Постанова

від 15.01.2019 по справі 815/4220/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2019 року

Київ

справа №815/4220/16

адміністративне провадження №К/9901/3917/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду : судді-доповідача - Бившевої Л.І., суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05.10.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2017 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Ей-Пі Інженірінг до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

ТОВ Ей-Пі Інженірінг подало до суду позов, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області від 18.08.2016 № 0002441401.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що висновки контролюючого органу про нереальне вчинення господарських операцій є безпідставними, оскільки господарські операції позивача з контрагентами є реальними, придбаний товар і послуги використані позивачем в господарській діяльності, видами якої є оптова торгівля електронним та телекомунікаційним устаткуванням, деталями до нього, діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезіі, надання послуг технічного устаткування в цих сферах, ремонт і технічне обслуговування електронного у оптичного устаткування, установлення та монтаж машин устаткування. Господарські операції підтверджені належними первинними документами, податковий кредит з податку на додану вартість підтверджений податковими накладними, виписаними платниками податку на додану вартість, які відповідають вимогам закону.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 05.10.2016 позов задовольнив, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 18.08.2016 № 0002441401. З урахуванням ухвали від 25.10.2017 про виправлення описки в постанові від 05.10.2016 суд стягнув на користь позивача з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області судовий збір в сумі 15 111,00 грн.

Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 12.10.2017 залишив без змін постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05.10.2016.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що господарські операції позивача з ТОВ ПАЗЛ-СТРОЙ , ПП ВЕГА-РЕМСТРОЙ , ТОВ КОНСТАКШИН ЛАЙН , ПП ЛАГУНА-БІЧ , ПП БАРОН І КО є реальними, підтверджені первинними документами, що відповідають вимогам закону. Податкові накладні, на підставі яких сформовано податковий кредит, складені платниками податків на додану вартість та відповідають вимогам закону.

Державна податкова інспекція у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права: статей 5, 7, 9, 11, 71, 159 Кодексу адміністративного судочинства України. Вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення правомірним, посилаючись на обставини, що зазначені в акті перевірки.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Вважає, що оскаржувані судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права. Зазначає, що позиція відповідача є необґрунтованою, оскільки у скарзі не наведено доводи щодо порушення судами норм матеріального і процесуального права, а лише наведено висновки, зазначені в акті перевірки.

Законом України Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) від 02.06.2016 № 1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів від 2 червня 2016 року №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 №2 Про визначення дня початку роботи Верховного Суду днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.

Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства викладено в новій редакції.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Шипуліна Т.М.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 19.01.2018 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління ДФС в Одеській області, а ухвалою від 14.01.2019 призначив розгляд справи.

Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, зважає на таке.

Суди попередніх інстанцій встановили, що підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 18.08.2016 № 0002441401 грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 671 604,00 грн за основним платежем слугували висновки контролюючого органу, викладені в акті від 02.08.2016 № 4087/15-53-14-01/31277611 позапланової виїзної перевірки позивача за період з 01.01.2013 по 31.12.2015, про порушення вимог пункту 180.1 статті 180, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 20.15, 201.6, 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, що полягало у формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ ПАЗЛ-СТРОЙ , ПП ВЕГА-РЕМСТРОЙ , ТОВ КОНСТАКШИН ЛАЙН , ПП ЛАГУНА-БІЧ , ПП БАРОН І КО за господарськими операціями з придбання підрядних робіт з налагоджування датчиків тиску, трансмітера масового витратоміра, ремонту перетворювача перепаду тиску, з придбання товару - вимірювального обладнання тощо, які реально не вчинялись.

Контролюючий орган вважає, що: реальність господарських операцій позивача з вказаними контрагентами не підтверджується з огляду на наявну інформацію про неможливість проведення звірок/перевірок цих контрагентів через відсутність їх за місцезнаходженням, відсутність у контрагентів матеріально-технічних умов та наявність розбіжностей згідно із Системою автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України між показниками позивача та ТОВ ПАЗЛ-СТРОЙ , висновки контролюючих органів про неможливість підтвердження реального вчинення контрагентами позивача операцій з власними контрагентами.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

У пункті 198.3 статті 198 цього Кодексу визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 зазначеного Кодексу платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках, обов'язкові реквізити, визначені в цій нормі.

Аналіз вказаних норм законів дає підстави для висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків в результаті придбання товарів/послуг з метою використання в господарській діяльності. При цьому операція з придбання товарів/послуг у постачальника повинна бути реальною, тобто призводити до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю.

У податковому обліку понесені витрати на придбання товарів/послуг мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення.

До первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції. Податковий кредит з податку на додану вартість має бути обов'язково також підтверджений податковою накладною, виданою платником податку на додану вартість та зареєстрованою цим платником в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Суди попередніх інстанцій не встановили жодного з порушень зазначених норм закону, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту. Суди

дослідили копії первинних документів, складених щодо господарських операцій: видаткових та податкових накладних, платіжних доручень, кошторисів, товарно-транспортних накладних, актів прийому-передачі, актів приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в тощо, та за результатами їх оцінки дійшли висновків про підтвердження ними реального вчинення господарських операцій, використання позивачем придбаного товару та послуг в господарській діяльності. Суди наголосили на тому, що контрагенти позивача мали відповідні свідоцтва платників податків на додану вартість та ліцензії на виконання відповідних робіт.

Щодо висновку контролюючого органу про нереальне вчинення господарських операцій позивача з контрагентами, який обґрунтовується тільки інформацією про неможливість проведення перевірок/звірок щодо контрагентів через відсутність їх за місцезнаходженням, інформацією актів контролюючих органів стосовно контрагентів щодо їх господарських операцій зі своїми контрагентами, то такі обґрунтування є недостатніми за відсутності аналізу самих господарських операцій та первинних документів.

Переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справ, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди не допустили неправильного їх застосування. Доводи, наведені в касаційній скарзі, є ідентичними доводам, якими контролюючий орган обґрунтовував свою позицію щодо правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в судах попередніх інстанцій, та є такими, що не спростовують висновків судів попередніх інстанцій. При цьому суд касаційної інстанції бере до уваги, що у справі відсутні обставини, які б свідчили про те, що контрагенти позивача є підприємствами з ознаками фіктивності.

Керуючись статтями 343, 344, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05.10.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2017 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

В.В. Хохуляк ,

Судді Верховного Суду