Постанова

від 21.01.2019 по справі 753/5722/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 22-ц/824/2838/2019 Головуючий у 1-й інстанції: Гальонкіна Ю.С.

753/5722/18-ц Доповідач-ЧобітокА.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

21 січня 2019 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Чобіток А.О.

суддів - Немировської О.В., Ящук Т.І.

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Телекоммунікаційні технології на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 травня 2018 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Телекоммунікаційні технології про стягнення заборгованості по сплаті орендних платежів та пені ,-

у с т а н о в и в:

У квітні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, у якому просила стягнути з ТОВ Телекомунікаційні технології на її користь 169 380 грн. заборгованості по сплаті орендних платежів за договором оренди № 100216 від 10 березня 2016 року, договором оренди № 100216-А (продовження дії договору оренди) від 01 квітня 2017 року; 56 075 грн 20 коп. пені на рівні подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно погашеної заборгованості по сплаті орендних платежів за вказаними договорами оренди за кожен день прострочення та 32 809 грн 27 коп пені на рівні подвійної облікової ставки НБУ по непогашеній частині заборгованості за прострочення орендних платежів за договорами оренди за кожен день прострочення.Крім того, просила вирішити питання про судові витрати, стягнувши з відповідача на її користь 2 583 грн судового збору, 10 000 грн витра на правничу допомогу та 900 грн витрат, пов'язаних з підготовкою справи до розгляду (розрахунок боргу та пені ФОП ОСОБА_3. Зазначала, що 10 березня 2016 року між нею та відповідачем укладено договір оренди № 100216, за яким вона передала відповідачу у строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею: 172,3 кв.м., що розташовано за адресою: АДРЕСА_2, разом з майном, яке там знаходиться, на умовах і в порядку, передбачених даним Договором.01 квітня 2017 року позивач і відповідач продовжили правовідносини оренди та уклали договір оренди № 100216-А (договір продовження оренди) від 01.04.2017 року. Вона належним чином виконала умови договорів оренди, тоді як відповідач порушує їх, не сплачує вчасно та вповному обсязіорендної плати за користування нежитловим приміщенням, унаслідок чого утворився борг.

Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 29 травня 2018 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 169 380 грн. заборгованості по сплаті орендних платежів за договором оренди № 100216 від 10 березня 2016 року та договором оренди № 100216-А від 01 квітня 2017 року, 56 075 грн. 20 коп. пені за несвоєчасну сплату орендних платежів за договорами, 2 254,55 грн. судового збору, 8 700 грн. витрат на професійну правничу допомогу та 783 грн. витрат, пов'язаних з підготовкою справи до розгляду.У решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду в частині стягнення пені, 2 254,55 грн. судового збору, 8 700 грн. витрат на професійну правничу допомогу та 783 грн. витрат, пов'язаних з підготовкою справи до розгляду, відповідач подав апеляційну скаргу. Зазначає, що судом першої інстанції прийнято як доказ необґрунтований та невірний розрахунок додаткових вимог (пені), здійснений ФОП ОСОБА_3, оскільки до розрахунку включені суми, які не є заборгованістю - банківські платежі (комісія), сплачені при отриманні коштів, а також залогова сума , визначення якої не передбачено взагалі. Відповідно до п. 2.6 Договору №1 та Договору №2 орендна плата за користування оренди не включає оплату вартості комунально-експлуатаційних послуг, електро-газопостачання та плату за користування послугами зв'язку, водопостачання ( гаряча вода) та іншими послугами (послугами з надання охорони і т.п). Платапослуги нараховується окремо. Окремих вимог по сплаті комісії банку - банківських платежів Орендодавця за умовами Договору №1 та Договору №2 не передбачено. Плата за послуги позивача договором не передбачена, тому є його особистими затратами. Відповідно і пеня нарахована з цих сум - безпідставно. Відповідно до 7.3. Договору №1 та Договору №2 передбачено, що у випадку прострочення по сплаті орендних платежів Орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, до моменту повного погашення боргу. До бази нарахування пені безпідставно додана залогова сума у сумі 54000 грн. (трьома частинами по 18000 грн.), що також не відповідає умовам Договору №1 та №2. Залогова сума не є орендним платежем, і відповідно не підпадає під дію положення 7.3. Договору № 1 та № 2, а тому безпідставно віднесена до бази нарахування пені. Крім того до бази нарахування пені взято ті суми , які вже були перераховані на рахунок позивача. Так у відповідності до виписки ПАТ Укрсоцбанк про рух коштів на картрахунку, наданої позивачем, що міститься в матеріалах справи, на рахунок позивача надходила в повному обсязі сума коштів від відповідача, яка вказана в п 2.2. Договору №1 та Договору №2, з якої банк-отримувач позивача стягував комісію за надані йому послуги. Незважаючи на це, позивачем сума коштів, у вигляді комісії банку за отримані ним, як клієнтом банку, послуги, безпідставно внесено до бази нарахування пені. Наприклад, 29.02.2016 року товариство перерахувало 54000 грн., що є орендною платою за договором. Факти переказу грошових коштів підтверджуються випискою з рахунку відповідача, а позивач, отримуючи суму, сплатила платіж банку у вигляді комісії у розмірі 540 грн.. Вказану суму позивач безпідставно вважає заборгованістю.

Нарахування пені, як забезпечення виконання, здійснюється за кожним договором окремо. У розрахунку, наданому позивачем, нарахування пені здійснені впродовж терміну дії двох окремих договорів, не зважаючи на те, що це два окремих предмета договірних відносин. Судом першої інстанції не виокремлено пеню за Договором № 1 і № 2, не встановлено правильну базу для нарахування пені, а сама пеня об'єднана за різними правочинами.

Також, помилковість прийняття доказу у вигляді розрахунку суми пені, здійсненого ФОП ОСОБА_3 підтверджується тим, що термін спеціальної позовної давності в один рік минуввідносно вимог, що мають місце до 28.03.2017 року, які складають більшу частину суми, наведеної у розрахунку.

Статтею 258 ЦКУ передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відносно строку, в межах якого можливе стягнення неустойки (пені, штрафу) Верховний суд України висловлювався 18.05.2016 року в справі № 6-474цс16:

- Отже аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягненнянеустойки (пені,штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою .

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-3006цс15 та від 25 травня 2016 року у справі № 6- 1138цс15.

Також відповідач не погоджується із задоволенням вимог по стягненню з нього витрат понесених позивачем на професійну правничу допомогу у розмірі 8700 гривень, витрат, пов'язаних з підготовкою справи до розгляду у розмірі 783 грн., судового збору в розмірі 2254,55 грн.. Указує, що п. 7.7. Договору №1 та Договору №2 передбачено, що усі спори, що виникають із договорів або пов'язані із ними, спочатку вирішуються шляхом переговорів і Сторонами, у формі за їх домовленістю. Результати відповідних переговорів оформлюються у письмовій формі, скріплюються підписами Сторін або їх уповноважених представників. Якщо відповідний спір неможливо вирішити шляхом переговорів, вирішується в судовому порядку відповідно до чинного в Україні законодавства встановленими правилами підсудності і підвідомчості. Отже позивач був зобов'язаний вжити заходів з метою вирішення спорів шляхом переговорів, проте в матеріалах справи відсутні будь-які матеріали,що свідчать про результати переговорів проведених відповідно до умов договору, з метою вирішення спорів, або намір їх вирішити з боку позивача, чим порушено право відповідача мирно вирішити спір.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України - при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі вчинялися.

З власного бажання, в порушення порядку вирішення спорів, передбаченого умовами Договорів № 1 та № 2, позивач вирішила скористатись платними послугами та звернутись до суду, а тому витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн.витрат, пов'язаних з підготовкою справи до розгляду в розмірі 900 грн. та судовий збір в розмірі 2582.66 грн. не є вимушеними заходами, а є власним бажанням позивача, які вона мала можливість передбачити і попередити, якби вчинила спробу вирішення спорів шляхом переговорів.

Зважаючи на те, що спір виник внаслідок неправильних дій сторони позивача, суд першої інстанції мав право повністю або частково покласти витрати на таку сторону, незалежно від результату розгляду справи (частина 9 статті 141 ЦПК).

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача зазначив, що банківські платежі/комісії це суми, які сплачуються будь-яким платником за безготівкові перекази коштів будь-якому одержувачу. У п. 2.2. Договорів 2016 року і 2017 року сторони домовились, що розмір орендної плати становить суму в гривнях еквівалентну 54 000 гривням. Відповідно до п. 2.5. Договорів орендна плата сплачується Орендарем у безготівковій формі на банківський рахунок Орендодавця, вказаний у Договорі, або готівкою з оформленням відповідної розписки Орендодавцем в момент отримання грошових коштів. Протягом дії Договорів, Орендодавець повинен був щомісячно своєчасно отримувати від Орендаря орендну плату в сумі 54 000 грн. або на свій банківський рахунок, вказаний у договорі,або готівкою з оформленням відповідної розписки. Однак одразу з початку дії Договору 2016 року позивач почав недотримувати суму орендної плати, оскільки відповідач не бажав сплачувати банківські платежі/комісії за свої ж транзакції про переказ безготівкових коштів. Аналогічна ситуація із з залоговими сумами . Згідно з п. 2.7 Договору 2016 року: в строк до 26.02.2016 року після підписання договору Орендар сплачує орендну плату за перший місяць. Залогова сума останнього місяця оренди приміщення буде виплачена Орендарем Орендодавцю на протязі наступних 3 календарних місяців рівними частками по 18 000 грн.. Згідно з п. 2.7 Договору 2017 року: в строк до 03.04.2016 після підписання договору Орендар сплачує орендну плату за перший місяць. Залогова сума останнього місяця оренди приміщення буде виплачена Орендарем Орендодавцю на протязі наступних 3 календарних місяців рівними частками по 18 000 грн.. За умовами Договорів 2016 і 2017 року, залогова сума це орендна плата останнього місяця оренди, тому, в разі її несвоєчасного (неповного) внесення, на неї обґрунтовано нараховується пеня, а не так як зазначає в апеляційній скарзі відповідач, намагаючись розмежувати залогову суму і орендний платіж. Несвоєчасне та неповне внесення відповідачем залогових сум також обґрунтовано віднесено до недоплат. Залогові суми та банківські платежі/комісії це складова частина сум несвоєчасно виконаних грошових зобов'язань (ч. 3 ст. 549 ЦК України), на які правомірно і у визначеному в договорах розмірі нараховано пеню.

Пеню обчислено дифференційовано і конкретно, у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).

По Договору 2017 року, позовна давність в один рік не минула взагалі, бо позов пред'явлено в день припинення дії Договору 2017 року - 02 квітня 2018 року (31 березня 2018 року і 01 квітня 2018 року субота і неділя відповідно).

По Договору 2016 року, то відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Суд першої інстанції ніяк не міг застосувати до вимог про стягнення пені спеціальну позовну давність, бо сторона відповідача до винесення рішення ніяких заяв про застосування спеціальної позовної давності не робила: ні усних, ні письмових, що підтверджується матеріалами справи.

Кожна із присуджених судом першої інстанції витрат позивача, входить до складу видів судових витрат, передбачених ст. 133 ЦПК України та підтверджена документально матеріалами справи, якісудом першої інстанції розподілені пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України).

При розгляді даної справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 є власником нежитлового приміщення загальною площею: 172,3 кв.м., що розташовано за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 15-17).

10 березня 2016 року між стронамиукладено договір оренди № 100216, за яким орендодавець (позивач) передав, а орендар (відповідач) прийняв у строкове платне користування до 01 квітня 2017 року зазначене нежитлове приміщення, разом з майном, яке там знаходиться, на умовах і в порядку, передбачених даним Договором.

01 квітня 2017 року позивач і відповідач продовжили правовідносини оренди та уклали договір оренди № 100216-А (договір продовження оренди). Строк дії договору до 01 квітня 2018 року.

За вказаними договорами оренди розмір орендної плати за користування нежитловим приміщенням становить 54 000 грн, що еквівалентно 2 000 доларів США, яка сплачується орендарем щомісячними платежами у формі передплати в строк до 20-го числа кожного календарного місяця у безготівковій формі на банківський рахунок орендодавця, вказаний у договорі, або готівкою з оформленням відповідної розписки в момент отримання грошових коштів (п. 2.1 -2.6 договорів оренди)

Згідно з п. 2.7 договору № 100216 в строк до 26 лютого 2016 року після підписання договору орендар сплачує орендну плату за перший місяць. Залогова сума останнього місяця оренди приміщення буде виплачена орендарем орендодавцю протягом наступних 3 календарних місяців рівними частками по 18 000 грн..

Згідно з п. 2.7 Договору № 100216-А: в строк до 03 квітня 2016 року після підписання договору орендар сплачує орендну плату за перший місяць. Залогова сума останнього місяця оренди приміщення буде виплачена орендарем орендодавцю протягом наступних 3 календарних місяців рівними частками по 18 000 грн..

Відповідно до 7.3. Договору №1 та Договору №2 передбачено, що у випадку прострочення по сплаті орендних платежів Орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, до моменту повного погашення боргу.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд установив неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договорами оренди, а саме несплата вчасно та у повному обсязі орендодавцю орендних платежів, з відповідача на користь позивача потрібно стягнути суму боргу за виключенням здійснених ним оплат, що становить 169 380 грн., та пеню за несвоєчасну сплату орендних платежів за договорами у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення за період з 26 лютого 2016 року по 28 березня 2018 року, що становить 56 075 грн. 20 коп., згідно з розрахунками, проведеними ФОП ОСОБА_3 за зверненням позивача. При цьому з відповідача на користь позивача стягнуто понесенні останньою судові витрати пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, які складаються з судового збору в сумі 2 254,55 грн., 8 700 грн. витрат на професійну правничу допомогу та 783 грн. витрат, пов'язаних з підготовкою справи до розгляду, сплачених ФОП ОСОБА_3, що підтверджено відповідними квитанціями, договором про надання професійної правничої допомоги.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи, суд апеляційної інстанції уважає, що рішення суду в його оскаржуваній частині не можна визнати законним та обґрунтованим з наступних підстав.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є зокрема неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права ( ч. 1 ст. 376 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Установлено, що договорами оренди розмір орендної плати за користування нежитловим приміщенням становив 54 000 грн., що еквівалентно 2 000 доларів США, яка сплачується орендарем щомісячними платежами у формі передплати в строк до 20-го числа кожного календарного місяця у безготівковій формі на банківський рахунок орендодавця, вказаний у договорі, або готівкою з оформленням відповідної розписки в момент отримання грошових коштів (п. 2.1 -2.6 договорів оренди)

Згідно з п. 2.7 договору № 100216 в строк до 26 лютого 2016 року після підписання договору орендар сплачує орендну плату за перший місяць. Залогова сума останнього місяця оренди приміщення буде виплачена орендарем орендодавцю протягом наступних 3 календарних місяців рівними частками по 18 000 грн..

Згідно з п. 2.7 Договору № 100216-А: в строк до 03 квітня 2016 року після підписання договору орендар сплачує орендну плату за перший місяць. Залогова сума останнього місяця оренди приміщення буде виплачена орендарем орендодавцю протягом наступних 3 календарних місяців рівними частками по 18 000 грн..

Обґрунтовуючи вимогу про стягнення пені в розмірі 56 075,20 грн., ОСОБА_2 надала розрахунок, складений ФОП ОСОБА_3, відповідно до якого пеня нараховувалась на суму 540 грн., які, на думку, позивача, недоплачувались відповідачем, оскільки останній не бажав сплачувати банківські платежі/комісії за свої ж транзакції про переказ безготівкових коштів.

Як убачається із виписок ТОВ Телекомунікаційні технології по рахунку №26001195729 з 27.02.2016 до 31.07.2016 року, з 31.08.2016до 01.12.2016 року, з 01.01.2017 до 30.06.2017 року з 01.08.2017 до 30.09.2017 року, з 01.12.2017 до 31.03.2018 року ( а.с. 110-116), то останнім позивачу перераховувались платежі у сумах відповідно до умов договорів, а вже в подальшому при їх знятті позивачем, обслуговуючим банком знімалась комісія, що підтверджується випискою ПАТ Укрсоцбанк про рух коштів на картрахунку позивача ( а.с. 24-29) .

Договорами оренди обов'язок по сплаті банківської комісії відповідачем не передбачений, а тому сплата позивачем банківської комісії не є заборгованістю відповідача, унаслідок чого на вказану суму пеня позивачем нарахована безпідставно.

Проте на вказане суд першої інстанції уваги не звернув, унаслідок чого безпідставно взяв до уваги розрахунок, складений ФОП ОСОБА_3, за яким пеня нараховувалась саме на банківську комісію.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Зважаючи на ту обставину, що ОСОБА_2 просила стягнути пеню нараховану на банківську комісію, обов'язок по сплаті якого у відповідача відсутній, правові підстави до задоволення даної вимоги відсутні.

Не може суд апеляційної інстанції погодитись у повній мірі і з висновком суду щодо розподілу судових витрат у даній справі.

Частиною 3 ст. 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до п. 7.7. Договорів від 10.03.2016 року та від 01.04.2017 року передбачено, що усі спори, що виникають із договорів або пов'язані із ними, спочатку вирішуються шляхом переговорів між Сторонами, у формі за їх домовленістю. Результати відповідних переговорів оформлюються у письмовій формі, скріплюються підписами Сторін або їх уповноваженихпредставників. Якщо відповідний спір неможливо вирішити шляхом переговорів, вирішується в судовому порядку відповідно до чинного в Україні законодавства встановленими правилами підсудності і підвідомчості.

Згідно із п. 5.6. указаних договорів, будь-які повідомлення, направлені сторонами, одна одній в зв'язку з виконанням та дією цього Договору, мають юридичну силу та беруться до уваги, лише якщо вони здійснені у письмовій формі та належним чином оформлені, підписані сторонами або їх уповноваженими представниками, а також направлені рекомендованим листом з повідомленням про вручення його адресату або доставлені особисто з відміткою про отримання за вказаними у Договорі адресами Сторін.

Зазначаючи про те, що вона намагалась вирішити спір із відповідачем шляхом переговорів, ОСОБА_2 будь-яких належних та допустимих доказів зазначеному у відповідності до ст. 81 ЦПК України та п.5.6. Договору.

У рішенні за результатами розгляду справи East/West Alliance Limited проти України (Заява № 19336/04), Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з практикою Суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

Уклавши з адвокатом ОСОБА_4 договір про надання професійної правничої допомоги 21.03.2018 року на складання та подачу до Дарницького районного суду м. Києва даної позовної заяви, ОСОБА_2 у порушення умов договорів оренди, дій щодо досудового вирішення спору не вчиняла, унаслідок чого її витрати на правничу допомогу не можуть бути покладені на відповідача, оскільки за вказаних обставин їх не можна визнати неминучими.

Проте, стягуючи з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу, суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, унаслідок чого безпідставно поклав на відповідача зазначені витрати.

За обставин безпідставності вимог щодо стягнення пені, не підлягають стягненню з відповідача і витрати позивача за послуги ФОП ОСОБА_3.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв&qude;язок доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про незаконність та необґрунтованість рішення суду в частині стягнення пені та судових витрат, унаслідок чого воно підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову у вказаній частині зі стягненням з відповідача на користь позивача судового збору, сплаченого нею пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, тобто у розмірі 1693,80 грн..

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Телекоммунікаційні технології задовольнити частково.

Заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 травня 2018 року в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Телекоммунікаційні технології на користь ОСОБА_2 пені в розмірі 56 075,20 грн. та судових витрат в сумі 2 254,55 грн. судового збору, 8 700,00 грн. на професійну правничу допомогу та 783,00 грн. витрат, пов'язаних з підготовкою справи до розгляду скасувати та постановити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Телекоммунікаційні технології про стягнення пені та судових витрат в сумі 2 254,55 грн. судового збору, 8 700,00 грн. на професійну правничу допомогу та 783,00 грн. витрат, пов'язаних з підготовкою справи до розгляду залишити без задоволення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Телекоммунікаційні технології ( місцезнаходження: 04107, м. Київ, вул.. Багговутівська, 8/10, код ЄДРПОУ : 32961762) на користь ОСОБА_2 ( місце проживання: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1) 1693,80 грн. витрат по сплаті судового збору.

У решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на підставі ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий: А. О. Чобіток

Судді: О. В. Немировська

Т. І. Ящук