для виконання вимог процесуального закону - КАС України, не може бути поважною причиною пропуску ним строку апеляційного оскарження. Поновлення строку апеляційного оскарження в цьому випадку є порушенням принципу остаточності судового рішення.

Отже, такі підстави (причини) для поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження спірного судового рішення, як, зокрема повторна подача апеляційної скарги, у зв'язку з поверненням апеляційної скарги не можуть бути підставами для поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження.

На думку суду, внутрішня організація роботи щодо підготовки апеляційної скарги (належна або неналежна) не може вважатись поважною причиною пропуску процесуального строку апеляційного оскарження та, відповідно, не є доказом того, що скаржник з об'єктивних причин був позбавлений можливості подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з моменту отримання копії рішення, а навпаки, свідчить про неналежну організацію роботи на підприємстві, безвідповідальність працівників та відсутність вимогливості і контролю за підлеглими з боку адміністрації.

Відповідно до ч.3 ст.298 КАС України (в редакції чинній на момент надходження справи до суду апеляційної інстанції) апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Згідно з ч.2 ст.298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Враховуючи не надання апелянтом оригіналу документу про сплату судового збору, з огляду на те, що апеляційна скарга подана після закінчення строку, встановленого статтею 295 КАС України, а підстави, вказані апелянтом у клопотанні, є неповажними, суддя дійшов висновку, що апеляційна скарга подана без додержання вимог, встановлених КАС України, а тому підлягає залишенню без руху з наданням строку для усунення вказаних недоліків протягом десяти днів з дня вручення копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 169, 296, 298 КАС України, суддя, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання Державної фіскальної служби про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Апеляційну скаргу Державної фіскальної служби на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05 липня 2018 року в адміністративній справі №808/978/18 - залишити без руху.

Встановити скаржнику строк для усунення виявлених недоліків апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня вручення копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху шляхом надіслання на адресу Третього апеляційного адміністративного суду: оригіналу документу про сплату судового збору; заяви про поновлення пропущеного строку, з зазначенням обґрунтованих причин поважності пропуску строку на звернення з апеляційною скаргою та доказів підтверджуючих поважність причин пропуску строку на звернення з апеляційною скаргою.

Після усунення недоліків апеляційної скарги у строк, встановлений судом, вона вважатиметься поданою у день первинного її подання до суду.

Роз'яснити скаржнику, що відповідно до п.4 ч.1 ст.299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Роз'яснити скаржнику, що при невиконанні вимог даної ухвали в частині надання оригіналу документу про сплату судового збору апеляційна скарга повертається особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя                                                                                С.В. Білак