Рішення

від 22.01.2019 по справі 927/902/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

22 січня 2019 року м. Чернігів справа № 927/902/18

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Лавриненко Л.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 927/902/18, розгляд якої здійснено у порядку спрощеного позовного провадження

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Максігран»

вул. Максимовича, буд.6, к.22, м. Київ, 03022

поштова адреса: а/с-93, м.Київ-160, 02160

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ярославна-2014»

АДРЕСА_1, 16500

Предмет спору: про стягнення 25000,00 грн.

За участю представників:

Позивача: не з'явився;

Відповідача: не з'явився.

У судовому засіданні була проголошена вступна та резолютивна частини рішення, на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України.

Позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Максігран» подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ярославна-2014» про стягнення 25000,00 грн боргу.

Заявлений позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем зобов'язань по оплаті отриманої від позивача щебеневої продукції, згідно з видатковими накладними та виставленими рахунками-фактурами.

Ухвалою суду від 18.12.2018 позовну заяву №04-11/18/1 від 04.11.2018 було залишено без руху на підставі ч.1 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою суду від 27.12.2018 відкрито провадження у даній справі у порядку спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначено на 22.01.2019 о 09:30.

Позивач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення від 27.12.2018 № 1400042216722, № 1400042216714, але повноважного представника у судове засідання 22.01.2019 не направив.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Відповідно до ст.169 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом.

До початку розгляду справи по суті від позивача надійшло клопотання вих.№18-01/19/1 від 18.01.2019 про розгляд справи без участі представника позивача. У клопотанні позивач підтримує позов у повному обсязі та просить розглянути справу за наявними у ній матеріалами без участі представника позивача та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Суд клопотання позивача про розгляд справи без участі представника позивача задовольнив, оскільки участь в судому засіданні є процесуальним правом сторони, та долучив його до матеріалів справи.

Відповідач також був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 27.12.2018 № 1400042216706, але повноважного представника у судове засідання 22.01.2019 не направив.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Судом також враховано, що в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Застосовуючи згідно зі ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» ) від 07.07.1989).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, у першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України» ).

Зважаючи на те, що згідно зі ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов'язані користуватися визначеними законом процесуальними правами; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, а тому неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч.1,8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України, головуючий з'ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.

Заяв та клопотань від сторін до суду не надходило. Відповідач відзиву на позовну заяву не надав.

Ухвалою суду від 27.12.2018 відповідач був попереджений, що у разі ненадання відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки відповідач своїм процесуальним правом участі у судовому засіданні не скористався, повноважного представника для участі у судовому засіданні не направив, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, рішення приймається за наявними матеріалами справи на підставі ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Інших заяв та клопотань до суду не надходило.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, господарський суд ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 1 ст. 202 та ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, правочин може вчинятися усно або в письмовій, електронній формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.7 ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з положеннями статей 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині першій цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю "Максігран" поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Ярославна-2014" щебенову продукцію на загальну суму 299345,08 грн, що підтверджується видатковими накладними №1901-8 від 19.01.2015 на суму 9912,67 грн; №3006-12 від 30.06.2015 на суму 20950,80 грн; №0207-19 від 02.07.2015 на суму 32198,40 грн; №0207-20 від 02.07.2015 на суму 10748,40 грн; №0707-23 від 07.07.2015 на суму 6705,94 грн; №0807-31 від 08.07.2015 на суму 6745,15 грн; №0807-32 від 08.07.2015 на суму 20323,69 грн; №1107-16 від 11.07.2015 на суму 10557,00 грн; №1107-17 від 11.07.2015 на суму 6342,60 грн; №1307-18 від 13.07.2015 на суму 11853,24 грн; №2107-21 від 21.07.2015 на суму 23925,24 грн; №2107-25 від 21.07.2015 на суму 12381,77 грн; №1108-6 від 11.08.2015 року на суму 32151,60 грн; №1108-7 від 11.08.2015 на суму 10576,80 грн; №1108-10 від 11.08.2015 на суму 39250,18 грн, №1308-34 від 13.08.2015 на суму 13020,00 грн; №2108-2 від 21.08.2015 на суму 31701,60 грн, які підписані представниками сторін та скріплені їх печатками, та виставленими на оплату рахунками-фактурами №АВ14/01-1 від 14.01.2015, №АВ25/06-2 від 25.06.2015, №АВ03/07-4 від 03.07.2015, №АВ07/07-6 від 07.07.2015, №АВ21/07-5 від 21.07.2015, №АВ11/08-4 від 11.08.2015, №25/10-9 від 25.10.2016.

Заперечень щодо факту отримання товару від відповідача до суду не надійшло.

Приймаючи до уваги, що матеріалами справи підтверджуються обставини щодо поставки позивачем товару та відповідно його прийняття відповідачем, виходячи із приписів ст.202 ЦК України, суд приходить до висновку, що сторонами вчинено дії, спрямовані на набуття цивільних прав та обов'язків.

Єдиний письмовий договір на поставку товару між сторонами не укладався.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець згідно договору купівлі-продажу передає або зобов'язується передати у власність покупцеві товар, а покупець прийняти його та оплатити.

З аналізу правовідносин, які виникли між сторонами з приводу поставки товару вбачається, що між сторонами фактично було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до ч. 2 ст. 638,655 Цивільного кодексу України та ст.181 Господарського кодексу України, у спрощений спосіб, шляхом передачі позивачем відповідачу товару та прийняття його відповідачем.

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний сплати продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Підписання покупцем та скріплення печаткою видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України.

Приймаючи до уваги, що строк оплати отриманого товару по вищевказаних видаткових накладних сторонами визначено не було і видаткові накладні є первинними обліковими документами, які є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар, тому, відповідно до частини 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, перебіг строку виконання грошового зобов'язання по спірних видаткових накладних починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Проте, відповідач за поставлений товар розрахувався несвоєчасно та не в повному обсязі. Відповідач здійснив лише часткову оплату у розмірі 225766,77 грн за поставлену позивачем продукцію, що підтверджується банківськими виписками від 15.01.2015 на суму 9869,76 грн; від 25.06.2015 на суму 55550,00 грн; від 07.07.2015 на суму 32100,00 грн; від 15.07.2015 на суму 17220,00 грн; від 21.07.2015 на суму 17220,00 грн; від 22.07.2015 на суму 4500,00 грн; від 28.07.2015 на суму 36 307,01 грн; від 12.08.2015 на суму 33000,00 грн; від 18.08.2015 на суму 20000,00 грн.

З огляду на той факт, що повного розрахунку за поставлений товар відповідачем здійснено не було, позивач звернувся до відповідача з вимогою № 02-09/16/1 від 02.09.2016 про погашення існуючої заборгованості у розмірі 73578,31 грн.

Вказана вимога була отримана відповідачем 09.09.2016, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 1650000707048, копія якого додана до матеріалів справи.

Після отримання 09.09.2016 даної вимоги відповідачем було сплачено позивачу 20000,00 грн, що підтверджується доданої позивачем до матеріалів справи банківською випискою за 10.11.2016.

Позивач надіслав на адресу відповідача також рахунок на оплату № 591 від 27.06.2017 на суму заборгованості - 53578,31 грн.

Відповідачем було сплачено 28578,31 грн, що підтверджується банківськими виписками від 30.06.2017 на суму 13578,31 грн; від 12.07.2017 на суму 5000,00 грн; від 10.08.2017 на суму 5000,00 грн; від 30.08.2017 на суму 5000,00 грн, копії яких додані до матеріалів справи.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар згідно вищевказаних видаткових накладних становить 25000,00 грн.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Так, згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до положень ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Всупереч наведеним нормам, відповідач не надав суду жодних належних доказів, які підтверджують здійснення ним повної оплати за отриману щебеневу продукцію.

Враховуючи, що відповідач в порушення ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України взяті на себе зобов'язання не виконав, за поставлену щебеневу продукцію своєчасно та в повному обсязі не розрахувався, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтовані і підлягають задоволенню в сумі 25000,00 грн.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, то відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та ст. 4 Закону України „Про судовий збір» , з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в розмірі 1762,00 грн.

Керуючись ст.73, 74, 76, 77, 79, 86, 129, 233, 238, 241, 247-248, 252 Господарського процесуального кодексу України; ст. 4 Закону України „Про судовий збір» , господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Максігран , вул. Максимовича, б. 6, к.22, поштова адреса: а/с-93, м. Київ-169,02160 (код ЄДРПОУ 38684795) до Товариства з обмеженою відповідальністю Ярославна-2014 , вул. Колгоспна, б. 40, кв.2, м. Бахмач, Чернігівська область, 16500 (код ЄДРПОУ 38765313) про стягнення 25000,00 грн задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Ярославна-2014 , вул. Колгоспна, б. 40, кв.2, м. Бахмач, Чернігівська область, 16500 (код ЄДРПОУ 38765313, відомості про банківські реквізити відсутні) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Максігран , вул. Максимовича, б. 6, к.22, поштова адреса: а/с-93, м. Київ-169,02160 (код ЄДРПОУ 38684795, відомості про банківські реквізити відсутні) 25000,00 грн боргу та 1762,00 грн судового збору.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду у порядку визначеному ст. 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України.

Повне судове рішення складено 23.01.2019.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

До відома сторін:

- адреса Господарського суду Чернігівської області: проспект Миру, 20, м. Чернігів, Україна;

- засоби зв'язку контактні телефони: 672-847; 676-311, факс 774-462; електронна адреса Господарського суду Чернігівської області: e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua.

Суддя Л. М. Лавриненко