Рішення

від 16.01.2019 по справі 922/3544/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/3544/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Васильєвій Л.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом ТОВ "Торгівельний Дім "Інтал" до ТОВ "Європрофлайн", м. Чугуїв про стягнення 52121,85 грн. за участю представників:

позивача - ОСОБА_1В.(керівник), відповідно до наказу №3 від 01.12.16р.; ОСОБА_2 (засновник), відповідно до витягу ЕДРПОУ та паспорту серії МК № 592688 виданого Ленінським РВ ХМУ УМВС України в Х/О від 12.11.97р.,

відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Торгівельний Дім "Інтал", с. Подвірки звернулось до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з ТОВ "Європрофлайн", м. Чугуїв заборгованість за договором поставки №02/11/17 від 01.11.17р. в сумі 52121,85 грн., яка складається з: суми основного боргу в розмірі 47812,24 грн., пені в сумі 3348,16 грн., 3% річних в сумі 279,01 грн., інфляційних втрат в сумі 682,44 грн. Судові витрати просить покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 26.12.18р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/3544/18 з повідомленням учасників справи. Призначено судове засідання на "16" січня 2019 р. о (об) 15:00 год.

Представники позивача в судовому засіданні 16.01.19р. підтримали позовні вимоги та просили суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 16.01.19р. не з`явився. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про, що свідчить поштове повідомлення, яке повернулось на адресу суду з відміткою про отримання 03.01.19р., про причини неявки суд не повідомив, витребувані судом документи не надав.

Враховуючи те, що норми Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

01 листопада 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю ТОРГІВЕЛЬНИЙ ДІМ ІНТАЛ (далі - Позивач, Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю ЄВРОПРОФЛАЙН (далі - Відповідач, Покупець), укладено договір поставки № 02/11/17 від 01 листопада 2017 року (далі - Договір).

Згідно пункту 1.1. Договору, Постачальник зобов'язався поставити партіями у власність Покупця металопрокат і труби, а Покупець зобов'язаний прийняти і оплатити його, згідно умов Договору.

З жовтня 2018 року, на підставі договору 02/11/17 від 01 листопада 2017 року. Позивачем на користь Покупця здійснено поставку товару:

- на суму 16399,58 грн., що підтверджується видатковою накладною № 5 від 03 жовтня 2018 року та товарно-транспортною накладною № 5 від 03 жовтня 2018 року;

- на суму 62543,94 грн., що підтверджується видатковою накладною № 8 від 03 жовтня 2018 року та товарно-транспортною накладною № 8 від 03 жовтня 2018 року;

- на суму 15894,41 грн., що підтверджується видатковою накладною № 9 від 03 жовтня 2018 року та товарно-транспортною накладною № 9 від 03 жовтня 2018 року.

Таким чином, загальна вартість поставленого товару згідно видаткових накладних від 03 жовтня 2018 року №№ 5, 8, 9 складає - 94837,93 грн.

Станом на 30 вересня 2018 року Відповідач мав переплату за поставлений товар в сумі 486,46 грн.

Відповідачем частково здійснена попередня оплата партії товару на підставі платіжного доручення №1123 від 01.10.2018 року в сумі 31091,51 грн., платіжного доручення № 1124 від 01.10.2018 року в сумі 8031,21 грн., платіжного доручення № 1125 від 01.10.2018 року на суму 8203,06 грн., на загальну суму 47325,78 грн., залишок не оплаченої вартості товару складає 47025,69 грн.

Товар згідно видаткових накладних був отриманий Відповідачем, відмови від прийняття товару повністю або частково не було, у зв'язку із чим Позивачем у повному обсязі виконано обов'язки постачальника.

Відповідно до пункту 3.1. Договору, оплата узгодженої сторонами партії Продукції, яка поставляється за даним Договором, здійснюється покупцем шляхом 70 відсоткової попередньої оплати на розрахунковий рахунок Постачальника, не пізніше 2-х днів з моменту виставлення рахунку. Залишок 30 відсотків суми, сплачується Покупцем протягом 5 банківських днів з дати підписання накладної.

Попередня оплата Покупцем була сплачена в розмірі меншому ніж 70 відсотків від вартості партії товару, але Постачальник здійснив поставку товару на підставі пункту 4.2. Договору, відповідно до якого Постачальник зобов'язаний протягом 5 банківських днів, з моменту надходження попередньої оплати, передати продукцію Покупцю.

Таким чином, Постачальник виконав вимоги пункту 5.1. Договору, яким визначено обов'язок Постачальника поставити продукцію у відповідності з умовами розділу 4 даного Договору.

Покупець свої обов'язки щодо оплати товару, які визначені чинним законодавством та п.п. 3.1. та 5.2. Договору не виконав, та до теперішнього часу не оплатив на користь Постачальника неоплачену вартість партії продукції, яка поставлена згідно видаткових накладних від 03 жовтня 2018 року №№ 5, 8, 9 в сумі 47025,69 грн., що і стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію доказам які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст.509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт господарювання (зобов'язана сторона, у тому числі боржник)зобов'язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб'єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язків.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Станом на момент розгляду справи, відповідач не сплатив 47025,69 грн. заборгованості та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з положеннями ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

Враховуючи, що відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, статей 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно вимогам закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би підтверджував сплату заборгованості за договором у сумі 47025,69 грн., суд вважає позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 47026,69 грн. заборгованості, правомірні та обґрунтовані, такі, що не спростовані відповідачем, тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно статям 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

Пунктом 9.4. Договору сторонами встановлено, що при порушенні Покупцем умов оплати Продукції, передбачених п. 3.1 і 5.2 Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за яких нараховується пеня, за кожен день прострочи від вартості отриманого але не оплаченого товару.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Відповідно до п.1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочення платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Судом здійснено перевірку розрахунку суми пені та встановлено, що пеня підлягає частковому задоволенню, а саме в сумі 3293,09 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 279,01 грн. та інфляційних втрат в розмірі 682,44 грн., суд зазначає таке.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Суд, перевіривши розрахунок Позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є не вірним, а тому підлягає частковому задоволенню в сумі 274,42 грн.

Що стосується заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 682,44 грн. суми інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат визнав їх вірно розрахованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, та стягненню підлягає сума інфляційних втрат в розмірі 682,44 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 129 ГПК України. Судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 526, 612, 623-625, 631 п.4, 629, 759, 762, 782, 797 Цивільного кодексу України; ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 2, 4, 5, 12, 13, 14, 15, 73, 74, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 256, 257, 259 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Європрофлайн" (63503, Харківська обл., місто Чугуїв, вулиця Харківська, будинок 155, офіс 16, ідентифікаційний код юридичної особи 40435717) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний Дім "Інтал" (62371, Харківська обл., Дергачівський район, село Подвірки, вулиця Сумський шлях, будинок 47, фактична адреса: 61010, м. Харків, проспект Гагаріна, ідентифікаційний код юридичної особи 40933436) основну заборгованість в сумі 47025,69 грн.; 682,44 грн. - інфляційні втрати; 274,42 грн. - 3% річних; пеню в сумі 3293,09 грн., судовий збір в сумі 1733,40 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення пені в сумі 55,07 грн. та 3% річних в сумі 4,59 грн. - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку для оскарження. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 21.01.19р.

Суддя ОСОБА_3