Рішення

від 14.01.2019 по справі 916/2843/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" січня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2843/18

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Г.С. Граматик

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_1,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ойл Траст» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Сервис» про стягнення 9770,01 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Ойл Траст» звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Сервис» про стягнення заборгованості за договором оренди № 03/01-07 від 01.07.2014 р. у розмірі 97770,01 грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на здійснення ним по укладеному договору оренди № 03/01-07 від 01.07.2014 р. передоплати в більшому розмірі, ніж передбачено договором, у зв'язку з чим у відповідача виникло зобов'язання щодо повернення переплати в сумі 9770,01 грн.

Зокрема, позивач вказує, що згідно договору оренди № 03/01-07 від 01.07.2014 р., укладеного між сторонами, ТОВ Енерго Сервис передало, а ТОВ Ойл Траст прийняло в строкове платне користування бензинову електростанцію GE12000HBS/GS (АЗС74) та бензоагрегат (АЗС 79) на підставі акту приймання-передачі від 01.07.2014 року до договору оренди.

Відповідно до п. 3.1 договору за майно, яке орендується, встановлена орендна плата в сумі 2100 грн. з ПДВ за місяць оренди.

Згідно п. 3.2 договору орендну плату орендатор перераховує орендодавцю не пізніш 10 банківських днів з моменту вручення йому рахунку на оплату.

В п. 2.2 договору встановлено строк закінчення оренди - 31.12.2015 року.

Як вказує позивач, 01.07.2014 року було складено акт приймання-передачі, згідно якого орендодавець передав, а орендар прийняв бензинову електростанцію GE12000HBS/GS та бензоагрегат.

28.11.2014 року між ТОВ Енерго Сервис та ТОВ Ойл Траст укладено додаткову угоду про розірвання договору оренди № 03/01-07 від 01.01.2014 року, згідно якої за погодженням між сторонами вказаний договір оренди було розірвано. При цьому 30.11.2018 року між сторонами було складено акт приймання-передачі, згідно якого орендодавець прийняв, а орендар передав бензинову електростанцію GE12000HBS/GS та бензоагрегат.

Наразі позивач вказує, що на виконання умов вищезазначеного договору, з метою тривалої співпраці між товариствами, ТОВ Ойл Траст згідно платіжного доручення № 471 від 31.10.2014 року було перераховано ТОВ Енерго Сервис передоплату у розмірі 20270,01 грн. Так, за розрахунком позивача ним фактично сплачено за вказаним вище договором на користь відповідача 20270,01 грн., в результаті чого утворилась переплата 9770,01 грн.

Позивач вказує, що 31.10.2018 року ТОВ Ойл Траст на адресу відповідача було направлено претензію вих. № 31-10 від 31.10.2018 року з вимогою повернути авансові платежі (передоплату) позивачу, яка була отримана відповідачем 06.11.2018 року. Проте, як стверджує позивач, ТОВ Енерго Сервис станом на момент звернення до суду з позовом не повернуло позивачу переплату за авансовими платежами, які були сплачені на підставі договору оренди № 03/01-07. Таким чином, сума заборгованості ТОВ Енерго Сервис становить 9770,01 грн.

Також позивач зазначає, що 30.10.2018 року ТОВ Ойл Траст на адресу відповідача була направлена цінним листом з описом вкладення претензія за вих. № 29-10/01 від 29.10.2018 року з вимогою повернути передоплату позивачу, яку відповідач отримав 06.11.2018 року. При цьому позивач вказує, що враховуючи те, що умовами договору не встановлено строк повернення платнику внесених в якості передоплати грошових коштів, відповідач зобов'язаний виконати таке грошове зобов'язання в семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

Як стверджує позивач, станом на дату звернення до господарського суду Одеської області з відповідним позовом ТОВ Енерго Сервис зобов'язань з повернення передоплати в сумі 9770,01 грн. не виконало.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 22.12.2018 р. позовну заяву ТОВ «Ойл Траст» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2843/18, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 14.01.2019 р.

Відповідач відзив на позов у встановлений судом строк не надав, також відповідач у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином за юридичною адресою, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване поштове повідомлення про вручення ухвали суду про відкриття провадження у справі (а.с. 29).

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

01.07.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Енерго Сервис (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Ойл Траст (орендар) було укладено договір оренди № 03/01-07, відповідно до п. 1.1 якого відповідач як орендодавець передав, а позивач як орендар прийняв в строкове платне користування бензинову електростанцію GE12000HBS/GS (АЗС74) (орендна плата за місяць становить 1000,00 грн., з ПДВ - 1200, грн.) та бензоагрегат (АЗС 79) (орендна плата за місяць становить 750,00 грн., з ПДВ - 900, грн.)

Згідно п. 1.2 договору передача орендованого майна здійснюється за актом приймання-передачі, який є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 1.3 договору передача майна в оренду не передбачає передачу права власності на це майно.

Пунктом 1.4 договору встановлено, що амортизаційні відрахування на передане майно нараховуються орендодавцем.

В п.п. 2.1, 2.2 договору встановлений термін оренди, а саме день початку оренди - 01.07.2014 року, день закінчення оренди - 31.12.2015 року.

Пунктом 2.3 договору передбачено, що за відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору оренди після закінчення його терміну, він вважається продовженим на наступний календарний рік і на тих же умовах, які були встановлені договором.

Згідно п. 3.1 договору за орендоване майно встановлюється орендна плата в розмірі 2100,00 грн. з ПДВ в місяць.

Відповідно до п. 3.2 договору орендну плату орендар перераховує орендодавцеві не пізніше 10 банківських днів з моменту вручення йому рахунка на оплату.

Згідно п. 6.1 договору за невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність, передбачену діючим законодавством України.

За умовами п. 7.1 договору зміна або розірвання договору можуть мати місце за згодою сторін. Зміни і доповнення, що вносяться сторонами, розглядаються протягом не більше 20 днів. Одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Відповідно до п. 7.2 договору після закінчення терміну дії останнього, орендар, за умови належного виконання своїх зобов'язань, має переважне право на його продовження на новий термін.

В п. 7.3 договору у разі розірвання договору у зв'язку із закінченням терміну оренди або відмови від його продовження, орендар зобов'язаний повернути орендодавцю майно в належному стані, не гіршому, ніж в момент передачі в оренду, з урахуванням нормального зносу. Майно вважається повернутим орендодавцеві з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі (повернення). Якщо орендар допустив погіршення стану орендованого майна або його загибель, він зобов'язаний відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель об'єкта оренди сталися не з його вини.

Згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, укладений між сторонами по справі договір оренди є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Згідно ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).

За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Також в силу ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно ч. 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, 01 липня 2014 року на виконання умов вказаного договору між орендодавцем та орендарем було складено та підписано акт прийому-передачі, згідно якого ТОВ Енерго Сервис передало, а ТОВ Ойл Траст прийняло в строкове платне користування бензинову електростанцію GE12000HBS/GS (АЗС74) та бензоагрегат (АЗС 79).

За статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Так, прийняття позивачем від відповідача бензинової електростанції та бензоагрегату в оренду є підставою виникнення у позивача зобов'язання сплачувати за користування вказаними об'єктами.

Як з'ясовано судом, позивачем згідно платіжного доручення № 471 від 31.10.2014 року було перераховано ТОВ Енерго Сервис в якості передоплати 20270,01 грн.

В подальшому 28.11.2014 року між ТОВ Енерго Сервис та ТОВ Ойл Траст була укладена додаткова угода про розірвання договору оренди № 03/01-07 від 01.01.2014 року, згідно якої сторони дійшли згоди розірвати вказаний договір оренди з 30.11.2014 року.

При цьому згідно п. 7.3 договору оренди майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання акта приймання-передачі (повернення).

Так, 30.11.2014 року між сторонами було складено акт приймання-передачі, згідно якого позивач як орендар передав з тимчасового користування відповідачу як орендодавцю бензинову електростанцію GE12000HBS/GS та бензоагрегат.

Між тим, як випливає з договору оренди та складеного позивачем акту звірки розрахунків між сторонами, за весь період оренди сума орендних платежів склала 10500,00 грн., тоді як сума здійсненої позивачем плати по договору оренди дорівнює 20270,01 грн., у зв'язку з чим сума переплати склала в розмірі 9770,01 грн.

Так, за ствердженнями позивача, оскільки умовами договору не встановлено строк повернення платнику внесених в якості передоплати грошових коштів, відповідач зобов'язаний виконати таке грошове зобов'язання в семиденний строк від дня пред'явлення вимоги. 30.10.2018 року ТОВ Ойл Траст на адресу відповідача була направлена цінним листом з описом вкладення претензія за вих. № 29-10/01 від 29.10.2018 року з вимогою повернути передоплату позивачу, яка була отримана відповідачем 06.11.2018 року.

Разом з тим враховуючи те, що об'єкт оренди зі строкового платного користування був повернутий орендарем орендодавцю за актом приймання-передачі (повернення) об'єкта оренди від 30.11.2014 року, відповідно сплачена позивачем понадлишково сума в розмірі 9770,01 грн. в якості орендної плати згідно платіжного доручення № 471 від 31.10.2014 року була отримана відповідачем безпідставно. Адже позивачем повністю було виконане зобов'язання за договором щодо внесення орендної оплати у встановленому розмірі. В даному випадку мова йде про безпідставне перерахування позивачем суми коштів в якості орендної плати понад встановлений договором розмір умови, що регулюється положеннями глави 83 Цивільного кодексу України „Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» .

Відповідно до вимог ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні ;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Необхідність в поверненні виконаного однією із сторін договору виникає у разі дострокового припинення договору (до його повного виконання). Якщо одна сторона своє зобов'язання до цього належне виконала, таке виконання втрачає правову підставу. Так, право вимагати повернення виконаного надається не стороні договору, а суб'єкту, який вже втратив статус сторони договору. Аналогічно і обов'язок повернення несе не сторона договору, а суб'єкт, який мав такий статус у минулому.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна у однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстав для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто, обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених ст. 11 ЦК України. До відсутності правової підстави стаття 1212 ЦК України відносить також і ситуацію, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала.

У постанові Верховного Суду України від 22.01.2013 р. у справі N 5006/18/13/2012 викладено правову позицію, згідно з якою аналіз ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1/ набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2/ відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали. Отже, при застосуванні наведеної норми закону підлягають встановленню такі факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Разом з тим господарським судом під час розгляду справи було встановлено обставини щодо відсутності правових підстав для сплати позивачем орендної плати в понад встановленому договором розмірі, що склав 9770,01 грн. Отже, зобов'язання щодо повернення вказаних грошових коштів за правовою природою є таким, що виникло у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, тобто є окремим від зобов'язань, які виникли з договору оренди № 03/01-07 від 01.07.2014 р. Так, ознакою відсутності правової підстави у даному випадку є те, що позивач як орендар, здійснивши переплату вказаних коштів в якості орендної плати, зменшив своє майно, а відповідач, отримавши такі кошти понад встановлений договором розмір, збагатився за рахунок вказаних коштів поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

За таких обставин, суд доходить до висновку про обґрунтованість доводів позивача щодо наявності у відповідача обов'язку по поверненню спірної суми коштів в розмірі 9770,01 грн., перерахованих позивачем зайве, з огляду на положення ст. 1212 ЦК України. Як встановлено судом, вказані кошти не були повернуті відповідачем на вимогу позивача в претензії за вих. № 29-10/01 від 29.10.2018 року, яка була отримана 06.11.2018 р.

Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 9770,01 грн.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Таким чином, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ойл Траст» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Сервис» про стягнення 9770,01 грн. відповідають фактичним обставинам та вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

У зв'язку з тим, що рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, відносяться за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ойл Траст» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Сервис» про стягнення 9770,01 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Сервис» (67801, Одеська область, смт. Овідіополь, вул. Дзержинського, буд. 9; код ЄДРПОУ 37679810) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ойл Траст» (61121, Харківська область, м. Харків, вул. Гарібальді, буд. 10; код ЄДРПОУ 39238302) заборгованість за договором оренди № 03/01-07 від 01.07.2014 р. в сумі 9770/дев'ять тисяч сімсот сімдесят/грн. 01 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 1762/одна тисяча сімсот шістдесят дві/грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 21 січня 2019 р.

Суддя В.С. Петров