Рішення

від 15.01.2019 по справі 320/5305/18

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2019 року м.Київ справа № 320/5305/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Лютізької сільської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Лютізької сільської ради, в якому позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області з неприйняття рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 05.04.2018 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,20 гектара на території села Лютіж Вишгородського району Київської області та зобов'язати Лютізьку сільську раду розглянути заяву ОСОБА_1 відповідно до законодавства України.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив про те, що ОСОБА_1 звернувся до Лютізької сільської ради із заявою-клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, до якої позивачем були додані графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Позивач зазначив, що відповідач листом від 12.04.2018 повідомив йому про те, що земельна ділянка, яку позивач мав намір отримати у власність, знаходиться у приватній власності фізичних осіб, які не внесли інформацію про свої земельні ділянки до кадастрової карти.

Позивач повідомив, що він звернувся із запитом на отримання публічної інформації від 15.08.2018 до Лютізької сільської ради, у якому просив надати копії документів, що підтверджують право власності або право користування будь-яких осіб на відповідну земельну ділянку.

Позивач зазначив, що відповідач копії запитуваних документів позивачу не надав та повідомив, що у Лютізької сільської ради відсутні копії відповідних документів.

На думку позивача, вказане свідчить про необґрунтованість відповіді відповідача.

Крім того, позивач зауважив на тому, що в силу вимог чинного законодавства за результатам розгляду клопотання заінтересованої особи про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність має бути прийняте рішення.

Проте, відповідачем жодного рішення за результатами розгляду звернення позивача із заявою-клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність прийнято не було, що на думку позивача, свідчить про протиправну бездіяльність з боку відповідача.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив, що на звернення позивача від 12.04.2018 йому було надано відповідь про те, що відповідна земельна ділянка перебуває у приватній власності громадян і підстав для того, щоб виносити питання на сесію ради та приймати відповідне рішення немає.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.11.2018 відкрито провадження в адміністративній справі. Постановлено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2, виданим Комунарським РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області 12.06.2003 (а.с.6). З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до Лютізької сільської ради із заявою-клопотанням від 05.04.2018, у якому просив надати у власність земельну ділянку, розташовану на території села Лютіж Вишгородського району Київської області для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,20 га (а.с.7).

До вказаного заяви-клопотання додані графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки (а.с.8).

Лютізька сільська рада листом від 12.04.2018 №145 повідомила позивачу про те, що вказана земельна ділянка знаходиться в приватній власності фізичних осіб, які не внесли інформацію про свої земельні ділянки до кадастрової карти.

Згідно діючого Генерального плану населених пунктів Лютізької сільської ради, який розроблено у 1984 році, вільних земельних ділянок на території Лютізької сільської ради немає. Новий Генеральний план не розроблено (а.с.9).

Судом встановлено, що позивач звернувся до Лютізької сільської ради із запитом на отримання публічної інформації від 20.04.2018, у якому ОСОБА_1 просив відповідача надати: копії документів, що підтверджують право власності або право користування будь-яких осіб на земельну ділянку, вказану у заяві-клопотанні позивача від 05.04.2018 (а.с.10).

Лютізька сільська рада листом від 25.04.2018 №159 повідомила позивачу про те, що Державний кадастровий реєстратор має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймає рішення про внесення відомостей, надання таких відомостей, а також відмову у внесенні та наданні відомостей.

Також відповідач у вказаному листі зазначив, що у Публічну кадастрову карту внесені дані не всіх переданих у власність чи користування земель, є земельні ділянки, власники чи користувачі яких не зареєстрували своє право відповідно до чинного законодавства, з внесенням до Державного земельного кадастру (спадщина, рішення судів, постійне користування, колективна власність, оранжеві державні акти (без кадастрового номера) та інші, а є такі, які мають правовстановлюючі документи на землю, не бажають вносити державні акти до карти.

Посилаючись на вказане, відповідач зазначив про неможливість надання документів, що підтверджують право користування чи право власності на земельні ділянки (а.с.11).

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо неприйняття рішення за результатами розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, позивача звернувся з даним позовом до суду про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, з приводу чого суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок набуття та реалізації права на землю громадянами встановлений у розділі IV ЗК України. Відповідно до ч.1 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Частиною 2 ст.116 Земельного кодексу України визначено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Згідно із ч.3 ст.116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (ч.4 ст.116 Земельного кодексу України). Частиною 6 ст.118 Земельного кодексу України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідно до ч.7 ст.118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Згідно із ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу. Система та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначені у Законі України Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних відносин). Відповідно до ст.2 Закону №280/97-ВР місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Згідно із ч.1 ст.10 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Пунктом 34 ч.1 ст.26 Закону №280/97-ВР встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Частинами 1-2 ст.59 Закону №280/97-ВР визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід'ємною частиною протоколу сесії ради (ч.3 ст.59 Закону №280/97-ВР). Виходячи з наведених правових норм в контексті спірних правовідносин вбачається, що рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та про надання її у власність належить до виключних повноважень Лютізької сільської ради шляхом прийняття відповідних рішень на пленарному засіданні; при цьому рішення, дії або бездіяльність Лютізької сільської ради щодо надання земельних ділянок можуть бути оскаржені до суду. Тобто, приписами чинного законодавства встановлено, що розгляд клопотання заінтересованої особи у вирішенні зазначеного питання повинно прийматись у формі рішення , що є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 14.01.2019 (справа №826/8870/16).

Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, результат розгляду сільською радою клопотання заінтересованої особи про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність оформлюється у формі рішення, яке приймається виключно на пленарному засіданні сільської ради.

З матеріалів справи вбачається, що Лютізька сільська рада, розглянувши клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, листом від 12.04.2018 №145 повідомила позивачу про те, що відповідна земельна ділянка перебуває у приватній власності фізичних осіб.

Відповідачем під час розгляду справи не було надано доказів на підтвердження того, що за результатами розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на пленарному засіданні ради було прийнято відповідне рішення. У той же час, матеріали справи свідчать про те, що результат розгляду клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність був оформлений у вигляді листа, а не у вигляді рішення, прийнятого на пленарному засіданні ради, що суперечить вимогам Закону України Про місцеве самоврядування та свідчить про наявність в діях позивача ознак бездіяльності. Враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне задовольнити позовну вимогу позивача про визнання протиправною бездіяльності Лютізької сільської ради щодо неприйняття рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 05.04.2018 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,20 га на території села Лютіж Вишгородського району Київської області. Щодо позовної вимоги про зобов'язання Лютізької сільської ради розглянути клопотання ОСОБА_1 відповідно до законодавства України, суд зазначає таке.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів РЄ державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Водночас, згідно пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Відповідно до ч.4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

З урахуванням тієї обставини, що оскаржувана бездіяльність відповідача в розглядуваній ситуації не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне повторно зобов'язати відповідача розглянути клопотання ОСОБА_1 від 05.04.2018 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,20 га на території села Лютіж Вишгородського району Київської області, та прийняти рішення у порядку, визначеному законодавством.

Згідно з ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, доказів, які б спростовували доводи позивача, не надав. Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Лютізької сільської ради, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з вимогами частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з вимогами пункту 2 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із з частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із : 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч.7 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з тим, суд звертає увагу, що ст.134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог ч.5 ст.134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Крім того, у справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії , заява №34884/97, п.30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076). Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Відповідно до ст.30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Як вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_1 (Клієнт) та Петиченком Іллею Вікторовичем (Адвокат) було укладено договір про надання юридичної допомоги від 19.06.2018 №22-2, за яким адвокат зобов'язався надавати за дорученням клієнта юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених договором.

Відповідно до п.п 4.2 та 4.3 договору розрахунок за надану юридичну допомогу здійснюється шляхом множення кількості годин, витрачених адвокатом, на вартість однієї години роботи.

Одна година роботи становить 500 грн. без ПДВ (а.с.12-14).

Позивачем на підтвердження заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. додано копії рахунку №1 від 27.09.2018 та свідоцтва про заняття адвокатською діяльністю НОМЕР_3 від 29.08.2012, видане на ім'я Петиченка Іллі Вікторовича (а.с.15-16) та оригінал квитанції від 03.10.2018 №0.0.1149897200.1 на суму 2000,00 грн. (а.с.2).

Як вбачається з розрахунку №1 від 27.09.2018, адвокатом Петиченком І.В. була надана позивачу юридична допомога на загальну суму 2000,00 грн., яка складається з надання консультації (1 година) у розмірі 500,00 грн. та складання та направлення позовної заяви (3 години) у розмірі 1500,00 грн.

Відповідно до квитанції від 03.10.2018 №0.0.1149897200.1 позивач здійснив сплату 2000,00 грн. за отриману юридичну допомогу.

Дослідивши вищевказані документи, суд дійшов висновку про те, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку не є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами). Так, суд звертає увагу на те, що дана справа є справою незначної складності, а вартість наданих позивачу відповідно до рахунку №1 від 27.09.2018 послуг є завищеною.

У зв'язку з цим, враховуючи незначну складність адміністративної справи та обсяг та зміст позовної заяви з доданими до неї документами, суд вважає, що позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Лютізької сільської ради на рахунок позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн.

Позивачем під час звернення до суду було сплачено судовий збір у сумі 705,00 грн., що підтверджується квитанцією від 03.10.2018 №0.0.1149896611.1 (а.с.3).

Проте, сума судового збору за заявлені вимоги становить 704,80 грн.

Так, відповідно до с.4 Закону України Про судовий збір від 08.07.2011 №3674-VI (в редакції, яка була чинна на момент звернення позивача з позовною заявою) ставка судового збору за звернення фізичної особи з позовною заявою становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Положеннями статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2018 рік" №2246-VIII від 07.12.2017 установлено у 2018 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2018 року - 1762 гривні, з 1 липня - 1841 гривня, з 1 грудня - 1921 гривня.

Отже, позивачем було надмірно сплачено судовий збір у сумі 0,20 грн. (705,00 грн. - 704,80 грн.).

Враховуючи задоволення позовних вимог, сума судового збору, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Лютізької сільської ради становить 704,80 грн.

Відповідно до вимог Закону України "Про судовий збір" надмірно сплачений судовий збір може бути повернутий з Державного бюджету за клопотанням особи. Враховуючи відсутність такого клопотання на день постановлення судом рішення по справі суд позбавлений можливості вирішити питання про повернення надмірно сплаченої суми у розмірі 0,20 грн.

Отже, загальна сума судових витрат, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача складає 1704,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправною бездіяльність Лютізької сільської ради щодо неприйняття рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 05.04.2018 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,20 га на території села Лютіж Вишгородського району Київської області.

3. Зобов'язати Лютізьку сільську раду розглянути клопотання ОСОБА_1 від 05.04.2018 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,20 га на території села Лютіж Вишгородського району Київської області, та прийняти рішення у порядку, визначеному законодавством.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце поживання: АДРЕСА_1) судові витрати у сумі 1704,80 грн. (одна тисяча сімсот чотири грн. 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Лютізької сільської ради (ідентифікаційний код 04359593, місцезнаходження: 07352, Київська обл., Вишгородський р-н., с.Лютіж, вул.Вітряного, буд.1).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Дата складання повного тексту рішення - 15.01.2019 р.

Суддя Кушнова А.О.