Рішення

від 09.01.2019 по справі 918/679/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" січня 2019 р. м. Рівне Справа № 918/679/18

Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В.,

за участю секретаря судового засідання Ярощук О.П, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в загальному позовному провадженні справу

за позовом Агрофірми у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард ЛТД"

до відповідача ОСОБА_1 підприємства "Мінераліз"

про стягнення заборгованості в сумі 435 357, 53 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2;

від відповідача: не з'явився.

Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав визначених статтею 35,37 ГПК України відсутні.

ВСТАНОВИВ:

Агрофірма у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард ЛТД" (надалі - Позивач або Агрофірма у формі ТОВ "Авангард ЛТД") звернулася в Господарський суд Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 підприємства "Мінераліз" (надалі - Відповідач або ПП "Мінераліз") в якому просить стягнути з останнього заборгованості у розмірі 435 357,53 грн., з яких 408 96,00 грн. основного боргу та 26 397,53 грн. пені.

Свої вимоги Позивач мотивує тим, що відповідно до Договору поставки мінеральних добрив № 205 від 13.07.2018 року та специфікації № 1 від 13.07.2018 року до Договору, Відповідач зобов'язувався протягом 32 днів з моменту зарахування коштів на розрахунковий рахунок останнього, поставити Позивачу 64 тони амонія сульфата гранульованого тип 1 (біг-бег). 17.07.2018 року відповідно до рахунку на оплату № 398 від 13.07.2018 року Позивач перерахував Відповідачу 408 960,00 грн.. Однак, Відповідач умови Договору не виконав, мінеральні добрива не поставив. В зв'язку з чим, виникла заборгованість у сумі 435 357,53 грн..

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 09.11.2018 р. позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 28.11.2018 року.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 28.11.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на "09" січня 2019 р.

Представник Позивача в судовому засіданні 09.01.2019 року позовні вимоги підтримав, з підстав зазначених у позовній заяві.

Представник Відповідача в судове засідання 09.01.2019 року не з'явився, відзиву на позов не надав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив. До господарського суду повернулася ухвала суду від 28.11.2018 р. про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, яка направлялася на адресу Відповідача, вказану в позовній заяві - 35364, Рівненська обл., Рівненський район, село Грушвиця Друга, вул. Середній Гай,1А, офіс 1, з відміткою поштового відділення "за закінченням встановленого строку зберігання".

Відповідно до ОСОБА_2 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, зробленого на запит Господарського суду Рівненської області, місцезнаходженням Відповідача є - 35364, Рівненська обл., Рівненський район, село Грушвиця Друга, вул. Середній Гай,1А, офіс 1.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі ГПК, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема Позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Крім того частиною пунктом 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до п. 1 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Разом з тим, судом, на вказану в позовній заяві та згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу Відповідача, направлялася ухвала Господарського суду Рівненської області про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі від 09.11.2018 року, яка була отримана останнім, про що свідчить підпис представника Відповідача про отримання 15.11.2018 року на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення № 33013 0971594 3, яке наявне в матеріалах справи.

Таким чином суд вважає, що Відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності Відповідача та відзиву з його боку за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, заслухавши пояснення представника Позивача, з'ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. При цьому господарський суд керувався наступним.

13.07.2018 року між ПП "Мінераліз" (Постачальник) та Агрофірма ТОВ "Авангард ЛТД" (Покупець) укладено Договір поставки мінеральних добрив № 205 (далі - Договір), за умовами якого, Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупця, а Покупець прийняти мінеральні добрива (агрохімікати), в подальшому Товар, та оплатити його на умовах цього Договору ( п.1.1. Договору).

Згідно з п. 1.2. Договору ціна, кількість, асортимент, терміни і пункти поставки товару обумовлюються в специфікаціях до цього Договору, які погоджуються сторонами попередньо, додаються до цього Договору та є його невід'ємною частиною.

Відповідно до п. 2.1. та п. 2.2. Договору, постачальник поставляє Товар партіями в терміни, передбачені в специфікаціях до цього договору. Умови поставки викладаються сторонами в специфікаціях до цього договору відповідно до вимог Міжнародних правил тлумачення комерційних термінів "ІНКОТЕРМС - 2010".

Пунктами 3.1. та 3.2. Договору сторони визначили, що загальна сума Договору складається з суми вартості партій товарів, поставлених постачальником на протязі строку дії даного Договору. Ціна за одиницю товару остаточно встановлюється сторонами за кожною позицією та відображається у специфікації на конкретну партію товару.

Попередня оплата в розмірі 100 % вартості партії товару, зазначеної у специфікації, має бути перерахована Постачальнику протягом строку, вказаного в рахунку - фактурі та Специфікаціях до даного Договору. У разі перерахування грошових коштів без рахунку або згідно простроченого рахунку, Постачальник має право відвантажувати товар на умовах цього Договору (п. 4.1. Договору).

Відповідно до п. 7.3. Договору у разі прострочення поставки товару понад термін, передбачений у специфікації до даного Договору з вини Постачальника, останній сплачує на користь Покупця пеню, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення поставки, що діятиме у відповідний період.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до грудня 2018 року, а частині взаєморозрахунків - до повного їх виконання сторонами (п. 10.1. Договору).

Вказаний Договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплено відбитками печаток останніх.

Згідно з п. 1 Специфікації № 1 від 13.07.2018 року до Договору поставки мінеральних добрив № 205 від 13.07.2018 року Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прийняти і оплатити таку продукцію (товар): амоній сільфат гранульований тип 1 (біг - бег) 64,0 т. на загальну суму 408 960,00 грн. (340 800,00 грн. + 68 160,00 грн. ПДВ).

Пунктами 3 та 4 Специфікації № 1 від 13.07.2018 року до Договору поставки мінеральних добрив № 205 від 13.07.2018 року сторони передбачили, що загальна сума за даною Специфікацією складає : 408 960,00 (чотириста вісім тисяч дев'ятсот шістдесят гривень 00 копійок). Поставка товару здійснюється протягом 32 днів з моменту зарахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.

Вказана специфікація підписана повноважними представниками сторін та скріплена відбитками печаток останніх.

Матеріалами справи встановлено, що на виконання п. 4.1. Договору, на підставі рахунку на оплату № 398 від 13.07.2018 року, виставленого Відповідачем - ПП "Мінераліз" Позивачу - Агрофірма ТОВ "Авангард ЛТД", останнім було здійснено попередню оплату у розмірі 408 960,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 501 від 17.07.2018 року.

Проте, Відповідачем, протягом строку передбаченого п. 2.1. Договору та п. 4 Специфікації № 1 від 13.07.2018 року до Договору поставки мінеральних добрив № 205 від 13.07.2018 року, 32 днів з моменту зарахування коштів (17.07.2018 року - попередня оплата, строк поставки товару - до 18.08.2018 року), не було поставлено товар - амоній сульфат гранульований тип 1 (біг - бег).

17 жовтня 2018 року на адресу Відповідача Позивачем листом з описом вкладення була направлена претензія (вих. № 87 від 17.10.2018 року) з вимогою виконати умови Договору № 205 від 13.07.2018 року та поставити своєчасно проплачений сульфат амонію в кількості - 64 т, яка була залишена Відповідачем без відповіді та задоволення.

Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з приписами ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 693 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Положеннями ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На підставі наведеного, враховуючи те, що Відповідач отримав суму попередньої оплати, однак товар не поставив, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача 408 960 грн. 00 коп. попередньої оплати за непоставлений товар згідно Договору поставки мінеральних добрив № 205 від 13.07.2018 року обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про стягнення з Відповідача пені у розмірі 26 397,53 грн., судом зазначається наступне.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України (далі - ГК України) учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів

Приписами ч. 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції. За приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Аналогічна правова позиція викладена у п.п. 2.5., 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 7.3. Договору, у разі прострочення поставки товару понад термін, передбачений у специфікації до даного Договору з вини Постачальника, останній сплачує на користь Покупця пеню, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення поставки, що діятиме у відповідний період.

На підставі вищезазначеного, Позивач просить стягнути з Відповідача 26 397,53 грн. пені (нарахованої за період прострочення поставки з 18.08.2018 р. по 23.10.2018 р.).

Перевіривши подані розрахунки та період нарахування пені, судом встановлено, що відповідні розрахунки здійснено Позивачем з порушенням порядку та періодів нарахування, зокрема встановленого ст. 232 ГК України.

Так зокрема, судом встановлено, що з вказаної нижче суми та періодів, розрахунок пені є таким:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 408960.00 21.08.2018 - 06.09.2018 17 17.5000 % 0.096 %* 6666.61 408960.00 07.09.2018 - 22.10.2018 46 18.0000 % 0.099 %* 18554.46 Отже, загальна сума пені складає 25 221,07 грн.

Таким чином, здійснивши перерахунок, порядок та періоди нарахованих позивачем сум пені за порушення Відповідачем зобов'язань за Договором поставки мінеральних добрив № 205 від 13.07.2018 р., суд дійшов висновку про правомірність нарахування пені за період прострочення з 21.08.2018 р. по 22.10.2018 р. у розмірі 25 221,07 грн.

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі викладеного, враховуючи, що Позивач довів факт сплати Відповідачу попередньої оплати за товар та не поставку товару на суму 408 960,00 грн. зі сторони Відповідача згідно Договору поставки мінеральних добрив № 205 від 13.07.2018 р., а Відповідач вказаних обставин належними та достатніми доказами не спростував, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог

Керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Агрофірми у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард ЛТД" (26142, Кіровоградська область, Новоархангельський район, с. Ганнівка, код ЄДРПОУ 03757057) задоволити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 підприємства "Мінераліз" (35364, Рівненська обл., Рівненський район, село Грушвиця Друга, вул. Середній Гай, 1А, офіс 1, код ЄДРПОУ 37105205) на користь Агрофірми у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард ЛТД" (26142, Кіровоградська область, Новоархангельський район, с. Ганнівка, код ЄДРПОУ 03757057) 408 960,00 грн. (чотириста вісім тисяч дев'ятсот шістдесят гривень 00 коп.) попередньої оплати по Договору поставки мінеральних добрив № 205 від 13.07.2018 р.; 25 221,07 грн. (двадцять п'ять тисяч двісті двадцять одну гривню 07 коп.) пені та 6 512,72 грн. (шість тисяч п'ятсот дванадцять гривень 72 коп.) витрат по сплаті судового збору.

3. В решті позову відмовити в задоволенні.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно - західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення або безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 18 січня 2019 року.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Суддя Марач В.В.