Постанова
від 16.01.2019 по справі 235/8444/15-ц,
КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 січня 2019 року

м. Київ

справа № 235/8444/15-ц

провадження № 61-35534св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю Трансавто ,

представник відповідача - Секірін Олександр В'ячеславович,

треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, відкрите акціонерне товариство національна акціонерна страхова компанія Оранта ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та товариства з обмеженою відповідальністю Трансавто на рішення Апеляційного суду Донецької області від 02 березня 2016 року у складі колегії суддів: Никифоряка Л. П., Новікової Г. В., Папоян В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Трансавто (далі - ТОВ Трансавто ), треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, відкрите акціонерне товариство національна акціонерна страхова компанія Оранта (далі - ВАТ НАСК Оранта), про відшкодування додаткових витрат та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Позовна заява мотивована тим, що 19 червня 2014 року, приблизно о 18.00 год., він, керуючи мопедом марки DELTA, номерний знак НОМЕР_2, виїхав з розриву розділового газону у лівий ряд проїздної частини вул. Дніпропетровської (напрямок руху до м. Дніпропетровська) для подальшого перетинання правової смуги та виїзду на вул. Горького у м. Красноармійську Донецької області. Перед зміною напрямку руху праворуч він не переконався, що це буде безпечно і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не надав дорогу автобусу MERCEDES-BENZ 0303, номерний знак НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_4, який після маневру лівого повороту рухався правою смугою по вул. Дніпропетровській, та скоїв зіткнення боковою частиною кузова автобуса, внаслідок чого мопед перекинувся.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) йому було завдано тяжких тілесних ушкоджень, а саме ампутовано ногу. У зв'язку із проходженням лікування та придбанням ліків ним було витрачено 8 032,62 грн, що підтверджується відповідними чеками та квитанціями.

Крім того вказував, що йому було завдано моральну шкоду, так як він став інвалідом та вже не зможе вести повноцінний спосіб життя, яку він оцінює у 100 000 грн.

На момент вчинення ДТП ОСОБА_4 працював у ТОВ Трансавто водієм автобуса 1 класу.

Автобус, яким керував ОСОБА_4, зареєстрований на ім'я ОСОБА_5 09 листопада 2010 року, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3, а згідно з тимчасовим реєстраційним талоном НОМЕР_4 зазначений автобус перебуває у володінні ТОВ Трансавто на підставі договору оренди від 01 листопада 2010 року.

Вказував, що вини водія ОСОБА_4 у вчиненні вказаної ДТП немає, а він мав можливість уникнути зіткнення й саме його дії перебувають у причинному зв'язку з настанням вказаної ДТП, що встановлено відповідним висновком судової авто-технічної експертизи.

Проте, посилаючись на положення статей 1166, 1172, 1187, 1193 ЦК України, вважав, що володілець транспортного засобу (джерела підвищеної небезпеки) у будь-якому разі повинен відшкодувати йому матеріальну та моральну шкоду й без вини.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ТОВ Трансавто на свою користь матеріальну шкоду, завдану ДТП, яка сталася 19 червня 2014 року, у сумі 8 032,62 грн, а також моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 грудня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ Трансавто на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, 8 032,62 грн, та у рахунок відшкодування моральної шкоди - 25 000 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

У задоволенні іншої частини вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 ЦК України, тобто, зокрема витрат, викликаних необхідністю придбання ліків. Оскільки відповідач - ТОВ Трансавто , є володільцем джерела підвищеної небезпеки на підставі договору оренди від 01 листопада 2010 року, то саме з відповідача необхідно стягнути на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану придбанням ліків. При цьому, місцевий суд посилався на положення статей 1166, 1172, 1187, 1193 ЦК України та вважав, що власник транспортного засобу (джерела підвищеної небезпеки) у будь-якому разі, незважаючи на вину позивача у вчиненні ДТП та відсутність такої з боку іншого водія, повинен відшкодувати матеріальну та моральну шкоду ОСОБА_1

Також суд дійшов висновку, що відповідно до статті 23 ЦК України позивач має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення його прав, яку оцінив у 25 000 грн.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 02 березня 2016 року апеляційну скаргу ТОВ Трансавто задоволено частково.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 грудня 2015 року скасовано у частині задоволення позову про стягнення моральної шкоди та відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 у цій частині.

У решті рішення залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції правильно застосував статті 1195, 1193 ЦК України до правовідносин щодо стягнення додаткових витрат. Суд вказав, що стаття 1195 ЦК України регулює відносини виключно щодо відшкодування потерпілому додаткових витрат, викликаних необхідністю придбання ліків, як шкоди завданої саме каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а стаття 1188 ЦК України, якою врегульовано підстави та порядок відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, до наведених правовідносин не застосовується.

При цьому, апеляційний суд дійшов висновку, що позивач не довів своїх позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки відсутня протиправність у діянні заподіювача шкоди - водія автобуса марки MERCEDES-BENZ 0303 ОСОБА_4, причинний зв'язок між шкодою та протиправними діяннями, а також вина останнього у заподіянні моральної шкоди, оскільки винним у ДТП є саме позивач.

У касаційній скарзі, поданій у березні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду в частині відмови у задоволенні його позову про відшкодування моральної шкоди та залишити у силі рішення суду першої інстанції у цій частині.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неправильно застосував положення пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК України, відповідно до якого моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Вважає, що незважаючи на відсутність вини, ТОВ Трансавто повинно відшкодувати йому завдану моральну шкоду, оскільки воно було володільцем джерела підвищеної небезпеки, а саме автобуса, з яким відбулося ДТП.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ТОВ Трансавто , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції та направити справу на новий розгляд до апеляційного суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, оскільки у цьому випадку має місце ДТП за участю двох транспортних засобів. Позивач є володільцем джерела підвищеної небезпеки, тому питання відшкодування шкоди врегульовано статтею 1188 ЦК України, яка не була застосована судом.

У серпні 2016 року ТОВ Трансавто подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому вказує, що останній неправильно трактує норми матеріального права, а до спірних правовідносин повинна застосовуватися норма статті 1188 ЦК України, так як ДТП сталася за участю кількох джерел підвищеної небезпеки.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом встановлено, що 19 червня 2014 року, приблизно о 18.00 год., ОСОБА_1, керуючи мопедом марки DELTA, номерний знак НОМЕР_2, який належить йому на праві власності, виїхав з розриву розділового газону у лівий ряд проїзної частини вул. Дніпропетровської (напрямок руху до м. Дніпропетровська) для подальшого перетинання правової смуги та виїзду на вул. Горького у м. Красноармійську Донецької області. Перед зміною напрямку руху праворуч він не переконався, що це буде безпечно і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не надав дорогу автобусу MERCEDES-BENZ 0303, номерний знак НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_4, який після маневру лівого повороту рухався правою смугою по вул. Дніпропетровській та скоїв зіткнення боковою частиною кузова автобуса, внаслідок чого мопед перекинувся.

Відповідно до постанови про закриття кримінального провадження слідчого органу Красноармійського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 24 жовтня 2014 року кримінальне провадження за фактом ДТП, що сталася 19 червня 2014 року у м. Красноармійську за участю водія автобусу - ОСОБА_6 та водія мопеду - ОСОБА_1, внаслідок якої останній був травмований, закрите на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, оскільки вина водія ОСОБА_4 (третя особа) у ДТП відсутня (а. с.18-21).

У вказаній постанові, зокрема, зазначено, що згідно з висновком судової авто-технічної експертизи № 367 з технічної точки зору у вказаній ДТП водій автобуса MERCEDES-BENZ 0303, номерний знак НОМЕР_1 - ОСОБА_4, не мав технічної можливості уникнути ДТП і його дії не перебувають у причинному зв'язку з її настанням, а позивач - ОСОБА_1 мав таку можливість і саме його дії перебувають у причинному зв'язку з настанням вказаної ДТП (а. с. 18-21).

Внаслідок ДТП, яка сталася 19 червня 2014 року, ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, що є небезпечними для життя, внаслідок яких йому ампутовано ногу, що підтверджується висновком судово-медичної експертизи від 29 серпня 2014 року № 34.

ОСОБА_1 після одержаної травми внаслідок ДТП знаходився на стаціонарному лікуванні у Димитрівський міській лікарні Донецької області у травматологічному відділенні з 19 червня 2014 року по 18 липня 2014 року, а також у хірургічному відділені Красноармійської центральної районної лікарні з 26 листопада 2014 року по 08 грудня 2014 року і на лікування витратив грошові кошти для придбання ліків, медичних препаратів і матеріалів у загальній сумі 8 032,64 грн, що підтверджується довідкою та товарними чеками.

Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною першою статті 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з'ясовувати, коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Отже, наявність шкоди ще не породжує обов'язку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності, період завдання шкоди.

Відповідно до частин першої та другої статті 1187 джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Тобто, за загальним правилом відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, встановлено, що таку шкоду відшкодовує особа, яка на відповідній правовій підставі володіє джерелом підвищеної небезпеки, використання якого призвело до завдання такої шкоди.

Особи, які спільно завдали шкоди, тобто завдали неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями, або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими (статті 543, 1190 ЦК України). У такому самому порядку відповідають особи, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, за шкоду, завдану внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки іншим особам. Спір про відшкодування шкоди, завданої при цьому самим джерелам підвищеної небезпеки кожним із їх володільців перед іншим із них, вирішується за правилами статті 1188 ЦК України, а саме: шкода, завдана одному з володільців із вини іншого, відшкодовується винним; не відшкодовується шкода, завдана володільцю лише з його вини ; за наявності вини всіх володільців розмір відшкодування визначається судом у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (тобто залежно від ступеня вини кожного); у разі відсутності вини володільців у взаємному завданні шкоди жоден із них не має права на відшкодування (абзац 2 пункту 8 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки ).

Проте, застосувавши до спірних правовідносин норми статей 1195, 1193 ЦК України та вказавши, що шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, а також завдана каліцтвом, відшкодовується незалежно від вини потерпілого, суди не врахували, що вказані норми права підлягають застосуванню до статті 1187 ЦК України, а у цьому випадку мало місце взаємодія кількох джерел підвищеної небезпеки , та відшкодування шкоди за таких обставин регулюється статтею 1188 ЦК України, яку суди попередніх інстанцій взагалі не застосували.

Відповідно до частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:

1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;

2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується ;

3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відповідно до положень частини третьої статті 10 та частин першої та четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судами попередніх інстанцій на підставі належним чином досліджених доказів було правильно встановлено, що ДТП 19 червня 2014 року сталася з вини позивача - ОСОБА_1, а вина іншого учасника пригоди відсутня , що позивачем не оспорюється.

Вказані обставини визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, тому доказуванню не підлягають згідно з частиною першою статті 61 ЦПК України 2004 року.

Таким чином, оскільки ДТП сталася внаслідок взаємодія двох джерел підвищеної небезпеки, володільцем одного із яких був ОСОБА_1, та з вини лише позивача, то завдана йому шкода не підлягає відшкодуванню відповідачем згідно з положенням частини першої статті 1188 ЦК України.

Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій у порушення вимог статей 212-214, 316 ЦПК України 2004 року не звернули увагу на вказане, не встановили належним чином правовідносин, що склалися, та норми матеріального права, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, що призвело до неправильного вирішення спору обома судами.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування додаткових витрат та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та товариства з обмеженою відповідальністю Трансавто задовольнити частково.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 грудня 2015 року та рішення Апеляційного суду Донецької області від 02 березня 2016 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Трансавто про відшкодування додаткових витрат та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Є.В. Синельников

С. Ф.Хопта

Ю.В. Черняк

СудКасаційний цивільний суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення16.01.2019
Оприлюднено22.01.2019
Номер документу79298397
СудочинствоЦивільне

Судовий реєстр по справі —235/8444/15-ц,

Постанова від 16.01.2019

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Луспеник Дмитро Дмитрович

Ухвала від 17.12.2018

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Луспеник Дмитро Дмитрович

Ухвала від 06.06.2016

Цивільне

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Карпенко Світлана Олексіївна

Ухвала від 06.06.2016

Цивільне

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Карпенко Світлана Олексіївна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні