Рішення

від 24.01.2019 по справі 920/921/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24.01.2019 Справа № 920/921/18 Господарський суд Сумської області у складі судді Спиридонової Н.О. при секретарі судового засідання Гребенюк С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/921/18 в порядку спрощеного позовного провадження

за позовом: Публічного акціонерного товариства Укртелеком в особі Сумської філії Публічного акціонерного товариства Укртелеком (вул. Іллінська, буд. 2, м. Суми, 40030, ідентифікаційний код 23825401),

до відповідача: Управління соціального захисту населення Кролевецької районної державної адміністрації (вул. Європейська, буд. 3, м. Кролевець, Кролевецький район, Сумська область, 41300, ідентифікаційний код 03197954),

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: 1) Кролевецької районної ради (пл. Миру, буд. 1, м. Кролевець, Кролевецький район, Сумська область, 41300, ідентифікаційний код 06710620),

2) Управління Державної казначейської служби України у Кролевецькому районі Сумської області (вул. Ярмаркова, буд. 25, м. Кролевець, Кролевецький район, Сумська область, 41300, ідентифікаційний код 37824985),

про стягнення 37900,41 грн. заборгованості по витратах понесених позивачем в наслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах на підставі статті 19 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії ,

представники сторін:

позивач - Герасименко Л.Г. за довіреністю № 2035 від 08.09.2017,

відповідач - не з'явився,

треті особи - не з'явилися.

ВСТАНОВИВ:

19.07.2018 позивач - Публічне акціонерне товариство Укртелеком в особі Сумської філії Публічного акціонерного товариства Укртелеком (вул. Іллінська, буд. 2, м. Суми, 40030, ідентифікаційний код 23825401) звернулося до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача - Управління соціального захисту населення Кролевецької районної державної адміністрації (вул. Європейська, буд. 3, м. Кролевець, Кролевецький район, Сумська область, 41300, ідентифікаційний код 03197954) на користь Публічного акціонерного товариства Укртелеком (ідентифікаційний код 21560766, рахунок № 26007310791 в АТ Ощадбанк м. Київ, МФО 300465) 37900,41 грн. заборгованості по витратах понесених позивачем в наслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах на підставі статті 19 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії , з яких: 36818,28 грн. основний борг, 655,45 грн. інфляційні втрати, 426,68 грн. 3 % річних, а також стягнути з відповідача судові витрати в сумі 1762,00 грн.

Безпосередньо позовні вимоги гуртуються на статті 19 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії , положеннях пункту 3 статті 63 Закону України Про телекомунікації , статей 89 та 102 Бюджетного кодексу України, якими встановлено, що видатки на відшкодування вартості послуг зв'язку, наданих пільговим категоріям громадян, здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України, а у відповідності до пункту 3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники самостійних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення. Позивач зазначає, що відповідачем вказані правові приписи у повній мірі не виконані, у зв'язку з чим виникла заборгованість у вказаній сумі.

У позовній заяві позивач, посилаючись на норми статей 247, 249, 252 Господарського процесуального кодексу України, просив суд прийняти позовну заяву до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 22.11.2018 відкрито провадження у справі № 920/921/18, задоволено клопотання позивача про розгляд справи у порядку спрощеного провадження та встановлено відповідачу строк для подання заяви із запереченнями проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позов із врахуванням вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України до 14.12.2018.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 18.12.2018 у справі № 920/921/18 відкладено розгляд справи по суті на 24.01.2019.

Відповідач та треті особи в засідання суду своїх представників не направили, про дату, час та місце судового слухання справи були повідомлені належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, які повернуті відділенням поштового зв'язку на адресу Господарського суду Сумської області.

16.01.2019 Управління Державної казначейської служби України у Кролевецькому районі Сумської області подало письмові пояснення щодо позовної заяви № 02-17/27-47 від 14.01.2019, в яких третя особа зазначає, що відповідачем до Управління Державної казначейської служби України у Кролевецькому районі Сумської області по КПКВ 0813032 Надання пільг окремим категоріям громадян з оплати послуг зв'язку в 2018 році платіжні доручення не надавались у зв'язку з відсутністю бюджетних коштів. Крім наведеного, Управління Державної казначейської служби України у Кролевецькому районі Сумської області просить суд проводити розгляд даної справи без участі представника Управління Державної казначейської служби України у Кролевецькому районі Сумської області.

21.01.2019 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву № 08-44/50 від 14.01.2019, в якому відповідач зазначає, що визнає позовні вимоги позивача в повному обсязі.

Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вважає, що ним в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами, у відповідності до положень статті 165 Господарського процесуального кодексу України за відсутності представників сторін.

В судовому засіданні 24.01.2019 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Укртелеком в особі Сумської філії Публічного акціонерного товариства Укртелеком за період з липня по грудень 2017 року надавало телекомунікаційні послуги на пільгових умовах громадянам Кролевецького району Сумської області, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги та на яких поширювалась дія пункту 19 частини першої статті 12, пункту 10 частини першої статті 13, пункту 18 частини першої статті 14, пункту 20 частини першої статті 15 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу , пункту 16 статті 6 4 Закону України Про жертви нацистських переслідувань , пункту 11 статті 20, статті 21 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , пункту 6 частини першої статті 6, частини третьої статті 7 Закону України Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист , частини п'ятої статті 12 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей , пункту 4 частини третьої статті 13 Закону України Про охорону дитинства та Закону України Про прокуратуру на загальну суму 36818,28 грн.

Згідно статті 19 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії , виключно Законами України визначаються пільги щодо оплати пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств,

установ і організацій незалежно від форми власності.

Відповідно до частини третьої статті 63 Закону України Про телекомунікаційні послуги , телекомунікаційні послуги споживачами, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Згідно пункту 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012, установлені законами пільги з оплати послуг, надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

Відповідно до підпункту 20-4 статті 91 Бюджетного кодексу України, пільги з послуг зв'язку належать до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватись з усіх місцевих бюджетів.

Зазначена вище норма передбачає, що пільгове надання послуг зв'язку фінансується за рахунок видатків місцевих бюджетів будь-якого рівня шляхом визначення у відповідному місцевому бюджету коштів.

Частиною шостою статті 48 Бюджетного кодексу України передбачено, що бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року за № 256 (надалі - Постанова № 256) затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету (надалі - Порядок № 256), якими встановлено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Зокрема, пунктом 2 Постанови № 256 визначено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 256, головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Порядок погашення заборгованості перед підприємствами та організаціями, що надають послуги пільговим категоріям населення, визначений Положенням про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 117 (надалі - Положення).

Відповідно до пункту 3 Положення, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - уповноважені органи): організовують збирання, систематизацію і зберігання зазначеної в пункті 2 цього Положення інформації та забезпечують її автоматизоване використання для контролю відомостей, які подаються підприємствами та організаціями, що надають послуги, для розрахунків за надані пільговикам послуги, і проведення виплати соціальних стипендій та державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей; ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки згідно з формою 1 - пільга , в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків та інших обов'язкових платежів.

Згідно пункту 10 Положення, підприємства та організації, що надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою 2-пільга .

Відповідно до пункту 11 Положення, уповноважений орган щомісяця:

1) звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації;

2) після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, складає:

реєстр погашення заборгованості перед підприємствами та організаціями, що надають послуги, згідно з формою 5-пільга та реєстр розрахунків згідно з формою 7-пільга ;

акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою 3-пільга ;

3) до 15 числа подає:

фінансовим органам районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських рад акти звіряння розрахунків згідно з формою 3-пільга ;

Міністерству соціальної політики Автономної Республіки Крим, структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій звіти згідно з формами 4-пільга та 6-пільга .

Таким чином, Управління соціального захисту населення Кролевецької районної державної адміністрації є головним розпорядником коштів на погашення заборгованості перед позивачем за телекомунікаційні послуги, надані пільговика, що проживають на території Кролевецького району Сумської області.

Відповідно до частини першої пункту 8 Порядку № 256, отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державного казначейства, для здійснення відповідних видатків. При цьому головні розпорядники коштів у п'ятиденний термін здійснюють розрахунки з постачальниками відповідних послуг (частина друга пункту 8 Порядку № 256).

На виконання пункту 10 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року за № 117, позивач щомісячно подавав на паперових та електронних носіях відповідачеві інформацію за формою 2-пільга щодо телекомунікаційних послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, а саме:

- за липень 2017 року на суму 6182,06 грн.;

- за серпень 2017 року на суму 6188,92 грн.;

- за вересень 2017 року на суму 6104,77 грн.;

- за жовтень 2017 року на суму 6176,13 грн.;

- за листопад 2017 року на суму 6101,81 грн.;

- за грудень 2017 року на суму 6064,59 грн.

Зазначене підтверджується копіями супровідних листів від 09.08.2017 № 591200/292-143 та від 07.07.2017 № 591200/292-150 з відміткою про отримання, копіями рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення - звітів за вересень - грудень 2017 року, скріншотами (знімками екрану) комп'ютера, з якого вони були відправлені від 08.08.2017, від 07.09.2017, від 06.10.2017, від 07.11.2017, від 06.12.2017 та від 09.01.2018, а також розрахунками видатків за період з липня по грудень 2017 року.

Відповідно до пункту 11 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року за № 256, відповідач повинен був щомісяця звіряти інформацію, що міститься в Реєстрі з отриманою від позивача інформацією, та здійснювати розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги, однак відповідач порушив свої зобов'язання та не розрахувався з позивачем.

21.05.2018 позивач направив на адресу відповідача претензію № 59с000/12-42 з вимогою погашення існуючої заборгованості, що утворилась внаслідок надання позивачем телекомунікаційних послуг населенню на пільгових умовах за період з липня по грудень 2017 року в сумі 36818,28 грн. Відповідач у своїй відповіді від 18.06.2018 № 628 повідомив позивача про відсутність бюджетних коштів на надання пільг з оплати телекомунікаційних послуг на 2017 рік.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Статтею 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.

В силу вимог частини першої статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Частиною другою статті 193 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно статті 70 Бюджетного кодексу України, видатки та кредитування місцевих бюджетів включають бюджетні призначення, встановлені рішенням про місцевий бюджет, на конкретні цілі, пов'язані з реалізацією програм та заходів згідно із статтями 89-91 Бюджетного кодексу України.

Положеннями частини першої статті 61 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України.

Частина перша статті 66 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначає, що місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень та забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб.

Згідно частини першої, третьої статті 63 Закону України Про телекомунікації , телекомунікаційні послуги мають надаватися відповідно до законодавства. Телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Пільги, що передбачені статтею 63 Закону України Про телекомунікації належать до загальнодоступних послуг та входять до групи мінімальних соціальних потреб.

З огляду на вищевикладене, відшкодування витрат, понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах мешканцям Кролевецького району Сумської області, повинно здійснюватися за рахунок коштів бюджету Кролевецького району Сумської області у повному обсязі.

Право позивача на отримання компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих ним своїм абонентам - пільговим категоріям споживачів, підлягає реалізації і захисту, незважаючи на те, що Закон України Про Державний бюджет України на 2017 рік видатків на ці потреби не передбачав, оскільки фінансові зобов'язання держави виникли не з наведеного вище Закону, а з законодавства, яким унормовано надання соціальних пільг визначеним законодавчо особам, а також з нормативно-правових актів, якими встановлено порядок здійснення розрахунків з постачальниками, зокрема, телекомунікаційних послуг таким категоріям споживачів.

Посилання відповідача на неналежне бюджетне фінансування суд вважає безпідставним.

Законодавством не передбачена залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається не внаслідок власної недбалості, чи власного бажання, а у відповідності до вимог Законів України.

Відповідно до частини першої статті 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Частина друга статті 218 Господарського кодексу України та статті 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.

Згідно з пункту 5 Оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.2013, відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року №6-рп/2007).

Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 № 3477-ІV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, а саме, у справі Кечко проти України (заява №63134/00), ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення Суду). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

В рішеннях Європейського Суду з прав людини ЄСПЛ від 18 жовтня 2005 року у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України та від 30 листопада 2004 року у справі Бакалов проти України також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 24.07.2018 у справі № 907/609/17, від 30.07.2018 у справі № 906/657/17 та від 17.10.2018 у справі № 923/900/17.

За таких обставин, відповідач відповідає за своїми зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Враховуючи вищенаведене, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача 36818,28 грн. заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Відповідно до доданого до позовної заяви розрахунку річних та інфляційних, сума процентів в розмірі 3 % річних складає 426,68 грн. за період з 19.06.2018 по 17.11.2018 та сума інфляційних нарахувань складає 655,45 грн. за період з 01.07.2018 по 30.09.2018.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги, стосовно стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних збитків в сумі 655,45 грн. за період з 01.07.2018 по 30.09.2018 та 3 % річних в сумі 426,68 грн. за період з 19.06.2018 по 17.11.2018 є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зважаючи на все вищевикладене, позовні вимоги позивача у даній справі підлягають задоволенню у повному обсязі.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в сумі 1762,00 грн. покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 76-79, 123, 129, 232, 233, 238, 240, 248, 252, 255 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Управління соціального захисту населення Кролевецької районної державної адміністрації (вул. Європейська, буд. 3, м. Кролевець, Кролевецький район, Сумська область, 41300, ідентифікаційний код 03197954) на користь Публічного акціонерного товариства Укртелеком (ідентифікаційний код 21560766, рахунок № 26007310791 в АТ Ощадбанк м. Київ, МФО 300465) заборгованість за телекомунікаційні послуги на пільгових умовах в сумі 36818,28 грн., 3 % річних в сумі 426,68 грн., інфляційні нарахування в сумі 655,45 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1762,00 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 28 січня 2019 року.

Суддя Н.О. Спиридонова