Рішення

від 16.01.2019 по справі 910/13347/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.01.2019Справа № 910/13347/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Бугаєнко Я.В., розглянув в судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Приватного підприємства "СВІТЛО-ТЕХНІЧНІ СИСТЕМИ" (04074, м. Київ, вул. Новозабарська, 2/6, літ А)

до Фізичної особи-підприємця Пасько Вікторії Юріївни (АДРЕСА_1)

про стягнення 54 041,42 грн.

за участю представників сторін

від позивача: не з'явились

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "СВІТЛО-ТЕХНІЧНІ СИСТЕМИ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Пасько Вікторії Юріївни про стягнення 54 041,42 грн.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що 01.01.2016 між Приватним підприємством "СВІТЛО-ТЕХНІЧНІ СИСТЕМИ" (надалі - позивач) та Фізичною особою-підприємцем Пасько Вікторією Юріївною (надалі - відповідач) укладено договір суборенди нежилого приміщення № СС0101 (надалі - договір), відповідно до умов якого позивач передає, а відповідач отримує у тимчасове платне користування площі у нежилому приміщенні відповідно до договору. За доводами позивача, останній виконав умови договору та передав у користування об'єкти оренди, проте відповідач в порушення умов договору не здійснив повну оплату за оренду приміщення. На підставі викладеного, позивач звернувся до суду з вимого про розірвання договору № СС0101 від 01.10.2016, виселити відповідача з займаного нежитлового приміщення та стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 54 041,42 грн., з яких: 35 839,15 грн. - основний борг, 17 919,57 грн. - штрафу, 45,10 грн. - інфляційних втрат, 237,60 грн. - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 09.10.18 на підставі ст. 174 Господарського процесуального кодексу України залишено позовну заяву Приватного підприємства "СВІТЛО-ТЕХНІЧНІ СИСТЕМИ" без руху та встановлено строк на усунення недоліків позовної заяви, а саме надати суду докази часткової оплати заборгованості за спірним договором та обґрунтований (детальний) розрахунок 3% річних та інфляційних втрат із зазначенням періоду (дата початку нарахування та дата, по яку нараховується, за кожний місяць окремо), за який відбувається відповідне нарахування та з урахуванням проплат, які здійснювались відповідачем у спірний період.

23.10.2018 до Господарського суду м. Києва надійшла заява Національного банку України про усунення недоліків позовної заяви, відповідно до якої позивач надав суду позовну заяву від 21.10.2018 № 21/10/2018, разом з доказами часткової оплати заборгованості за спірним договором та обґрунтований розрахунок 3% річних та інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.10.2018 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/13347/18 та вирішив розглядати її за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні 21.11.2018.

У судовому засіданні 21.11.2018 суд на місці ухвалив відкласти розгляд справи на 05.12.2018 у зв'язку з неявкою представника відповідача.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 05.12.2018 підготовче засідання у справі №910/13347/18 було відкладено на 19.12.2018.

У судовому засіданні 19.12.2018, за участі представника позивача, суд на місці ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 16.01.2019.

У судове засідання, призначене на 16.01.2019, представники сторін не з'явились.

При цьому судом встановлено, що позивач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, про що свідчить наявна у матеріалах справи розписка від 19.12.2018.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи, на адресу останнього, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, направлялась ухвала Господарського суду м. Києва від 19.12.2018, яка станом на момент розгляду справи по суті на адресу суду не поверталась.

Згідно інформації наявної на сайті УДППЗ "Укрпошта" в сервісі "Відстежити" рекомендований лист з повідомленням №0103048414145, яким на адресу відповідача направлялась ухвала суду від 19.12.2018, значаться в стані "відправлення не вручене під час доставки" та "інші причини".

Згідно із п.п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За вказаних обставин, у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

У даному випадку судом враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua ).

Крім того, суд звертає увагу, що застосування практику Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це -складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд зазначає про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом направлення на адресу суду поштовим відправленням.

З огляду за зазначене та з урахуванням того, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути дану справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

01 січня 2016 року між Приватним підприємством "СВІТЛО-ТЕХНІЧНІ СИСТЕМИ" (надалі - позивач, орендар) та Фізичною особою-підприємцем Пасько Вікторією Юріївною (надалі - відповідач, суборендар) укладено договір суборенди нежилого приміщення № СС0101 (надалі - договір), відповідно до умов якого орендар передає, а суборендар отримує у тимчасове платне користування площі у нежилому приміщенні за адресою: м. Київ, вул. Волгоградська, 12.

Відповідно до п.3.1. договору орендар зобов'язаний передати, а суборендар зобов'язаний прийняти об'єкт оренди протягом дії цього договору.

Об'єкт суборенди передається суборендарю у належному стані визначеному Актом приймання-передачі (п. 2.3. договору).

Згідно умов п. 3.3. договору строк суборенди об'єкту суборенди (або його частини) за договором встановлюється з дати підписання сторонами Акту приймання-передачі об'єкта суборенди (відповідної частини об'єкта суборенди) і триває до закінчення терміну дії договору, або повернення об'єкту суборенди (частини об'єкту суборенди).

Акт приймання-передачі об'єкта суборенди (його частини) підписується сторонами в день фактичної передачі об'єкта суборенди (його частини) (п. 3.4. договору).

Пунктом 5.1. договору встановлено, що за користування об'єктом суборенди, суборендар, щомісяця сплачує на користь орендаря суму коштів (орендну плату), розмір якої визначений Додатками до цього договору, які є його невід'ємною частиною. При цьому у першому місяці суборенди днем фактичного початку користування об'єктом оренди (його частини) вважається день підписання сторонами Акту приймання-передачі об'єкта суборенди.

У пункті 3 Додатку №1 до договору сторони передбачили, що орендна плата за користування об'єктом суборенди, встановлюється із розрахунку 343,20 грн. за один кв.м. на місяць, і становить 5 834,40 грн. на місяць за 17 кв.м.

Відповідно до п. 5.5. договору орендна плата за кожен місяць сплачується суборендарем у повному обсязі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок орендаря передплатою не пізніше 20 числа місяця, що передує місяцю, за який здійснюється платіж.

Орендар може до 15 числа кожного місяця виставляти рахунки на сплату орендної плати суборендарю. Суборендар зобов'язаний сплачувати орендну плату не пізніше дат визначених цим договором незалежно від факту одержання суборендарем таких рахунків.

Цей договір вступає в дію з дати його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2016 (11.1. договору).

Додатковою угодою №1 від 31.12.2016 сторони продовжили строк дії договору до 31.12.2017 та Додатковою угодою №2 від 31.12.2017 до 31.12.2018.

За умовами договору дострокове розірвання договору можливе, зокрема, на письмову вимогу орендаря направлену суборендарю - у випадку не виконання суборендарем будь-яких зобов'язань за цим договором (п.11.2.4.); на письмову вимогу орендаря направлену суборендарю не пізніше 30 календарних днів до дати такого розірвання (п. 11.2.5).

На виконання умов договору позивач передав, а відповідач у відповідності до умов договору суборенди прийняв нежитлове приміщення загальною площею 17 кв. м., про що свідчить підписаний між сторонами Акт приймання-передачі нежитлового приміщення від 01 січня 2016 року.

За твердженням позивача, спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач всупереч умовам договору не виконав своїх зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати орендних платежів, що стало наслідком виникнення у останнього заборгованості у розмірі 54 041,42 грн. (35 839,15 грн. - основний борг, 17 919,57 грн. - штрафу, 45,10 грн. - інфляційних втрат, 237,60 грн. - 3% річних) та підставою для розірвання договору і виселення із займаного приміщення.

З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з претензією вих. №12/07/2018 від 12.07.2018, у якій вимагав сплатити існуючу заборгованість за договором суборенди, яка утворилась в період з березня по червень 2018 року.

Крім того, листом вих. №17/07/2018 від 17.07.2018 позивач повторно повідомив відповідача про існування заборгованості за договором суборенди та долучив угоду про розірвання договору нежитлового приміщення №СС0101 від 01.01.2016, а також Акт прийому-передачі приміщення, про що свідчить опис вкладення у поштове відправлення від 17.07.2018 та фіскальний чек №6478 від 17.07.2018.

Проте, станом на момент звернення позивача з позовом до суду, вимоги останнього були залишені з боку відповідача без відповіді та задоволення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За умовами ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором піднайму (суборенди).

Відповідно до ч.3 ст. 774 ЦК України до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Статтею 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Як встановлено судом, додатковою угодою №2 від 31.12.2017 сторони домовились про продовження дії договору №СС0101 від. 01.01.2016 до 31.12.2018. Тобто, на момент звернення позивача з позовом до суду (05.10.2018) строк дії договору суборенди не припинився.

Згідно з п. 6.1.5. договору орендар має право достроково розірвати цей договір у випадках передбачених цим договором та чинним законодавством України.

При цьому суд звертає увагу, що розірвання договору можливо лише якщо строк/термін його дії не закінчився.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Суд зазначає, що господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Враховуючи, що на момент розгляду справи по суті строк дії договору суборенди нежилого приміщення № СС0101 від 01.01.2016 закінчився, і як підтверджено матеріалами справи, позивач повідомив відповідача про відсутність наміру продовження строку дії договору, суд приходить до висновку про закриття провадження у справі в цій частині у зв'язку з відсутністю предмета спору.

Відповідно до ч.1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Пунктом 8.1. договору встановлено, що об'єкт суборенди повертається суборендарем не пізніше ніж протягом 1-го (одного) робочого дня моменту припинення дії цього договору.

За умовами п. 8.2. договору повернення об'єкту суборенди оформляється шляхом підписання сторонами Акту приймання-передачі (повернення).

Приймаючи до уваги, що договір суборенди нежилого приміщення № СС0101 від 01.01.2016 припинив свою дію 31.12.2018, відповідно до умов укладеного між сторонами договору та вищенаведених положень законодавства України, відповідач повинен був повернути позивачу спірне майно.

Проте, відповідач орендоване приміщення з суборенди (в порядку, передбаченому договором) не повернув. Жодного належного та допустимого доказу на спростування повідомлених позивачем обставин відповідач суду не надав, доказів на підтвердження факту повернення орендованого нерухомого майна позивачу, як і правомірності користування спірним нерухомим майном починаючи з дати припинення терміну дії договору матеріали справи не містять.

За таких обставин, позовні вимоги про виселення відповідача з нежитлового приміщення №2, загальною площею 17 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Волгоградська, 12 підлягають задоволенню.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 35 839,15 грн., що виникла в період з березня по вересень 2018 року у розмірі 35 839,15 грн., суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується факт передачі майна в суборенду, користування ним відповідачем у спірний період та існування за відповідачем станом на момент вирішення спору заборгованості зі сплати суборендних платежів у розмірі 35 839,15 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується із положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 7.2.4. договору суборендар зобов'язується сплачувати орендну плату у відповідності до умов договору.

Як встановлено судом, орендна плата за кожен місяць сплачується суборендарем у повному обсязі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок орендаря передплатою не пізніше 20 числа місяця, що передує місяцю, за який здійснюється платіж (п.5.5. договору).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п.5.5 договору строк виконання грошового зобов'язання відповідача по сплаті орендних платежів за договором на момент розгляду справи настав.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Приймаючи до уваги вищезазначене та враховуючи, що відповідачем не надано суду жодних доказів належного виконання зобов'язання щодо сплати орендних платежів за період з березня по вересень 2018 року та не спростовано заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором №СС0101 від. 01.01.2016 у розмірі 35 839,15 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та строк оплати є таким, що настав, а тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основного боргу у вказаному розмірі є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судом встановлено, що відповідач у визначений договором строк свого обов'язку щодо своєчасної та повної сплати орендних платежів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, що є порушенням договірних зобов'язань і підставою для настання правових наслідків, встановлених договором та законом.

Так, за неналежне виконання відповідачем умов договору позивачем було нараховано штраф у загальному розмірі 17 919,57 грн.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як встановлено ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 9.6. договору встановлено, що за порушення строків сплати орендної плати, а так само порушення строків сплати інших платежів визначених цим договором (прострочення сплати) суборендар сплачує на користь орендаря штраф у розмірі 10% від суми простроченого платежу.

Крім того, якщо прострочення сплати орендної або інших платежів перевищує 15 календарних днів суборендар зобов'язаний крім штрафу передбаченого п. 9.6. договору, додатково сплатити на користь орендаря штраф у розмірі 40% від простроченої суми (п. 9.7. договору).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу у розмірі 10% та 40 % від суми простроченого платежу, суд дійшов висновку, що останній є обґрунтованим та арифметично вірним, а тому вимоги в частині стягнення з відповідача штрафу у розмірі 17 919,57 грн. (3 583,91 грн. + 14 335,66 грн.) є правомірні та такі, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача 45,10 грн. - інфляційних втрат та 237,60 грн. - 3% річних, суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок позивача, суд встановив, що розмір інфляційних втрат становить суму більшу, ніж заявлено позивачем. Враховуючи, що суду не надано право виходити за межі позовних вимог, то до стягнення підлягають інфляційні втрати у розмірі 45,10 грн., що заявлені позивачем.

В частині вимог, що стосуються 3 % річних, суд зазначає, що розрахунок останніх у розмірі 237,60 грн. є арифметично вірним та обґрунтованим, а тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем відзиву на позовну заяву, контррозрахунку суми позовних вимог та будь-яких заперечень по суті позовних вимог не надано, доводів позивача у встановленому законом порядку не спростовано.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог Приватного підприємства "СВІТЛО-ТЕХНІЧНІ СИСТЕМИ".

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а в частині закриття провадження - на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 231, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Закрити провадження у справі в частині позовних вимог щодо розірвання договору у зв'язку з відсутністю предмета спору.

3. Виселити Фізичну особу-підприємця Пасько Вікторію Юріївну (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з займаного нежитлового приміщення №2, загальною площею 17 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Волгоградська, 12.

4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Пасько Вікторії Юріївни (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства "СВІТЛО-ТЕХНІЧНІ СИСТЕМИ" (04074, м. Київ, вул. Новозабарська, 2/6, літ А, ідентифікаційний код 32380192) основну суму боргу у розмірі 35 839 (тридцять п'ять тисяч вісімсот тридцять дев'ять) грн. 15 коп., штраф у розмірі 17 919 (сімнадцять тисяч дев'ятсот дев'ятнадцять) грн. 57 коп., інфляційні втрати у розмірі 45 (сорок п'ять) грн. 10 коп., 3% річних у розмірі 237 (двісті тридцять сім) грн. 60 коп. та судовий збір у розмірі 5 286 (п'ять тисяч двісті вісімдесят шість) грн. 00 коп.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або

Повний текст рішення складено 16.01.2019

Суддя Пукшин Л.Г.