Рішення

від 25.01.2019 по справі 420/5687/18

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/5687/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

судді - Бутенка А.В.,

за участю секретаря - Філімоненка А.О.,

за участю сторін:

представник позивача - ОСОБА_1 (за довіреністю),

представник відповідача - ОСОБА_2 (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю ХУМАНА ПІВДЕНЬ (65009, м. Одеса, вул. Сергія Варламова, 5-В) до Головного управління ДФС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5) про визнання протиправними та скасування податкових повідомленнь-рішень № НОМЕР_1 від 03.10.2018 року форми Р та № НОМЕР_2 від 11.07.2018 року форми П ,

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю ХУМАНА ПІВДЕНЬ (65009, м. Одеса, вул. Сергія Варламова, 5-В) до Головного управління ДФС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5) про визнання протиправними та скасування податкових повідомленнь-рішень № НОМЕР_1 від 03.10.2018 року форми Р та № НОМЕР_2 від 11.07.2018 року форми П .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що податкове повідомлення-рішення від 11 липня 2018 р. № НОМЕР_2 форма П та податкове повідомлення-рішення від 03 жовтня 2018 р. № НОМЕР_1 форма Р є такими, що суперечать чинному законодавству, а тому підлягають скасуванню повністю.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити, з підстав зазначених у позові (а.с. 4-32 т. 1).

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, наведених у письмовому відзиві на позов (а.с. 54-60 т. 13).

В обґрунтування правомірності прийнятих рішень зазначено, що висновки викладені в акті перевірки були зроблені за результатами проведення перевірки відповідно до яких Позивач завищив адміністративні витрати за договором про надання послуг та з виплаті роялті за Ліцензійним договором, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з дотриманням вимог чинного законодавства, в зв'язку чим позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

10.12.2018 року від Позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач наполягає на задоволенні позовних вимог (а.с. 70-87 т. 13).

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.

ГУ ДФС в Одеській області проведено планову виїзну перевірку ТОВ ХУМАНА ПІВДЕНЬ з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.15 по 31.03.18. валютного та іншого законодавства за період з 01.01.15 по 31.03.18. за результатами якої складено акт перевірки від 20.06.18 року №000494/15-32-14-08/34737448 (а.с. 35-64 т. 1).

Не погоджуючись із висновками Акту та керуючись п. 86.7 ст. 86 Податкового кодексу України, 25.06.2018 Позивач подав до ГУ ДФС в Одеській області заперечення на Акт (а.с. 92-111 т. 1).

За результатами розгляду заперечень Відповідач надіслав Позивачу письмову відповідь із висновком про результати розгляду заперечень від 06.07.2018 №10097/10/15-32-14-08-10 (а.с. 112-116 т. 1). Відповідно до зазначеного Висновку на заперечення розділ 4 Висновок Акту перевірки був викладений у наступній редакції: Перевіркою встановлено порушення ТОВ ХУМАНА ПІВДЕНЬ :

- пп. 140.5.6 п. 140.5 ст. 140, п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу зі змінами та доповненнями, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на суму на 1 728 002 грн., у т.ч. за 2015 рік на 610 342 грн., за 2016 рік на 563 084 грн. та за 2017 рік на 554 576 грн., та завищення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування за 1 квартал 2018 року на 11 527 грн.;

- пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 198.5 ст. 198, п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу зі змінами та доповненнями, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на суму 32 042 грн., у т.ч. за січень 2015 на 32 042 грн.

На підставі зазначеного Акту та Висновку на заперечення від 06.07.2018 р. № 10097/10/15- 32-14-08-10, Відповідачем були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення (а.с. 90-91 т. 1):

- податкове повідомлення-рішення від 11 липня 2018р. № НОМЕР_3 форма Р , яким було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 2 286 832,00 грн., з яких сума збільшення податкового зобов'язання - 1 728 002 грн., штрафні (фінансові) санкції - 558 830 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 11 липня 2018 р. № НОМЕР_2 форма П , яким було зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 1 квартал 2018 року на 11 527 грн.

Керуючись п. 56.1 ст. 56 ПК України, Позивач 31.07.2018 подав до Державної фіскальної служби України скаргу на податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС в Одеській області від 11.07.2018 №0029211408 та № НОМЕР_2 (а.с. 117-138 т. 1).

20.09.18 р. Позивач надав Відповідачу додаткові пояснення до зазначеної скарги (а.с. 139-143 т. 1).

01.10.2018р. Позивач одержав поштове повідомлення з Рішенням про результати розгляду скарги, складеним Державною фіскальною службою України, в якому зазначено що Державна фіскальна служба України скасувала податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС в Одеській області від 11.07.18 № НОМЕР_3 в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 279 415 грн, а в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення та податкове повідомлення-рішення від 11 липня 2018 р. № НОМЕР_2 залишила без змін (а.с. 144-151 т. 1).

На підставі Рішення про результати розгляду скарги від 28.09.2018 р. та Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків (затверджено наказом Міністерства фінансів України 28.12.2015 № 1204), Відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 03 жовтня 2018 р. № НОМЕР_1 форма Р , яким було збільшено суму грошового зобов'язання Позивача за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 2 007 417,00 грн., з яких сума збільшення податкового зобов'язання - 1 728 002 грн., штрафні (фінансові) санкції - 279 415 грн. (а.с. 88 т. 1). У зв'язку із цим, в силу п. 1, 3 розділу V Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків податкове повідомлення-рішення від 11 липня 2018 р. № НОМЕР_3 форма Р вважалось відкликаним.

В податковому повідомленні-рішенні від 03 жовтня 2018 р. № НОМЕР_1 форма Р та податковому повідомленні-рішенні від 11 липня 2018 р. № НОМЕР_2 форма П зазначено, що Відповідачем встановлено порушення з боку Позивача пп. 140.5.6 п. 140.5 ст. 140, п. 44.1 ст. 44 ПК України, п. 7 П(С)БО 15 Дохід .

Позивач вважає, що податкове повідомлення-рішення від 11 липня 2018 р. № НОМЕР_2 форма П Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, та податкове повідомлення-рішення від 03 жовтня 2018 р. № НОМЕР_1 форма Р Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області є такими, що суперечать законодавству, а тому звенувся із даним позовом до суду.

Оцінюючи оскаржувані рішення суб`єкта владних повноважень, суд з урахуванням приписів ч. 2 ст. 2 КАС України, дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи належну правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

В акті перевірки зазначено, що ТОВ ХУМАНА ПІВДЕНЬ укладено договір про надання послуг управління з Суспільною установою HUMANA РЕОРГЕ ТО PEOPLE BALTIC (Постачальник послуг) (а.с. 156-163 т. 1).

Згідно з умовами Договору управління Компанія, як Постачальник, зобов'язалась надавати Позивачу, як Замовнику, послуги управління, зазначені в Додатку №1 до цього Договору (а.с. 164-165 т. 1).

Відповідно до п. 3.1 Договору управління Постачальник послуг зобов'язується надати Замовнику наступні послуги управління: п. 3.1.1. планування та управління комерційною діяльністю: а) вироблення стратегії та операційне планування комерційної діяльності; b) планування принципів та системи комерційної діяльності; с) управління процесом та розвитком продукту; d) управління якістю; п. 3.1.2. Адміністрування та економіка: а) аналіз економічних розрахунків; b) повідомлення про правильність підготовки фінансової звітності; с) консультування з питань інвестицій, фінансів та укладанню договорів; d) юридичні та податкові консультації, включаючи консультації по податкам, зауваження по правильності вирахування та сплати податків, розробка та аналіз контрактів, рекомендації з конкретних юридичних та податкових питань; е) координація закупівель та продажі; п. 3.1.3. Управління людськими ресурсами: а) розвиток стратегії людських ресурсів; b) допомога в комплектації персоналу; с) управління керівництвом; п. 3.1.4. Управління зв'язками з громадськістю: а) розвиток оптимального управління та стратегії вибору засобів реклами; п. 3.1.5. Постачальник послуг зобов'язується надавати Послуги письмово, засобами електронного зв'язку, телефоном, усно, на запит Замовника.

Згідно з п. 5.1 Договору управління винагорода за надані Замовнику Постачальником послуги складає 140 евро за одну годину, не включаючи ПДВ та інші податки. Відповідно до п. 5.3 Договору управління Послуги, надані Замовнику протягом календарного місяця, зазначаються у Звіті про надані Послуги. Звіт про надані Послуги за кожен календарний місяць Постачальник послуг готує та надає Замовнику на адресу електронної пошти, вказану в Договорі, не пізніше, ніж протягом п'яти днів після закінчення відповідного місяця. Пунктом 6.1 Договору управління встановлено, що Постачальник послуг щомісячно, після завершення етапу надання послуг, направляє Замовнику акт приймання- передачі Послуг, в якому сторони фіксують факт об'єму та якості наданих послуг. Акт приймання-передачі направляється Замовнику разом із рахунком-фактурою, в якому зазначається вартість наданих Послуг (п. 6.2 Договору управління).

Відповідач вважає, що Позивач не мав права на визначення витрат за операціями за Договором управління у зв'язку з тим, що:

- відповідно до звітів виконаних робіт щомісячно час на кожну з позицій послуг, зазначених у звітах, є однаковим;

- згідно з штатним розкладом у Позивача працюють більше ста співробітників, у тому числі директор комерційний, менеджер в РТНТ, головний бухгалтер, керуючий магазином;

- надані послуги дублюються із функціональними обов'язками працівників підприємства та тими функціями, що фактично здійснюють працівники підприємства, а надані первинні документи (акти виконаних послуг, накладні) свідчать про те, що Позивач надає оголошення про вакансії в засобах масової інформації, тобто, Позивач самостійно займається пошуком та комплектацією персоналу;

- послуги від нерезидента згідно з наданими для перевірки документами повинні були надаватися представником нерезидента саме на території України;

- для перевірки не надавалися документи, що підтверджують, якою особою (представником підприємства) надавались послуги, проїзні документи, в який період часу проводились послуги, на яких торгових об'єктах, а також надані письмові носії інформації не містять відповідних даних: одиниці виміру господарської операції (наданої послуги) - сум витрат, людино/годин, чисельність персоналу тощо; обсягу наданих послуг для розрахунку їх загальної вартості, про зміст і обсяг господарської операції (деталізації об'єкта надання послуг) та іншої інформації, відповідно до якої можливо зробити висновок щодо реального виконання цих послуг. Усі зазначені послуги носять узагальнюючий характер, а для перевірки не надавались будь-які документи (звіти), які б їх конкретизували.

Суд не погоджується із зазначеною думкою Відповідача, виходячи з наступного.

Щодо звітів виконаних робіт щомісячно час на кожну з позицій послуг, зазначених у звітах, є однаковим.

В силу ст. 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), сторони є вільними у визначенні умов договору відповідно до актів цивільного законодавства та вимог розумності. Одночасно, згідно з ст. 44 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підприємництво здійснюється на основі самостійного комерційного розрахунку.

Позивач та Постачальник послуг, виходячи із їх власного комерційного розрахунку, щомісячно визначали однакову кількість послуг, враховуючи їх вартість та час, який потрібен для їх надання. На думку Позивача та Постачальника послуг, така кількість послуг була розумною з точки зору існуючих господарських потреб Позивача та розміру його витрат. ОСОБА_3 також було зумовлено графіком зайнятості уповноважених осіб Постачальника послуг, до функціональних обов'язків яких входить обслуговування такого Договору. Відповідний працівник, якому делеговано виконання відповідних завдань для виконання зобов'язань Постачальника за Договором управління, може витратити чітко встановлену роботодавцем норму часу, що знайшло відображення у відповідних звітах, наданих Позивачем для перевірки.

Також, чинне законодавство України не регламентує кількість часу, що повинна бути витрачена працівниками, представниками постачальників послуг для виконання своїх зобов'язань за будь-якими господарськими договорами, у тому числі за договорами з надання послуг управління, укладеними з нерезидентами. Свобода договору та підприємницької діяльності передбачає право Позивача та Постачальника послуг вільно визначати порядок виконання робіт / надання послуг.

Зазначене узгоджується із ст. 47 Господарського кодексу України, згідно з якою держава гарантує усім підприємцям рівні права та рівні можливості для залучення і використання трудових, інформаційних та інших ресурсів.

Судом встановлено, що Позивач залучив трудові ресурси Постачальника послуг для одержання інформації, яка була потрібна йому для здійснення господарської діяльності, а тому, зазначений аргумент Відповідача є необгрунтованим.

Щодо тверджень відповідача, що відповідно до штатного розкладу Позивач має власний персонал та надані послуги дублюються із функціональними обов'язками і функціями цього персоналу, суд зазначає наступне.

Як вбачається із Акту перевірки, відповідно до наданих до перевірки звітів про надані послуги та актів виконаних робіт Постачальником послуг по договору на послуги управління було надано наступні послуги:

1. Планування та управління комерційної діяльності:

- операційне планування комерційної діяльності - 16 год.;

- планування системи комерційної діяльності - 2 год.,

- управління процесом та розвитком продукту - 9 год.;

2. Адміністрування та економіка:

- розрахунок, контроль, та аналіз економічних та фінансових показників - 25 год.,

- координування закупівель - 5 год.,

3. Управління людськими ресурсами:

- допомога в комплектації персоналу - 1год.,

- управління керівництвом -1,5 год.

Судом встановлено, що обмін інформацією здійснювався за допомогою електронної пошти, відповідно до п. 3.1.5 Договору.

Позивач за кожний рік наводить зміст деяких протоколів загальних зборів, які підтверджують реальність надання послуг:

- Аналіз економічних показників, товарообігу, показників прибутковості тощо ТОВ "Хумана Південь за 2014 рік. Надання на користь ТОВ "Хумана Південь рекомендацій з оптимізації рівня витрат. Дата складання 10.02.2015 року.

- Аналіз економічних показників, товарообігу, витрат, кадрових показників, асортименту товарів, показників прибутковості тощо ТОВ "Хумана Південь за 2015 рік. Надання на користь ТОВ "Хумана Південь рекомендацій з удосконалення методів мотивації персоналу, підвищення рентабельності магазинів. Дата складання 11.02.2016 року.

- Аналіз економічних показників, товарообігу, витрат, кадрових показників, асортименту товарів, показників прибутковості тощо ТОВ "Хумана Південь за 2015 рік. Надання на користь ТОВ "Хумана Південь рекомендацій з удосконалення методів мотивації персоналу, з удосконалення асортименту товару, з підвищення рентабельності. Дата складання 09.02.2017 року.

Як вбачається зі змісту наведених документів, вони безпосередньо розкривають зміст фактично наданих послуг з контролю та аналізу економічних та фінансових показників.

Послуги з допомоги в комплектації персоналу включали розроблення та удосконалення Постачальником послуг тестів за результатами проходження стажування, індивідуальних планів розвитку на випробувальний термін, атестаційну карту співробітника та інше, зокрема, Постачальник послуг на запит Позивача розробив тести на маркування товару та співвідношення розмірів одягу України, Європи, Англії та Америки, які в подальшому використовувалися як атестування після проходження стажування. Крім того, Постачальник послуг надавав допомогу в розробленні посадових інструкцій для керівництва Позивачем в особистих консультаціях стосовно проблемних питань поточної діяльності підприємства Позивача, які надавалися телефоном, за допомогою Skype та інших засобів зв'язку.

На прикладі 2015 року, Позивач наводить наступні документи, які підтверджують реальність надання послуг з комплектації персоналу:

- Розробка рекомендованого індивідуального плану розвитку на випробувальний термін продавця непродовольчих товарів ТОВ "Хумана Південь з коментарями.

- Розробка рекомендованої анкети покупця для поліпшення якості обслуговування клієнтів. Розробка рекомендації з обробки анкет.

- Розробка рекомендованої анкети кандидата при прийомі на роботу (продавець) з коментарями.

- Розробка рекомендованої анкети при прийнятті на роботу (адміністративний персонал) та коментарі до неї.

- Розробка рекомендованої атестаційної карти продавця непродовольчих товарів ТОВ "Хумана Південь" після закінчення випробувального терміну з коментарями.

- Розробка рекомендованих питань для тестування керуючих магазинами ТОВ "Хумана Південь" з метою перевірки знань законодавства з питань обліку робочого часу співробітників. Розробка рекомендацій до проведення тестування керуючих магазинами ТОВ "Хумана Південь" з метою перевірки знань законодавства з питань обліку робочого часу співробітників.

- Розробка рекомендованих правил роботи з покупцями в конфліктних ситуаціях для керівників структурних підрозділів ТОВ Хумана Південь , та інші.

Як слідує зі змісту наведених документів, вони безпосередньо розкривають зміст фактично наданих послуг з комплектації персоналу. Аналогічні документи, які стосуються періоду 2016- 2017 років.

Всі зазначені документи містяться в матеріалах справи.

Також, судом встановлено, що наприкінці кожного місяця Постачальник послуг надавав звіт про надані послуги, на підставі якого між сторонами оформлювався акт виконаних робіт та виставлявся рахунок, який в подальшому оплачувався Позивачем.

З наведеного слідує, що всі розглянуті види послуг фактично використовувались у господарській діяльності Позивача.

Крім того, Позивач є частиною великого холдингу, представленого в багатьох країнах світу, таких як Бельгія, Угорщина, Латвія, Литва, Естонія, Фінляндія, Кенія, Туреччина, Оман, ПАР та інші. Всі підприємства холдингу працюють за єдиними затвердженими стандартами, і саме це суттєво видрізняє мережу HUMANA серед інших локальних торгівельних мереж. Придбаваючи послуги управління у компанії HUMANA PEOPLE ТО PEOPLE BALTIC , Позивач забезпечував дотримання корпоративних стандартів холдингу, що є обов'язковими для всіх підприємств, які є його складовими.

Послуги надавались із врахуванням того, що працівники Позивача безпосередньо не володіють знаннями в сфері корпоративних стандартів холдингу, що само по собі виключає можливість дублювання результатів цивільно-правових та трудових послуг: працівники Позивача самостійно не могли надати ідентичні за змістом послуги. В свою чергу, персонал Позивача не дублював придбані послуги, а здійснював використання та впровадження результатів послуг у діяльності підприємства та контроль за їх виконанням.

Суд звертає увагу на взаємовідносини Позивача із ТОВ Робота Інтернешнл , яке надавало Позивачу послуги з оголошення про вакансії в засобах масової інформації (тобто Позивач займався пошуком та комплектацією персоналу). Пошук персоналу за своїм змістом не є тотожним послугам Постачальника, зокрема розроблення та удосконалення Постачальником тестів за результатами проходження випробувального терміну.

Таким чином, з наведеного вбачається, що не існує самого факту дублювання Позивачем трудових функцій та цивільних обов'язків Постачальника послуг.

Також, суд зазначає, що Акт перевірки не містить жодного економічного, функціонального та будь-якого іншого аналізу, який би підтверджував, що персонал Позивача самостійно здатен виконати функції, які забезпечуються Позивачем шляхом придбання послуг управління у Постачальника послуг, або свідчив про тотожність функціональних обов'язків працівників та предмету послуг.

Згідно зі ст. 2 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність , одним з принципів свободи зовнішньоекономічного підприємництва є право суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки та здійснювати зовнішньоекономічну діяльність в будь-яких формах. Одним з видів послуг згідно з ст. 4 цього Закону є надання управлінських послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України.

Аналогічні положення закріплені в ст. 44 Господарського кодексу України, яка містить такі принципи підприємницької діяльності, як вільний вибір підприємцем видів підприємницької діяльності, самостійне формування підприємцем програми діяльності, вибір постачальників продукції (в даному випадку - послуг, робіт), комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Таким чином, Позивач має право самостійно обирати у межах, дозволених законодавством, такий вид господарської діяльності, як послуги управління, та обирати контрагентів - постачальників, до яких відносяться нерезиденти України, а тому право Позивача одержувати послуги управління від Постачальника закріплено на законодавчому рівні.

Статття 6 ГК України передбачає, що такий загальний принцип господарювання в Україні, як заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Функції, права та обов'язки контролюючих органів визначені ст. 19, 20 та 21 ПК України. Системний аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що органи ДФС наділені повноваженнями виключно у сфері оподаткування, у тому числі при проведенні перевірок, предметом яких є правильність сплати податків, зборів, платежів та виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на органи ДФС.

Надання оцінки правильності застосування Позивачем принципів підприємницької діяльності не входить до повноважень ДФС, отже жодний з принципів не може бути предметом податкової перевірки.

Сумніви органів ДФС щодо правильності застосування Позивачем принципів підприємницької діяльності не є підставою для тверджень про недотримання Позивачем правил податкового та бухгалтерського обліків та не можуть бути використані як привід для нарахування фінансових санкцій.

Щодо тверджень відповідача, що послуги від Постачальника послуг повинні були надаватися представником нерезидента саме на території України.

Відповідач в Акті зазначає наступне: Підприємством на підставі ст.198 ПКУ - Податковий кредит- п. 198.1. - До податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; - декларують у податкових деклараціях суми отриманих послуг від нерезидента на території України. Тобто послуги від нерезидента згідно з наданими до перевірки документами та закріпленими підприємством посиланням на ст.198 ПК України, повинні були здійснюватися представником нерезидента саме на території України. До того ж, до перевірки не надавались ... проїзні документи, в який період часу проводились послуги, на яких торгових об'єктах ... .

Суд вважає, що Відповідач помилково застосовує правила, які застосовані в ПК України до цивільних (господарських) правовідносин.

Відповідно до ст. 1 ЦК України, до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Аналогічні приписи містяться в ст. 4 ГК України, відповідно до якої не є предметом регулювання цього Кодексу адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.

Питання визначення місця виконання зобов'язання врегульовано в ст. 522 ЦК України, згідно з якою місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника, якщо це стосується послуг (п. 5 ч. 1). Також, в силу ч. 2 цієї статті зобов'язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Аналогічні приписи містяться в ст. 197 ГК України, згідно з якою господарське зобов'язання підлягає виконанню за місцем, визначеним господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов'язання. У разі, якщо місце виконання зобов'язання не визначено, зобов'язання повинно бути виконано за місцезнаходженням (місцем проживання) зобов'язаної сторони за зобов'язаннями з надання послуг, якщо інше не передбачено законом (абз. 4 ч. 2).

Як вбачається із п. 3.1.5 Договору управління, сторони дійшли згоди про те, що Постачальник послуг зобов'язується надавати Послуги письмово, засобами електронного зв'язку, телефоном, усно, на запит Замовника або за ініціативою Постачальника послуг. У розумінні ст. 522 ЦК України та ст. 197 ГК України, Постачальник є боржником щодо надання послуг.

Отже, згідно з умовами договору місцем надання послуг є місцезнаходження Постачальника послуг: місце, де виконують трудові обов'язки працівники Постачальника, використовуючи електронний та телефонний зв'язок, який належить Постачальнику. ОСОБА_3, в свою чергу, виключає саме існування проїзних документів та визначення торгових об'єктів, які повинні були відвідати працівники Постачальника, про які вказує Відповідач.

Щодо тверджень відповідача, що надані документи не містять конкретної інформації, як зазначено в акті: Усі зазначені послуги носять узагальнюючий характер, а до перевірки не надавались будь-які документи(звіти), які б їх конкретизували , то суд відхиляє зазначені твердження виходячи з наступного.

Судом встановлено, що Відповідач не зазначає у Акті перевірки, які саме недоліки містять акти, які підтверджують факт надання послуг Постачальником на користь Позивача. Відповідач не наводить доказів того, що акти наданих послуг в порушення Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні не містять обов'язкових реквізитів, а отже втрачають силу первинних документів.

Щодо конкретизації та деталізації актів, то суд звертає увагу, що ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , визначено лише перелік обов'язкових реквізитів, які повинні міститися в первинному документі. ОСОБА_3 не встановлює інших правил конкретизації або деталізації.

В свою чергу, згідно з пп. 16.1.2. ст. 16 ПК України, Позивач зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів. Тобто, обов'язок із дотримання конкретизації або деталізації під час складання акту виникає у Позивача у випадку, коли така конкретизація або деталізація встановлена на нормативному (законодавчому) рівні та є обов'язковою для застосування Позивачем як платником податку. Проте, оскільки, чинним законодавством не встановлено особливих вимог щодо конкретизації або деталізації, Позивач самостійно визначає їх зміст. На думку Позивача, відсутність максимальної деталізації виду наданих послуг в акті не повинно перешкоджати прийняттю цих актів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій.

Судом встановлено, що Позивачем до скарги від 31.07.2018 на податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС в Одеській області від 11.07.2018 № НОМЕР_3 та № НОМЕР_2 були додані Додаткові пояснення від 20.09.2018 року із додатками, серед яких: а) акт прийому-передачі документів від 17.01.2017, а також Рекомендації по розподілу персоналу по зонам в магазинах ТОВ Хумана Південь та Коментарі до Рекомендацій по розподілу персоналу по зонам в магазинах ТОВ Хумана Південь до нього; б) Акт прийому-передачі документів від 17.01.2017, а також Рекомендації по встановленню базових окладів співробітників ТОВ Хумана Південь з 01.01.2017 та Принципи та правила преміювання співробітників за вислугу років до нього; в) Акт прийому- передачі документів від 17.01.2017 а також Рекомендований план знижок на січень 2017р. та Рекомендації до плану знижок до нього; г) Акт прийому-передачі документів від 27.01.2017 та Рекомендоване положення про порядок формування роздрібних цін ТОВ Хумана Південь в 2017 р. до нього; д) Акт прийому-передачі документів від 27.01.2017 та рекомендований Прогнозний розрахунок економічних показників для комерційного відділу на січень 2017, та план руху грошових коштів до нього; е) Акт прийому-передачі документів від 27.01.2017 та Рекомендації по координуванню закупівель товару на січень 2017р. до нього; є) Акт прийому- передачі документів від 27.01.2017, а також Рекомендований тест на маркування, Рекомендований тест на відповідність розмірів одягу України, Європи, Англії та Америки та Рекомендації до тесту на маркування та тесту на відповідність розмірів одягу України, Європи, Англії та Америки до нього; ж) Акт прийому-передачі документів від 17.01.2017р., а також Рекомендований розрахунок ключових показників ефективності кадрової політики та Рекомендації по збереженню кадрових ресурсів та досягненню стабільності чисельності персоналу до нього.

Суд зазначає, що зазначені документи слід розглядати як інші документи, які дозволяють як конкретизувати зміст наданих послуг, так і підтвердити факт реальності їх надання.

Також, згідно з п. 44.6. ПК України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Будь-які інші документи, про відсутність яких зазначено Відповідачем в Акті, не є документами, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.

Відповідно до п. 44.1. ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Таким чином, в силу п. 44.1. ст. 44 ПКУ, Позивач не повинен вести облік витрат на підставі будь-яких інших документів , які не мають статусу первинного документу, а Відповідачу заборонено в силу ст. 6 ГК України втручатися у господарські відносини Позивача та наполягати на наявності у Позивача таких документів.

Згідно з пп. 140.5.6 п. 140.5 ст. 140 ПК України, фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму витрат по нарахуванню роялті (крім операцій, визнаних контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу) на користь нерезидента (у тому числі нерезидента, зареєстрованого у державах (на територіях), зазначених у підпункті 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 цього Кодексу), що перевищує суму доходів від роялті, збільшену на 4 відсотки чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за даними фінансової звітності за рік, що передує звітному (крім суб'єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері телебачення і радіомовлення відповідно до Закону України "Про телебачення і радіомовлення"), а для банків - в обсязі, що перевищує 4 відсотки доходу від операційної діяльності (за вирахуванням податку на додану вартість) за рік, що передує звітному.

Пункт 7 П(С)БО 15 Дохід , встановлює правила, за якими визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами: дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові доходи; інші доходи.

В свою чергу, відповідно до пункту 58.1 статті 58 ПК України, податкове повідомлення - рішення повинно містити підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання, зокрема, обов'язковим є посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків.

Як слідує зі змісту пп. 140.5.6 п. 140.5 ст. 140, п. 44.1 ст. 44 ПК України, п. 7 П(С)БО 15 Дохід , ці норми пов'язані із збільшенням фінансового результату на суму витрат по нарахуванню роялті, що перевищує суму доходів від роялті, збільшену на 4 відсотки чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за даними фінансової звітності за рік, що передує звітному.

Суд зазначає, що Відповідач в оскаржених повідомленнях-рішеннях посилається тільки на порушення, які стосуються правил податкового обліку операцій з виплати роялті, та жодним чином не посилається на порушення, які пов'язані із завищенням витрат за договором управління, хоча в акті було зазначено, що перевіркою повноти визначення відображених Позивачем у рядку 2150 Витрати на збут та показників у рядку 2180 Інші операційні витрати Звітів про фінансові результати показників за період з 01.01.2015 по 31.12.2017 показників за період з по 31.12.2017 встановлено їх завищення саме за Договором управління.

Також, відповідно до п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України, витрати визначені як сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 5 Наказу Мінфіну Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати від 31.12.1999 № 318 (далі - П(С)БО 16) витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені (п. 6 П(С)БО 16).

Відповідно до п. 7, 17, 18 П(С)БО 16 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати. До адміністративних витрат відносяться такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, винагороди за професійні послуги. Послуги управління є професійними послугами.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток були фактично здійснені і підтверджені Позивачем належним чином складеними первинними документами, що відобразили реальність господарської операції - послуг управління, яка є підставою для формування податкового обліку Позивача, як платника податків за правилами П(С)БО 16.

Також Позивач звертає увагу суду на те, що правомірність віднесення ним до складу витрат вартості послуг управління, отриманих від компанії HUMANA PEOPLE ТО PEOPLE BALTIC , узгоджується з позицією, викладеною в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 23.06.2014 № К/800/7345/14 у справі № 826/17139/13-а, щодо господарської діяльності ДП ХУМАНА ПІПЛ ТУ ПІПЛ УКРАЇНА , яке укладало аналогічні договори на послуги управління з компанією HUMANA PEOPLE ТО PEOPLE BALTIC . Крім того, хибність висновків Відповідача щодо неправомірності віднесення Позивачем до складу витрат вартості послуг управління, придбаних у компанії HUMANA PEOPLE ТО PEOPLE BALTIC за Договором управління, була встановлена судом та зафіксована в Постанові Одеського окружного адміністративного суду від 12.02.2016 у справі №815/6722/15 та Ухвалі Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2016 у справі №815/6722/15, які набрали законної сили.

Щодо тверджень відповідача, які пов'язані із завищенням Позивачем витрат на виплату роялті за Ліцензійним договором, а саме щодо того, що суми курсових різниць, віднесені Позивачем за рахунком 94 Інші витрати до витрат підприємства, нараховані на суми роялті, є безпосередньо витратами по нарахуванню роялті , суд зазначає наступне.

18.12.2013 між Федерацією для асоціацій, пов'язаних з міжнародним рухом Хумана Піпл ту Піпл, (Ліцензіар) та Позивачам (Ліцензіат) була укладена Ліцензійна угода, відповідно до ст. 1 якої Ліцензіар надає Ліцензіату Невиключну ліцензію на використання Торговельних марок. Під Торговельними марками для цілей Ліцензійної угоди розуміються наступні міжнародні зареєстровані (в тому числі в Україні) знаки для товарів та послуг: словесна торговельна марка HUMANA PEOPLE ТО PEOPLE + знак глобусу та словесна торговельна марка HUMANA PEOPLE ТО PEOPLE + 3 знаки глобусу (а.с. 170-178 т. 1).

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Ліцензійної угоди з урахуванням Додаткової угоди №1 від 28.04.2014 до неї, в якості винагороди за ліцензію, Ліцензіат сплачує Ліцензіару роялті на роздрібну виручку, отриману у зв'язку з використанням торгових знаків у межах території. Розмір роялті складає три відсотки (3%) від річної роздрібної виручки. Роздрібна виручка для цілей Ліцензійної угоди означає роздрібну виручку Ліцензіата, отриману Ліцензіатом у результаті роздрібного товарообігу через мережу магазинів. Роздрібна виручка розраховується як сума виручки, зазначена у фіскальних звітних чеках ( z-звітах ) реєстраторів розрахункових операцій Ліцензіата за відповідний період, або на підставі інших документів, які вимагатимуться законодавством, чинним на момент реєстрації розрахункових операцій. Оплата роялті розпочинається з 1 січня 2014 року та здійснюється щоквартально протягом кварталу, наступного після звітного, протягом 15 днів після отримання рахунку-фактури (п. 5.3 ст. 5 Ліцензійної угоди).

Згідно з п. 5.4 Ліцензійної угоди роялті сплачуються в евро.

Пунктом 6.1 ст. 6 Ліцензійної угоди передбачено, що Ліцензіат зобов'язаний надавати Ліцензіару щомісячні звіти з інформацією щодо проміжної Роздрібної виручки, отриманої у зв'язку з використанням обох Торговельних марок. Протягом п'ятнадцяти (15) днів наприкінці кожного договірного року Ліцензіат зобов'язаний надавати Ліцензіарові заключний звіт з інформацією щодо: методу розрахунку роялті, що підлягають сплаті; річної Роздрібної виручки у Євро, отриманої у зв'язку з використанням обох Торговельних марок (п. 6.2 ст. 6 Ліцензійної угоди).

Судом встановлено, що у періоді, що підлягав перевірці, на виконання Ліцензійної угоди Позивач надавав Ліцензіару відповідні квартальні розрахунки роялті. Ліцензіар виставляв Позивачу відповідні рахунки - фактури на оплату наданих послуг; в свою чергу, Позивач у повному обсязі здійснював оплату роялті.

Тому, на думку суду, Позивач обґрунтовано відображав в бухгалтерському обліку витрати на оплату належних сум роялті за Ліцензійною угодою, виходячи з наступного.

Об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень ПК України (пп. 134.1.1 п. 134 ст. 134).

Відповідно до пп. 140.5.6 п. 140.5 ст. 140 ПК України, фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму витрат по нарахуванню роялті на користь нерезидента (у тому числі нерезидента, зареєстрованого у державах (на територіях), зазначених у пп. 39.2.1.2 п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПК України), що перевищує суму доходів від роялті, збільшену на 4 відсотки чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за даними фінансової звітності за рік, що передує звітному.

Згідно з пп. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 ПК України роялті - будь-який платіж, отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, а саме на будь-які літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео - або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо - чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, інші аудіовізуальні твори, будь-які права, які охороняються патентом, будь-які зареєстровані торговельні марки (знаки на товари і послуги), права інтелектуальної власності на дизайн, секретне креслення, модель, формулу, процес, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Відповідно до Наказу Мінфіну Про затвердження форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємств від 20.10.2015 №897 у рядку 3.1.8 Додатку РІ до Податкової декларації з податку на прибуток підприємств відображається сума витрат по нарахуванню роялті, що перевищує суму доходів від роялті, збільшену на 4 відсотки чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за даними фінансової звітності за рік, що передує звітному.

При цьому, п. 44.2 ст. 44 ПК України встановлено, що для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Тобто, для правильного визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток платнику податків слід керуватись правилами бухгалтерського обліку.

Пунктом 4 Наказу Мінфіну Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 Дохід від 29.11.1999 №290 роялті визначені як будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торговельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Суд зазначає, що в бухгалтерському та податковому обліку визначення роялті не мають принципових відмінностей.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про операції в іноземних валютах визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 21 Вплив змін валютних курсів , затверджене наказом Мінфіну від 10.08.2000 №193 (далі - П(С)БО 21).

Згідно п. 4 П(С)БО 21 курсова різниця - різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах.

Відповідно до п. 5 П(С)БО 21 операції в іноземній валюті під час первісного визнання відображаються у валюті звітності шляхом перерахунку суми в іноземній валюті із застосуванням валютного курсу на початок дня, дати здійснення операції (дати визнання активів, зобов'язань, власного капіталу, доходів і витрат).

Абзацом а п. 7 П(С)БО 21 передбачено, що на кожну дату балансу монетарні статті в іноземній валюті відображаються з використанням валютного курсу на кінець дня дати балансу.

Визначення курсових різниць за монетарними статтями в іноземній валюті проводиться на дату балансу, а також на дату здійснення господарської операції в її межах або за всією статтею (відповідно до облікової політики) (п. 8 П(С)БО 21).

Курсові різниці від перерахунку грошових коштів в іноземній валюті та інших монетарних статей про операційну діяльність відображаються у складі інших операційних доходів витрат) (п. 8 П(С)БО 21).

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності врегульовані П(С)БО 16 Витрати , п. 20 якого визначено, що втрати від операційної курсової різниці (тобто від зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов'язаннями, що пов'язані з операційною діяльністю підприємства) включаються до інших операційних витрат.

Таким чином, П(С)БО 16 чітко регламентує обов'язковість віднесення курсових різниць до складу інших операційних витрат.

Суд погоджується із Позивачем щодо витрат на сплату роялті, які відображаються в обліку залежно від напряму використання об'єкта права інтелектуальної власності. Так, винагорода за використання торговельної марки відноситься Товариством до витрат на збут, що обліковуються із застосуванням рахунку 93 Витрати на збут . При цьому, жодним нормативно-правовим актом ні прямо, ні опосередковано не встановлено, що курсові різниці повинні відноситися на збільшення / зменшення безпосередньо сум роялті.

Крім того, відповідно до положень Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої Наказом Мінфіну від 30.11.1999 №291, (далі - Інструкція №291) облік втрат за активами й зобов'язаннями операційної діяльності підприємства від зміни курсу гривні до іноземної валюти ведеться на субрахунку 945 Витрати від операційної курсової різниці .

Таким чином, курсові різниці враховуються у складі витрат, що впливають на фінансовий результат до оподаткування, який відображається у Формі 2 Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) та є базою для визначення об'єкту оподаткування податком на прибуток.

Від'ємна курсова різниця, одержана платником у результаті придбання іноземної валюти для погашення зобов'язань перед кредитором, виникає об'єктивно незалежно від волевиявлення платника податків, внаслідок економічних процесів, що перебувають поза сферою його контролю і впливу.

Коливання валютних курсів призводять до майнових втрат платника в результаті фактичного збільшення його зобов'язань у гривневому еквіваленті, а норми ПКУ не встановлюють жодних вимог та обмежень щодо обліку для цілей оподаткування від'ємних курсових різниць, які виникають у результаті переоцінки вираженого в іноземній валюті зобов'язання платника у рамках діяльності, спрямованої на одержання доходу, тому суд вбачає правомірним віднесення платником податків до інших операційних витрат від'ємного значення курсових різниць.

Таким чином, Позивачем обґрунтовано відображено курсові різниці, що виникають у зв'язку зі сплатою роялті, у складі інших операційних витрат та правильно заповнено на підставі показників бухгалтерського обліку та фінансової звітності відповідні податкові декларації з податку на прибуток.

Твердження Відповідача щодо віднесення курсових різниць за рахунком 94 Інші витрати до безпосередньо витрат по нарахуванню роялті є таким, що порушує вимоги чинних нормативно-правових актів у сфері бухгалтерського обліку, а тому неправомірно покладене в основу відповідних податкових повідомлень-рішень.

Також, Відповідачем в Акті переврки зазначено, що суми курсових різниць, віднесені підприємством за рахунком 94 Інші витрати до витрат підприємства, нараховані на суми роялті, є безпосередньо витратами по нарахуванню роялті .

За твердженням Позивача, віднести курсові різниці до витрат з нарахування роялті фізично неможливо, оскільки за правилами бухгалтерського обліку:

- роялті відображаються в квартальній фінансовій звітності в періоді їх нарахування, коли відома тільки сума безпосередньо роялті, а

- курсові різниці виникають пізніше, при сплаті роялті контрагенту або при перерахунку заборгованості на дату наступного балансу, коли податкове зобов'язання з податку на прибуток вже задеклароване / сплачене.

Згідно з ст. 4 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються, зокрема, на принципі безперервності, який передбачає, що оцінка активів та зобов'язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати й надалі, та принципу нарахування, за яким доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.

Таким чином, курсові різниці, що виникають у зв'язку зі сплатою роялті, є іншими операційними витратами, та жодним чином не можуть бути враховані у складі витрат на сплату роялті, оскільки це суперечить правилам бухгалтерського обліку.

Отже, аргумент Відповідача щодо альтернативного способу обліку курсових різниць, які виникають у зв'язку зі сплатою роялті суперечить визначальним принципам бухгалтерського обліку, а тому, на думку суду є недоведеним.

З наведеного слідує, що всі наведені аргументи (доводи) Відповідача, які пов'язані завищенням Позивачем витрат з виплати роялті за Ліцензійним договором, є недоведеними.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Приймаючи до уваги викладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають чинному законодавству, отже підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 6, 72-73, 77, 139, 143, 241-246, 250-251 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю ХУМАНА ПІВДЕНЬ (65009, м. Одеса, вул. Сергія Варламова, 5-В) до Головного управління ДФС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5) - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області № НОМЕР_1 від 03.10.2018 року форми Р .

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області № НОМЕР_2 від 11.07.2018 року форми П .

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю ХУМАНА ПІВДЕНЬ (65009, м. Одеса, вул. Сергія Варламова, 5-В, код ЄДРПОУ 34737448) з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС в Одеській області, сплачений судовий збір у розмірі 34064 (тридцять чотири тисячі шістдесят чотири) гривні 48 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду першої інстанції в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 25.01.2019 року.

Суддя Бутенко А.В.

.