Рішення

від 12.12.2018 по справі 362/3332/18

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 362/3332/18

Провадження № 2/362/1882/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2018 року Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі: головуючого - судді Корнієнка С.В., при секретарі - Лагуті І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Василькові Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ОКСІЖЕН ГРУП про стягнення невиплаченої суми з оплати праці при звільненні та компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки та моральної шкоди,-

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з вимогами, уточненими під час розгляду справи, про стягнення з відповідача невиплаченої суми з оплати праці працівнику при звільненні та компенсації за невикористану відпустку в розмірі 14 107,77 грн., з утриманням з цієї суми встановлених законом податків і зборів; середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, що станом на 02.11.2018 року становить 33 578,55 грн., з утриманням з цієї суми встановлених законом податків і зборів, та в рахунок відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 20 000 грн.

Свій позов він обґрунтовує тим, що 19 квітня 2018 року був звільнений із займаної посади за угодою сторін, та підприємство взяло на себе обов'язок провести з ним повний розрахунок, проте, в порушення вимог законодавства відповідні виплати здійснені не були.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги позову підтримав, просив його задовольнити.

Представник відповідача ТОВ ОКСІЖЕН ГРУП в судовому засіданні вимоги позову визнав частково, а саме, погоджуючись з обставинами щодо не виплати позивачеві відповідних розрахунків при його звільнені, працівника, проте заперечуючи проти розміру моральної шкоди, оскільки зазначені вище виплати не були здійснені через фактичне припинення діяльності підприємства та відсутності коштів.

Суд, вислухавши пояснення сторін по справі, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку щодо часткового задоволення позову виходячи з наступного.

Згідно з положеннями ч.3 ст.12 та ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до вимог ст.ст.2 та 4 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, за захистом яких кожна особа має право звернутися до суду.

Як вбачається з положень ч.ч.1 ст.82 ЦПК України, обставині, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Положеннями ст.43 Конституції України , кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до положень ст.2 Закону України Про оплату праці , основна заробітна плата, це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата, це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Як вбачається з положень ч.1 ст.21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Положеннями п.1 ст.36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору є, в тому числі, угода сторін.

Відповідно до положень ст.94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з положеннями ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з працівником розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення.

Як вбачається з положень ст. 83 КЗпП України та ч.1 ст.24 Закону України Про відпустки , у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до положень ст.10 Закону України Про відпустки , до закінчення шестимісячного строку безперервної роботи щорічна основна відпустка надається пропорційно до відпрацьованого часу.

Положеннями ч.1 ст.117 КЗпП України передбачений прямий обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України.

Отже, не проведення розрахунку з працівником у зазначені строки в свою чергу є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За положеннями ст.27 Закону України Про оплату праці , порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, згідно з п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства про оплату праці № 13 від 24.12.1999 року,

при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, на далі Порядок ), який не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, та призначення пенсії.

Згідно з п.2 Порядку, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

За положеннями п.8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів(годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як зазначено положеннями п.20 зазначеної вище постанови пленуму Верховного суду України, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідно до положень п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Положеннями ст.23 ЦК України, зазначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає в душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням майна і відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Як вбачається з положень ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно з положеннями ст.454 ЦК України, розмір відшкодування моральної шкоди може бути зменшений судом з урахуванням ступеня вини заподіювача і потерпілого та майнового стану відповідача (громадянина).

Судом достовірно встановлено, що 16 квітня 2016 року позивач був прийнятий на роботу в ТОВ ОКСІЖЕН ГРУП на посаду фахівця з продажу запасних частин та сервісних послуг з щомісячним посадовим окладом згідно штатного розпису.

Наказом № 5-К від 19.04.2018 року заявника було звільнено із займаної посади за угодою сторін, на підставі п. 1 ст.36 Кодексу Законів про працю України (а.с.13).

Згідно довідки наданої 17.04.2018 року, ТОВ ОКСІЖЕН ГРУП заявник працював на підприємстві з 13 червня 2017 року по теперішній час на посаді фахівець з продажу запасних частин та сервісних послуг , його дохід за період з 01.09.2017 року по 28.02.2018 року склав 27 516,73 грн. (а.с.20).

Відповідно до посвідчення серії ААБ № 112063 та довідки до Акту огляду МСЕК серії КИО-1 №0421, позивач є інвалідом 3-ої групи (а.с.24, 25).

Таким чином, дослідивши письмові матеріали справи, надавши належну оцінку наданим доказам та врахувавши пояснення сторін по справі, а також, виходячи із принципів справедливості, добросовісності і розумності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.

Позивачем та його представником суду надані розрахунки заборгованості відповідача по заробітній платі, що визнані представником відповідача та складають, відповідно:

?невиплачена сума з оплати праці при звільненні в сумі 8333,53 грн.

?компенсація за невикористану відпустку - 5775,24 грн.,

з утриманням з цих сум встановлених законом податків і зборів;

?середній заробіток за час затримки - 33578,55 грн.,

без утримання з цієї суми встановлених законом податків і зборів.

Визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, суд враховує ступень спричинених позивачу незручностей, вчинених відповідачем, та його вину в цьому, а також те, що несвоєчасне отримання заявником відповідних виплат призвело до його певних фізичних та душевних страждань, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, і яку суд, враховуючи вимоги розумності і справедливості, визначає у розмірі еквівалентному 10 000 грн.

Згідно з вимогами ст.141 ЦПК України, в разі задоволення позову, з відповідача на користь заявника підлягають стягненню судові витрати, що підтверджені письмовими доказами, а саме, понесені позивачем витрати по сплаті судового збору у розмірі 5334, 15 грн.

На підставі наведеного та керуючись ст.43 Конституції України, ст.ст. 21, 38, 74, 79, 83, 94, 95, 116, 117, 233, 237-1, 259 КЗпП України, ст.ст.23 і 454 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 76- 81, 141, 258, 259, 264 265, 268, 274-279, 354, 355 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Оксіжен Груп на користь ОСОБА_1 невиплачену суму з оплати праці при звільненні в сумі 8333,53 грн. та компенсацію за невикористану відпустку в сумі 5775,24 грн., з утриманням з цих сум встановлених законом податків і зборів; середній заробіток за час затримки в сумі 33578,55 грн., без утримання з цієї суми встановлених законом податків і зборів; моральну шкоду в сумі 10000 грн., та судовий збір в сумі 352,40 грн., а всього 58039,72 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги або по закінченню апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського Апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя Корнієнко С.В.