Постанова

від 28.04.2011 по справі 2-а-1477/11

ШАРГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Постанова

Іменем України

Справа № 2-а-1477/11

28 квітня 2011 року Шаргородський районний суд Вінницької області

Суддя Славінська Н. Л.

розглянувши у порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Шаргородському районі про визнання дій УПФУ в Шаргородському районі незаконними та про зобов'язання вчинити дії по нарахуванню і виплаті недоотриманої щомісячної суми до пенсії, відповідно до ст.6 ЗУ Про соціальний захист дітей війни ,-

в с т а н о в и в:

20.04.2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому зазначила, що вона є пенсіонером за віком, має статус дитини війни, оскільки на час закінчення Другої світової війни їй не виповнилося 18 років. Відповідно до ст.6 ЗУ Про соціальний захист дітей війни їй повинна виплачуватися щомісячна соціальна допомога у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, проте, із листа відповідача від 1.11.2010 року вона дізналася про обмеження своїх прав, як дитини війни, оскільки виявилося, що таку допомогу їй у 2006-2007 роках не виплачували взагалі, а з 2008 року по даний час виплачують у неповному обсязі. Не нарахування та невиплата працівниками УПФУ у Шаргородському районі належної їй соціальної надбавки потягли порушення її охоронюваних законом прав, оскільки обмежувалися її права, як дитини війни. Ст.6 ЗУ Про соціальний захист дітей війни є чинною в редакції Закону станом на 1.01.2006 року і підлягає застосуванню внаслідок рішень Конституційного Суду України від 9.07.2007 року та від 22.08.2008 року. Законами України про Державний бюджет на відповідний рік чи іншими Законами не було зупинено, змінено чи скасовано положень ст.6 ЗУ Про соціальний захист дітей війни .

Оскільки відповідачем відмовлено їй у здійсненні перерахунку і доплати надбавки, як дитині війни у відповідності із ст.6 ЗУ Про соціальний захист дітей війни , то таку відмову вважає незаконною, такою, що порушує її права, тому її порушені права підлягають відновленню в межах строків, встановлених ч.2 ст.99 КАС України, тобто із 1.05.2010 року, так як про порушення своїх прав вона дізналася із відмови відповідача на своє звернення щодо перерахунку допомоги, як дитині війни, від 1.11.2010 року.

Просить визнати відмову Управління Пенсійного Фонду України у Шаргородському районі щодо здійснення нарахування і виплати їй державної соціальної допомоги, як дитині війни, відповідно до ст.6 ЗУ Про соціальний захист дітей війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком - незаконною; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити їй, як дитині війни, передбачену ст.6 ЗУ Про соціальний захист дітей війни щомісячну державну соціальну надбавку в розмірі мінімальної пенсії за віком, встановленої частиною 1 статті 28 ЗУ Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування , починаючи з 1.05.2010 року по день ухвалення судового рішення у даній справі, з врахуванням проведених їй виплат.

Ухвалою від 21.04.2011 року відкрито скорочене провадження у даній адміністративній справі, про що повідомлено позивачку та відповідача - УПФУ у Шаргородському районі Вінницької області.

На виконання ухвали від 21.04.2011 року відповідачем - УПФУ у Шаргородському районі 27.04.2011 року подано заперечення проти позову.

Згідно поданих до суду заперечень відповідач позов не визнав і просить залишити його без задоволення як безпідставний, посилаючись на те, що фінансування виплат дітям війни здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України і саме Законом про Державний бюджет на відповідний рік визначаються видатки на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Пенсійному фонду заборонено, відповідно до ЗУ Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування , використовувати кошти на цілі, не передбачені в Законі про Державний бюджет. Фінансування виплат дітям війни було врегульовано постановою Кабміну від 28.05.2008 року №530 Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян . Позивачка отримує надбавку до пенсії, як дитина війни, в розмірі, визначеному даною Постановою - 49,80 грн. по даний час. Також, відповідач вважає хибним твердження позивачки про те, що Управління повинно нарахувати і виплатити їй недоплачену соціальну допомогу, як дитині війни, виходячи з розрахунку мінімальної пенсії за віком, встановленої в ч.1 ст.28 ЗУ Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування , оскільки ч.3 ст.28 цього Закону встановлено, що розмір мінімальної пенсії за віком, визначений в ч.1 ст.28 цього Закону, не може застосуватися для розрахунку підвищень до пенсії. Так як фінансування виплат дітям війни здійснюється з Держбюджету, а не з бюджету Пенсійного фонду, і УПФУ у Шаргородському районі ніяким чином не порушило права позивачки, як дитини війни, оскільки проводило виплати в розмірі, встановленому постановою Кабміну №530 і в межах тих асигнувань, які надходили з Державного бюджету, то вважає, що в позові ОСОБА_1 слід відмовити.

Оцінивши повідомлені позивачкою та відповідачем обставини, встановлено, що є достатні підстави для прийняття судового рішення у даній адміністративній справі в порядку скороченого провадження.

При розгляді повідомлених позивачкою обставин та поданого відповідачем заперечення проти позову, а також доданих до позовної заяви документів, встановлено, що ОСОБА_1 народилася 20.01.1942 року в с. Семенівка Шаргородського району Вінницької області, є громадянкою України, їй на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років (а.с.3). Тобто, позивачка має статус дитини війни, як його визначено в ст.1 Закону України Про соціальний захист дітей війни . Також, вказана обставина підтверджується довідкою управління праці і соціального захисту населення Шаргородської РДА (а.с.4).

Крім того, знайшла своє підтвердження повідомлена позивачкою обставина про те, що вона отримує пенсію, що підтверджується пенсійним посвідченням позивачки (а.с.4).

Встановлені обставини, зокрема, що позивачка є дитиною війни та пенсіонеркою, не заперечуються відповідачем в його письмових запереченнях.

Таким чином, встановлено, що позивачка, відповідно до ст.6 ЗУ Про соціальний захист дітей війни , має право на державну соціальну підтримку, зокрема, на підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Позивачкою та відповідачем визнається і не оспорюється та обставина, що на органи Пенсійного фонду в Україні покладено повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, в тому числі, і підвищення до пенсії дітям війни.

В результаті розгляду письмового заперечення відповідача, встановлено, що УПФУ у Шаргородському районі отримувало з Державного бюджету кошти, призначені для виплат дітям війни, і розподіляло їх в 2010 році та в даний час в межах, встановлених постановою Кабміну від 28.05.2008 року №530, тому позивачка отримувала від відповідача доплату до пенсії, як дитина війни, по 49,80 грн. щомісячно, але не в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, як визначено у ст.6 ЗУ Про соціальний захист дітей війни .

ЗУ Про соціальний захист дітей війни , зокрема положення ст.6 цього Закону (в редакції Закону станом на 1.01.2006 року, тобто з часу вступу його в силу), є чинним і підлягає застосуванню, оскільки рішеннями Конституційного Суду України від 9.07.2007 року №6-рп/2007 та від 22.05.2008 року №10-рп/2008 визнано неконституційними - відповідно: положення п.12 ст.71 ЗУ Про Державний бюджет на 2007 рік щодо зупинення на 2007 рік дії статті 6 ЗУ Про соціальний захист дітей війни та положення п.41 розділу 2 ЗУ Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України , тому вони втрачають чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України і є обов'язковими для виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені. А Законами України Про Державний бюджет України на 2010 рік та Про Державний бюджет України на 2011 рік чи іншими Законами України не було зупинено, змінено чи скасовано дію положень ст.6 ЗУ Про соціальний захист дітей війни .

Відтак, при вирішенні спору щодо розміру підвищення до пенсії позивачці, як дитині війни, слід керуватися не Законами про Державний бюджет України на відповідний рік та не постановою КМУ від 28.05.2008 року за №530, а Законом України Про соціальний захист дітей війни в редакції станом на 1.01.2006 року, оскільки він, як Закон постійної дії, має прерогативу над Законами про Державний бюджет України на відповідний рік та над постановою КМУ від 28.05.2008 року за №530.

Таким чином, встановлено, що відповідачем не в повному обсязі проведено виплати позивачці, як дитині війни, на підставі п.8 постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року за №530 Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян - у розмірі 49,80 грн.

Крім того, при розрахунку щомісячного підвищення позивачці, як дитині війни, встановленого ст.6 ЗУ Про соціальний захист дітей війни , відповідачу слід виходити з положення ч.1 ст.28 ЗУ Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування , якою визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, оскільки чинним законодавством не передбачено іншого, крім передбаченого ст.28 цього Закону, мінімального розміру пенсії за віком.

Таким чином, при розгляді і оцінці повідомлених позивачкою та відповідачем обставин, встановлено, що позивачка має право на щомісячне підвищення до пенсії, згідно ст.6 ЗУ Про соціальний захист дітей війни , за період часу з 1.05.2010 року по день ухвалення судового рішення у даній справі - 28.04.2011 року включно, тому відмова відповідача позивачці у нарахуванні і виплаті недоплаченої їй, як дитині війни, щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, (а.с.5), на її звернення, за період з: 1.05.2010 року - є незаконною.

При вирішенні спірних адміністративно-правових відносин, що виникають з приводу захисту прав фізичної особи у сфері публічно-правових відносин від порушень органу державної влади, слід керуватися Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, Законом України Про соціальний захист дітей війни .

Так, згідно ст. ст. 8, 19, 22, 46, 55, 57, 95, 96 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожному гарантується право знати свої права і обов'язки. Бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Відповідно до ст.ст. 2, 4, 6, 8, 17, 18, 19, 70, 71, 86, 159, 160, 161, 162, 183-2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень органів державної влади, органів місцевого самоврядування шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ і кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи чи інтереси. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення і ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена КАС України. Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Пунктом 4 частини першої статті 18 КАС України встановлено, що місцевим загальним судам, як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Адміністративні справи вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача. Докази в адміністративному судочинстві мають бути належними та допустимими. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Суд приймає постанову іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Під час прийняття постанови суд вирішує: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; яку правову норму слід застосувати до цих правовідносин; чи належить задовольнити позовні вимоги або відмовити в їх задоволенні; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання постанови. При вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень; зобов'язання відповідача вчинити певні дії; зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; стягнення з відповідача коштів. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.

Ст.183-2 КАС України встановлено, що у адміністративних справах щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг - застосовується скорочене провадження.

Згідно ст.1 Закону України Про соціальний захист дітей війни дитина війни - це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років; державна соціальна гарантія - це встановлений цим Законом мінімальний розмір державної соціальної допомоги, а також пільги з метою надання соціальної підтримки дітям війни.

Державні соціальні гарантії дітям війни встановлюються з метою: визнання на державному рівні важкого життєвого шляху громадян України, чиє дитинство збіглося з роками Другої світової війни; надання дітям війни соціальної підтримки (Ст.2 ЗУ Про соціальний захист дітей війни ).

Згідно ч.2 ст.3 ЗУ Про соціальний захист дітей війни державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 4 вказаного Закону встановлено, що Кабінет Міністрів України розробляє і включає до загальнодержавних програм відповідні положення щодо соціального захисту дітей війни і здійснює контроль за їх виконанням. Положення про соціальний захист дітей війни повинні бути відображені в програмах діяльності Кабінету Міністрів України, які схвалюються Верховною Радою України. Суми разової грошової допомоги звільняються від обкладення податком з доходів фізичних осіб.

Відповідно до ст.6 ЗУ Про соціальний захист дітей війни дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених Законом України Про соціальний захист дітей війни , здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно ч.1 ст.6 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування непрацездатні громадяни крім пенсійних виплат із системи пенсійного забезпечення мають право отримувати доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат, додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів, визначених законодавством.

Відповідно до ст.10 Закону України Про пенсійне забезпечення пенсійне забезпечення здійснюється органами Пенсійного фонду України.

На Пенсійний фонд України, відповідно до п. 3 Положення про Пенсійний фонд України , затвердженого Указом Президента України від 6.04.2011 року за №384/2011 Про Положення про Пенсійний фонд України , покладено завдання забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством.

Згідно ст.28 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Безпідставним є посилання відповідача в письмових запереченнях на позовну заяву, на те, що при вказаних спірних правовідносинах не можна застосовувати вимоги ч.1 ст.28 ЗУ Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування щодо мінімальної пенсії, яка застосовується виключно для визначення розмірів пенсій і що це прямо зазначено в ухвалі Конституційного Суду України від 19.05.2009 року №27-у/2009, оскільки положення частини 1 даної статті не є перешкодою для застосування визначеної в ній величини мінімального розміру пенсії за віком до обрахування інших пенсій чи доплат, пов'язаних із мінімальною пенсією за віком. До того ж, на час виникнення спірних правовідносин між позивачкою та відповідачем, чинним законодавством не визначено іншого, крім передбаченого частиною 1 ст.28 цього Закону, розміру мінімальної пенсії за віком, яка дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність. Крім того, в ухвалі Конституційного Суду України, на яку посилається відповідач в запереченні на позовну заяву, вказане питання не розглянуто, оскільки Конституційним Судом відмовлено у відкритті конституційного провадження у даній справі.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЗУ Про прожитковий мінімум прожитковий мінімум застосовується для встановлення мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Також, безпідставними є доводи відповідача, викладенні в письмових запереченнях на позовну заяву, щодо правомірності нарахувань та виплати позивачці підвищення до пенсії, як дитині війни, з посиланням на відсутність фінансування з бюджету для виплати підвищення в розмірах, які вказані позивачкою, оскільки це питання не є предметом спору, виходить за межі заявлених вимог і не розглядається. Крім того, відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України Про соціальний захист дітей війни доплат до пенсії не може бути причиною невиконання покладених на відповідача зобов'язань, оскільки реалізація особою права, що пов'язане із отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Проте, з письмових заперечень відповідача вбачається, що виплати підвищення до пенсії дітям війни з Держбюджету фінансувалися протягом 2010 року і фінансуються на даний час.

Таким чином, судом встановлено, що право позивачки отримувати підвищення до пенсії, як дитині війни, у період з 1.05.2010 року по день ухвалення судового рішення у даній справі - 28.04.2011 року включно, у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, визначеної у ч.1 ст.28 ЗУ Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування , порушено з боку відповідача і підлягає судовому захисту, а позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню.

Відповідно до абз.2 ч.1 ст.256 КАС України, постанови суду, прийняті в порядку скороченого провадження, виконуються негайно.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 22, 46, 55, 57, 95, 96 Конституції України, ст.ст. 2,4, 6, 8, 17, 18, 19, 70, 71, 86, 159, 160, 161, 162, 183-2, 254, 256 КАС України, ст.ст.1, 2, 3, 4, 6, 7 Закону України Про соціальний захист дітей війни , ст.ст.6,28 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування , ст.10 Закону України Про пенсійне забезпечення ,

п о с т а н о в и в :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Шаргородському районі про визнання дій УПФУ в Шаргородському районі незаконними та про зобов'язання вчинити дії по нарахуванню і виплаті недоотриманої щомісячної суми до пенсії відповідно до ст.6 ЗУ Про соціальний захист дітей війни - задовольнити.

Визнати незаконною відмову Управління Пенсійного фонду України у Шаргородському районі ОСОБА_1 щодо нарахування і виплати державної соціальної допомоги, як дитині війни, з 1.05.2010 року відповідно до ст.6 Закону України Про соціальний захист дітей війни в розмірі 30% надбавки до пенсії.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Шаргородському районі Вінницької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 державну соціальну допомогу, як дитині війни, за період з 1.05.2010 року по день ухвалення судового рішення у даній справі - 28.04.2011 року включно, відповідно до ст.6 Закону України Про соціальний захист дітей війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст.28 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування , з урахуванням проведених їй виплат за вказаний період.

Постанова суду підлягає до негайного виконання відповідачем.

На постанову може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Шаргородський районний суд протягом 10 днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя: Н.Л. Славінська