Рішення

від 11.01.2019 по справі 916/2441/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" січня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2441/18

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловська Ю.М.

при секретарі судового засідання: Карагяур В.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Селюков П.В. (ордер серія Од №241838 від 04.12.2018р.);

від відповідача: не з'явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Фізичної особи-підприємця Шаповалова Андрія Олександровича (АДРЕСА_2)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Медстрахсервіс-1" (14005, Чернігівська обл., м. Чернігів, вул. Котляревського, буд. 3, кв. 53);

про стягнення 56732,30 грн.;

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: позивач - Фізична особа-підприємець Шаповалов Андрій Олександрович звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою (вх. ГСОО №2637/18 від 01.11.2018р.) до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю „Медстрахсервіс-1", в якій просив суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 56732,30 грн., з яких 45000,00 грн. - попередня оплата, 5811,78 грн. - пеня, 4356,00 грн. - інфляційні та 1564,52 грн. - 3% річних, а також витрати по сплаті судового збору.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов п. 3.1 договору від 16.05.2017р., укладеного між сторонами у справі, а саме щодо передачі товару в повному об'ємі на протязі 25 днів з моменту попередньої оплати, що стало підставою для звернення з відповідним позовом до суду про стягнення сплаченої попередньої оплати у розмірі 45000,00 грн., в порядку ст.693 Цивільного кодексу України, на яку нараховано пеню, інфляційні та 3% річних.

Ухвалою господарського суду від 020.11.2018 року, за даним позовом відкрито провадження у справі №916/2441/18 за правилами спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи на 19.12.2018 року

У судовому засіданні від 19.12.2018 року судом було оголошено перерву до 11.01.2019 року.

Відповідач - ТОВ „Медстрахсервіс-1" про дату, час та місце судових засідань повідомлявся належним чином шляхом направлення ухвал суду на його юридичну адресу, яка зазначена у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформованого станом на 24.10.2018 року, у судові засідання не з'являвся, про поважність причин відсутності не повідомляв, відзив на позовну заяву не надав.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до частин 4, 5 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Водночас, ч. 10 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Приймаючи до уваги, що судові відправлення були повернуті поштою із відміткою у довідках поштової установи "За закінченням терміну зберігання", а також відсутність жодних повідомлень щодо причин неявки представника ТОВ „Медстрахсервіс-1" у судові засідання, суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до п. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні від 11.01.2019р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 16.01.2019 року.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши обставини справи, суд дійшов таких висновків:

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За приписами ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено матеріалами справи, 16.05.2017 року між ТОВ „Медстрахсервіс-1" (надалі - продавець) та суб'єктом підприємницької діяльності Шаповаловим А.О. (надалі - покупець) укладено договір купівлі-продажу б/н (надалі - договір), згідно умов якого продавець зобов'язався передати належний йому товар у власність покупця, а покупець зобов'язаний прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору.

У відповідності до п. 3.1 договору, продавець, серед іншого, зобовязався передати товар покупцю у повному обсязі протягом 25 днів з моменту поперед. оплати, місце передачі товару - м. Одеса.

Пунктом 3.2 договору визначено, що перехід права власності здійснюється в момент передачі товару/оплати/, що оформлюється видатковою накладною/актом приймання-здачі/.

За умовами п. 4.2 та п. 4.3 договору, попередня оплата у розмірі 50% від ціни договору має бути здійснена продавцю протягом 7 днів після замовлення. Покупець здійснює оплату шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок продавця.

Як стверджує позивач, засобами електронного зв'язку відповідачем було виставлено рахунок-фактуру №23/05 від 23.05.2017 року щодо сплати вартості вагонки цільної (порода липа) на суму 90000,00 грн. (а.с. 51).

В подальшому, 24.05.2017 року, зазначений вище рахунок, згідно платіжного доручення №665 на суму 45000,00 грн. був сплачений позивачем у відповідності до зазначеного в ньому призначення платежу (а.с. 39).

При цьому, як стверджує позивач, грошові кошти у розмірі 45000,00 грн. були сплачені на рахунок відповідача в якості попередньої оплати у розмірі 50% від вартості товару визначеного у відповідному рахунку, згідно умов п. 4.2 договору.

Згідно з положеннями ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Як вбачається із наданих позивачем доказів, Фізична особа-підприємець Шаповалов Андрій Олександрович звернувся до відповідача з письмовою вимогою вих. №3/0917/3 від 26.09.2017 року (а.с.42), згідно якої, зокрема, зазначив про порушення ТОВ „Медстрахсервіс-1" положень п. 3.1 договору від 16.05.2017р. та вимагав повернення грошових коштів у розмірі 45000,00 грн. Зазначена вимога була повернута установою пошти без вручення із зазначенням причини такого повернення - за закінченням встановленого строку зберігання.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За результатами розгляду справи судом встановлено, що згідно укладеного між сторонами у справі договору на підставі рахунку-фактури №23/05 від 23.05.2017 року позивачем було сплачено відповідачу грошові кошти у розмірі 45000,00 грн., що становить 50% вартості товару, зазначеного у відповідному рахунку та є попередньою оплатою товару у розумінні п. 4.2 договору від 16.05.2017 року.

Отже, оскільки доказів поставки товару за договором купівлі-продажу від 16.05.2017 року на суму 90000,00 грн. або повернення передоплати відповідачем у розмірі 45000,00 грн., в порушення вимог ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, не надано, суд вважає позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Шаповалова Андрія Олександровича про стягнення з відповідача 45000,00 грн., як суми попередньої оплати, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно вимог позивача про стягнення пені у сумі 5811,78 грн., суд зазначає таке.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно п.4 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За приписами ч.ч. 4-6 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6.1 договору, у випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену даним договором та діючим законодавством. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, т.т. виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно положень п. 6.5 договору, за порушення термінів передачі товару продавець сплачує пеню у розмірі 90 грн. за кожен день прострочення передачі.

За приписами ст. 547 Цивільного кодексу України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Отже, з урахуванням приписів ст. 231 Господарського кодексу України, суд дійшов висновку, що стосовно спірних правовідносин законом розмір штрафних санкцій не встановлено, отже необхідною умовою їх нарахування та стягнення є визначення підстав сплати та розміру санкцій в договорі, укладеному між сторонами.

Враховуючи, що сторонами за взаємною згодою, шляхом свого волевиявлення, було передбачено у договорі від 16.05.2017р. сплату неустойки у вигляді пені за порушення саме строків повернення попередньої оплати, суд вважає правомірним звернення позивача до суду з відповідними вимогами.

Положеннями ст. 252 Цивільного кодексу України встановлено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

У відповідності до ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Суд, перевіривши розрахунок пені, нарахованої за порушення повернення попередньої оплати відповідно до п. 6.5 договору від 16.05.2017р. у розмірі 5811,78 грн. за період з 18.06.2017р. по 18.12.2017р., виходячи із обов'язку відповідача щодо поставки товару протягом 25 днів з моменту внесення попередньої оплати, встановив, що позивач допустив помилку у визначені дати з якої є правомірним нарахування пені, у відповідності до приписів ст. 253 Цивільного кодексу України.

Водночас, суд зазначає, що оскільки умовами договору передбачено пеню у розмірі 90 грн. за кожен день прострочення, саме за порушення термінів передачі товару, тобто за не грошове зобов'язання, тоді як позивачем визначено розмір пені виходячи із розміру подвійної облікової ставки НБУ, суд не виходить за межі позовних вимог та задовольняє позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 5811,78 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 1564,52 грн. та інфляційних у сумі 4356,00 грн., суд зазначає таке.

Грошовим зобов'язанням, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України, відповідно до частини другої якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас стягнення з продавця суми попередньої оплати, перерахованої за договором на поставку товару, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.

При цьому, за такі дії відповідач несе відповідальність, передбачену ч.3 ст. 693 Цивільного кодексу України, коли на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Зазначена позиція цілком підтримується судовою практикою, а також викладена у постанові пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 1564,52 грн. та інфляційних у сумі 4356,00 грн., які заявлено позивачем до стягнення в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 45000,00 грн. боргу, як попередньої оплати та 5811,78 грн. пені, що загалом становить 50811,78 грн.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1762,00 грн. покладаються на позивача та відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Медстрахсервіс-1" (14005, Чернігівська обл., м. Чернігів, вул. Котляревського, буд. 3, кв. 53; код ЄДРПОУ 37558265) на користь Фізичної особи-підприємця Шаповалова Андрія Олександровича (АДРЕСА_2; ід. код НОМЕР_1) 45000/сорок п'ять тисяч/ грн. попередньої оплати та 5811/п'ять тисяч вісімсот одинадцять/грн. 78 коп. пені.

3.В решті позову відмовити.

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Медстрахсервіс-1" (14005, Чернігівська обл., м. Чернігів, вул. Котляревського, буд. 3, кв. 53; код ЄДРПОУ 37558265) на користь Фізичної особи-підприємця Шаповалова Андрія Олександровича (АДРЕСА_2; ід. код НОМЕР_1) 1580/одна тисяча п'ятсот вісімдесят/грн. 51 коп. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 16 січня 2019 р.

Суддя Ю.М. Невінгловська