Рішення

від 19.11.2018 по справі 802/1759/18-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

19 листопада 2018 р. Справа № 802/1759/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Крапівницької Н.Л.,

секретаря судового засідання: Гродської В.О.,

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1, Мусіровського, О.А.,

відповідача: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом

фермерського господарства "Діброва - 3"

до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області

про визнання протиправним та скасування припису,

В С Т А Н О В И В:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся голова фермерського господарства "Діброва - 3" ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, в якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати припис Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 31.05.2018 року №348-ДК/0141Пр/03/01-18.

Підставою звернення до суду з даним позовом є те, що позивачу 31.05.2018 вручено припис №348-ДК/0141/Пр/03/01-18 в якому зазначено, що ОСОБА_1 порушив вимоги Земельного кодексу України, а саме, при відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої ділянки використовував земельні ділянки для товарного сільськогосподарського виробництва.

Ухвалою суду від 20.06.2018 року відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду, що занесено до журналу судового засідання, 07.08.2018 здійснено заміну відповідача ОСОБА_1 на належного відповідача фермерське господарстьва "Діброва-3"

19.07.2018 року на адресу суду надійшов відзив від представника відповідача, у якому останній заперечує щодо задоволення позову та звернув увагу суду, що відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 25.02.1998 року №19 на який позивач посилається як на документ, що посвідчує право власності відповідач погодитись не може у зв'язку з тим, що відповідно до розпорядження Калинівської районної державної адміністрації від 22.10.2007 року №470 Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо організації території земельних ділянок та складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадянам - членам ФГ Діброва-1 на території Писарівської сільської ради за заявою голови ФГ Діброва-1 ОСОБА_1, було передано у власність земельні ділянки громадянам, які були членами вищезазначеного фермерського господарства та нерозподілений залишок земельної ділянки площею 31,7125 га зараховано до земель запасу Писарівської сільської ради. Відтак, припис №348-ДК/0141Пр/03/01/-18 від 31.05.2018 року є правомірним, адже позивачем були допущені реальні порушення вимог земельного законодавства.

У судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити.

Представники відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечували з підстав, викладених у відзиві.

Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з'ясував наступне.

Фермерське господарство "Діброва-3" де головою у ньому є ОСОБА_1 використовує земельні ділянки площею 10,43 га в тому числі 5,96 га, та 2,97 га, які є суміжними з земельною ділянкою кадастровий номер 0521686500:03:000:0314 на території Писарівської сільської ради Калинівського району на підставі Державного акту на право постійного користування землею від 25 лютого 1998 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного землекористування за № 19.

Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області 16 травня 2018 року проведено перевірку з питання дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельних ділянок усіх категорій та форм власності загальною площею 10,43 га в тому числі 5,96 га , та 2,97 які є суміжними з земельною ділянкою кадастровий номер 0521686500:03:000:0314 на території Писарівської сільської ради Калинівського району, відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області № 348-ДК від 12 квітня 2018 року.

В результаті перевірки встановлено, що ОСОБА_1 голова фермерського господарства Діброва-3 незаконно використовує земельні ділянки сільськогосподарського призначення, що відповідно до ст.1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель , що кваліфікується як самовільне зайняття земельної ділянки.

Позивачу вручено припис від 31 травня 2018 року № 348-ДК/0141Пр/03/01/-18 в якому зазначено, що ОСОБА_1 порушив вимоги Земельного кодексу України, а саме при відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої ділянки використовував земельні ділянки для товарного сільськогосподарського виробництва.

Припис подано та підписано старшим державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель, дотриманням вимог земельного законодавства України про охорону земель на території Вінницької області, - начальником відділу з контролю за використанням та охороною земель у Калинівському, Літинському і в м. Хмільнику - ОСОБА_3.

Не погоджуючись із зазначеним приписом, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та обставинам справи, суд виходить з наступного.

Згідно вимог статті 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

У відповідності до ст. 17 Земельного кодексу України, до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; б) участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм з питань використання та охорони земель; в) координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель; г) підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок; г) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у межах, визначених цим Кодексом; д) підготовка висновків щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах та міст; е) здійснення контролю за використанням коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, пов'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок; є) координація діяльності державних органів земельних ресурсів; ж) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Частинами 1 та 2 ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваних розпоряджень) передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (ч.1 ст. 125 ЗК України).

Відповідно до ч.3 ст. 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян (пункт а названої частини статті) та одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (пункт "в" названої частини статті). Частина 5 статті 116 ЗК України передбачає, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Частиною 5 ст.116 Земельного кодексу України передбачено, що надання у користування земельної ділянки, яка перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно ст. 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вручення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; г) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Частинами 3 та 4 ст. 142 Земельного кодексу України передбачено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Відповідно до положень ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу чи оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно ст. 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних: відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Так, статтею 92 Земельного кодексу України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Також цією ж статтею визначено чіткий перелік суб'єктів, що набувають права постійного користування земельною ділянкою, а саме: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування".

Тобто, стаття 92 ЗК України обмежує перелік суб'єктів права постійного користування земельною ділянкою і не передбачає можливості набуття певними різновидами підприємств (у т.ч. господарськими товариствами) такого права.

Із набранням чинності Земельного Кодексу України (з 01.01.2002 р.) виникла ситуація, коли земельна ділянка державної або комунальної власності належала на праві постійного користування підприємствам, для яких не було законодавчо передбачено можливості використання землі на такому праві.

Пунктом 6 розділу 10 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Однак, відповідно до п.1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 р. № 5-рп/2005 пункт 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).

Відповідно до п. 3 статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Аналогічну правову позицію закріплено у п.27 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" (далі - постанова пленуму ВГСУ № 6), а саме, норма статті 92 ЗК України не обмежує і не скасовує право постійного користування земельними ділянками, набуте іншими способами в установлених законодавством випадках станом на 01.01.2002 р.

Отже, якщо право постійного користування виникло в суб'єкта господарювання до 01.01.2002 р. (дня набрання чинності діючим ЗК України), після цієї дати воно продовжує зберігатися.

Крім того, Законом України "Про Державний земельний кадастр" (чинний з 01.01.2013 р.) встановлено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

Таким чином, господарюючі суб'єкти, які користуються земельною ділянкою на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, не зобов'язані вчиняти дії, пов'язані із переоформленням такого права.

Згідно вимог ч. 1, 2 ст. 149 Земельного кодексу України, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

У відповідності до ч. 5 ст. 149 Земельного кодексу України, районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів лише для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення лісового і водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо).

Також відповідно до ч. 6 ст. 149 Земельного кодексу України, обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.

Згідно ч. 2 ст. 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного суду України, іншим актам законодавства, скасовуються Президентом України, Кабінетом міністрів України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Так, згідно ч.1 ст.124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Так, у червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Калинівської районної адміністрації, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування розпорядження.

Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 08 грудня 2016 року, яке залишене в силі ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 02.03.2017 року справі №132/1755/16-ц позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним та скасовано розпорядження Калинівської районної державної адміністрації Вінницької області від 02.08.2012 року №333 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки ОСОБА_4 на території Писарівської сільської ради для ведення фермерського господарства .

Варто зазначити, що в ході розгляду судової справи досліджувалось, в тому числі, питання щодо чинності Державного акту на право постійного користування землею від 25 лютого 1998 року зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного землекористування за № 19, щодо спірної земельної ділянки.

Згідно п.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами звільнення від доказування є обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Зважаючи на наведені обставини, з урахуванням того, що старшим державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель, дотриманням вимог земельного законодавства України про охорону земель на території Вінницької області, - начальником відділу з контролю за використанням та охороною земель у Калинівському, Літинському і в м. Хмільнику - ОСОБА_3 не враховано позицію викладену в судових рішеннях відносно Державного акту на право постійного користування землею від 25 лютого 1998 року зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного землекористування за № 19, суд доходить до висновку, що оскаржуваний припис винесений неправомірно.

Частинами 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до правил ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати припис від 31 травня 2018 року №348-ДК/0141Пр/03/01/-18 Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Стягнути на користь фермерського господарства "Діброва-3" (код ЄДРПОУ 38628259, вул. Жовтнева, 37, с. Писарівка, Калинівський район) сплачений при зверненні до суду судовий збір в розмірі 1762 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, Вінницька область, 21027, код ЄДРПОУ 39767547).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя підпис ОСОБА_5

Копія вірна Суддя

Секретар: