Постанова

від 25.01.2019 по справі 37/83

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" січня 2019 р. Справа№ 37/83

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Суліма В.В

Коротун О.М.

без повідомлення (виклику) учасників справи

перевіривши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

на рішення господарського суду міста Києва

від 17.10.2018 (повний текст рішення складено 17.10.2018)

у справі №37/83 (суддя Спичак О.М.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

до Житлово-будівельного кооперативу "Промбудівельник-3"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Київська міська державна адміністрація

про стягнення 56511,31 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Житлово-будівельного кооперативу "Промбудівельник-3" про стягнення заборгованості у розмірі 56511,31 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором про надання послуг з водопостачання та водовідведення №01590/4-05 від 10.01.2003 в частині оплати наданих послуг за період з 01.09.2006 по 01.01.2009.

У відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позовних вимог в частині стягнення боргу за холодну воду на підігрів заперечив, вказуючи на те, що з аналізу умов укладеного між сторонами договору вбачається, що метою його укладення було постачання питної води для потреб населення і вказаний договір не пов'язаний з постачанням питної (холодної) води для виготовлення гарячої. Постачання гарячої води для потреб відповідача здійснюється з виносного бойлеру, який перебуває на балансі ПАТ "Київенерго". Саме ПАТ "Київенерго" споживає холодну воду в процесі виробництва окремої послуги - гарячого водопостачання, а відповідач отримує від ПАТ "Київенерго" кінцевий продукт - гарячу воду. З огляду на наведене, відповідач вважає, що позивачем безпідставно здійснено нарахування за холодну воду, яка була використана ПАТ "Київенерго" для приготування гарячої води. Відповідачем зазначалась про те, що всі нарахування постачання питної води та приймання її стоків і стоків питної води, що йде на підігрів відповідачем за спірний період сплачено.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.10.2018 в позові відмовлено.

Відмовляючи в позові, суд виходив з того, що заборгованість за питну холодну воду та водовідведення стоків холодної води відповідно до здійсненого судом перерахунку послуг з водопостачання та водовідведення холодної води на підставі тарифів, що затверджені розпорядженням №1680 від 28.08.2002 "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення", з урахуванням здійснених оплат, у відповідача відсутня.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив прийняти апеляційну скаргу до розгляду та відкрити апеляційне провадження у справі № 37/83 , скасувати рішення господарського суду міста Києва від 17.10.2018 у справі №37/83 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до Житлово-будівельного кооперативу "Промбудівельник-3" задовольнити частково та стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Промбудівельник 35263,66 грн. основного боргу та 11498,02 грн. інфляційних витрат, в частині основного боргу 9749,63 грн. провадження закрити, стягнути на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому скаржник посилається на те, що судом першої інстанції неправомірно не застосовано тарифи, затверджені розпорядженнями КМДА №1786 від 15.12.2006, №143 від 12.02.2007, №640 від 30.05.2007, №1127 від 28.08.2007, що призвело до помилкових висновків про відсутність заборгованості у відповідача за спірний період. Крім того скаржник звертає увагу на те, що заборгованість відповідача за питну холодну воду та водовідведення стоків холодної та гарячої води на момент поновлення провадження у справі №37/83 повністю була сплачена відповідачем, що є підставою для закриття провадження у справі в цій частині. Також скаржник вважає, що висновок суду першої інстанції про відсутність первинних документів споживання відповідачем гарячої води та доказів на підтвердження реєстрації позивачем водолічильників ЖБК "Промбудівельник-3" не відповідають обставинам справи та спростовуються наявними в ній матеріалам, зокрема копіями актів про зняття показань з приладу обліку, копією розпорядження на реєстрацію чи підтвердження даних щодо водолічильника та відкриття особового рахунку ЖБК "Промбудівельник-3", копією акту опломбування водолічильника та копією акту обстеження водопостачання та водовідведення об'єкту ЖБК "Промбудівельник-3".

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.11.2018 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів Коротун О.М., Суліма В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал". Постановлено розгляд справи №37/83 розпочати спочатку; апеляційний перегляд оскаржуваного рішення здійснювати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку Укргазбанк відхилити, посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній щодо скасування рішення суду є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства.

12.12.2018 від позивача надійшла відповідь на відзив.

Відповідно до ч. 10 ст. 270 ГПК України розгляд апеляційної скарги здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

10.01.2003 між Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал", як постачальником, та Житлово-будівельним кооперативом "Промбудівельник-3", як абонентом, укладено договір на послуги водопостачання та водовідведення №01590/4-05, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язався надавати абоненту послуги з постачання питної води та прийняття від абонента каналізаційних стоків, а абонент зобов'язався розраховуватися за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 №65 (надалі Правила №65).

Виходячи зі змісту пунктів 2.1., 2.2. договору постачальник забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 "Вода питна" та приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин. Абонент, зокрема сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новими тарифами з часу їх введення в дію без внесення змін до цього договору.

Пунктом 2.3 договору передбачено, що абонент в кінці кожного кварталу направляє до постачальника свого повноважного представника з письмовою інформацією щодо об'єму спожитих ним послуг з водопостачання (водовідведення) за останній місяць для проведення звірки розрахунків з постачальником та підписання відповідного акту.

Кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників з водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника. Кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника (п.п. 3.1., 3.3. договору).

Відповідно до п. 3.4., п.3.5. договору абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи. У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.

Цей договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами (п. 5.1. договору).

Колегією суддів встановлено, що для обліку послуг з холодного водопостачання та водовідведення за договором №01590/4-05 від 10.01.2003 позивачем було відкрито відповідачу код №5-533. З метою обліку послуг з постачання води, яка йде на підігрів та стоків води, що йде на підігрів заявником було відкрито код №5-50533.

Спір у справі виник внаслідок порушення (на думку позивача) відповідачем своїх зобов'язань за договором №01590/4-05 від 10.01.2003 в частині оплати наданих позивачем послуг у зв'язку з чим останній звернувся з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з постачання води та приймання стічних вод за період з вересня 2006 р. по грудень 2008 р. у сумі 45013,29 грн. Також позивачем нараховано інфляційні втрати в розмірі 11498,02 грн.

При цьому, позивач зазначає про те, що на виконання умов договору він надав відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення у спірний період на загальну суму 91065,91 грн, а саме:

за кодом 5-533 у період з вересня 2006 по грудень 2008 на суму 62750,39 грн (з урахуванням знижки 5,5 % - 3249,24 грн), з яких сплачено 46176,72 грн, а розмір заборгованості становить 9654,57 грн; крім того, позивач просив стягнути 95,06 грн заборгованості, яка була наявна станом на 01.09.2006;

за кодом 5-50533 у період з січня 2006 по грудень 2008 на суму 28858,30 (з урахуванням знижки 5,5 % - 2050,59 грн; перерахунок - "- 1573,09 грн"), з яких сплачено 2595,34 грн, а розмір заборгованості становить 32639,28 грн; крім того, позивач просив стягнути 2524,38 грн заборгованості, яка була наявна станом на 01.01.2006.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630 затверджено Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

У Правилах надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення визначено, що централізоване водовідведення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у відведенні стічних вод, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових централізованих систем водовідведення; централізоване постачання холодної та гарячої води - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у холодній та гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем холодного та гарячого водопостачання.

Закон України "Про питну воду та питне водопостачання" визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров'я людини питною водою.

В статті 1 цього Закону визначено, що централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності.

Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.

Тобто стаття 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" передбачає надання послуг з питного водопостачання на підставі договору з підприємством питного водопостачання.

Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" є підприємством питного водопостачання, яке надає послуги з централізованого питного водопостачання (згідно із Законом - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води) та водовідведення (згідно із Законом - це господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом). При цьому, вода питна - вода, яка за органолептичними властивостями, хімічним і мікробіологічним складом та радіологічними показниками відповідає державним стандартам та санітарному законодавству. На сьогоднішній день в Україні вимоги до якості питної води встановлені Державними санітарними нормами та правилами "Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною" (ДСанПіН 2.2.4-171-10), затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України від 12.05.2010 №400.

Відповідно до пункту 2.1 розділу 2 вказаних ДСанПіН 2.2.4-171-10, вода питна, призначена для споживання людиною (питна вода), - вода, склад якої за органолептичними, фізико-хімічними, мікробіологічними, паразитологічними та радіаційними показниками відповідає вимогам державних стандартів та санітарного законодавства (з водопроводу - водопровідна, фасована, з бюветів, пунктів розливу, шахтних колодязів та каптажів джерел), призначена для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб населення, а також для виробництва продукції, що потребує використання питної води.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, у заявлений до стягнення період з січня 2006 по 17 жовтня 2008 були чинні Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженні наказом Держжитлокомунгоспа від 01.07.1994 №65, які регулюють порядок користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод до комунальної каналізації та визначають взаємовідносини між об'єднаннями, виробничими управліннями водопровідно-каналізаційного господарства або іншими експлуатаційними організаціями, комбінатами комунальних підприємств та абонентами міських, районних, селищних водопроводів і каналізацій на території України.

У період з 18 жовтня 2008 по грудень 2008 були чинні Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 №190.

Пунктом 12.17 Правил №65 передбачалось, що розрахунки за воду, яка відпускається для централізованого гарячого водопостачання, та за відповідний обсяг стічних вод здійснюються з підприємствами, які споживають воду. Порядок взаємовідносин встановлюється Водоканалом.

Відповідно до підпункту "б" пункту 12.3 Правил №65, житлово-експлуатаційні організації та ЖЕК зобов'язані були один раз на місяць здійснювати розрахунки з водоканалом, у тому числі за холодну воду, що йде на гаряче водопостачання.

Отже, до 18 жовтня 2008 розрахунки за спожиту гарячу воду повинен проводитися безпосередньо з підприємством, яке здійснює споживання зазначеної води.

Разом з тим, матеріали справи не містять первинних доказів споживання відповідачем гарячої води (зокрема копій маршрутних листів, актів про зняття показань з водолічильників).

Пунктом 12.2. Правил №65 передбачено, що для оформлення договору або особового рахунку (абонентської картки) абоненти (крім громадян) подають до Водоканалу заяву та розрахунок-заяву на потрібну кількість води для кожного вводу, акт межобслуговування та схему зовнішніх мереж з прив'язкою до місцевості. Без оформлення підприємств, а також громадян у водоканалі як абонентів, водокористування ними вважається самовільним. Водоканал має право застосовувати до них заходи впливу, передбачені правилами.

Умовами договору №01590/4-05 від 10.01.2003 не регулюється питання постачання позивачем відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води і вказаний договір не передбачає обов'язку відповідача сплачувати за послуги з постачання холодної води, що використовується для виготовлення гарячої води, облік якої здійснюється за кодом №5-50533.

Докази укладення між сторонами додаткової угоди про постачання питної води, що йде на підігрів, суду також не надано.

Згідно з п.3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №190 від 27.06.2008, суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів, фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Тобто, змістом наведеного пункту Правил №190, визначено, що розрахунок за спожиту гарячу воду повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру.

Разом з тим, матеріали справи не містять належних доказів наявності на балансі відповідача теплових пунктів (бойлерів), на які постачалась питна вода для підігріву.

Також слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач у відповідності до вимог п. 12.2 Правил № 65 звертався до позивача з заявою про присвоєння йому коду для обліку споживання води, яка йде на підігрів.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт споживання відповідачем питної води для підігріву по коду №5-50533.

Також в матеріалах справи не міститься жодного доказу в підтвердження наявності у відповідача заборгованості станом на 01.01.2006 у розмірі 2624,38 грн.

Враховуючи те що позивачем не доведено споживання відповідачем води питної води для підігріву по коду 5-50533, то підстави для стягнення 35263,66 грн відсутні, також відсутні підстави для стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 8449,67 грн, нарахованих на зазначені послуги.

Стосовно заявленої до стягнення заборгованості за період з вересня 2006 по грудень 2008 за кодом № 5-533 колегією суддів встановлено наступне.

З наявних в матеріалах справи пояснень позивача вбачається, що останнім здійснювалось виставлення рахунків відповідачу за період з січня 2007 по грудень 2008 з урахуванням тарифів на послуги водопостачання та водовідведення, що затверджені розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 15.12.2006 №1786, від 12.02.2007 №143, №640 від 30.05.2007, №1127 від 28.08.2007.

Згідно ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до підпункту 2 пункту "а" частини першої статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку та межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

За змістом ст.ст.14, 16 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" однією з особливостей здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в м. Києві є зосередження у Київської міської державної адміністрації функцій у сферах виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Конституційний Суд України у рішенні №21-рп/2003 від 25.12.2003 вказав, що Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.

Водночас, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, які є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Відповідно до ст.1 Указу №493/92 від 03.10.1992 Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" нормативно-правові акти, які видаються органами виконавчої влади, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Такі нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Згідно пункту 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою №731 від 28.12.1992 Кабінету Міністрів України, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

У абз.2 п.15 вказаного Положення зазначено, що нормативно-правові акти, які не пройшли державну реєстрацію, вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Системний аналіз наведених норм права в контексті конкретних обставин справи дає підстави дійти наступного висновку. Якщо голова Київської міської державної адміністрації, посада якого поєднує в одній особі повноваження керівника органу державної влади і керівника виконавчого органу міської ради, видає нормативно-правовий акт з питань, які організаційно віднесені до відання органів місцевого самоврядування, як-от щодо питань встановлення та/чи затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, і виражає його у формі розпорядження як одного з виду актів органу державної влади, то такі розпорядження підлягають обов'язковій державній реєстрації.

Аналогічний підхід до застосування норм права, які регулюють відносини з питань державної реєстрації нормативно-правових актів, виданих Київським міським головою, Верховний Суд України висловлює у постановах від 28.11.2011 у справі №21-246а11 та від 02.12.2014 у справі №21-470а14.

Враховуючи те, що розпорядження Київської міської державної адміністрації від 15.12.2006 №1786, від 12.02.2007 №143, №640 від 30.05.2007, №1127 від 28.08.2007 не були подані на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції та не зареєстровано за ними, вони не набрали чинності у встановленому законом порядку, що виключає можливість застосування тарифів, які затверджені розпорядженнями КМДА від 15.12.2006 №1786, від 12.02.2007 №143, №640 від 30.05.2007, №1127 від 28.08.2007.

В той же час, у період з січня 2007 по квітень 2008 року були чинними тарифи, затверджені розпорядженням №1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення" (зареєстровано в Київському міському управління юстиції 30.08.2002 за №66/449). розпорядження №1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення" втратило чинність на підставі розпорядження №578 від 18.04.2008 виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Про визнання такими, що втратили чинність, окремих розпоряджень Київської міської державної адміністрації".

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що при визначенні вартості наданих позивачем послуг за період з травня 2008 по грудень 2008, підлягають застосуванню тарифи на водопостачання та водовідведення, затверджені розпорядженням №1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення".

Так, згідно ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Одночасно, частиною 4 вказаної статті унормовано, що якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

У період з травня 2008 по грудень 2008 у визначеному чинним законодавством порядку тарифів на водопостачання та водовідведення затверджено не було, що фактично вказує на наявність підстав для застосування для визнання ціни товару за спірним правочином приписів ч.4 ст.632 Цивільного кодексу України.

Частиною 3 ст.32 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) було визначено, що тарифи на надання послуг з питного водопостачання розраховуються на підставі галузевих нормативів витрат і повинні повністю відшкодовувати експлуатаційні витрати та забезпечувати надійну роботу об'єктів централізованого питного водопостачання і водовідведення.

У спірний період тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення формувалися у відповідності до вимог встановлених Постановою № 959 від 12.07.2006 Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення".

Пунктом 4 вказаного Порядку визначено, що формування тарифів підприємствами здійснюється відповідно до річних планів виробництва і надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення і економічно обґрунтованих планованих витрат, визначених на підставі державних і галузевих нормативів (норм) витрат ресурсів, техніко-економічних розрахунків та кошторисів, ставок податків і зборів (обов'язкових платежів) та цін у планованому періоді, встановлених на підставі прогнозних індексів цін виробників промислової продукції.

При цьому, як вірно прийнято до уваги судом першої інстанції, розпорядження №1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення" втратило чинність на підставі Розпорядження №578 від 18.04.2008 виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Про визнання такими, що втратили чинність, окремих розпоряджень Київської міської державної адміністрації", проте, інші тарифи, які б було затверджено Київською міською державною адміністрацією, які б набули чинності у відповідності до вимог чинного законодавства, та були б чинними у період з травня 2008 по грудень 2008 відсутні.

Колегія суддів звертає увагу на те, що обов'язок з доказування наявності у відповідача заборгованості у заявленому до стягнення розмірі покладається саме на позивача, проте, доказів наявності підстав для розрахунку вартості спожитих відповідачем послуг з водопостачання та водовідведення за іншим тарифом, який було б визначено, як такий, що сформований відповідно до економічно обґрунтованих планованих витрат, визначених на підставі державних нормативів (норм) витрат ресурсів, техніко-економічних розрахунків та кошторисів, ставок податків і зборів (обов'язкових платежів) та цін у планованому періоді, визначених на підставі прогнозних індексів цін виробників промислової продукції, Публічним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" в матеріалах справи не міститься.

Враховуючи те, що розпорядження №1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення" не було визнано у передбаченому чинним законодавством України незаконним, суд апеляційної інстанції, з урахуванням приписів ст. 632 Цивільного кодексу України, дійшов висновку щодо наявності підстав для визначення суми заборгованості відповідача саме виходячи з тарифів на послуги водопостачання та водовідведення, які було визначено розпорядженням №1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення".

Вказаним актом передбачено тариф для житлово-експлуатаційних організацій в розмірі 0,43 грн (без ПДВ) за 1 м3 наданих послуг з водопостачання та 0,25 грн (без ПДВ) за 1 м3 наданих послуг з водовідведення, що мали застосовуватися у розрахунках сторін.

За перерахунком суду апеляційної інстанції вартості наданих позивачем послуг за кодом №5-533 за період з січня 2007 по грудень 2008 за тарифами встановленими розпорядженням №1680 від 28.08.2002 "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення", відповідно до якого, з урахуванням здійснених оплат у зазначений період, на момент подачі позовної заяви у відповідача була відсутня заборгованість за надані послуги холодного водопостачання та водовідведення холодної води і води, що йде на підігрів (код №5-533), у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог в даній частині.

Крім того, судом була врахована оплата у розмірі 12310,01 грн, яка позивачем була врахована в рахунок погашення заборгованості за попередній період.

Судом першої інстанції правомірно відмовлено у клопотанні позивача про закриття провадження у справі в частині вимог про стягнення заборгованості за водопостачання та водовідведення холодної води у розмірі 9654,57 грн, оскільки на момент звернення до суду з даним позовом у відповідача була відсутня заборгованість з оплати послуг за кодом №5-533.

Нараховані позивачем інфляційні втирати у розмірі 3048,35 грн у зв'язку з прострочення оплати по коду №5-533 не підлягають задоволенню, оскільки судом не встановлено прострочення виконання зобов'язань за надані послуги холодного водопостачання та водовідведення холодної води і води, що йде на підігрів (код № 5-533).

За огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість позовних вимог та відмову в позові.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Вищевикладені обставини справи спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, та на які він посилається як на підставу скасування рішення суду, а тому відхиляються судом.

За таких обставин, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування, зміни чи визнання нечинним оскаржуваного рішення суду не вбачається.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 17.10.2018 у справі №37/83 - без змін.

Матеріали справи №37/83 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді В.В. Сулім

О.М. Коротун

(повний текст постанови складено 25.01.2019)