Рішення

від 23.01.2019 по справі 910/15913/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 23.01.2019Справа №  910/15913/18    Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Мандриченка О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу № 910/15913/18 За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Основа М-плюс”; ДоТовариства з обмеженою відповідальністю “Форест Трейд Україна”; Простягнення 38   612,77 грн. без повідомлення учасників справи. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю “Основа М-плюс” подало до Господарського суду міста Києва позовну заяву про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Форест Трейд Україна” 36   455,83 грн. заборгованості з оплати вартості товару поставленого за договором купівлі-продажу від 11.07.2017, 1 3719,99 грн. пені, 619,74 грн. інфляційних втрат та 219,21 грн. 3 % річних за час прострочення.        Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем грошових зобов'язань за укладеним сторонами договором.    На підтвердження заявленого позову суду було подано договір накладну від 08.10.2018, рахунок на суму 121   519,44 грн., платіжне доручення від 17.10.2018 № 697, виписку з банківського рахунку, договір купівлі-продажу.      Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.11.2018 відкрито провадження у справі № 910/15913/18, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження у зв'язку з малозначністю в порядку п. 1 ч. 5 ст. 12, ч. 1 ст. 247, ч .1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу – строк для подання відповіді на відзив. Матеріалами справи підтверджується, що ухвала про відкриття провадження у справі була надіслана відповідачу за його місцезнаходженням, проте не була вручена та повернулася до суду.  Оскільки суд мав законні сподівання на отримання відповідачем поштового відправлення, адже примірник ухвали від 29.11.2018 був надісланий в установленому порядку та передбачені законодавством строки відповідачу, розгляд і вирішення заявленого спору відбувається за наявними  матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 166, ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України. Вимог про розгляд справи в судовому засіданні за участю представників сторін після винесення ухвали про відкриття провадження у справі до суду не надходило. Повно і всебічно з'ясувавши обставин, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, суд ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за товар, поставлений згідно з договором купівлі-продажу від 11.07.2018, пені та нарахувань за ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України за час прострочення розрахунку. За твердженням позивача, на виконання умов договору він поставив відповідачеві пиломатеріали вартістю 121   519,44 грн., які відповідач прийняв, проте оплатив частково, заборгувавши 36   455,83 грн. Як вказує позивач, оскільки за умовами договору оплата повинна була відбутися з моменту виготовлення товару, тобто 08.10.2018, саме з 08.10.2018 відповідачу було нараховано 1   317,99 грн. пені відповідно до п. 7.1 договору, 619,74 грн. інфляційних втрат та 219,21 грн. 3 % річних з 08.10.2018 по 26.11.2018. Проаналізувавши поданий позов та дослідивши надані докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, зважаючи на таке. До позовної заяви позивач приєднав договір купівлі-продажу від 11.07.2018, за яким продавець (Товариство з обмеженою відповідальністю “Основа М-плюс”) зобов'язався поставити і передати у власність покупця товар, а покупець (Товариство з обмеженою відповідальністю “Форест Трейд Україна”) – прийняти товар, а саме: пиломатеріали соснові обрізні розміром 18-88х88х2985-3985 мм, 3-4 сорт за видатковою накладною, ТТН, рахунком  та оплатити  його повністю по факту готовності, а у разі прострочення строків оплати – сплатити пеню у розмірі облікової ставки НБУ. Також позивачем було подано рахунок № 002/18 на суму 121   519,44 грн., накладну від 08.10.2018 № 002/18 на суму 121   519,44 грн., платіжні документи про перерахування відповідачем 85   063,61 грн. Розглядаючи заявлений спір, суд відкидає посилання позивача на договір купівлі-продажу від 11.07.2018, оскільки він не був підписаний відповідачем. Так, до позовної заяви позивач надав фотокопію договору купівлі-продажу від 11.07.2018, який не містить підпису уповноваженої особи Товариства з обмеженою відповідальністю “Форест Трейд Україна”, відтиску печатки підприємства. При цьому суд враховує, що у п. 10.4 поданого позивачем договору вказується, що всі зміни, доповнення до нього, передані по факсу мають для сторін юридичну силу оригіналу, проте не вважає це положенням достатнім, що б вважати поданий текст саме укладеною письмовою угодою сторін. Крім того, ухвалою від 29.11.2018 позивача було зобов'язано надати підтвердження укладення з відповідачем договору купівлі-продажу від 11.07.2018 (оформлений Товариством з обмеженою відповідальністю “Форест Трейд Україна” примірник). Від позивача жодних документів після відкриття провадження у справі до суду не надходило. Поряд з цим, з огляду на наявність належних і достовірних доказів перерахування відповідачем на користь позивача 85   063,61 грн. з посиланням на рахунок № 002/18 та доказів прийняття товару відповідачем, суд виходить з того, що між сторонами виникли правовідносини з договору купівлі-продажу, укладеного у простій письмовій формі.      Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини. Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно із ст. 203 Цивільного кодексу України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України). Статтею 205 Цивільного кодексу України передбачено можливість вчиняти правочини усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням. Відповідно до ст. 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону. З приписів ст. 181 Господарського кодексу України слідує, що укладення господарських договорів допускається  й у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. У ст. 655 Цивільного кодексу України закріплено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Матеріалами справи підтверджується, що позивач виставив відповідачу рахунок № 002/18 (дата на рахунку відсутня) на суму 121   519,44 грн. з оплати трьох видів брусу соснового.    За накладною від 08.10.2018 № 002/18 позивач передав, а відповідач прийняв товар, вартістю 121   519,44 грн. (брус сосновий трьох видів). У жовтні 2018 роки відповідач перерахував позивачеві 85   063,61 грн. відповідно до платіжного доручення № 697 від 17.10.2018, де у графі призначення платежу було вказано “за товар згідно з рахунком від 12.10.2018 № 002/18”. Аналізуючи наведені норми законодавства та описані фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли правовідносини з договору купівлі-продажу, який був укладений ними у простій формі шляхом обміну документами і корті підпадають під регулювання як загальних положень законодавства про зобов'язання, так і спеціальних норм  про договір купівлі-продажу. Частиною 1 ст. 662 Цивільного кодексу України встановлено загальний порядок, за яким продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Згідно з ч. 4 ст. 664 Цивільного кодексу України, якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві. Відповідно до ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу. Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. У ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України вказується, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Положеннями ст. 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого  індексу інфляції за весь час прострочення,  а також три проценти річних  від  простроченої  суми,  якщо  інший  розмір процентів не встановлений договором або законом. Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Господарськими санкціями ст. 217 Господарського кодексу України визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Штрафні санкції визначаються ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.        Доказів установлення між сторонами строків оплати пиломатеріалів вартістю 121   519,44 грн. суду подано не було. Доказів направлення позивачем відповідачу вимоги (претензії) на оплату переданого товару також не було надано, а тому вирішуючи заявлений спір суд виходить з того, що вимогу про оплату позивач заявив, шляхом пред'явлення позову до суду, а тому позовну вимоги про стягнення заборгованості з сумі 36   455,83 грн. (121   219,44 грн. – 85   063,61 грн.) підлягають задоволенню, тоді як вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних нарахувань – відхиленню, оскільки строки для їх нарахування не настали. Щодо вимог про стягнення пені, то вони також відхиляються судом, адже пеня є договірною неустойкою, тоді як позивач не довів наявності укладеної двосторонньої угоди між сторонами.             Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Чинне господарське процесуальне законодавство ґрунтується на принципі змагальності сторін,  а у ч. 2 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.   Відповідач заявлені вимоги в частині основного боргу фактично визнав. Враховуючи викладене та приймаючи до уваги подані докази, позовні вимоги задовольняються судом частково. У зв'язку із частковим задоволенням позову судові витрати зі сплати судового збору покладаються на сторін пропорційно відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. У прохальній частині позову Товариство з обмеженою відповідальністю “Основа М-плюс” просить суд покласти на відповідача витрати, понесені ним на оплату професійної правничої допомоги. Незважаючи на те, що чинним процесуальним законодавством такі витрати дійсно відносяться до складу судових витрат, суд не може задовольнити таку вимогу позивача, оскільки ним не визначено вартість професійної правничої допомоги у зв'язку зі зверненням до суду з  цим позовом . При цьому, суд не в змозі самостійно визначити таку суму. оскільки доказів понесення цих витрат позивача не подав, а згідно з текстом договору про надання правничої допомоги від 15.03.2017, що приєднаний до позову, розмір гонорару погоджується сторонами за взаємною згодою та оформляється додатковою угодою. Такої додаткової угоди суду подано не було.               Керуючись ст.ст. 166, 178, 73-80, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд В И Р І Ш И В: 1.          Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Основа М-плюс” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Форест Трейд Україна” про стягнення 38   612,77 грн. задовольнити частково.    2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Форест Трейд Україна”  (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 52, ідентифікаційний код 40374932) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Основа М-плюс” (67541, Одеська обл., Комінтерновський район, с. Степанівка, вул. Центральна, 8, ідентифікаційний код 38719073) 36   455 (тридцять шість тисяч чотириста п'ятдесят п'ять) грн. 83 коп. боргу 1 663 (одну тисячу шістсот шістдесят три) грн. 57  коп. судового збору.         3.          В іншій частині позову відмовити повністю.     Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Суддя                                                                                                               О.В. Мандриченко