Ухвала
24 січня 2019 року
м. Київ
справа № 463/2516/17
провадження № 61-825ск19
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Кузнєцова В. О. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 21 грудня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської загальноосвітньої школи 1-го ступеня Світанок , третя особа - ОСОБА_2, про виплату компенсації за затримку остаточного розрахунку при звільненні з роботи згідно статті 117 Кодексу законів про працю України,
ВСТАНОВИВ :
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівської загальноосвітньої школи 1-го ступеня Світанок , третя особа - ОСОБА_2, про виплату компенсації за затримку остаточного розрахунку при звільненні з роботи згідно статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) .
В обґрунтування позову посилався на те, що в день звільнення з роботи 30 листопада 2009 року йому відповідачем не було виплачено належних при звільненні 229,37 грн. Ці кошти виплачені йому лише 13 жовтня 2010 року, у зв'язку з чим просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 30 листопада 2009 року по 13 жовтня 2010 року (7 місяців 13 днів), що становить згідно його розрахунку 32 111,17 грн. Зазначене порушення встановлене Державною інспекцією з питань праці Головного управління Держпраці у Львівській області та відображене в Акті від 27 квітня 2016 року. Разом з тим, ОСОБА_1 просив поновити йому строк звернення до суду, якщо суд вважає його пропущеним.
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 22 березня 2018 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду. Позов задоволено. Стягнуто з Львівської загальноосвітньої школи 1-го ступеня Світанок на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 10 грудня 2009 року по 13 жовтня 2010 року в розмірі 32 111,17 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постановою Львівського апеляційного суду від 21 грудня 2018 року рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 березня 2018 року скасовано, ухвалено у справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що фактичний розрахунок із ОСОБА_1 проведено у жовтні 2010 року, а з вказаним позовом до суду він звернувся у травні 2017 року, тобто майже через сім років з часу виплати йому цих сум та через рік з часу складання акту Державною інспекцією з питань праці Головного управління Держпраці у Львівській області, при цьому не навівши поважних причин пропуску строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, а тому суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про наявність підстав для поновлення цього строку, і як наслідок, для задоволення позову.
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верхового Суду з касаційною скаргою , у якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу неправильним застосуванням судом норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною четвертою статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що спрощене позовне провадження застосовується для розгляду малозначних справ, крім справ передбачених частиною четвертою статті 274 ЦПК України.
Предметом позову у даній справі є стягнення компенсації за затримку остаточного розрахунку при звільненні з роботи згідно статті 117 КЗпП України.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Ціна позову у даній справі становить 32 111,17 грн, яка станом на 01 січня 2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921,00 грн х 100=192 100,00 грн), а тому зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд визнає за можливе, користуючись власними повноваженнями, визнати цю справу малозначною.
При цьому касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
У відповідності до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Оскільки касаційна скарга подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження у даній справі слід відмовити.
На підставі викладеного та керуючись статтею 19, статтею 260, частиною четвертою статті 274, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,
УХВАЛИВ :
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 21 грудня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської загальноосвітньої школи 1-го ступеня Світанок , третя особа - ОСОБА_2, про виплату компенсації за затримку остаточного розрахунку при звільненні з роботи згідно статті 117 Кодексу законів про працю України.
Додані до скарги матеріали повернути заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя В. О. Кузнєцов
Суд | Касаційний цивільний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 24.01.2019 |
Оприлюднено | 27.01.2019 |
Номер документу | 79412112 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Кузнєцов Віктор Олексійович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні