Постанова

від 21.01.2019 по справі 824/641/18-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 824/641/18-а

Головуючий у 1-й інстанції: Левицький В.К.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

21 січня 2019 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Залімського І. Г.

суддів: Смілянця Е. С. Сушка О.О. ,

секретар судового засідання: Платаш В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 04 вересня 2018 року (ухвалене у м. Чернівцях 04 вересня 2018 року о 15:19, повний текст якого виготовлено 14 вересня 2018 року) у справі за адміністративним позовом Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до малого приватного підприємства "Каленчук Клінік" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

В С Т А Н О В И В :

Чернівецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до малого приватного підприємства "Каленчук Клінік" про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 37776,70 грн та пені у розмірі 1798,17 грн.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 04 вересня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 04 вересня 2018 року скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що за змістом ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Разом з цим, відповідач у 2017 році належним чином не виконав вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо забезпечення працевлаштування інвалідів, адже на звертався до місцевих органів влади, які сприяють працевлаштуванню інвалідів та не довів, що на підприємстві створене робоче місце для інваліда. У зв'язку із цим та згідно ст. 20 цього Закону своєчасно не сплатив штрафні санкції в сумі 37776,70 грн, за що позивачем нарахована пеня у розмірі 1798,17 грн. В добровільному порядку штрафні санкції та пеню відповідачем не було сплачено, що стало підставою звернення до суду із позовною заявою.

До того ж, позивач зауважив, що чинним законодавством не передбачено звільнення роботодавця від відповідальності за відсутності його вини у незабезпеченні нормативів працевлаштування інвалідів.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу в якому вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги. Зазначив, що МПП "Каленчук Клінік" з метою виконання вимог щодо працевлаштування інвалідів створено робоче місце для працевлаштування інваліда за посадою "лікар-стоматолог" ще в 2014 році. Зазначена вакансія була актуальна і протягом 2017 року, що підтверджується копією наказу від 11.01.2017 №1 "Про затвердження штатного розпису". Відповідно з часу створення вказаного робочого місця для інвалідів МПП "Каленчук Клінік" постійно інформувало Чернівецький міський центр зайнятості про наявність зазначеної вакансії шляхом подання "Інформації про попит на робочу силу (вакансії) за формою №3-ПН.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечила проти задоволення апеляційної скарги.

Позивач в судове засідання повноважного представника не направив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Згідно ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Керуючись положеннями даної норми та враховуючи відсутність заперечень представника відповідача, колегія суддів вирішила провести розгляд справи за даної явки сторін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 28.02.2018 мале приватне підприємство "Каленчук Клінік" подало звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2017 рік форми № 10-ПІ, в якому зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 30 осіб, а середньооблікова чисельність працюючих на підприємстві інвалідів становила 0 осіб, в той час коли встановлений норматив складав 1 робоче місце, тобто не працевлаштовану 1 особу - інваліда. Фонд оплати праці штатних працівників склав 1133,30 тис. грн, середньорічна заробітна плата штатного працівника складала 37776,70 грн. Сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідачем визначена у розмірі 37776,70 грн.

Згідно листа Чернівецької міської філії Чернівецького обласного центру зайнятості №1133/2412.03-18 від 23.08.2018 МПП "Каленчук Клінік" брало участь у ярмарку вакансій для осіб з інвалідністю та презентувало робоче місце лікаря-стоматолога 28.11.2017.

17.04.2018 позивач направив на адресу відповідача претензію за № 03-55/144 у зв'язку із не виконанням нормативу працевлаштування інвалідів, відповідно до якої відповідач зобов'язаний був самостійно сплатити протягом 15 діб на рахунок позивача адміністративно-господарські санкції у розмірі 37776,70 грн та пеню на дату сплати .

Листом №644/2412.03-18 від 11.05.2018 р. Чернівецькою міською філією Чернівецького обласного центру зайнятості у відповідь на запит від 17.04.2018 повідомлено позивача про те, що МПП "Каленчук Клінік" 23.02.2017 та 27.04.2017 до Чернівецького міського центру зайнятості були подані звіти форми 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" 1 вакансія на посаду "лікар-стоматолог", в яких у пункту 3 розділу ІІ зазначено про необхідність направляти інвалідів. Впродовж 2017 відбувалося підтвердження актуальності вакансії в телефонному режимі. Інших звернень з питань працевлаштування інвалідів не проводилось. Впродовж 2017 року не було видано жодного направлення для працевлаштування інвалідів на вакантну посаду лікаря-стоматолога, в зв'язку із відсутністю претендентів відповідної кваліфікації на обліку в Чернівецькому міському центрі зайнятості.

Згідно розрахунку адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів та пені з 15.04.2018 за прострочення сплати адміністративно-господарських санкцій, станом на 09.07.2018 основний борг склав 37776,70 грн та пеня у розмірі 1798,17 грн. Дана сума відповідачем не сплачена, у зв'язку з цим позивач звернувся до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів правовірність своїх позовних вимог та не надав доказів того, що відповідач повинен сплатити адміністративно господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів та пені. Так, відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування та за відсутності у населеному пункті, за місцем знаходження МПП "Каленчук Клінік" інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує викладене нижче.

Частиною 1 ст. 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 р. № 875-XII (далі - Закон № 875-XII) передбачено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Згідно ч. 3 ст. 18 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 15 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Відповідно до статті 18-1 Закону № 875-XII особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна. Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендацій МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу 3 частини 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 31.01.2007 №70 (Порядок №70), інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

На виконання п. 2 Порядку №70, наказом Міністерства праці та соціальної політики від 10.02.2007 №42, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.02.2007 за №117/13384 затверджено форми звітності №10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів".

Позивач виконав обов'язок щодо подання звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2017 рік форми № 10-ПІ.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення", роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Згідно пункту 5 розділу І Порядку надання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 року № 316 (далі - Порядок № 316), форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Таким чином, звітність за формою № 3-ПН подається до центрів зайнятості за наявності попиту на робочу силу (вакансії), і лише у разі наявності на підприємстві чи в організації вільних робочих місць. При цьому періодичності подачі такої звітності не встановлено, оскільки вона подається не пізніше трьох робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 31.01.2018 у справі № 824/379/17-а та від 26.06.2018 у справі №806/1368/17.

Відповідно до ст. 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Аналіз статті 20 Закону № 875-ХІІ дає підстави вважати, що законодавцем чітко визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця; створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Отже, на підприємство покладається обов'язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості. Водночас, закон не покладає обов'язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.02.2018 р. у справі П/811/693/17, в постанові Верховного Суду від 13.06.2018 р. у справі № 819/639/17.

Крім того, Законом № 875-ХІІ також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

Тому, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.

Як обґрунтовано зазначає суд першої інстанції, доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН.

Згідно інформації наданої Чернівецькою міською філією Чернівецького обласного центру зайнятості від 11.05.2018, відповідачем 23.02.2017 та 27.04.2017 до Чернівецького міського центру зайнятості були подані звіти форми 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" 1 вакансія на посаду "лікар-стоматолог", в яких у пункті 3 розділу ІІ зазначено про необхідність направляти інвалідів.

Відповідно до пункту 4 розділу І Порядку № 316, актуальність зазначених у формі № 3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв'язку.

Згідно інформації наданої Чернівецьким міським центром зайнятості від 11.05.2018, МПП "Каленчук Клінік" впродовж 2017 року здійснювало підтвердження актуальності вакансії в телефонному режимі.

Крім того, згідно листа Чернівецької міської філії Чернівецького обласного центру зайнятості №1133/2412.03-18 від 23.08.2018 р. МПП "Каленчук Клінік" брало участь у ярмарку вакансій для осіб з інвалідністю та презентувало робоче місце лікаря-стоматолога 28.11.2017.

Колегія суддів зазначає, що адміністративно-господарська відповідальність, передбачена статтею 20 Закону, за своєю правовою природою є господарсько-правовою відповідальністю. Підставою для застосування такої відповідальності учасника господарських відносин, згідно частини 1 статті 218 ГК України, є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання.

Відповідно до частини другої зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку із скоєнням правопорушення.

Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів, якщо воно вживало необхідних заходів по створенню робочих місць для інвалідів, зокрема, створило робочі місця для інвалідів та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Тому, посилання Фонду соціального захисту інвалідів в позові на вимоги ст.ст. 18,19 Закону України №875 щодо обов'язку відповідача самостійно працевлаштовувати інвалідів, не може трактуватися як обов'язок відповідача самостійно розшукувати інвалідів для працевлаштування. Якщо підприємець створив робоче місце, проінформував державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про наявність вільних робочих місць, які можуть бути зайняті інвалідами, але інваліди на це місце не направлялися або не виявили бажання зайняти запропоновані вакансії, то штрафні санкції до такого підприємця застосовуватися не повинні.

Суд вважає, що правова позиція позивача, відповідно до якої всі підприємства зобов'язані або виконувати встановлений Законом №875-XII норматив працевлаштування інвалідів, або перераховувати до Державного бюджету України відповідну суму адміністративно-господарських санкцій, які використовуються на фінансування заходів з соціальної, трудової, фізкультуро-спортивної реабілітації інвалідів, надання цільових позик на створення робочих місць, передбачених для працевлаштування інвалідів, ґрунтується на невірному тлумаченні ст. 20 Закону № 875-XII, яку необхідно тлумачити системно із врахуванням положень ст. ст. 17, 18, 18-1 зазначеного Закону та положень Господарського кодексу України. При цьому, об'єктивна сторона складу правопорушення виражається у невжитті заходів щодо створення та виділення у нормативній кількості робочих місць для інвалідів, або у подальшій відмові роботодавця прийняти інваліда на створене робоче місце без наявності передбачених законом підстав (невідповідності умов та характеру праці стану здоров'я інваліда, невідповідності інваліда кваліфікаційним вимогам). У випадку, якщо роботодавець виділив та створив робочі місця у кількості, розрахованій відповідно до нормативної, та подав до органів державної служби зайнятості звіт про наявність робочих місць для інвалідів, він вважається таким, що виконав свій обов'язок належним чином.

Разом із цим варто зазначити, що юридична відповідальність у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або в разі порушення роботодавцем вимог ч. 3 ст. 18 Закону №875-XII, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або у разі порушення роботодавцем вимог ч. 3 ст. 17, ст. 18, ч. 2, 3 та 5 ст.19 Закону № 875-XII, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 10.07.2018 р. у справі № 808/2646/15.

З огляду на наведені обставини, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідач виконав свій обов'язок, а саме створив робоче місце для працевлаштування інваліда та проінформував центр зайнятості про відповідну вакансію і відзвітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів.

В даній ситуації не вбачається вини відповідача, яка є обов`язковою складовою господарського правопорушення, а тому відсутні підстави для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Отже, на відповідача не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування або відсутність у населеному пункті за місцезнаходженням підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Тому, є необґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу щодо працевлаштування інвалідів, а також пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 04 вересня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 23 січня 2019 року.

Головуючий Залімський І. Г. Судді Смілянець Е. С. Сушко О.О.