Рішення

від 21.01.2019 по справі 161/17847/18

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/17847/18

Провадження № 2/161/435/19

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2019 року місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді - Пахолюка А.М.

при секретарі - Грабовській Г.О.,

за участі:

представника позивача - ОСОБА_2,

відповідачів - ОСОБА_3, ОСОБА_4,

представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Луцька цивільну справу за позовом Луцької міської ради до ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_6, ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Орган самоорганізації населення Будинковий комітет Віра , про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням,-

В С Т А Н О В И В:

Луцька міська рада звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_6, ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Орган самоорганізації населення Будинковий комітет Віра , про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням.

Свої вимоги, відповідно до уточненого складу учасників справи, обґрунтовує тим, що на підставі рішення позивача від 30 вересня 2015 року №78-2 Про безоплатне прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Луцька гуртожитку, розташованого по АДРЕСА_1 приміщення даного гуртожитку було прийнято у комунальну власність Луцької міської ради.

Вказує, що відповідно до рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 18.01.2017 року № 26-1 Про затвердження списку мешканців гуртожитку на АДРЕСА_1 в даному гуртожитку, яка є власністю територіальної громади міста, зареєстровані відповідачі та їхні неповнолітні діти, які за зазначеною адресою не проживають протягом тривалого часу, що є підставою для визнання їх такими, що втратили право на користування жилим приміщенням.

З врахуванням наведеного, просить суд, визнати відповідачів, які діють в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей, такими що втратили право на користування жилим приміщенням - кімнатою АДРЕСА_1.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5, вказує на те, що 15.03.2017 року ОСОБА_4 було видано ордер № 83 на жиле приміщення в гуртожитку з сім'єю з трьох чоловік на право зайняття житлового приміщення площею 11.8 кв/м, яке складається з однієї кімнати АДРЕСА_1. Зазначає, що при зверненні з даним позовом позивач фактично просить визнати такими, що втратили право на користування житловим приміщенням неповнолітніх дітей, хоча закон забороняє позбавляти останніх права користування житловим приміщенням. Крім того, відповідно до норм чинного законодавства, для будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності, на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12.11.2018 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

В судовому засіданні представник позивача позовну заяву відповідно до уточненого списку учасників справи, підтримав з підстав в ній зазначених, просив її задовольнити. Суду пояснив, що за відповідним дозволом на визнання неповнолітніх дітей такими, що втратили право на користування жилим приміщенням до органів опіки та піклування Луцька міська рада не зверталася.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила відмовити у їх задоволенні. Суду пояснила, що має намір користуватися спірним жилим приміщенням разом з неповнолітнім сином ОСОБА_6, де знаходяться їхні речі.

Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 в судовому засіданні позов також не визнав, просив відмовити у його задоволенні з підстав наведених у відзиві на позовну заяву. Крім того, суду пояснив, що його довірителька має у спірному житлі власні речі, періодично ночує та регулярно сплачує комунальні послуги.

Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснення свого представника підтримала, просила відмовити в задоволенні позову.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явилася, подала до суду заяву про слухання справи у її відсутності, позовні вимоги визнає та просить їх задовольнити.

Заслухавши учасників справи, дослідивши та оцінивши представлені по справі докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Судом встановлено, що рішенням Луцької міської ради від 30 вересня 2015 року №78-2 Про безоплатне прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Луцька гуртожитку, розташованого по АДРЕСА_1 приміщення даного гуртожитку прийнято у комунальну власність територіальної громади міста Луцька (а.с. 9).

На підставі рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 18 січня 2017 року №26-1 Про затвердження списку мешканців гуртожитку на АДРЕСА_1 відповідачам ОСОБА_3, ОСОБА_4 видано ордери № 82, 83 на право зайняття жилого приміщення в АДРЕСА_1, сім'ї яких складаються з двох та трьох чоловік відповідно (а.с. 10-11, 38, 51).

Судом встановлено, що членами сім'ї відповідача ОСОБА_3 є її неповнолітній син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_6, а відповідача ОСОБА_4 - сини ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, що також зареєстровані в спірному житлі (а.с. 16, 34-36).

Стаття 47 Конституції України гарантує кожному має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

За змістом ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла повноліття, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.

Згідно з ст. 9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного ним приміщення або обмежений у праві користуватись жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян.

За положеннями ч. 1 ст. 71, ст. 72 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Положеннями статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі Кривіцька та Кривіцький проти України Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві . Інакше кажучи, воно має відповідати нагальній суспільній необхідності , зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція житла має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Отже, врахування принципу пропорційності, який є також і принципом цивільного судочинства (стаття 11 ЦПК України) забезпечує розумний баланс між інтересами позивача, відповідачів та загальними інтересами.

В обґрунтування своїх вимог Луцька міська рада зазначала, що відповідно до актів від 20.04.2018 року Органу самоорганізації населення Будинковий комітет Віра квартиронаймачі та їхні неповнолітні діти не проживають у спірному житлі більше п'ятнадцяти років, натомість у квартирі проживають інші особи - ОСОБА_9, що є племінницею ОСОБА_3, та стороння особа ОСОБА_1 (а.с. 14-15).

Із змісту зазначених актів вбачається, що факт непроживання відповідачів та їх дітей встановлено на підставі показань сусідів ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13

Однак, конкретні пояснення зазначених у актах осіб не відібрані, відтак, суд критично ставиться до зазначених письмових доказів та не бере їх до уваги.

Судом встановлено, що відповідачі не втратили інтерес до спірного житла, так як щомісячно проводять оплату за комунальні послуги, що підтверджується відповідними квитанціями (а.с. 37).

Позивачем в супереч ч.1 ст.81 ЦПК України не надано суду інших належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів щодо непроживанння відповідачів без поважних причини у спірному житлі протягом тривалого часу, наявності у них у власності чи користуванні іншого житла.

Відповідно до ст. 18 Закону України Про охорону дитинства держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

У відповідності до ч. 4 ст. 12 Закону України Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей , для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до Закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Отже, згідно вищезазначених норм Закону, в їх системному зв?язку, право неповнолітніх дітей на житло не може бути обмеженим без відповідного дозволу органу опіки та піклування.

В судовому засіданні представник позивача зазначив, що Луцька міська рада не зверталася до органу опіки та піклування щодо отримання висновку про доцільність позбавлення неповнолітніх дітей відповідачів права на користування спірним житлом.

Отже, доводи позивача про наявність підстав для визнання відповідачів та їхніх неповнолітніх дітей такими, що втратили право користування спірним житловим приміщенням, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

За таких обставин, виходячи з принципу пропорційності та розумного балансу між інтересами позивача, відповідачів, а також інтересів суспільства, суд не вбачає підстав для визнання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з їх неповнолітніми дітьми такими, що втратили право на житло.

Таким чином, оцінивши зібрані та дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 27, 77, 81, 141, 263-265, 354 ЦПК України, на підставі ст.ст. 71, 72 Житлового кодексу України, ст.ст. 29, 379 Цивільного кодексу України, ст. 12 Закону України Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей , ст. 18 Закону України Про охорону дитинства , суд,-

В И Р І Ш И В :

Відмовити в задоволенні позову Луцької міської ради до ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_6, ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Орган самоорганізації населення Будинковий комітет Віра , про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.п.15.5) п. 1 Розділу ХШ Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Учасники справи:

Позивач - Луцька міська рада, код ЄДРПОУ - 34745204, м. Луцьк, вул. Богдана Хмельницького, 19, E-mail: rada@lutskrada.gov.ua;

Відповідач - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1;

Відповідач - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1, місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Орган самоорганізації населення Будинковий комітет Віра , ідентифікаційний код - 39177161, м. Луцьк, вул. Привокзальна, 13 а.

Повне рішення складено 28 січня 2019 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду А.М. Пахолюк