Рішення

від 16.01.2019 по справі 922/3131/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/3131/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

при секретарі судового засідання Сланова М.Ю.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Харківська обласна рада м. Харків до Благодійна організація "Харківський міський благодійний фонд "Святителя сповідника Луки", м. Харків про стягнення коштів за участю представників сторін:

позивача - не з`явився;

відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Харківська обласна рада звернулась до Благодійної організації "Харківський міський благодійний фонд "Святителя сповідника Луки" про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 71135,04 грн. та пені в сумі 3247,96 грн. за порушення умов договору оренди № 239-Н від 31.10.2014 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20.11.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження на 17.12.2018 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17.12.2018 року, яка занесена до протоколу судового засідання, було оголошено перерву до 16.01.2019 року.

17.12.2018 року у судовому засіданні було розпочато розгляд справи по суті та заслухано вступне слово позивача. У вступному слові позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити. В обгрунтування вимог посилається на порушення умов договору оренди № 239-Н від 31.10.2014 року, щодо несвоєчасної оплати оренди та просить стягнути заборгованості з орендної плати в сумі 71135,04 грн. та пені в сумі 3247,96 грн.

12.12.2018 року відповідач в судове засідання не з'явився. Ухвала суду про відкриття провадження по справі повернута до суду з позначкою "інші причини невручення".

Через канцелярію господарського суду Харківської області 15.01.2019 року від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з перебуванням представника Харківської обласної ради на лікарняному.

Суд, дослідивши вищезазначене клопотання зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 56 Господарського процесуального кодексу України, юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

В даному випадку в обґрунтування поданого клопотання, позивач посилається на те, що представник ОСОБА_1 перебуває на лікарняному.

Проте доказів неможливості прибути в судове засідання інших представників Харківської обласної ради, як то передбачено частиною 3 статті 56 Господарського процесуального кодексу України, позивачем не надано.

Крім того, суд звертає увагу, що клопотання про відкладення розгляду справи було підписано уповноваженим представником позивача ОСОБА_2 на підставі довіреності № 01-44/49 від 09.01.2019 року, яка на підставі вказаної довіреності має право приймати участь у судових засіданнях.

Враховуючи вищенаведене, у суду відсутні підстави визнати причини неявки в судове засідання представника позивача поважними, у зв`язку з чим суд відмовляє в задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Представник позивача в судове засідання 16.01.2019 року не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить розписка про дату, час та місце наступного судового засідання від 17.12.2018 року.

Представник відповідача в судове засідання 16.01.2019 року не з`явився, на адресу суду повернулась ухвала від 17.12.2018 року з відміткою пошти "інші причини не вручення".

Вищезазначена ухвала суду та ухвала про відкриття провадження у справі направлялися на адресу відповідача вказану у Витягу з ЄДРПОУ, яка співпадає з адресою зазначеною позивачем у позовній заяві.

Відповідно до частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалу про відкриття провадження у справі від 20.11.2018 року та ухвалу суду від 17.12.2018 року було направлено на юридичну адресу відповідача, яка вказана у позові та співпадає з адресою, зазначеною у Витягу з ЄДРПОУ, проте вказані ухвали повертались на адресу суду з відміткою пошти "інші причини не вручення".

За приписами пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Від так, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

За змістом частин 1, 2 статті 3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 стаття 4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи те, що судом було здійснено заходи, щодо належного повідомлення учасників судового процесу про дату, час та місце розгляду справи, та приймаючи до уваги те, що судом не було визнано явку сторін в судове засідання обов'язковою, суд дійшов висновку про те, що їх неявка в судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та дослідивши подані суду докази, перевіривши відповідність доводів позивача фактичним обставинам справи, судом встановлено наступне.

31.10.2014 року між Харківською обласною радою (позивач) та Харківським міським благодійним фондом Святителя сповідника Луки (відповідач) було укладено договір оренди комунального майна № 239-Н, предметом якого є нежитлові приміщення 4 поверху п'ятиповерхової будівлі "А-5" центру паліативної медицини корисною площею 601,7 м2 та місця спільного користування площею 35,7 м2, (майно), що знаходиться на балансі КЗОЗ ХАРКІВСЬКОГО ОБЛАСНОГО ЦЕНТРУ ПАЛІАТИВНОЇ МЕДИЦИНИ ХОСПІС (надалі - Балансоутримувач) та розташована за адресою: м. Харків, вул. Луї Пастера, 4а, літ. "А-5".

31.10.2014 року між позивачем з балансоутримувачем з одного боку та відповідачем з іншого боку був складений та підписаний акт приймання передачі, який скріплений печатками юридичних осіб та описами уповноважених представників сторін.

Відповідно до пункту 10.1 Договору цей договір укладався на 2 роки 11 місяців, строк дії вищевказаного Договору до 30 вересня 2017 року.

Пунктом 10.4. Договору оренди передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із Сторін про припинення договору протягом одного місяця після закінчення його дії, договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором.

Як зазначає позивач, 22.09.2017 року на засіданні постійної комісії з питань власності територіальних громад області Харківської обласної ради було прийнято рішення (а.с. 28) щодо продовження договірних відносин з Благодійною організацією Харківський міський благодійний фонд Святителя сповідника Луки .

З метою підписання додаткової угоди, відповідач звертався до Харківської обласної ради з листом № б/н (вх. № 6868/01-37 від 30.08.2017 р.) щодо продовження дії Договору оренди.

Листом від 09.10.2017 року № б/н відповідач звернувся до Харківської обласної ради з проханням поновити Договір на новий строк, але шляхом укладення Додаткової угоди до Договори внести зміни щодо зменшення площі орендованих нежитлових приміщень.

Листом від 09.10.2017 року № 453 Балансоутримувач повідомив Харківську обласну раду, що не заперечує проти передання відповідачу в оренду вищезазначених приміщень на новий строк.

У відповідь на вищезазначені листи: № б/н від 09.10.2017 року; № 453 від 09.10.2017 року щодо продовження терміну дії Договору, Харківською обласною радою листом № 01-27/2423 від 25.10.2017 року, було повідомлено орендаря та Балансоутримувача про необхідність забезпечити Орендарем проведення нової незалежної оцінки об'єкта оренди, оскільки в останній раз вона була здійснена 27.08.2014 р., що відповідає положенням статті 11 Закону України Про оренду державного та комунального майна , де зазначено, що в разі, якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка об'єкта оренди була зроблена більш як три роки тому, для продовження (поновлення) договору оренди провадиться оцінка об'єкта оренди.

Як зазначає позивач, відповідачем на виконання вищезазначеної вимоги орендодавця, передбаченої у статті 11 Закону України Про оренду державного та комунального майна , 09.02.2018 р. було проведено нову оцінку майна нежитлових приміщень будівлі літ. А-5, загальною площею 336,9 кв. м., розташованих за адресою: м. Харків, вул. Луї Пастера, 4-А.

Відповідно до листа №1 від 28.03.2018 р. , відповідач повідомив позивача про намір припинити договір оренди комунального майна №239-Н від 31.10.2014 р.

В матеріалах справи наявна претензія від 03.04.2018 року вих. № 01-37/963 про сплату заборгованості за користування нежитловими приміщеннями.

Крім того, Харківська обласна рада, листами від 11.04.2018 рок року № 01-37/1033; від 04.06.2018 року № 01-37/1515; № 01-37/1993 від 16.07.2018р. повідомляла Орендаря та Балансоутримувача, що на виконання пунктів 5.8., 10.8., 10.9. Договору необхідно підготувати майно для повернення, погасити наявну заборгованість із орендної плати та комунальних платежів та передати майно за актами приймання-передачі Балансоутримувачу, а також, у цих же листах, додатково повідомлено, що якщо Орендар не виконує обов'язку щодо повернення Майна, Орендодавець має право вимагати від Орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування Майном за час прострочення (п.10.10. Договору).

Матеріали справи свідчать про те, що майно повернуто за актом приймання-передачі 01 серпня 2018 року.

Відповідно до пункту 3.1. Договору, стартова орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно, що перебуває у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, та пропорцій її розподілу, затвердженої рішенням обласної ради від 01.03.2012 року № 368-УІ, (надалі - Методика). За рік становила 65 534.00 грн. без урахування ПДВ та індексів інфляції. Орендна плата за перший місяць оренди - жовтень 2014 року становить 5 664,50 грн. без урахування ПДВ та індексу інфляції за жовтень 2014 року, який враховується при сплаті.

Пунктом 3.2. Договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекси інфляції за наступний місяць.

Відповідно до пункту 3.3 Договору, орендна плата перераховується до обласного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 70% на 30% щомісяця не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним.

Пунктом 3.5 Договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному пунктом 33.3 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати. У разі недостатності суми перерахованої орендної плати для виконання зобов'язань за договором в повному обсязі, у першу чергу зараховується сума пені, а у другу чергу сплачується основна сума боргу, відповідно до порядку, встановленого статтею 534 Цивільного кодексу України.

Згідно пункту 5.2. Договору оренди, орендар зобов'язався своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату до обласного бюджету.

Пунктом 5.7. Договору, орендар повинен на вимогу орендодавця надавати інформацію про перерахування орендної плати за попередній місяць (копію платіжного доручення з відміткою обслуговуючого банку про перерахування орендної плати до державного бюджету).

Згідно пункту 9.1. Договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Відповідно до пункту 3.7. у разі припинення (розірвання) Договору оренди Орендар сплачує орендну плату до дня повернення Майна за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії Договору оренди не звільняє Орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до обласного бюджету.

Проте, як зазначає позивач, відповідачем не були виконані умови Договору оренди № 239-Н від 31.10.2014 року в частині своєчасного внесення орендних платежів до обласного бюджету, внаслідок чого станом на 01.08.2018 рік включно за ним рахується заборгованість з орендної плати у розмірі 71 135, 04 грн.

Вищезазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить із наступного.

Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу Кодексу, зокрема з правочинів та інших договорів.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно з статтею 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з умов, укладеного між сторонами договору, останній за своєю правовою природою є договором оренди

Відповідно до частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 6 статті 283 цього Кодексу унормовано, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно частиною 1 статті 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 530 цього Кодексу якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з приписами статті 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено, викупу (приватизації) об'єкту оренди, ліквідації суб'єкта господарювання (орендаря), загибелі (знищення) об'єкта оренди.

Господарський кодекс України не встановлює правових наслідків припинення договору оренди, а відсилає до норм ЦК України, що регулюють відносини найму.

Згідно з приписами частини другої статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об'єкта оренди; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статті 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як свідчать матеріали справи, строк дії укладеного між сторонам договору встановлено по 30 вересня 2017 року включно.

Як вже було зазначено вище, 09.10.2017 року відповідачем було направлено позивачу лист (а.с. 30) про намір продовження користування орендованим приміщенням та укладення додаткової угоди щодо поновлення дії договору оренди на підставі пункту 10.4 договору.

В матеріалах справи наявний лист (а.с. 31) балансоутримувача в якому останній не заперечує проти передачі в орендне користування відповідачу нежитлових приміщень.

У зв`язку з наведеним, позивачем було направлено відповідачу лист (а.с. 32) про необхідність укладення додаткової угоди для продовження орендних правовідносин.

Проте відповідач, листом від 28.03.2018 року відмовився від продовження користування приміщеннями, у зв`язку з відсутністю коштів для сплати оренди та просив позивача не продовжувати договірні відносини по договору від 31.04.2014 року.

Відповідно до п. 10.6 договору чинність договору припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

Таким чином, враховуючи те, що сторонами не було укладено додаткову угоду про продовження строку дії договору, як то передбачено п. 10.4 договору, приймаючи те, що відповідач листом відмовився від продовження терміну дії зазначеного договору, суд дійшов висновку, що останній припинив свою дію 30.09.2017 року у відповідності до п. 10.6 договору.

Як свідчить розрахунок позивача, останнім було нараховано відповідачу заборгованість з орендної плати за період з жовтня 2014 року по серпень 2018 року в загальному розмірі 71135,04 грн.

Судом здійснено перевірку наданого позивачем розрахунку, та встановлено, що останнім заявлено до стягнення 70 відсотків від загальної суми орендної плати, що підлягає стягненню до обласного бюджету.

Відповідний розрахунок позивач обґрунтовує тим, що орендоване майно було повернуто відповідачем на підставі акту приймання-передачі 01.08.2018 року.

Як вже було зазначено вище, відповідно до пункту 3.7. у разі припинення (розірвання) Договору оренди Орендар сплачує орендну плату до дня повернення Майна за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії Договору оренди не звільняє Орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до обласного бюджету.

Отже, відповідно до вимог чинного законодавства України та умов договору оренди №1/12 від 01.01.2012 основне зобов'язання відповідача - сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється після спливу строку дії договору, оскільки таке припинення пов'язано не із закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання сторонами відповідного акта про повернення орендарем предмета договору оренди.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 11.05.2018 року по справі № 926/2119/17.

Крім того, як вже було встановлено судом сторони договором, а саме п.3.5 передбачили, що у разі недостатності суми перерахованої орендної плати для виконання зобов'язань за договором в повному обсязі, у першу чергу зараховується сума пені, а у другу чергу сплачується основна сума боргу, відповідно до порядку, встановленого статті 534 Цивільного кодексу України.

Відповідач своїм правом на участь у судових засіданнях не скористався, доказів сплати заборгованості чи контррозрахунку боргу не надав, судом було вжито заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи, що у відповідності до статті 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання повинні виконуватись сторонами у встановлених договором або законом порядку і строках, приймаючи до уваги викладені обставини; доведеність з боку позивача факту порушення відповідачем умов договору та діючого законодавства щодо несплати орендної плати за користування нежитловими приміщеннями, - суд визнає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором оренди № 239-Н від 31.10.2014 року в розмірі 71 135,04 грн. обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 3247,96 грн., суд дійшов висновку щодо відмови у її задоволенні з огляду на наступне.

Згідно пункту З.5 договору, оренда плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету, відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати, що відповідає положенням статей 349-551 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України одним з наслідків порушення зобов'язань є сплата неустойки, розмір якої встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вбачається з розрахунку позивача, останній здійснює нарахування з листопада 2014 року по серпень 2018 року.

Проте судом перевірено відповідний розрахунок наданий позивачем та встановлено наступне.

По - перше, позивачем заявлена до стягнення пеня поза межами договору, а саме до серпня 2018 року. Проте як вже було встановлено раніше судом, термін дії договору сплинув 30.09.2017 року. Тому нарахування відповідної пені з жовтня 2017 року - серпень 2018 року є неможливим, оскільки між сторонами відсутні договірні правовідносини, щодо нарахування штрафних санкцій.

По - друге, з наданого позивачем розрахунку вбачається, що останній у самому розрахунку зазначає, що частина пені у розмірі 7 525, 46 грн. була зарахована в рахунок погашення раніше нарахованої пені, та заявляє до стягнення 3 247, 96 грн. пені.

З наданого розрахунку позивачем неможливо перевірити правильність нарахування заявленої до стягнення пені, оскільки в обґрунтування до розрахунку не додається будь-якого доказу.

Згідно ч. 1 ст. 73, ч.ч. 1, 4 ст. 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Враховуючи те, що господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати "перерахунок" замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, а суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, та приймаючи до уваги те, що судом неможливо перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування, оскільки позивачем не надано доказів, щодо оплат, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення пені у розмірі 3 247, 96 грн.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку із чим з відповідача підлягає до стягнення 1 685, 06 грн. судового збору.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; статтями 11, 526, 549, 611, 612, 623-629, 712 Цивільного кодексу України; частиною 1 статті 174, статтею 193 Господарського кодексу України; статтями 73, 74, 86, 129, 183, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити частково.

Стягнути з Благодійної організації "Харківський міський благодійний фонд "Святителя Луки" (61144, м. Харків, вул. Гвардійців-Широнінців, 83/26, р/р 26000010254360 в ПАТ "Укрсоцбанк", МФО 300023, код ЄДРПОУ 37659747) на користь Харківської обласної ради (61002, м. Харків, вул. Сумська, 64, р/р 35411001001412 в ГУДКУ у Харківській області, МФО 851011, код ЄДРПОУ 24283333) 71135,04 грн. заборгованості з орендної плати та 1 685, 06 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Інформація по справі може бути одержана зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Повне рішення складено 21.01.2019 р.

Суддя ОСОБА_3

922/3131/18