Рішення

від 21.01.2019 по справі 905/2146/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

21.01.2019р. Справа №905/2146/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор-2", м.Волноваха

до відповідачаТовариства з обмеженою відповідальністю "Еколайн-схід", м.Вугледар

про стягнення заборгованості в сумі 40006,73 грн.

Суддя Левшина Г.В.

при секретарі судового засідання Хохуля М.С.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

В засіданні суду брали участь:

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фактор-2", м.Волноваха, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколайн-схід", м.Вугледар, про стягнення заборгованості в сумі 40006,73 грн., у тому числі основний борг в сумі 31220,45 грн., три проценти річних в сумі 936,61 грн., інфляція в сумі 2782,68 грн. та пеня в сумі 5066,99 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань на договором купівлі-продажу №161 від 01.09.2017р. в частині сплати вартості отриманого товару за видатковою накладною №1930 від 28.09.2017р.

Ухвалою від 21.11.2018р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор-2", м.Волноваха залишено без руху, надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Фактор-2", м.Волноваха строк для усунення недоліків його позовної заяви протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали про залишення її без руху шляхом представлення оригіналу платіжного доручення №412 від 07.11.2018р. про сплату судового збору.

Ухвалою суду від 22.12.2018р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі №905/2146/18, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначене на 21.01.2019 року об 11:00 год.

Відповідач в судове засідання не з'явився, причин неявки не повідомив, відзиву на позовну заяву не надав.

Згідно позовної заяви та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю "Еколайн-схід" зареєстровано за адресою: 85670, Донецька обл., м. Вугледар, вул. 30-річчя ПеремогиАДРЕСА_1, за якою і здійснювалось направлення поштової кореспонденції судом.

10.01.2019р. відповідний поштовий конверт було повернуто органом поштового зв'язку на адресу суду за закінченням встановленого строку зберігання.

Відповідно до ст.120 Господарського процесуального кодексу України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, відповідача було належним чином повідомлено про час та місце проведення судового засідання, тому судом створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом.

За таких обставин, враховуючи достатність зібраних по справі доказів, згідно ст.165 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.

01.09.2017р. між сторонами був підписаний договір купівлі-продажу №161, згідно з умовами якого позивач (продавець) зобов'язався передати у власність покупця, а відповідач (покупець) - прийняти поставлену йому продукцію, іменовану далі товар.

Згідно з п.1.2 договору ціна, кількість, асортимент товару і загальна вартість поставки по договору, визначається виходячи із товарних накладних або рахунку-фактури, наданих покупцем продавцю під час прийому-передачі товару, які є невід'ємною частиною даного договору.

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2017 року, а в частині взаємних розрахунків, до повного виконання сторонами своїх обов'язків (п.4.1 договору).

Як встановлено судом, на виконання умов договору купівлі-продажу №161 від 01.09.2017р. позивачем поставлено відповідачу товар за видатковою накладною №1930 від 28.09.2017р. на суму 63220,45 грн.

Відповідач частково сплатив кошти за поставлений товар у сумі 32000,00 грн.

Факт отримання від позивача товару за договором на вказану суму з боку відповідача не спростований.

Згідно вимог ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписом ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Пунктом 2.2 договору встановлено, що оплата проводиться протягом 30 (тридцяти) днів з моменту поставки товару продавцем, шляхом перерахування покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця або за готівковим розрахунком.

Таким чином, з урахуванням умов підписаного між сторонами договору, відповідач повинен був сплатити вартість товару переданого за видатковою накладною №1930 від 28.09.2017р. в строк до 28.10.2017р.

За висновками суду, свої зобов`язання щодо своєчасної та повної сплати позивачу грошових коштів в сумі 31220,45 грн. за договором купівлі-продажу №161 від 01.09.2017р. всупереч ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України відповідач не виконав.

За таких обставин, враховуючи, що позов в частині вимог про стягнення основного боргу доведений позивачем та обґрунтований матеріалами справи, вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 31220,45 грн. підлягають задоволенню.

За приписом ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання і на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України нараховано та пред'явлено до стягнення з відповідача три проценти річних в сумі 936,61 грн. за період з 28.10.2017р. по 28.10.2018р. та інфляційних втрат в сумі 2782,68 грн. за період з жовтня 2017р. по серпень 2018р.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок трьох процентів річних, суд визнає його невірним, оскільки позивачем невірно визначено строк настання платежу за поставлений товар (прострочення платежу) за видатковою накладною №1930 від 28.09.2017р.

Як наслідок, за результатами проведеного судом перерахунку трьох процентів річних стягненню з відповідача на користь позивача підлягає три проценти річних в сумі 934,05 грн., а решта вимог щодо стягнення інфляції в сумі 2,56 грн. є неправомірною.

Одночасно, щодо представленого позивачем розрахунку інфляційних витрат, суд вважає за необхідне зазначити наступне:

Відповідно до п.3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до вищенаведеного, розрахунок інфляційних витрат розраховується починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому платіж мав бути здійснений.

Таким чином, враховуючи, що за умовами підписаного між сторонами договору відповідач мав сплатити вартість отриманого від позивача товару в строк до 28.10.2017р., нарахування позивачем інфляції за жовтень 2017р. є невірним.

Як наслідок, за результатами проведеного судом перерахунку інфляції стягненню з відповідача на користь позивача підлягає інфляція в сумі 1753,41 грн., а решта вимог щодо стягнення інфляції в сумі 1029,27 грн. є неправомірною.

Крім того, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені за період з 27.10.2017р. по 28.10.2018р. в розмірі 5066,99 грн.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Оскільки Господарський кодекс України не містить визначень неустойки, штрафу та пені, які сплачуються у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, слід виходити із визначень, наведених у Цивільному кодексі України.

Згідно ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язань.

За приписами п.2 ст.551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Крім того, відповідно до ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Таким чином, неустойка за своєю правовою природою є забезпеченням виконання зобов'язань та, одночасно, штрафною санкцією.

Згідно ст.547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, в тому числі і неустойка, вчинюється у письмовій формі, недодержання якої тягне за собою нікчемність зазначеного правочину.

Відповідно до п.4 ст.231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

З урахуванням зазначеного, штрафні санкції (неустойка, пеня, штраф) можуть стягуватися тільки у випадку встановлення їх розміру в договорі чи в законі.

Як встановлено, договором №03/01-5 від 03.01.2017р. не було передбачено такий вид відповідальності як пеня за прострочення виконання покупцем своїх зобов'язань з оплати поставленого товару.

Згідно з Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Одночасно, відповідно до ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Тобто, Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", який регулює правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, не передбачено певного розміру пені, а лише встановлені обмеження щодо розміру пені, яка може застосовуватись за згодою сторін.

За таких обставин, враховуючи відсутність доказів узгодження сторонами пені за прострочення сплати вартості поставленого товару, позов в частині вимог про стягнення пені в сумі 5066,99 грн. підлягає залишенню без задоволення.

Таким чином, враховуючи, що позов в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 31220,45 грн., трьох процентів річних в сумі 934,05 грн., інфляційних втрат в сумі 1753,41 грн. доведений позивачем та обґрунтований матеріалами справи, проте, в частині вимог про стягнення трьох процентів річних в сумі 2,56 грн., інфляційних втрат в сумі 1029,27 грн. та пені в сумі 5066,99 грн. є неправомірним, позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню в сумі 33907,91 грн., у тому числі основний борг в сумі 31220,45 грн., три проценти річних в сумі 934,05 грн., інфляційні втрати в сумі 1753,41 грн.

Судовий збір підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.13, 74, 76, 120, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор-2", м.Волноваха до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколайн-схід", м.Вугледар про стягнення заборгованості в сумі 40006,73 грн., у тому числі основний борг в сумі 31220,45 грн., три проценти річних в сумі 936,61 грн., інфляція в сумі 2782,68 грн. та пеня в сумі 5066,99 грн., задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколайн-схід" (85670, Донецька обл., м.Вугледар, вул. 30-річчя ПеремогиАДРЕСА_1, ЄДРПОУ 40854297) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор-2" (85700, Донецька обл., Волноваський р-н., м. Волноваха, вул. Магістральна (Леніна), буд. 23, ЄДРПОУ 24069213) основний борг в сумі 31220,45 грн., три проценти річних в сумі 934,05 грн., інфляційні втрати в сумі 1753,41 грн., всього заборгованість в сумі 33907,91 грн., судовий збір в сумі 1493,39 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні 21.01.2019р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписано 21.01.2019р.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Г.В. Левшина