Рішення

від 17.01.2019 по справі 910/15602/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 17.01.2019Справа №  910/15602/18 Суддя Господарського суду міста Києва Босий В.П., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом Територіального медичного об'єднання «ФТИЗІАТРІЯ» у місті Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю «Біохім-Фарма ЛТД» про стягнення 15  902,12 грн.            ВСТАНОВИВ: Територіальне медичне об'єднання «ФТИЗІАТРІЯ» у місті Києві (надалі – ТМО «ФТИЗІАТРІЯ») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Біохім-Фарма ЛТД» (надалі – «Товариство») про стягнення 15  902,12 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору про закупівлю товарів за державні кошти №79/2017 від 18.07.2017 відповідачем було поставлено товар, а саме розчин для зовнішнього застосування - етанол 70. Однак згідно з розпорядженням Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками було встановлено невідповідність якості поставленої продукції, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність правових підстав для стягнення з відповідача вартості неякісного товару в сумі 12  865,79 грн., а також штрафу за неналежну поставку товару у розмірі 2  573,16 грн. та інфляційних у розмірі 463,17 грн. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2018 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу надано строк для подання відповіді на відзив. Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу. Відповідно до частини   6 статті   242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Згідно з частиною 4 статті   89 Цивільного кодексу України   відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру. За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Так, з метою повідомлення відповідача   про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 23.11.2018 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03022, м. Київ, вул. М. Максимовича, 2. Однак, 02.01.2019 конверт з ухвалою суду від 23.11.2018 було повернуто до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання». Згідно з ч.   6 ст.   242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про невручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі. У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в   електронній   формі   не   пізніше  наступного  дня  після  їх виготовлення   і   підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для  доступу  до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує  ведення  Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний  державний  реєстр судових рішень - автоматизована  система  збирання,  зберігання,  захисту,  обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові  рішення,  внесені  до  Реєстру,  є  відкритими для безоплатного  цілодобового  доступу  на   офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua). Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, оскільки до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання. У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться. Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне. 18.07.2017 між ТМО «ФТИЗІАТРІЯ» (покупець) та Товариством (продавець) було укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти №79/2017 (надалі – «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупця код ДК 021:2015 – 24320000-3 «Основні органічні хімічні речовини» (Етиловий спирт), а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору. Пунктом 1.2 Договору передбачено, що продавець передає покупцю товар в асортименті, кількості та по цінам, який зазначений у видаткових накладних, що відповідає специфікації (додаток №1) даного договору та є його невід'ємною частиною. За змістом п. 3.3 Договору поставка товару здійснюється партіями на основі договору, видаткових накладних на товар та товарно-транспортних накладних, в яких покупець зобов'язаний відповідно до вимог законодавства України до ведення первинної документації відобразити факт прийому товару і повернути продавцю належним чином оформлені примірники первинних документів. У додатку 1 до Договору 1 (специфікації) сторони визначили, що предметом поставки є 1200 флаконів етанолу 96%, загальною вартістю 23  882,40 грн., та 800 флаконів етанолу 70%, загальною вартістю 16 007,20 грн., а всього на суму 39  889,60 грн. На виконання умов Договору відповідачем була поставлена, а позивачем прийнята та повністю оплачена партія товару – етанол 70 розчин, кількістю 800 штук, загальною вартістю 16  007,20 грн., що підтверджується видатковою накладною №Н-0000790 від 18.08.2017 та платіжним дорученням №503 від 30.08.2017. Розпорядженням Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками №7016-1/2.0/171-17 від 23.10.2017 було заборонено реалізацію, зберігання та застосування лікарського засобу етанол 70, розчин для зовнішнього застосування 70% по 100 мл у флаконах, серії 020116, з маркуванням виробника ПП «Кілафф», Україна, що реалізується з сертифікатом якості, що має ознаку фальсифікації. Також вказаним розпорядженням було зобов'язано суб'єктів господарювання, які здійснюють реалізацію, зберігання та застосування вказаних лікарських засобів, невідкладно перевірити наявність такого лікарського засобу та термінова вжити заходів щодо його вилучення з обігу шляхом повернення постачальнику та/або знищення. На підставі накладної на повернення №ВН-0000024 від 03.11.2017 позивачем було повернуто відповідачеві партію товару на суму 15  747,08 грн., а 21.11.2017 відповідачем знову був поставлений товар (етанол 70) на суму 15  747,08 грн. Розпорядженням Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками №6625-1.2/4.0/17-18 від 25.07.2018 знову було заборонено реалізацію, зберігання та застосування лікарського засобу етанол 70, розчин для зовнішнього застосування 70% по 100 мл у флаконах, серії 020116, з маркуванням виробника ПП «Кілафф», у зв'язку з чим позивачем повернуто, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 12  865,79 грн. Претензією №061-200/1632/07 від 05.09.2018 позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути грошові кошти у розмірі 12  865,79 грн., сплачені за повернутий товар неналежної якості. Спір у справі виник у зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язку поставити товар належної якості, що, як вказує позивач, є підставою для повернення постачальником вартості частини товару, яку було повернуто покупцем, в сумі 12  865,79 грн. Укладений сторонами договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України. Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами. Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Матеріалами справи (видаткова накладна №РН-0000790 від 18.08.2017) підтверджується факт здійснення відповідачем поставки товару на виконання умов Договору на суму 16  007,20 грн., а також повна його оплата позивачем, що підтверджується платіжним дорученням №503 від 30.08.2017. Відповідно до частин 1, 4 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. Якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам. Відповідність товару вимогам законодавства підтверджується способом та в порядку, встановленими законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 674 Цивільного кодексу України). Правові наслідки передання товару неналежної якості визначені у статті 678 Цивільного кодексу України, відповідно до частини 2 якої у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару. Згідно з пунктом 2.1 Договору продавець гарантує якість товарів, що постачаються. За змістом п. 2.4 Договору термін придатності товару на момент поставки не повинен перевищувати 75% від загального терміну використання. Пунктом 2.5 Договору визначено, що якщо протягом терміну, зазначеного в п. 2.4, товари виявляться дефектними або такими, що не відповідають умовам цього договору, продавець зобов'язаний замінити дефектні товари протягом 3 календарних днів. Всі витрати, пов'язані із заміною товарів неналежної якості, несе продавець. Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов Договору відповідачем була поставлена, а позивачем прийнята та повністю оплачена партія товару – етанол 70 розчин, кількістю 800 штук, загальною вартістю 16  007,20 грн., виробник – ПП «Кілафф», серія 020116. Розпорядженням Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками №7016-1/2.0/171-17 від 23.10.2017 було заборонено реалізацію, зберігання та застосування лікарського засобу етанол 70, розчин для зовнішнього застосування 70% по 100 мл у флаконах, серії 020116, з маркуванням виробника ПП «Кілафф», Україна, що реалізується з сертифікатом якості, що має ознаку фальсифікації. Також вказаним розпорядженням було зобов'язано суб'єктів господарювання, які здійснюють реалізацію, зберігання та застосування вказаних лікарських засобів, невідкладно перевірити наявність такого лікарського засобу та термінова вжити заходів щодо його вилучення з обігу шляхом повернення постачальнику та/або знищення. У зв'язку з викладеним, партія товару, якість якого не відповідала умовам Договору, була повернута на користь відповідача за накладною на повернення №ВН-0000024 від 03.11.2017, та замінена наступною партією товару (етанол 70 розчин, кількістю 787 штук, загальною вартістю 15  747,08 грн., виробник – ПП «Кілафф», серія 010317). Однак, розпорядженням Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками №6625-1.2/4.0/17-18 від 25.07.2018 знову було заборонено реалізацію, зберігання та застосування лікарського засобу етанол 70, розчин для зовнішнього застосування 70% по 100 мл у флаконах, серії 010317, з маркуванням виробника ПП «Кілафф». 01.08.2018 позивач повернув, а відповідач прийняв неякісний товар на загальну суму 12  865,79 грн. (етанол 70, розчин для зовнішнього застосування 70% по 100 мл у флаконах, серії 010317, з маркуванням виробника ПП «Кілафф»), що підтверджується видатковою накладною №381 від 01.08.2018. Приписи ч. 2 ст. 678 Цивільного кодексу України наділяють покупця правом відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми або вимагати заміни товару виключно у випадку істотного порушення вимог щодо якості товару. Під істотним порушенням Цивільний кодексу України розуміє наявність у товарі одного із наступних недоліків: 1) недоліків, які не можна усунути (невиправні недоліки); 2) недоліки, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу (недоліки, усувати які економічно невигідно); 3) недоліки, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення (повторювані недоліки). Тобто, вимагати відшкодування вартості товару або його заміни покупець має право лише у випадку, якщо недоліки товару є істотними, тобто невиправними, економічно невигідними або повторювальними. Претензією №061-200/1632/07 від 05.09.2018 позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути грошові кошти у розмірі 12  865,79 грн., сплачені за повернутий товар неналежної якості. Приймаючи до уваги належне виконання позивачем умов договору щодо здійснення оплати товару, враховуючи, що відповідачем не спростовано факту порушення взятого на себе зобов'язання поставити передбачений договором товар належної якості, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення вартості повернутого покупцем товару неналежної якості в сумі 12  865,79 грн. підлягають задоволенню. Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафу за неналежну поставку товару у розмірі 2  573,16 грн. та інфляційних за невиконання зобов'язання з повернення грошових коштів у період з вересня по жовтень 2018 у розмірі 463,17 грн. Судом встановлено, що відповідач свого обов'язку по поставці товару належної якості не виконав, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності. Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки. У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Згідно з частиною 7 статті 269 Господарського кодексу України визначено, що у разі поставки товарів неналежної якості покупець (одержувач) має право стягнути з виготовлювача (постачальника) штраф у розмірі, передбаченому статтею 231 цього Кодексу, якщо інший розмір не передбачено законом або договором. Пунктом 9.3 Договору визначено, що якщо поставлений продавцем товар або його частина виявляться фальсифікованими, невідповідної якості та/або не відповідає вимогам цього договору – штраф у розмірі 20% від суми товару, частка яка виявиться фальсифікованою, невідповідної якості та/або не відповідного вимогам цього договору товару та крім сплати зазначених штрафних санкцій, повернення покупцю вартості цього товару з урахуванням індексу інфляції. Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до ч. 3 ст. 510 Цивільного кодексу України якщо кожна зі сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї. Аналізуючи положення глави 47 Цивільного кодексу України, можна зробити висновок, що грошовим зобов'язанням є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів. Відтак, грошове зобов'язання - це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошове зобов'язання виражається в грошових одиницях України або в грошовому еквіваленті в іноземній валюті. Якщо зобов'язання виражене в банківському металі, то відповідне правовідношення не є грошовим зобов'язанням, і до нього не застосовуються норми про відповідальність за порушення такого зобов'язання. Як встановлено судом, претензією №061-200/1632/07 від 05.09.2018 позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути грошові кошти у розмірі 12  865,79 грн., сплачені за повернутий товар неналежної якості. Таким чином, до моменту звернення позивача із вказаною претензією, у відповідача існувало не грошове зобов'язання з поставки товару, а після направлення такої вимоги у Товариства виникло грошове зобов'язання з повернення суми попередньої оплати. Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд вважає за можливе задовольнити вимогу позивача про стягнення з відповідача штрафу за неналежну поставку товару у розмірі 2  573,16 грн. та інфляційних за невиконання зобов'язання з повернення грошових коштів у розмірі 463,17 грн. Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача. На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд  міста Києва - ВИРІШИВ: 1.  Позовні вимоги Територіального медичного об'єднання «ФТИЗІАТРІЯ» у місті Києві задовольнити повністю. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Біохім-Фарма ЛТД» (03022, м. Київ, вул. М. Максимовича, 2; ідентифікаційний код 40692758) на користь Територіального медичного об'єднання «ФТИЗІАТРІЯ» у місті Києві (03022, м. Київ, вул. Васильківська, 35; ідентифікаційний код 01993865) заборгованість у розмірі 12 865 (вісімнадцять тисяч вісімсот шістдесят п'ять) грн. 79 коп., штраф у розмірі 2  573 (дві тисячі п'ятсот сімдесят три) грн. 16 коп., інфляційні у розмірі 463 (чотириста шістдесят три) грн. 17 коп. та судовий збір у розмірі 1  762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. Видати наказ. 3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. 4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Суддя                                                                                                                В.П. Босий