Постанова

від 10.01.2019 по справі 926/2445/17

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" січня 2019 р. Справа № 926/2445/17

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

судді-доповідача ОСОБА_1

суддів Зварич О.В.

ОСОБА_2

за участю секретаря судового засідання Мокра А.В.,

розглянувши апеляційні скарги Кредитної спілки «Західна кредитна група» б/н від 01.11.2018 та Малого колективного підприємства «Тарас» б/н та б/д (вх. № 01-05/612/18 від 22.10.2018)

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 05.09.2018 (головуючий суддя Бутирський А.А., судді Дутка В.В., Ковальчук Т.І., повний текст складено 07.09.2018)

у справі № 926/2445/17

за позовом: Кредитної спілки «Західна кредитна група» , м. Чернівці

до відповідача: Малого колективного підприємства «Тарас» , м. Чернівці

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» , м. Київ

про стягнення 85 389, 23 грн шкоди,

за участю представників:

від позивача: не з'явився (належно повідомлений);

від відповідача: не з'явився (належно повідомлений);

від третьої особи: не з'явився (належно повідомлений).

1.Розгляд справи.

Відводів суддям та секретарю судового засідання в порядку ст.ст. 35, 36, 37 ГПК України не заявлялось.

У судовому засіданні 10.01.2019 не здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу у зв'язку з неявкою в судове засідання представників учасників справи відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України.

Хід розгляду апеляційної скарги викладено у відповідних ухвалах суду.

2. Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.

Позивач, відповідач та третя особа у судове засідання участі повноважних представників не забезпечили, хоча про час, дату та місце розгляду спору були повідомлені належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення (вх. канцелярії суду від 20.12.18 № 01-16/6849/18; від 21.12.18 № 01-16/7019/18). .

Слід зазначити, що ухвала Західного господарського суду від 12.12.2018 про відкладення розгляду справи в режимі відеоконференції на 10.01.2019 надсилалась відповідачу на адресу: 58000, Чернівецька область, м. Чернівці, вул. Проектна, буд 1, однак була повернута відділенням поштового зв'язку із зазначенням причин повернення: за зазначеною адресою не проживає (вибули) . Однак, саме ця адреса вказана у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та апеляційній скарзі, відтак відповідач вважається належним чином повідомлений про розгляд даної справи.

Більше того, в рішенні Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі Пономарьов проти України зазначено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

З огляду на те, що апеляційна скарга подана у тому числі відповідачем, впродовж перегляду судового рішення в суді апеляційної інстанції такий отримував поштову кореспонденцію за тією ж адресою (вх. канцелярії суду від 07.11.18/ № 01-16/2572/18; від 22.11.18 № 01-16/3817/18; від 13.12.18 № 01-16/6183/18) та саме відповідачем 03.12.2018 подавалось клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, такий мав можливість дізнатись про дату наступного судового засідання.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

3. Короткий зміст позовних вимог.

27.07.2017 Кредитна спілка «Західна кредитна група» звернулась з позовом до Малого колективного підприємства «Тарас» про стягнення 104 757, 37 грн шкоди. Позовні вимоги мотивовані тим, що 05.05.2016 трапилась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП). Винним у вчиненні ДТП визнано гр. ОСОБА_3, який працює водієм мікроавтобуса відповідача та допустив зіткнення з автомобілем, що належить позивачу та був застрахованим в ОСОБА_4 СК Уніка . Позивач вказує, що звертався до страховика відповідача та після визначення вартості відновлювального ремонту автомобіля в розмірі 141 544, 43 грн, такий сплатив йому 36 787, 06 грн. Надалі позивач звернувся до відповідача з претензією про повернення матеріальної шкоди, однак така задоволена відповідачем не була. Відтак, позивач звернувся з позовом про стягнення невиплаченої суми вартості ремонту автомобіля.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 15.09.2017 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» , як страховика відповідача (т. 1, а.с. 122).

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 06.12.2017 призначено у даній справі судову автотоварознавчу експертизу, на вирішення якої суд поставив питання про вартість відновлювального ремонту автомобіля НОМЕР_1 після ДТП, що відбулось 05.05.2016 (т. 2, а.с. 59-60).

20.07.2018 на адресу Господарського суду Чернівецької області надійшов висновок експерта № 32 від 17.07.2018, яким встановлено, що вартість відновлювального ремонту автомобіля НОМЕР_1, пошкодженого у ДТП 05.05.2016 з урахуванням цін станом на 01.02.2017 складає 122 176, 29 грн (т. 3, а.с. 2-7).

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 08.08.2018 судом прийнято заяву позивача про зменшення позовних вимог до 85 389, 23 грн (т. 3, а.с. 46).

В місцевому господарському суді (т.4, а.с.51) позивач подав заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 26008,40 грн, які він сплатив АО Поляк і партнери згідно прибуткових касових ордерів на суму 10348 грн, 5440 грн, пл.доручення від 02.05.18, за надані юридичні послуги за період з 14.04.17 по 05.09.18 рр.

4.Короткий зміст судового рішення.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 05.09.2018 позовні вимоги задоволено.

Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 85 389, 23 грн шкоди та 1 600, 00 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

У стягненні з Малого колективного підприємства «Тарас» 26 008, 40 грн витрат на правничу допомогу відмовлено.

Судове рішення у справі мотивоване ст.ст. 1166, 1187 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), п. 4, абз. 3 п. 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» , і зроблено висновок, що внаслідок ДТП, що мала місце 05.05.2016 і сталася з вини відповідача, позивачеві завдано шкоду на суму 122 176, 29 грн, з яких третьою особою сплачено 36 787, 06 грн страхового відшкодування, тобто не відшкодовано 85 389, 23 грн. Також суд зазначив, що позивач вправі звернутись з позовом про відшкодування шкоди як до відповідача, так і до третьої особи.

Відмовляючи у стягнені з відповідача витрат на правничу допомогу суд вказав, що у наданому позивачем договорі про надання юридичної (правової) допомоги № 11-к/16 відсутній узгоджений сторонами механізм визначення вартості послуг, що надаються адвокатським об'єднанням, а також не надано двосторонніх актів, підписаних останнім та позивачем, що є підставою для відмови у відшкодуванні витрат на правничу допомогу.

5. Короткий зміст вимог апеляційних скарг та аргументи учасників справи.

5.1. Мале колективне підприємство «Тарас» (відповідач) не погодилось з ухваленим рішенням суду, вважає його незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідач, не заперечуючи встановлених судом першої інстанції обставин справи вважає, що судом не враховано того факту, що цивільно-правова відповідальність відповідача на час настання страхового випадку була застрахована (страхова сума за шкоду, заподіяну майну, за полісом становить 100 000, 00 грн). Відтак, з урахуванням висновків, викладених в постанові ОСОБА_5 Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц, вважає, що обов'язок відшкодувати шкоду, в межах страхової суми покладається на його страховика - третю особу у даній справі, а відповідач повинен сплатити різницю між фактичним розміром завданої шкоди і страховою сумою, тобто 22 176, 29 грн, яку і просить суд стягнути на користь позивача (т. 4, а.с. 76-81).

5.2. Кредитна спілка «Західна кредитна група» (позивач) не погодилась з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у стягненні з Малого колективного підприємства «Тарас» 26 008, 40 грн витрат на правничу допомогу. Позивач вказує, що п.п. 4.1 - 4.6 договору про надання юридичної (правової) допомоги № 11-к/16 від 26.09.2016, укладеного Кредитною спілкою «Західна кредитна група» та адвокатським об'єднанням Поляк, Кирилюк і партнери , правонаступником якого є адвокатське об'єднання Поляк і партнери , встановлено порядок визначення вартості наданих послуг та здійснення розрахунків. Зокрема, в п. 4.1 цього договору передбачено, що винагорода за надані адвокатським об'єднанням послуги становить 40% від встановленої законом мінімальної заробітної плати за одну годину роботи особи, яка надала правову допомогу. Безпідставним вважає посилання суду на відсутність двосторонніх актів виконання робіт (наданих послуг), оскільки договором передбачено складання розрахунку вартості наданих послуг, який підписується сторонами (п. 4.2.). За таких обставин, просить суд скасувати рішення в частині відмови в стягненні витрат на правничу допомогу та прийняти нове судове рішення, яким стягнути з Малого колективного підприємства «Тарас» на його користь 26 008, 40 грн витрат на правничу допомогу.

5.3. 03.12.2018 відповідачем подано суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому Мале колективне підприємство «Тарас» погоджується з висновками суду першої інстанції щодо підстав відмови в задоволенні витрат на правничу допомогу та вказує, що розмір заявлених послуг є неспівмірним з складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг. Просить в цій частині залишити рішення Господарського суду Чернівецької області від 05.09.2018 без змін, апеляційну скаргу позивача без задоволення.

6. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції.

29.04.2016 ОСОБА_4 СК Уніка оформлено поліс АЕ/9695078 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, яким застраховано відповідальність Малого колективного підприємства «Тарас» , а саме: транспортний засіб ATAMAN А 09244, номерний знак: СЕ 1125 АА, рік випуску 2013. Страхова сума за шкоду, заподіяну майну, за вказаним полісом становить 100 000, 00 грн, розмір франшизи - нуль (т.1, а.с. 62).

05.05.2016 о 11:40 у м. Чернівці, по вул. Героїв майдану, 128 сталася ДТП за участю автомобіля НОМЕР_1, власником якого є позивач, та автомобіля НОМЕР_2, власником якого є відповідач.

Вказана дорожньо-транспортна пригода оформлена протоколом про адміністративне правопорушення: серія АП1 № 980445, яким визнано ОСОБА_6, який керував автомобілем позивача, винним у порушенні п. 873.е Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність ст. 124 КУпАП (т. 1, а.с. 10).

Постановою Шевченківського райсуду м. Чернівці від 17.06.2016 у справі № 727/3427/16-п, яка набрала законної сили, закрито провадження у справі про притягнення ОСОБА_6 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КпАП України у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення (т.1, а.с. 96).

За замовленням ОСОБА_4 СК Уніка оцінювачем ОСОБА_7 складено звіт про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу Mitsubishi Galant, д/н НОМЕР_3 від 05.05.2016, відповідно до якого вартість матеріального збитку власнику автомобіля на дату оцінки становить 36 787, 06 грн (т. 2 , а.с. 4-9).

Постановою Шевченківського райсуду м. Чернівці від 09.09.2016 у справі № 727/6515/16-п, яка набрала законної сили, визнано винним гр. ОСОБА_3 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, який проїхав на червоне світло світлофора та допустив зіткнення з автомобілем НОМЕР_4 під керуванням ОСОБА_6 (т.1, а.с. 58).

Гр. ОСОБА_3 працює водієм мікроавтобуса у відповідача (наказ № 47 від 21.04.1998) та у день дорожньо-транспортної пригоди виконував трудові обов'язки на підприємстві відповідача (дорожній лист № 041650 від 05.05.2016) (т. 1, а.с. 60, 154).

12.05.2016 позивач уклав з ФОП ОСОБА_8 договір надання послуг, згідно з яким останній зобов'язувався поставити позивачеві запасні частини до автомобіля Mitsubishi Galant на суму 120 000, 00 грн. Запасні частини на вказану суму передані позивачеві 12.05.2016, що підтверджується відповідним актом (т. 1, а.с. 155-160).

12.05.2016 позивач уклав з ФОП ОСОБА_9 договір про надання послуг, згідно з яким останній зобов'язувався якісно та вчасно надати послуги технічного обслуговування та ремонту автотранспортного засобу в обсязі та на умовах, визначених договором. З акту приймання - передачі наданих послуг від 01.02.2017 вбачається, що вартість послуги з технічного обслуговування та ремонту транспортного засобу Mitsubishi Galant д/н НОМЕР_3 становить 39 000, 00 грн (т. 1, а.с. 161-165).

У січні-лютому 2017 позивач сплатив підприємцю ОСОБА_9 39 000, 00 грн на виконання умов договору про надання послуг, а у квітні-травні 2017 позивач сплатив підприємцю ОСОБА_8 120 000, 00 грн на виконання умов договору поставки. При цьому, у платіжних дорученнях, за якими сплачувались кошти підприємцю ОСОБА_8, у графі призначення платежу вказано: оплата за послуги зг договору від 01/01/2016р. без ПДВ.

10.10.2016 позивач звернувся до третьої особи із заявою про виплату матеріального збитку за згаданою дорожньо-транспортною пригодою (т. 1, а.с. 63).

Третя особа, на підставі звіту № 42-1027 про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу Mitsubishi Galant, д/н НОМЕР_3 від 05.05.2016 (оцінювач ОСОБА_7), сплатила позивачеві 36 787, 06 грн страхового відшкодування, що підтверджується платіжним дорученням № 020590 від 23.05.2017 (т. 1, а.с. 64).

04.02.2017 на замовлення адвоката ОСОБА_6 судовим експертом ОСОБА_10 складено висновок № 03-01-17 експертного автотоварознавчого дослідження про вартість відновлювального ремонту автомобіля НОМЕР_1. Відповідно до даного висновку вартість відновлювального ремонту автомобіля НОМЕР_1 у результаті його пошкодження при ДТП 05.05.2016, станом на момент дослідження, становить 141 544, 43 грн (т. 1, а.с. 11-25).

24.04.2017 позивач направив відповідачеві претензію (вих. № 2017-КС/37) з вимогою відшкодувати матеріальну шкоду у сумі 141 544, 43 грн (т. 1, а.с. 65-66).

Відповідач надіслав позивачу відповідь від 15.05.2017 № 22, в якій вказав, що з огляду на відсутність інформації щодо виплаченої позивачу ОСОБА_4 СК Уніка страхової суми, вимоги є необгрунтованими (т. 1, а.с. 70-71).

17.07.2018 судовим експертом ОСОБА_11 складено висновок № 32 судової автотоварознавчої експертизи, згідно з яким вартість відновлювального ремонту автомобіля НОМЕР_1 після ДТП, що відбулось 05.05.2016, з врахуванням необхідного об'єму відновлювального ремонту та характеру пошкоджень з урахуванням цін станом на 01.02.2017 складає 122 176, 29 грн (т.4 , а.с. 2-5).

7. Норми права та мотиви, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови, висновки суду.

7.1. Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частина 1 ст. 1172 ЦК України передбачає, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Судом встановлено, що гр. ОСОБА_3 (винна особа) є працівником відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Статтями 1166, 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини (п. 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» ).

При відшкодуванні страховиком шкоди, завданої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, така особа сплачує потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (абз. 3 п. 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» ).

Судом першої інстанції встановлено, що внаслідок ДТП, що мала місце 05.05.2016 і сталася з вини відповідача, позивачеві завдано шкоду на суму 122 176, 29 грн, з яких третьою особою сплачено 36 787, 06 грн страхового відшкодування, тобто не відшкодовано 85 389, 23 грн.

На підставі викладених норм, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з винної особи (відповідача) 85 389, 23 грн невідшкодованої шкоди. Також суд зазначив, що позивач вправі звернутись з позовом про відшкодування шкоди як до відповідача, так і до третьої особи.

7.2. Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, однак колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача 85 389, 23 грн невідшкодованої шкоди, враховуючи таке.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ).

Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України Про страхування , шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Вказаний правовий висновок викладено ОСОБА_5 Палатою Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц. Слід зазначити, що у вказаній справі суд вирішив відступити від висновку щодо застосування норми права, висловленого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15, відповідно до якої страховик, який виплатив страхове відшкодування має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування та констатував, що спрямовування судової практики шляхом неврахування наявності договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності при вирішенні питання про відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою відповідальність відповідно до Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів , нівелює існування цього правового інституту як такого.

Згідно з ч. 6 ст. 13 ЗУ Про судоустрій та статус суддів від 02.06.2016 № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Однак судом першої інстанції не враховано вищевказаного висновку ОСОБА_5 Верховного Суду та не застосовано приписів ст. 1194 ЦК України, хоча у своєму рішенні він покликався на вказану статтю, яка викладена в абз. 3 п. 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» .

Відтак, колегія суддів погоджується з доводами відповідача та з урахуванням розміру страхової суми за шкоду, заподіяну майну, яка становить 100 000, 00 грн, розміру франшизи- нуль, вважає, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає різниця між фактичним розміром завданої шкоди і страховою сумою, яка становить 22 176, 29 грн.

7.3. Щодо апеляційної скарги позивача, в якій останній не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у стягненні з Малого колективного підприємства «Тарас» 26 008, 40 грн витрат на правничу допомогу, колегія суддів дійшла висновку про її безпідставність з урахуванням такого.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За приписами ч.ч. 3 - 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відмовляючи у стягнені з відповідача витрат на правничу допомогу суд вказав, що у наданому позивачем договорі про надання юридичної (правової) допомоги № 11-к/16 відсутній узгоджений сторонами механізм визначення вартості послуг, що надаються адвокатським об'єднанням, а також не надано двосторонніх актів, підписаних останнім та позивачем, що є підставою для відмови у відшкодуванні витрат на правничу допомогу.

На спростування доводів суду позивач вказує, що п.п. 4.1 - 4.6 договору про надання юридичної (правової) допомоги № 11-к/16 від 26.09.2016 встановлено порядок визначення вартості наданих послуг та здійснення розрахунків. Зокрема, в п. 4.1 цього договору передбачено, що винагорода за надані адвокатським об'єднанням послуги становить 40% від встановленої законом мінімальної заробітної плати за одну годину роботи особи, яка надала правову допомогу. Також безпідставним вважає посилання суду на відсутність двосторонніх актів виконання робіт (наданих послуг), оскільки договором передбачено складання розрахунку вартості наданих послуг, який підписується сторонами (п. 4.2.).

Однак, колегія суддів звертає увагу позивача, що позивачем ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не подано договору про надання юридичної (правової) допомоги № 11-к/16 від 26.09.2016. Матеріали справи містять лише витяг з вказаного договору, в якому викладено пункти: 1.1, 2.2-2.6 (т.1, а.с. 72, 115, т. 4, а.с. 112).

Відповідно до змісту п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 13, 74, 76-79 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Принципи змагальності сторін та диспозитивності відображені і в ст.14, ч.4 ст. 74 цього Кодексу, за змістом яких суд не може самостійно збирати докази, крім окремих визначених випадків.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування (ч.1 ст.76 ГПК України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 ГПК України).

Суд не може керуватись припущеннями та виключно доводами позивача з посилання на пункти 4.1 та 4.2 договору, яких матеріали справи не містять. Відтак перевірити доводи позивача щодо правильності порядку визначення вартості наданих послуг та здійснення розрахунків не видається за можливе.

Слід зазначити, що матеріали справи містять звіти про надані юридичні послуги, які підписані лише керуючим партнером адвокатського об'єднання (односторонні).

Оскільки як розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, так і розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги, а такий по суті в матеріалах справи відсутній, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутність узгодженого сторонами механізму визначення вартості послуг, що надаються адвокатським об'єднанням, а також двосторонніх актів, підписаних обома сторонами, є підставою для відмови у відшкодуванні витрат на правничу допомогу.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

8. Судові витрати.

Згідно з п. 2 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 14 ст. 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на скасування рішення Господарського суду Чернівецької області від 05.09.2018 та прийняття нового рішення, яким позовні вимоги підлягають до задоволенню частково, суд апеляційної інстанції здійснює новий розподіл судових витрат.

Враховуючи пропорції задоволених вимог, до стягнення з відповідача на користь позивача за подання позовної заяви підлягає до стягнення 415, 53 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

За перегляд справи судом апеляційної інстанції підлягає до стягнення з позивача на користь відповідача 1 956, 59 грн судового збору.

Відповідно до ч. 11 ст. 129 ГПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Таким чином суд апеляційної інстанції здійснюючи новий розподіл судових витрат у справі, вважає за необхідне застосувати приписи ч. 11 ст. 129 ГПК України та стягнути з позивача на користь відповідача 1 541, 06 грн судового збору (1 956, 59 грн - 415, 53 грн).

Відтак, за розгляд даного спору судами першої та апеляційної інстанції, з позивача на користь відповідача підлягає відшкодуванню судовий збір у сумі 1 541, 06 грн.

Крім того, слід зазначити, що при поданні апеляційної скарги позивачем не долучено до неї доказів сплати судового збору. Відтак, за перегляд судом апеляційної інстанції відмови у стягненні з Малого колективного підприємства «Тарас» 26 008, 40 грн витрат на правничу допомогу за апеляційною скаргою позивача, з останнього в дохід Державного бюджету України підлягає до стягнення 2 643, 00 грн судового збору.

Керуючись ст.ст. 86, 126, 129, 236, 252, 255, 269, 270, 275, 277, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ :

1. Апеляційну скаргу Кредитної спілки «Західна кредитна група» залишити без задоволення.

2. Стягнути з Кредитної спілки «Західна кредитна група» ідент. код 36191796, місцезнаходження: 58001, Чернівецька обл., місто Чернівці, вул. Головна, будинок 89, офіс 306 в дохід Державного бюджету України (стягувач: Державна судова адміністрація України ідент. код 26255795, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО): 899998, рахунок отримувача: 31211256026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) - 2 643, 00 грн судового збору за перегляд справи судом апеляційної інстанції.

3. Апеляційну скаргу Малого колективного підприємства «Тарас» задоволити.

Рішення Господарського суду Чернівецької області від 05.09.2018 у справі № 926/2445/17 в частині стягнення 85 389, 23 грн шкоди скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити частково.

Стягнути з Малого колективного підприємства «Тарас» , ідент. код 14260710, місцезнаходження: 58000, Чернівецька обл., місто Чернівці, вул. Проектна, будинок 1 на користь Кредитної спілки «Західна кредитна група» , ідент. код 36191796, місцезнаходження: 58001, Чернівецька обл., місто Чернівці, вул. Головна, будинок 89, офіс 306 - 22 176, 29 грн шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

У частині відмови в стягненні з Малого колективного підприємства «Тарас» 26 008, 40 грн витрат на правничу допомогу залишити без змін.

4. Стягнути з Кредитної спілки «Західна кредитна група» , ідент. код 36191796, місцезнаходження: 58001, Чернівецька обл., місто Чернівці, вул. Головна, будинок 89, офіс 306 на користь Малого колективного підприємства «Тарас» , ідент. код 14260710, місцезнаходження: 58000, Чернівецька обл., місто Чернівці, вул. Проектна, будинок 1 - 1 541, 06 грн судового збору за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

6. Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Повний текст постанови складено 21.01.2019.

Головуючий суддя Дубник О.П.

Судді Зварич О.В.

ОСОБА_2