Рішення

від 14.01.2019 по справі 910/12704/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.01.2019Справа № 910/12704/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інком-ЛПГ"

до Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунального підприємства "Київблагоустрій" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунальної аварійно-рятувальної служби "Київська служба порятунку"

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Публічне акціонерне товариство "ІТТ-Плаза"

про припинення дій, які порушують право власності.

Представники учасників справи:

від позивача: Топчій С.М., довіреність б/н від 15.11.2018;

від відповідача - 1: Ходорич О.М., довіреність № 064-87 від 09.01.2019;

від відповідача - 2: Стецина І.В., довіреність № 043-21 від 04.01.2019;

від відповідача - 3: Ципін Д.Л., ордер КС № 484082;

від третьої особи: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Інком-ЛПГ звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунального підприємства Київблагоустрій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Комунальної аварійно-рятувальної служби Київська служба порятунку про припинення дій, які порушують право власності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що не дивлячись на законність підстав перебування майна належного позивачу та території земельної ділянки та приміщенні, що орендується позивачем, працівниками Комунального підприємства Київблагоустрій та Комунальної аварійно-рятувальної служби Київська служба порятунку за дорученням Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) протягом двох років вчиняються спроби незаконно вилучити належне позивачу майно, а також демонтувати орендоване приміщення, що належить Публічному акціонерному товариству ІТТ-Плаза та використовується позивачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2018 судом залишено позовну заяву без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків та встановлено спосіб їх усунення.

18.10.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшли заяви позивача про усунення недоліків, відповідно до якої, позивачем усунуто недоліки, зазначені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 25.09.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.2018 відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі Публічне акціонерне товариство ІТТ-Плаза в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, підготовче засідання призначено на 19.11.2018.

01.11.2018 представником відповідача-3 подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

15.11.2018 представником відповідача-3 подано відзив на позовну заяву.

У судове засідання 19.11.2018 представники відповідача-2 та третьої особи не з'явились.

За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 10.12.2018, яку занесено до протоколу судового збору.

22.11.2018 представником позивача подано заяву про застосування заходів забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2018 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Інком-ЛПГ про забезпечення позову відмовлено.

У судове засідання 10.12.2018 представник позивача та відповідача-3 з'явився, інші учасники судового процесу не з'явились.

За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.01.2019.

27.12.2018 представником відповідача-1 подано відзив на позовну заяву, який судом до уваги не приймається, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства (ч. ч. 1, 2 ст. 114 ГПК України).

Частиною 8 ст. 165 ГПК України унормовано, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.2018 судом встановлено відповідачу 1 строк - протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі - для подання суду відзиву на позовну заяву.

З наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103048097859 вбачається, що ухвала Господарського суду міста Києві від 23.10.2018 була отримана відповідачем 1 - 29.10.2018.

Відтак, кінцевим строком для подання відповідачем відзиву на позовну заяву є 13.11.2018 включно.

Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи відсутність клопотань про продовження або поновлення процесуальних строків, враховуючи вищевикладене, суд не приймає до уваги поданий відповідачем-1 відзив на позовну заяву.

У судове засідання 14.01.2019 представники позивача та відповідачів з'явились, представник третьої особи не з'явився, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Зважаючи на викладене, оскільки неявка представника третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи належне повідомлення всіх учасників справи про дату, час та місце судового засідання, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника третьої особи.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представники відповідачів проти задоволення позовних вимог заперечили.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 14.01.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

01 квітня 2016 між Публічним акціонерним товариством ІТТ-Плаза (далі - третя особа, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Інком-ЛПГ (далі - орендар, позивач) укладено Договір оренди № 01/04 (далі - Договір оренди), за умовами якого орендодавець передає орендарю у строкове оплатне користування без права викупу приміщення разом з правом користування земельною ділянкою для розміщення технологічного обладнання для заправки зрідженим газом транспортних засобів.

У пункті 1.1 Договору оренди узгоджено, що у тексті Договору термін приміщення має наступне значення - належне на праві власності нежитлове приміщення блок-пост охорони з прилеглою територією загальною площею 915,21 кв.м. по вул. Короленківська, 16-20.

Відповідно до п. 3.1 - 3.3 Договору оренди Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами. Строк оренди обчислюється з дати підписання акту приймання-передачі, за яким приміщення передаються орендарю. Акт приймання-передачі є невід'ємною частиною цього Договору оренди. Строк оренди закінчується 1 квітня 2017 року. Якщо сторони не мають претензій одна до одної, договір вважається автоматично пролонгованим.

01.04.2016 сторонами складено та підписано Акт приймання-передачі приміщення, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв належне орендодавцеві на праві власності нежитлове приміщення блок-пост охорони з прилеглою територією загальною площею 915,21 кв.м. по вул. Короленківська, 16-20.

05 липня 2016 року між ОСОБА_8 та позивачем укладено Договір купівлі-продажу № 01-07/16 за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупця належним продавцю товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість на умовах цього Договору. Відомості про товар: стаціонарний заправник газу типу СЗГ-10 , що включає в себе в основі комплектуючі: резервуар СУГ-10.Н, об'ємом 9,96 м 3 (заводський номер 1425) та колонку для відпуску скрапленого газу Шельф 100-2М LPG (заводський номер 10891).

Згідно Акту приймання-передачі обладнання від 05.07.2016 ОСОБА_8 передав позивачу обумовлений Договором купівлі-продажу товар.

Позивач зазначає, що користуючись на законній підставі орендованим нежитловим приміщенням та прилеглою до будівлі територією, позивачем розміщено у ньому належне на праві власності позивачу майно, а також розташовано поряд з вказаною орендованою нежитловою будівлею обладнання, що належить позивачу, технічно призначене та може використовуватись для заправки зрідженим газом транспортних засобів (заправну колонку та резервуар ємністю 10 м. кубічних).

Однак, позивач зазначає, що не дивлячись на законність підстав перебування майна належного позивачу на території земельної ділянки та приміщенні, що орендується позивачем, працівниками Комунального підприємства Київблагоустрій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач-2) та Комунальною аварійно-рятувальною службою Київська служба порятунку (далі - відповідач-3) за дорученням Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач-1) протягом двох років вчиняються спроби незаконно вилучити належне позивачу майно, а також демонтувати орендоване приміщення, що належить третій особі та використовується позивачем.

Позивач зазначає, що 3 грудня 2016 Головним спеціалістом відділу контролю за благоустроєм департаменту міського благоустрою Київської міської державної адміністрації Святенко Олександаром Васильовичем за участю працівників Комунальної аварійно-рятувальної служби "Київська служба порятунку" було здійснено спроби примусового демонтажу та вилучення з володіння позивача роздавальної колонки, резервуару для зберігання скрапленого газу, що знаходилось біля орендованого позивачем нежилого приміщення. Крім того, працівниками відповідачів було здійснено спроби демонтувати і саме орендоване приміщення, що ледь не завдало шкоди ПАТ ІТТ-ПЛАЗА , як орендодавцю. В подальшому, на підставі приписів Провідного спеціаліста КП Київблагоустрій від 15.03.2017 року та 20.03.2017 року, 25 березня 2017 року Головним спеціалістом відділу контролю за благоустроєм департаменту міського благоустрою Київської міської державної адміністрації Загорулько О.В. за участю працівників Комунальної аварійно-рятувальної служби "Київська служба порятунку" було здійснено повторні протиправні дії по примусовому демонтажу та вилученню з володіння позивача роздавальної колонки, резервуару для зберігання скрапленого газу. Вказані помилкові дії відповідачів, продовжились і у 2018 році. Так, відповідні приписи інспекторів КП Київблагоустрій були отримані підприємством і у серпні-вересні 2018 року.

Таким чином, позивач зазначає, що у зв'язку з неодноразовими протиправними діями відповідачів по відношенню до майна позивача та третьої особи у сторони позивача є всі підстави вважати, що посадовими особами відповідачів і в наступному будуть вчинятись дії по примусовому вилученню мана позивача, що є його законною власністю, в зв'язку з чим, позивач просить припинити дії, які порушують право власності позивача шляхом заборони відповідачам зносити та вилучати об'єкти майна, резервуар для скрапленого газу, роздавальну колонку, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Короленківська 16-20, 22, в межах земельної ділянки належної третій особі, що розташована по вул. Короленківська 16-20, 22, провулок Фізкультури 5 у Голосіївському районі міста Києва.

Відповідач-3 в свою чергу, заперечуючи проти позову, зазначає, що приписами позивача зобов'язано надати проектно-дозвільну документацію для розміщення автомобільного газозаправного пункту (далі - АГЗП) та тимчасової споруди (далі - ТС) (МАФ), а вразі відсутності такої документації - демонтувати власними силами та встановлено строк виконання приписів - 3 дні. Оскільки вимоги приписів не були виконані, обладнання АГЗП були демонтовані компетентними органами. При цьому, позивач не надавав суду доказів виконання вимог приписів, а самі приписи позивач у встановленому законом порядку не оскаржував, а відтак немає підстав стверджувати, що вони були протиправними і є підстави просити суд заборонити компетентним органам вчиняти дії, які є їхніми законними обов'язками щодо контролю благоустрою населених пунктів і запобігання виникнення надзвичайних ситуацій.

Також, відповідач-3 зазначає, що з огляду на положення Закону України Про благоустрій населених пунктів , Правил благоустрою міста Києва, приписи №1708074, 1708911 є вимогою щодо усунення виявленого порушення, їх винесення є передумовою для вирішення питання відносно демонтажу самовільно розміщених АГЗП та ТС, а відтак, оскільки на момент розгляду даної справи приписи про вжиття заходів шляхом демонтажу самовільно встановлених елементів благоустрою є чинними та не визнані незаконними у встановленому законодавством порядку, а також з огляду на те, що до компетенції господарського суду не входить вирішення питання правомірності чи неправомірності дій суб'єкта владних повноважень, презюмується те, що вилучення самовільно встановлених елементів благоустрою відбулося на законних підставах.

Таким чином, відповідач-3 зазначає, що з огляду на правила підвідомчості, в даному судовому процесі не можуть бути розглянуті питання чи мали ті чи інші органи державної влади/місцевого самоврядування повноваження вчиняти управлінські, контрольні, владно-розпорядчі дії та не може бути застосований Закон України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності . Позивач в свою чергу, не був позбавлений права звернутись до адміністративного суду для оскарження приписів та встановлення, чи діяв Департамент та його органи в рамках наданих повноважень.

Відповідач-3 зазначає, що позивач, звернувшись до суду, посилається на безумовні правомочності власника та непорушність права власності, забуваючи про обов'язки власника перед суспільством. Непорушність права власності не надає необмеженості у користуванні своїм майном та не означає безкарність власника у випадку порушенням ним загальнообов'язкових суспільних норм. Однак, позивач розмістивши без необхідних дозвільних документів АГЗП, наразив на небезпеку життя і здоров'я мешканців Києва.

Крім того, відповідач-3 зазначає, що із державного акту на земельну ділянку, що надав позивач, вбачається, що цільовим призначенням земельної ділянки, яку він використовує, є будівництво та обслуговування будівельно-офісного комплексу з готелем, закладами громадського харчування, приміщеннями розважального призначення та паркінгом, а відтак, позивач використовує земельну ділянку не за цільовим призначенням. Також, позивач стверджує, що орендована будівля є капітальною, а не тимчасовою спорудою, що, на його думку, витікає з плану, складеного і підписаного сторонами договору оренди. Проте, документ складений заінтересованими особами, не може бути підтвердженням належності споруди до об'єктів нерухомого майна, оскільки для цього позивач мав би надати витяг з реєстру речових прав на нерухоме майно чи довідку з БТІ, витяг з інвентаризаційної справи, технічний паспорт.

Відтак, відповідач-3 зазначає, що зважаючи на те, що майбутні дії позивача, зокрема, можуть складати адміністративні правопорушення чи містити склад злочинів, суд не може втручатися в компетенцію суб'єкта владних повноважень і заборонити йому виконувати свої прямі обов'язки та реагувати на протиправні дії, якщо такі будуть вчинятись позивачем, а відтак, винесення законних приписів та вчинення дій, передбачених законом, не може вважатись дією, що порушує право власності позивача, та бути забороненими.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Приписами ст. ст. 11, 202 Цивільного кодексу України унормовано, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до приписів ст. ст. 93, 125 та 126 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно з ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України визначено, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ч. 2 ст. 386 Цивільного кодексу України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

В обґрунтування заявленого позову, позивачем зазначено, що не дивлячись на законність підстав перебування майна належного позивачу та території земельної ділянки та приміщенні, що орендується позивачем, працівниками відповідачів-2 та 3 за дорученням відповідача-1 протягом двох років вчиняються спроби незаконно вилучити належне позивачу майно, а також демонтувати орендоване приміщення, що належить Публічному акціонерному товариству ІТТ-Плаза та використовується позивачем.

Відповідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Глава 29 ЦК України встановлює, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (ч. 2 ст. 386 ЦК України). Такими способами захисту права власності можуть бути, зокрема:

- право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння (ст. 387);

- право власника на витребування майна від добросовісного набувача (ст. 388);

- власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391);

- визнання права власності (ст. 392);

- визнання незаконним правового акта, що порушує право власності (ст. 393).

Водночас, у статті 13 Конституції України закріплено, що власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Аналогічні положення містяться й у статті 319 ЦК України.

Власність не тільки надає переваги тим, хто її має, а й покладає на них певні обов'язки. Це конституційне положення пов'язане з принципом поєднання інтересів власника, суспільства та інших власників і користувачів об'єктами власності. Власність зобов'язує власника використовувати свою власність не тільки у своїх інтересах, а й поважати інтереси інших людей, всього суспільства. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання та гарантує їм рівність перед законом. Порушення прав власників з боку держави, громадянина чи юридичної особи зумовлює настання відповідних правових наслідків.

Громадяни користуються рівними умовами захисту права власності. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч ці порушення і не призвели до позбавлення володіння майном, а також вимагати відшкодування завданих цим збитків.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Але, здійснюючи свої права, власник зобов'язаний не порушувати права, свободи, гідність та охоронювані законом інтереси громадян, суспільства, не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не погіршувати природну якість землі, води, інших об'єктів природи. Під час здійснення своїх прав і виконання обов'язків власник зобов'язаний додержуватись моральних засад суспільства.

Відповідно до частини другої статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Зміст такого захисту полягає в тому, що у передбачених законом випадках з метою попередження порушення права власності застосовуються примусові заходи без покладення на нього юридичної відповідальності.

Таким чином, виходячи зі змісту частини другої статті 386 ЦК України, позов про превентивний захист права власності може бути пред'явлений власником, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою.

Зазначений спосіб захисту права власності спрямований на попередження можливому порушенню, якого на момент подання позову немає, але при цьому у власника є всі підстави вважати, що дії відповідних осіб неминуче призведуть до порушень його права.

З матеріалів справи вбачається, що 01.04.2016 третьою особою та позивачем укладено Договір оренди № 01/04, на підставі якого, 01.04.2016 сторонами складено та підписано Акт приймання-передачі приміщення, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв належне орендодавцеві на праві власності нежитлове приміщення блок-пост охорони з прилеглою територією загальною площею 915,21 кв.м. по вул. Короленківська, 16-20, а відтак, позивач не є власником орендованої земельної ділянки у розумінні норм чинного законодавства, а є законним володільцем, на підставі відповідного Договору.

Водночас, з заявленого предмету позову вбачається, що позивач просить саме заборонити відповідачам зносити та вилучати об'єкти майна, резервуар для скрапленого газу, роздавальну колонку, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Короленківська 16-20, 22, в межах земельної ділянки належної третій особі, що розташована по вул. Короленківська 16-20, 22, провулок Фізкультури 5 у Голосіївському районі міста Києва.

Таким чином, з наведеного вбачається, що за доводами позивача відповідачми оспорюється право власності саме на резервуар для скрапленого газу та роздавальну колонку, право власності на які набуті позивачем, на підставі укладеного 05 липня 2016 року між ОСОБА_8 та позивачем Договору купівлі-продажу № 01-07/16, предметом якого є стаціонарний заправник газу типу СЗГ-10 , що включає в себе в основі комплектуючі: резервуар СУГ-10.Н, об'ємом 9,96 м3 (заводський номер 1425) та колонку для відпуску скрапленого газу Шельф 100-2М LPG (заводський номер 10891).

Розміщення стаціонарного заправнику газу типу СЗГ-10 на орендованій позивачем території сторонами не заперечується.

Однак, юридично забезпечена можливість здійснювати правомочності щодо володіння, користування і розпорядження власника належним йому майном не може виходити за рамки, встановлені правовими нормами, що регулюють відносини у сфері власності (абзац другий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 травня 2005 року № 4-рп/2005 у справі про права акціонерів ЗАТ).

Відповідно до приписів ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 321 Цивільного кодексу України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Статтею 1 протоколу № 1 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, передбачено чіткі критерії визнання можливості позбавлення права власності та межі дій держави, які можуть бути визнані обґрунтованими та правовими, а саме: наведена норма виділяє такі критерії правомірності позбавлення права власності: позбавити права власності можна лише в інтересах суспільства, а підставами можуть стати норми національного законодавства (у ст. умови, передбачені законом ) чи загальні принципи міжнародного права. Подібна норма має місце і в Конституції України, так само як і в Цивільному Кодексі України та в інших нормативно-правових актах.

При цьому використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.03.2017 та 20.03.2017 відповідачем-1 було винесено приписи № 1708074 та № 1708911, якими позивача зобов'язано надати проектно-дозвільну документацію для розміщення автомобільного газозаправного пункту (далі - АГЗП) та тимчасової споруди (далі - ТС) (МАФ), а вразі відсутності такої документації - демонтувати власними силами. Строк виконання приписів - 3 дні.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 5 Конституції України народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Частиною 1 статті 140 Конституції України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Виходячи з конституційних положень у системному зв'язку з положеннями статті 6 Конституції України про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 26.03.2002 року визначив політико-правову природу органів місцевого самоврядування, які не є органами державної влади, а є представницькими органами, через які здійснюється право територіальної громади самостійно вирішувати не будь-які питання суспільного життя, а питання саме місцевого значення, тобто такі, які пов'язані передусім з життєдіяльністю територіальних громад і перелік яких визначено у Конституції і законах України (пункти 4, 5 мотивувальної частини Рішення від 26.03.2002 року № 6-рп/2002 у справі про охорону трудових прав депутатів місцевих рад).

Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються Конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Відповідно до ст. 34 Закону України Про благоустрій населених пунктів вимоги щодо благоустрою території населеного пункту встановлюються в Правилах благоустрою території населеного пункту. Правила розробляються на підставі типових правил благоустрою території населеного пункту для всіх сіл, селищ, міст і затверджені відповідними органами місцевого самоврядування. Правила включають, зокрема, порядок здійснення благоустрою та утримання територій об'єктів благоустрою; порядок розміщення малих архітектурних форм; порядок здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів.

Судом встановлено, що рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 р. № 1051/1051 Про Правила благоустрою міста Києва , відповідно до вимог частини другої статті 5 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статті 34 Закону України Про благоустрій населених пунктів , пункту 44 частини першої статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та пункту 2 статті 22 Закону України Про столицю України - місто-герой Київ , затверджено Правила благоустрою міста Києва.

Відповідно до Положення про Департамент, затвердженого розпорядженням Київської міської ради N 94 від 27.01.2011 до повноважень Департаменту належить, зокрема, вжиття заходів щодо впорядкування об'єктів благоустрою міста від безхазяйного майна, самовільно розміщених об'єктів та споруд, покинутих будівельних матеріалів і конструкцій, транспортних засобів, механізмів тощо; виявлення тимчасових споруд, що розміщені без відповідної документації, та застосування заходів впливу до власників відповідно до законодавства України та Правил, здійснення демонтажу та очищення території міста від вказаних об'єктів.

Згідно з п.п. 19.1.1. п. 19.1 Правил контроль здійснюється комунальними підприємствами, установами та організаціями, які несуть відповідальність за належне утримання об'єктів благоустрою.

На підставі п.п. 19.2.1. п. 19.2 Правил Департамент має право залучати комунальні підприємства для здійснення своєї діяльності.

Підпунктом 13.3.1 пункту 13.1 Правил благоустрою міста Києва встановлено, у разі виявлення самовільно розміщених (встановлених) малих архітектурних форм, тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, в т. ч. тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, паспорти прив'язки яких анульовані або строк дії яких закінчився, самовільно розміщених (встановлених) засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі (автомагазини, автокафе, автокав'ярні, авторозвозки, автоцистерни, лавки-автопричепи, візки, спеціальне технологічне обладнання (низькотемпературні лотки-прилавки) тощо) (далі - засоби пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі), об'єктів сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі (на розміщення яких відсутні оформлені в установленому порядку документи) уповноважені особи Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), структурних підрозділів з питань контролю за благоустроєм районних в місті Києві державних адміністрацій, комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київблагоустрій" (далі - КП "Київблагоустрій) вносять припис його власнику (користувачу або особі, яка здійснила розміщення (встановлення)) з вимогою усунення порушень шляхом проведення демонтажу малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, демонтажу (переміщення) засобу пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, об'єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі із зазначенням строку демонтажу (переміщення) відповідно до абзаців другого і третього цього підпункту.

Підпунктом 20.2.11 пункту 20.2 Правил благоустрою міста Києва встановлено, що у разі виявлення уповноваженими особами Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), структурних підрозділів з питань контролю за благоустроєм районних в місті Києві державних адміністрацій, КП Київблагоустрій самовільно розміщених (встановлених) малих архітектурних форм, тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, в т. ч. тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, паспорти прив'язки яких анульовані або строк дії яких закінчився, самовільно розміщених (встановлених) об'єктів сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі (на розміщення яких відсутні оформлені в установленому порядку документи), елементів об'єктів благоустрою, їх власникам (користувачам або особам, які здійснили розміщення (встановлення)), вноситься припис з вимогою усунення порушень шляхом проведення демонтажу малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, демонтажу (переміщення) об'єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі, засобу пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, елементу об'єкта благоустрою, із зазначенням строку демонтажу (переміщення) відповідно до підпункту 13.3.1 пункту 13.3 розділу XIII цих Правил.

Згідно із підпунктом 13.3.2 пункту 13.2 Правил благоустрою міста Києва, у разі якщо власники (користувачі або особи, які здійснили розміщення (встановлення)) малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об'єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі не здійснили демонтаж в строки, зазначені в приписі, Департамент міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), районні в місті Києві державні адміністрації вживають заходів щодо демонтажу самовільно розміщеної (встановленої) малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об'єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі, а Департамент промисловості та розвитку підприємництва - щодо демонтажу об'єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі на підставі рішень, зазначених у підпункті 13.3.3 пункту 13.3 цих Правил, за кошти міського бюджету або з інших джерел, не заборонених законодавством, з наступним відшкодуванням усіх витрат згідно з абзацом 3 цього підпункту.

У разі якщо власник (користувач або особа, яка здійснила розміщення (встановлення) засобу пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, не здійснює демонтаж (переміщення) цього засобу в строки, зазначені в приписі, Департамент промисловості та розвитку підприємництва, Департамент міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) негайно вживають заходів щодо організації демонтажу (переміщення) самовільно розміщеного (встановленого) засобу пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі на підставі рішень, зазначених у підпункті 13.3.3 пункту 13.3 цих Правил, за кошти міського бюджету або з інших джерел, не заборонених законодавством, з наступним відшкодуванням усіх витрат згідно з абзацом 3 цього підпункту.

Суд зауважує, що винесення припису є результатом проведеної перевірки, за результатами якої, зокрема, власнику пропонується надати проектно-дозвільну документацію на розміщення тимчасової споруди або ж усунути порушення шляхом демонтажу цієї тимчасової споруди, в разі відсутності відповідних дозвільних документів, при цьому, відповідач-1 є одним із органів уповноважених здійснювати контроль за додержанням правил благоустрою.

Разом з тим, з означеного вбачається, що права власності належного позивачу на праві власності майна відповідачами не заперечується та не оспорюється, оскільки відповідачем-1 здійснюються покладені на нього згідно законодавства повноваження із залученням для виконання таких повноважень відповідачів 2 та 3.

При цьому, приписи позивач у встановленому законом порядку не оскаржував, протилежного матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до п. 1) ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Таким чином, виходячи із меж заявлених позовних вимог та підвідомчості, у даному випадку судом не встановлено невизнання та оспорювання відповідачами саме права власності як такого, як і вчинення відповідачами дій, спрямованих на порушення права власності позивача, а отже вимога про заборону відповідачам зносити та вилучати об'єкти майна, резервуар для скрапленого газу, роздавальну колонку, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Короленківська 16-20, 22, в межах земельної ділянки належної третій особі, що розташована по вул. Короленківська 16-20, 22, провулок Фізкультури 5 у Голосіївському районі міста Києва є необґрунтованою.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 21.01.2019

Суддя О.А. Грєхова