Постанова

від 25.01.2019 по справі 37/335

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" січня 2019 р. Справа№ 37/335

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Суліма В.В

Чорногуза М.Г.

без виклику сторін

за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2018 (повний текст складено 23.10.2018)

у справі № 37/335 (суддя Спичак О.М.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

до Житлово-будівельного кооперативу "Монтажник"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Київської міської державної адміністрації

про стягнення 20 251, 23 грн,

Відповідно до ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімум для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

До відділу забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який прийнято в порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), а скаржником подано заперечення на нього, які також прийнято до розгляду.

Розглянувши справу в порядку ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,УСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулося до суду з позовною заявою до Житлово-будівельного кооперативу "Монтажник" про стягнення 20 251,23 грн заборгованості за договором № 02261/4-04 від 11.04.2003 в частині оплати наданих послуг.

Позов обґрунтовано тим, що відповідачем порушенно прийняті на себе зобов'язанння за договором № 02261/4-04 від 11.04.2003 в частині оплати наданих послуг.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.10.2018 у задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (надалі - ПрАТ "АК"Київводоканал") до Житлово-будівельного кооперативу "Монтажник" (надалі - ЖБК "Монтажник") за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Київської міської державної адміністрації про стягнення 20 251, 23 грн - відмовлено.

Рішення обґрунтовано тим, що доказів наявності підстав для розрахунку вартості спожитих відповідачем послуг із водопостачання та водовідведення за іншим тарифом, який було б визначено, як такий, що сформований відповідно до економічно обґрунтованих планованих витрат, визначених на підставі державних нормативів (норм) витрат ресурсів, техніко-економічних розрахунків та кошторисів, ставок податків і зборів (обов'язкових платежів) та цін у планованому періоді, визначених на підставі прогнозних індексів цін виробників промислової продукції, Публічним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" до матеріалів справи надано не було.

В оскаржуваному рішенні суд дійшов висновку, що відповідно до здійсненого перерахунку послуг з водопостачання та водовідведення холодної води на підставі тарифів, що затверджені Розпорядженням № 1680 від 28.08.2002 "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення", з урахуванням здійснених оплат, судом було встановлено, що у відповідача було відсутнє прострочення виконання зобов'язань за надані послуги холодного водопостачання та водовідведення холодної води і води, що йде на підігрів (код № 4-679). У зв'язку з чим суд відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат.

3 . Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеллянт, не погодившись з вказаним рішенням, звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2018 в частині відмови в стягненні з ЖБК "Монтажник" 9 155, 39 грн основного боргу, 6 109, 80 грн інфляційних втрат та прийняти у вказаній частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги (про стягнення 9 155, 39 грн основного боргу та 6 109, 80 грн інфляційних втрат).

Скаржник обґрунтовує скаргу тим, що нормативно-правові акти Київської міської державної адміністрації (виконавчого органу Київської міської ради) щодо встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги, прийняті в межах повноважень виконавчого органу Київської міської ради, державній реєстрації в позовний період не підлягали, а тому відсутність реєстрації нормативно-правових актів в органах Міністерства юстиції України не може бути підставою для визнання розпоряджень нечинними та такими, що не підлягають застосуванню.

Скаржник в тексті скарги також звертає увагу суду, що на момент поновлення провадження у справі №37/335, заборгованість ЖБК Монтажник за послуги з водопостачання та водовідведення, відповідно до довідки розрахункового департаменту від 27.06.2018 №6959/8/8/02-18 (наявна в матеріалах справи), становила 9 155,39 грн, а тому Господарський суд м. Києва повинен був закрити провадження у справі в частині 17 302,83 грн на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу у зв'язку з оплатою.

4. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

ЖБК "Монтажник", згідно з поданим до суду 07.12.2018 року відзивом, проти доводів, викладених в апеляційній скарзі заперечив, вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, просить апеляційний суд апеляційну скаргу ПрАТ "АК"Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2018 за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до Житлово-будівельного кооперативу "Монтажник", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Київської міської державної адміністрації про стягнення 20 251, 23 грн залишити без задоволення, а вищезазначене рішення по справі - без змін.

Відповідач обґрунтовує відзив тим, що покладення на нього обов'язку щодо оплати за воду, яка йде на потреби гарячого водопостачання, не відповідає умовам договору, що укладений між сторонами, і, відповідно, зобов'язання щодо оплати не може виникнути на підставі цього договору.

ЖБК "Монтажник" у своєму відзиві також зазначає, що відмовляючи у позові в частині стягнення інфляційних втрат за кодом 4-679, суд зробив правильний висновок про відсутність підстав для нарахувань санкцій за порушення строків оплати у зв'язку з відсутністю у відповідача заборгованості у спірний період.

5. Узагальнені доводи заперечень щодо відзиву на апеляційну скаргу

Позивач, згідно з поданою до апеляційного суду 19.12.2018 року відповіддю на відзив, зазначає, що він правомірно нарахував послуги за постачання холодної води, яка була використана для підігріву саме ЖБК Монтажник (код абонента 4-50679).

Так, в своїх запереченнях скаржник вказує, що на момент поновлення провадження у справі №37/335 заборгованість ЖБК Монтажник за послуги з водопостачання та водовідведення, відповідно до довідки розрахункового департаменту від 10.07.2018 №7259/8/8/02-18 (наявна в матеріалах справи), становила 9 611,68 грн, а тому Господарський суд м.Києва повинен був закрити провадження у справі в частині 9 316,46 грн на підставі п. 2 ч. 1 ст.231 Господарського процесуального кодексу у зв'язку з оплатою та стягнути з відповідача інфляційні втрати у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання.

6. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини справи, обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначення відповідно до них правовідносин

11.04.2003 Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (постачальник) та Житлово-будівельний кооператив "Монтажник" (абонент) уклали договір на послуги водопостачання та водовідведення № 02261/4-04, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язався надавати абоненту послуги з постачання питної води та прийняття від абонента каналізаційних стоків, а абонент зобов'язався розраховуватися за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 №65 (надалі Правила №65).

За умовами п. 2.1. договору постачальник забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 "Вода питна" та приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин.

Згідно з п. 2.2. договору абонент, зокрема, сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новими тарифами з часу їх введення в дію без внесення змін до цього договору.

Пунктом 2.3 договору передбачено, що абонент в кінці кожного кварталу направляє до постачальника свого повноважного представника з письмовою інформацією щодо об'єму спожитих ним послуг з водопостачання (водовідведення) за останній місяць для проведення звірки розрахунків з постачальником та підписання відповідного акту.

Кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників з водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника. Кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника (п.п. 3.1., 3.3. договору).

Відповідно до п. 3.4. договору абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи.

Пунктом 3.5. договору сторони погодили, що у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.

Цей договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами (п. 5.1. договору).

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України (враховуючи, що спірні правовідносини сторін продовжували існувати під час набрання зазначеним нормативно-правовим актом законної сили) принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір № 02261/4-04 від 11.04.2003 як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків.

З наданих позивачем до матеріалів справи документів вбачається, що для обліку послуг з холодного водопостачання та водовідведення за договором № 02261/4-04 від 11.04.2003 позивачем було відкрито відповідачу код № 4-679. З метою обліку послуг з постачання води, яка йде на підігрів та стоків води, що йде на підігрів, заявником було відкрито код № 4-50679.

За даними позивача заборгованість відповідача за договором № 02261/4-04 від 11.04.2003 становить суму в розмірі 18 928, 14 грн, яка виникла за спожиті з січня 2006 по липень 2008 послуги з постачання води та приймання стічних вод.

При цьому, позивач зазначає про те, що на виконання умов договору він надав відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення у спірний період на загальну суму 109 292, 87 грн, а саме:

за кодом 4-679 у період з 01.01.2006 по 30.07.2008 на суму 85 516, 84 грн (з урахуванням знижки 5,5 % - 4 446, 61 грн), з яких сплачено 67 084, 53 грн, а розмір заборгованості становить 9 316, 46 грн;

за кодом 4-50679 у період з 01.01.2007 по 30.07.2008 на суму 23 776, 03 (з урахуванням знижки 5,5 % - 1 195, 71 грн; перерахунок - "- 2 035, 97 грн"), з яких сплачено 10 932, 67 грн, а розмір заборгованості становить 9 611, 68 грн.

Враховуючи зазначене, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі в розмірі 18 928, 14 грн та 1 323, 09 грн суми інфляційних втрат.

Відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на безпідставність нарахування гарячої води, що йде на підігрів, а отже і нарахування інфляційних втрат, у зв'язку з простроченням її оплати. Щодо надання послуг по коду 4-679, то відповідачем зазначено, що він вчасно здійснював розрахунок за надані послуги, проте позивачем неправомірно оплату у розмірі 10 483, 06 зараховано в рахунок оплати заборгованості по коду 4-50679 замість віднесення їх в рахунок оплати по коду 4-679.

З довідки №7259/8/8/02/-18 від 10.07.2018, наданої ПрАТ АК Київводоканал вбачається, що станом на 09.07.2018 заборгованість ЖБК Монтажник перед ПрАТ АК Київводоканал за послуги водопостачання та водовідведення за позовний період з 01.01.2006 по 01.08.2008 у справі №37/335 становить 9 611, 68 грн.

7. Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги з урахуванням своєчасно поданого відзиву та заперечень.

Згідно до ч. 4 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Приписами ч. 3 ст. 277 ГПК України встановлено, що порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо:

1) справу розглянуто неповноважним складом суду;

2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими;

3) справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;

4) суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі;

5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;

6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;

7) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Отже, наведена норма містить вичерпний перелік таких випадків.

8. Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції та мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі та запереченнях на відзив

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 N 630 затверджено Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

У Правилах надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення визначено, що централізоване водовідведення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у відведенні стічних вод, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових централізованих систем водовідведення; централізоване постачання холодної та гарячої води - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у холодній та гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем холодного та гарячого водопостачання.

Закон України "Про питну воду та питне водопостачання" визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров'я людини питною водою.

Приписами статті 1 цього Закону визначено, що централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності.

Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.

Тобто, стаття 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" передбачає надання послуг з питного водопостачання на підставі договору з підприємством питного водопостачання.

ПрАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" є підприємством питного водопостачання, яке надає послуги з централізованого питного водопостачання (згідно із Законом - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води) та водовідведення (згідно із Законом - це господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом). При цьому, вода питна - вода, яка за органолептичними властивостями, хімічним і мікробіологічним складом та радіологічними показниками відповідає державним стандартам та санітарному законодавству. На сьогоднішній день в Україні вимоги до якості питної води встановлені Державними санітарними нормами та правилами "Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною" (надалі - ДСанПіН 2.2.4-171-10), затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України від 12.05.2010 № 400.

Відповідно до пункту 2.1 розділу 2 вказаних ДСанПіН 2.2.4-171-10, вода питна, призначена для споживання людиною (питна вода), - вода, склад якої за органолептичними, фізико-хімічними, мікробіологічними, паразитологічними та радіаційними показниками відповідає вимогам державних стандартів та санітарного законодавства (з водопроводу - водопровідна, фасована, з бюветів, пунктів розливу, шахтних колодязів та каптажів джерел), призначена для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб населення, а також для виробництва продукції, що потребує використання питної води.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Судом установлено, що у спірний період були чинні Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджені наказом Держжитлокомунгоспа від 01.07.1994 № 65, які регулюють порядок користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод до комунальної каналізації та визначають взаємовідносини між об'єднаннями, виробничими управліннями водопровідно-каналізаційного господарства або іншими експлуатаційними організаціями, комбінатами комунальних підприємств та абонентами міських, районних, селищних водопроводів і каналізацій на території України.

Таким чином, до моменту набрання чинності Правил користування системами централізованого водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 27.06.2008 № 190, розрахунки за спожиту гарячу воду повинні проводитися безпосередньо з підприємством, яке здійснює споживання зазначеної води.

Пунктом 12.2. Правил передбачено, що для оформлення договору або особового рахунку (абонентської картки) абоненти (крім громадян) подають до водоканалу заяву та розрахунок-заяву на потрібну кількість води для кожного вводу, акт межобслуговування та схему зовнішніх мереж з прив'язкою до місцевості. Без оформлення підприємств, а також громадян у водоканалі як абонентів, водокористування ними вважається самовільним. Водоканал має право застосовувати до них заходи впливу, передбачені правилами.

Умовами договору № 02261/4-04 від 11.04.2003 не регулюється питання постачання позивачем відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води і вказаний договір не передбачає обов'язку відповідача сплачувати за послуги з постачання холодної води, що використовується для виготовлення гарячої води, облік якої здійснюється за кодом 4-50679.

Докази укладення між сторонами додаткової угоди про постачання питної води, що йде на підігрів, суду також не надано.

Пунктом 12.17 Правил передбачалось, що розрахунки за воду, яка відпускається для централізованого гарячого водопостачання, та за відповідний обсяг стічних вод здійснюються з підприємствами, які споживають воду. Порядок взаємовідносин встановлюється водоканалом.

Відповідно до підпункту "б" пункту 12.3 цих Правил, житлово-експлуатаційні організації та ЖЕК зобов'язані були один раз на місяць здійснювати розрахунки з водоканалом, у тому числі за холодну воду, що йде на гаряче водопостачання.

Таким чином, до моменту набрання чинності Правилами користування системами централізованого водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 27.06.2008 № 190, розрахунки за спожиту гарячу воду повинні проводитися безпосередньо з підприємством, яке здійснює споживання зазначеної води.

Разом з тим, матеріали справи не містять первинних доказів споживання (актів про зняття показань з водолічильників) відповідачем гарячої води.

Також матеріали справи не містять належних доказів наявності на балансі відповідача теплових пунктів (бойлерів), на які постачалась питна вода для підігріву.

Крім того, в пункті 3.1. договору зазначено, що кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником.

Проте матеріали справи № 37/335 не містять доказів у підтвердження реєстрації ПрАТ "АК "Київодоканал" водолічильників ЖБК "Монтажник".

Також слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач у відповідності до вимог п. 12.2 Правил звертався до позивача з заявою про присвоєння йому коду для обліку споживання води, яка йде на підігрів.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач належними та допустимими доказами не довів суду факт споживання відповідачем питної води для підігріву по коду 4-50679.

Враховуючи те, що позивачем не доведено споживання відповідачем питної води для підігріву (код 4-50679), то підстави для стягнення з останнього 9 611,68 грн відсутні.

У зв'язку з тим, що позивачем належними та допустимими доказами в розумінні статей 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України не доведено споживання води, що йде на підігрів, то у суду відсутні підстави для стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 3 797,44 грн, нарахованих на зазначені послуги.

З приводу заявленої до стягнення заборгованості за кодом № 4-1198, суд зазначає наступне.

З представлених суду пояснень позивача вбачається, що останнім здійснювалось виставлення рахунків відповідачу за період з січня 2007 по липень 2008 з урахуванням тарифів на послуги водопостачання та водовідведення, що затверджені Розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 15.12.2006 № 1786, від 12.02.2007 № 143, № 640 від 30.05.2007, № 1127 від 28.08.2007.

З приводу застосування зазначених вище тарифів, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

За змістом підпункту 2 пункту "а" частини першої статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку та межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

За змістом ст. 14, 16 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" однією з особливостей здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в м. Києві є зосередження у Київської міської державної адміністрації функцій у сферах виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Конституційний Суд України у рішенні №21-рп/2003 від 25.12.2003 вказав, що Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.

Водночас, відповідно до ч. 1, 2 ст.6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, які є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Відповідно до ст. 1 Указу №493/92 від 03.10.1992 Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" нормативно-правові акти, які видаються органами виконавчої влади, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Такі нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Згідно пункту 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою №731 від 28.12.1992 Кабінету Міністрів України, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

У абз. 2 п. 15 вказаного Положення зазначено, що нормативно-правові акти, які не пройшли державну реєстрацію, вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Системний аналіз наведених норм права в контексті конкретних обставин справи дає підстави дійти наступного висновку. Якщо голова Київської міської державної адміністрації, посада якого поєднує в одній особі повноваження керівника органу державної влади і керівника виконавчого органу міської ради, видає нормативно-правовий акт з питань, які організаційно віднесені до відання органів місцевого самоврядування, як-от щодо питань встановлення та/чи затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, і виражає його у формі розпорядження як одного з виду актів органу державної влади, то такі розпорядження підлягають обов'язковій державній реєстрації.

Аналогічний підхід до застосування норм права, які регулюють відносини з питань державної реєстрації нормативно-правових актів, виданих Київським міським головою, Верховний Суд України висловлює у постановах від 28.11.2011 у справі №21-246а11 та від 02.12.2014 по справі №21-470а14.

Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 15.12.2006 № 1786, від 12.02.2007 № 143, № 640 від 30.05.2007 та № 1127 від 28.08.2007 не були подані на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції та не зареєстровано за ними, а отже не набрали чинності у встановленому законом порядку.

За таких обставин, суд не застосовує тарифи, які затверджені Розпорядженнями від 15.12.2006 № 1786, від 12.02.2007 № 143, № 640 від 30.05.2007 та № 1127 від 28.08.2007, оскільки дані розпорядження не зареєстровані в установленому порядку, не набрали чинності та не відповідають законодавству України.

В той же час, у період з січня 2007 по квітень 2008 року були чинними тарифи, затверджені Розпорядженням №1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення" (зареєстровано в Київському міському управління юстиції 30.08.2002 за №66/449). Розпорядження № 1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення" втратило чинність на підставі Розпорядження №578 від 18.04.2008 виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Про визнання такими, що втратили чинність, окремих розпоряджень Київської міської державної адміністрації".

Щодо визначення вартості наданих послуг за період з травня 2008 по липень 2008, то судом зазначається наступне.

Наразі, за висновками суду в період з травня 2008 по червень 2008 (до тарифів, затверджених Постановою № 58 від 20.01.2011 Національної комісії регулювання електроенергетики України "Про встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення ВАТ "АК "Київводоканал" та Постановою №82 від 10.02.2012 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, "Про встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення ПрАТ "АК "Київводоканал") підлягають застосуванню тарифи на водопостачання та водовідведення, затверджені Розпорядженням № 1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення".

При цьому, зазначені висновки суду ґрунтуються на наступному.

Як вказувалось вище, згідно ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Одночасно, частиною 4 вказаної статті унормовано, що якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Судом було встановлено вище, що у період з травня 2008 по червень 2008 у визначеному чинним законодавством порядку тарифів на водопостачання та водовідведення затверджено не було, що фактично вказує на наявність підстав для застосування для визнання ціни товару за спірним правочином приписів ч. 4 ст. 632 Цивільного кодексу України.

Слід зауважити, що ч. 3 ст. 32 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) було визначено, що тарифи на надання послуг з питного водопостачання розраховуються на підставі галузевих нормативів витрат і повинні повністю відшкодовувати експлуатаційні витрати та забезпечувати надійну роботу об'єктів централізованого питного водопостачання і водовідведення.

У спірний період тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення формувалися у відповідності до вимог встановлених Постановою № 959 від 12.07.2006 Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення".

Пунктом 4 означеного Порядку визначено, що формування тарифів підприємствами здійснюється відповідно до річних планів виробництва і надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення і економічно обґрунтованих планованих витрат, визначених на підставі державних і галузевих нормативів (норм) витрат ресурсів, техніко-економічних розрахунків та кошторисів, ставок податків і зборів (обов'язкових платежів) та цін у планованому періоді, встановлених на підставі прогнозних індексів цін виробників промислової продукції.

При цьому, судом прийнято до уваги, що Розпорядження № 1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення" втратило чинність на підставі Розпорядження №578 від 18.04.2008 виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Про визнання такими, що втратили чинність, окремих розпоряджень Київської міської державної адміністрації". Проте, інші тарифи, які б було затверджено Київською міською державною адміністрацією, які б набули чинності у відповідності до вимог чинного законодавства, та були б чинними у період з травня 2008 по червень 2008, відсутні.

До того ж, судом вказувалось, що у даному випадку обов'язок з доказування наявності у відповідача заборгованості у заявленому до стягнення розмірі покладається саме на позивача.

Проте, доказів наявності підстав для розрахунку вартості спожитих відповідачем послуг з водопостачання та водовідведення за іншим тарифом, який було б визначено, як такий, що сформований відповідно до економічно обґрунтованих планованих витрат, визначених на підставі державних нормативів (норм) витрат ресурсів, техніко-економічних розрахунків та кошторисів, ставок податків і зборів (обов'язкових платежів) та цін у планованому періоді, визначених на підставі прогнозних індексів цін виробників промислової продукції, ПрАТ "АК"Київводоканал" до матеріалів справи надано не було.

Крім того, судом також прийнято до уваги, що Розпорядження № 1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення" не було визнано у передбаченому чинним законодавством України незаконним.

Отже, виходячи з вищенаведеного, з урахуванням приписів ст. 632 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для визначення суми заборгованості відповідача саме, виходячи з тарифів на послуги водопостачання та водовідведення, які було визначено Розпорядженням № 1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення".

Вказаним актом передбачено тариф для житлово-експлуатаційних організацій в розмірі 0,43 грн (без ПДВ) за 1 м3 наданих послуг з водопостачання та 0,25 грн (без ПДВ) за 1 м3 наданих послуг з водовідведення, що мали застосовуватися у розрахунках сторін.

Судом першої інстанції було здійснено, а судом апеляційної інстанції перевірено розрахунок вартості наданих послуг за кодом № 4-679 за період з січня 2007 по липень 2008 за тарифами, встановленими Розпорядженням № 1680 від 28.08.2002 "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення".

Судом першої інстанції вірно враховано докази оплати за договором у спірний період.

Відповідно до здійсненого перерахунку (розрахунку) послуг із водопостачання та водовідведення холодної води на підставі тарифів, що затверджені Розпорядженням № 1680 від 28.08.2002 "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення" за період з січня 2007 по червень 2008, з урахуванням здійснених оплат, на момент подачі позовної заяви у відповідача була відсутня заборгованість за заявлений до стягнення період за надані послуги холодного водопостачання та водовідведення холодної води і води, що йде на підігрів (код № 4-679).

За таких обставин, приймаючи до уваги всі наявні в матеріалах справи документи, суд дійшов обґрунтованого висновку, що на момент звернення до суду з цим позовом у відповідача була відсутня заборгованість з оплати послуг за кодом № 4-50679, у зв'язку з чим місцевий суд правомірно відмовив у задоволенні вищевказаних позовних вимог.

Також, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 1 323, 09 грн інфляційних втрат, у зв'язку з простроченням оплати по коду № 4-679.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, здійснений перерахунок інфляційних втрат по коду №4-679, з урахуванням умов договору, порядку розрахунків, встановленого в договорі та з урахуванням здійсненого перерахунку вартості наданих послуг у відповідності до Розпорядженням № 1680 від 28.08.2002, з урахуванням здійснених оплат, судом було встановлено, що у відповідача було відсутнє прострочення виконання зобов'язань за надані послуги холодного водопостачання та водовідведення холодної води і води, що йде на підігрів (код № 4-679). У зв'язку з чим суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про стягнення 1 323, 09 грн інфляційних втрат.

Щодо доводів скаржника, зазначених в відповіді на відзив про те, що на момент поновлення провадження у справі №37/335 заборгованість ЖБК Монтажник за послуги з водопостачання та водовідведення, відповідно до довідки розрахункового департаменту від 10.07.2018 №7259/8/8/02-18 (наявна в матеріалах справи), становила 9 611,68 грн, а тому Господарський суд м. Києва повинен був закрити провадження у справі в частині 9 316,46 грн на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу у зв'язку з оплатою та стягнути з відповідача інфляційні втрати у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання, апеляційний суд відхиляє з огляду на наступне.

Так, із наявної в матеріалах справи довідки ПрАТ АК Київводоканал №6959/8/8/02/-18 від 27.06.2018 вбачається, що станом на 26.06.2018 заборгованість ЖБК Монтажник перед ПрАТ АК Київводоканал за послуги водопостачання та водовідведення за позовний період з 01.01.2005 по 30.06.2008 у справі №37/335 становила 9 611, 68 грн, тобто, відповідачем під час розгляду справи сплачено позивачу заборгованість в сумі 9 316, 46 грн.

Як вже вказувалось апеляційним судом, відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги з урахуванням своєчасно поданого відзиву та заперечень.

Так, скаржник при поданні апеляційної скарги, в її резолютивній частині, зокрема, просить суд: задовольнити апеляційну скаргу ПрАТ АК Київводоканал , скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2018 у справі №37/335 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, стягнути з ЖБК "Монтажник" 9 611, 68 грн основного боргу та 1 323, 09 грн інфляційних витрат, стягнути на користь ПрАТ АК Київводоканал судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

Водночас, згідно до ч. 4 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вже зазначено в постанові, приписами ч. 3 ст. 277 ГПК України встановлено виключний перелік підстав норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Так, під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу, судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Тому судом не приймаються доводи апелянта, які не стосуються меж оскарження в розумінні ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд вважає позовні вимоги ПрАТ "АК "Київводоканал" необґрунтованими та такими, в задоволенні яких вірно відмовлено судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги по суті, понесені судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на апелянта в порядку ст. 129 ГПК України.

Предметом позову у цій справі є вимога позивача про стягнення з відповідача 20 251, 23 грн, тобто, відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, справа є малозначною. За загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню до Верховного Суду судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Керуючись ст. 2, 129, 254, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281, 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2018 у справі №37/335 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2018 у справі №37/335 - залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" .

4. Матеріали справи №37/335 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді В.В. Сулім

М.Г. Чорногуз