Рішення

від 18.01.2019 по справі 910/14718/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.01.2019Справа № 910/14718/18

За позовомДержавного підприємства "Одеський авіаційний завод" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Метекс" простягнення 2735,60 грн

Суддя Смирнова Ю.М.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Одеський авіаційний завод" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Метекс" 2735,60 грн, з яких: 2184,99 грн попередньої оплати, 397,66 грн пені та 152,95 грн штрафу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем на виконання умов двох договорів поставки, укладених між сторонами у спрощений спосіб, було перераховано відповідачу 9374,95 грн попередньої оплати за товар. Однак, відповідачем було недопоставлено товар на суму 2184,99 грн та не повернуто позивачу суму попередньої оплати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2018 після усунення позивачем обставин, які стали підставою для залишення позовної заяви без руху, судом відкрито провадження у справі №910/14718/18, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено відповідачу строки для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов.

Частиною 5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.

Відповідно до ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами ч.1 ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 23.11.2018 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01013, м.Київ, вул.Промислова, будинок 4/7, офіс 50.

Однак, конверт з ухвалою Господарського суду міста Києва був повернутий до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання".

Згідно з п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення.

Відтак, за висновками суду, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки "за закінченням строку зберігання" свідчить про відмову відповідача отримати копію судового рішення за адресою свого місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, і вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі в силу положень п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.03.2018 в справі №911/1163/17.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

За змістом ч.ч.1, 2 ст.3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду міста Києва в справі №910/14718/18 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Отже, судом вчинені всі необхідні дії для належного повідомлення відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Метекс" про розгляд справи Господарським судом міста Києва.

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2018 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Метекс" на адресу Державного підприємства "Одеський авіаційний завод" було виставлено рахунки №МК-0011581 від 13.11.2015 на оплату товару: "проволока 0,6 ст.12х18Н10Т" на суму 3374,95 грн та №МК-0000156 від 14.01.2016 на оплату товару "лист 2х1250х2500 ст.30ХГСА" на суму 6000,00 грн.

На підставі вказаних рахунків позивач перерахував відповідачу 9374,95 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №189 від 26.01.2016 на суму 6000,00 грн та №302 від 02.02.2016 на суму 3374,95 грн.

Відповідно до видаткових накладних №МК-0000113 від 29.01.2016 та №МК-0000208 від 18.02.2016 відповідачем було поставлено, а позивачем прийнято товар: "лист 2х1250х2500 ст.30ХГСА" на суму 4440,00 грн та "проволока 0,6 ст.12х18Н10Т" на суму 2749,96 грн відповідно.

25.05.2016 позивач звернувся до відповідача з листом за вих.№1578/мт3 з вимогою про повернення грошових коштів за не поставлений товар на загальну суму 2184,99 грн.

31.08.2016 позивачем було надіслано на адресу відповідача вимогу за вих.№2693/юв від 30.08.2016 про поставку товару на суму 2184,99 грн або повернення суми попередньої оплати. Відповідач вказану вимогу отримав 07.09.2016, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №6512101606824.

10.08.2018 позивач надіслав на адресу відповідача претензію за вих.№3256/юв від 09.08.2018 про повернення суми попередньої оплати у загальному розмірі 2184,99 грн та оплату штрафних санкцій на суму 548,43 грн.

Як зазначив позивач у позові, відповіді на вказані листи та претензію відповідач не надав, заборгованість не оплатив.

Спір у справі виник внаслідок того, що відповідачем було недопоставлено позивачу товар на загальну суму 2184,99 грн та не повернуто суму попередньої оплати на вимогу останнього, у зв'язку з чим Державне підприємство "Одеський авіаційний завод" просить стягнути суму сплаченої попередньої оплати за непоставлений товар та штрафні санкції.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, господарський суд дійшов висновку, що позов Державного підприємства "Одеський авіаційний завод" підлягає задоволенню в повному обсязі. При цьому, суд виходить з наступного.

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору чи юридичних фактів.

Згідно ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Юридичними фактами є такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 639 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За змістом ст.205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

При цьому за приписами ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 1 ст.181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За змістом ст.638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч.1 ст.639 Цивільного кодексу України).

У ч.ч.1, 2 ст.640 вказаного вище нормативно-правового акту вказано, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ч.1 ст.656 Цивільного кодексу України).

Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).

Тобто, з наведеного полягає, що чинним законодавством України визначено істотні умови договору поставки, такі як і істотні умови договору купівлі-продажу, до яких віднесено, зокрема, предмет та ціну.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Метекс" виставлено на адресу позивача рахунки №МК-0011581 від 13.11.2015 на оплату товару: "проволока 0,6 ст.12х18Н10Т" на суму 3374,95 грн та №МК-0000156 від 14.01.2016 на оплату товару "лист 2х1250х2500 ст.30ХГСА" на суму 6000,00 грн, а позивачем, в свою чергу, відповідно до платіжних доручень №189 від 26.01.2016 та №302 від 02.02.2016 було оплачено вказаний товар, що за висновками суду, свідчить про погодження між контрагентами всіх істотних умов, необхідних для договорів даного виду та укладення між ними договору поставки у спрощений спосіб, який є підставою для виникнення у сторін майново-господарських зобов'язань. Відповідачем в процесі розгляду спору означених обставин заперечено не було.

При цьому відповідно до видаткових накладних №МК-0000113 від 29.01.2016 та №МК-0000208 від 18.02.2016 відповідачем було поставлено, а позивачем прийнято товар "лист 2х1250х2500 ст.30ХГСА" на суму 4440,00 грн та "проволока 0,6 ст.12х18Н10Т" на суму 2749,96 грн, а всього на загальну суму 7189,96 грн, тобто не поставленим залишився товар на суму 2184,99 грн.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.1, ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97- ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії", "Пономарьов проти України", "Агрокомплекс проти України").

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 по справі №910/5444/17 та від 05.07.2018 у справі №904/8972/17.

Як встановлено судом, виконання позивачем як покупцем свого обов'язку з перерахування відповідачу як постачальнику 100% попередньої оплати за товар на загальну суму 9374,95 грн підтверджується належними та допустимими доказами у справі, а саме: платіжними дорученнями №189 від 26.01.2016 та №302 від 02.02.2016.

В той же час, в матеріалах справи відсутні докази поставки відповідачем товару на вказану суму.

В матеріалах справи наявні видаткові накладні №МК-0000113 від 29.01.2016 та №МК-0000208 від 18.02.2016. які підтверджують поставку відповідачем товару на загальну суму 7189,96 грн.

При цьому відповідач, на вимоги позивача, не повернув сплачені останнім грошові кошти за непоставлений товар на суму 2184,99 грн. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Отже, оскільки відповідачем у визначеному Господарським процесуальним кодексом України порядку не спростовано факту порушення взятих на себе зобов'язань з поставки товару так як і повернення суми попередньої оплати за непоставлений товар, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення суми попередньої оплати у розмірі 2184,99 грн, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 397,66 грн пені та 152,95 грн штрафу, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, у встановлений ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України строк свого обов'язку по поверненню авансу на вимогу позивача не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, а тому дії відповідача є порушенням зобов'язань (ст.610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст.612 Цивільного кодексу України). Відповідно, є підстави для застосування по відношенню до відповідача встановленої законом відповідальності.

Частиною 1 ст.216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України вказано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 2 ст.231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Отже, виходячи з положень зазначеної норми матеріального права, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу, передбачених абзацом 3 ч.2 ст.231 Господарського кодексу України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення, пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України, якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконаних робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір пені за кожний день прострочення виконання такого зобов'язання та за прострочення його виконання понад тридцять днів додатково вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу з вказаної вартості.

Як вбачається з матеріалів справи, Державне підприємство "Одеський авіаційний завод" є державним комерційним підприємством, заснованим на державній власності, та передане в управління Державного концерну "Укроборонпром" (п.1.1 Державного підприємства "Одеський авіаційний завод", затвердженого наказом Державного концерну "Укроборонпром" від 21.03.2018 №111). Отже позивач є суб'єктом господарювання, який належить до державного сектора економіки.

Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов'язання по поверненню суми попередньої оплати, сплаченої позивачем, Державне підприємство "Одеський авіаційний завод" належить до державного сектора економіки, то вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та штрафу є законними та обґрунтованими.

За висновками суду, розрахунки пені та штрафу, які надані позивачем, є обґрунтованими та арифметично вірними, у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня у розмірі 397,66 грн та штраф на суму 152,95 грн.

На підставі викладеного, враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Державного підприємства "Одеський авіаційний завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Метекс" про стягнення 2735,60 грн, з яких: 2184,99 грн попередньої оплати, 397,66 грн пені та 152,95 грн штрафу.

Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Метекс" (01013, м.Київ, вул.Промислова, будинок 4/7, офіс 50, ідентифікаційний код 39412768) на користь Державного підприємства "Одеський авіаційний завод" (65121, Одеська обл., місто Одеса, проспект Небесної Сотні, будинок 32-А, ідентифікаційний код 07756801) 2184 (дві тисячі сто вісімдесят чотири) грн 99 коп попередньої оплати, 397 (триста дев'яносто сім) грн 66 коп пені, 152 (сто п'ятдесят дві) грн 95 коп штрафу та судовий збір у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн 00 коп.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. При цьому, згідно з п.п.17.5 п.17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Ю.М. Смирнова