Рішення

від 16.01.2019 по справі 910/12966/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.01.2019Справа № 910/12966/18

Господарський суд міста Києва в складі головуючого судді Літвінової М.Є.,

за участю секретаря судового засідання Зінчук С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю УКРТРАНСГРУП-СТК

до Акціонерного товариства Українська залізниця

про стягнення 543 907, 06 грн.

Представники учасників справи:

від позивача: Бабинський В.В. - представник;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю УКРТРАНСГРУП-СТК (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Українська залізниця (далі - відповідач) про стягнення 506 893, 68 грн., з яких 464 880, 00 грн. основного боргу, 35 139, 83 грн. пені, 6 381, 00 грн. 3% річних, 438, 85 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.11.2018 відкрито провадження у справі № 910/12966/18, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.12.2018 року.

26.11.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позовну заяву (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог), відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки позивачем всупереч вимог пункту 4.2. Договору не надано Акту прийму-передачі товару, у зв'язку з чим у відповідача відсутнє зобов'язання по оплаті товару.

29.11.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а також заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до змісту якої позивач просить суд стягнути з відповідача 464 880, 00 грн. основного боргу, 53 009, 06 грн. пені, 9 093, 82 грн. 3% річних та 12 644, 74 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.12.2018 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю УКРТРАНСГРУП-СТК про збільшення розміру позовних вимог повернуто позивачу без розгляду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.12.2018 підготовче засідання відкладено на 19.12.2018 року.

11.12.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до змісту якої позивач просить суд стягнути з відповідача 464 880, 00 грн. основного боргу, 56 677, 15 грн. пені, 9 705, 17 грн. 3% річних, 12 644, 74 грн. інфляційних втрат. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 8 158, 60 грн. судового збору та 12 334, 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

19.12.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позовну заяву (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог), відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки позивачем всупереч вимог пункту 4.2. Договору не надано Акту прийму-передачі товару, у зв'язку з чим у відповідача відсутнє зобов'язання по оплаті товару. Також, відповідач вказує на те, що розрахунок штрафних санкцій здійснено позивачем з порушенням частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

У підготовчому засіданні 19.12.2018 року судом прийнято до розгляду подану позивачем заяву про збільшення розміру позовних вимог, у зв'язку з чим справа розглядається в редакції означеної заяви, відповідно має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.12.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/12966/18 до судового розгляду по суті на 16.01.2019 року.

Представник позивача у судовому засіданні 16.01.2019 року позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 16.01.2019 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 16.01.2019 судом було проголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши усні пояснення сторін, господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

13.10.2017 року між позивачем (Постачальник) та відповідачем (Покупець) було укладено Договір поставки № ЦВСВ (ВМТП-17.539)ю (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1. якого Постачальник зобов'язується поставити і передати у зумовлені строки у власність Покупцю певну продукцію, надалі Товар, відповідно до Специфікації № 1 (Додаток № 1), яка є невід'ємною частиною Договору, а Покупець зобов'язується прийняти цей Товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов даного Договору.

Найменування товару: Хомут тяговий (ремонтопридатний), автозчеп СА-3 (ремонтопридатний), апарат поглинальний (ремонтопридатний) (пункт 1.2. Договору).

Пунктом 1.3. Договору визначено, що кількість та асортимент товару передбачається у Специфікації № 1, яка додається до даного Договору (Додаток № 1).

Відповідно до пункту 3.1. Договору Покупець оплачує поставлений Постачальником товар за ціною, вказаною у Специфікації № 1 (Додаток № 1).

Згідно з пунктом 3.4. Договору ціна цього Договору становить 3 584 400, 00 грн. з урахуванням ПДВ.

За умовами пункту 4.2. Договору Покупець сплачує Постачальнику кожну прийняту партію товару не пізніше 10 календарних днів з дати поставки Товару Покупцю при умові своєчасного надання Постачальником належним чином оформлених рахунку-фактури, видаткової накладної, копії товарно-транспортної накладної (на поставку, згідно укладеного Договору підряду з філією ПВРЗ , Акту прийому-передачі товару (із вказаними серійними номерами кожної одиниці Товару) та податкової накладної. У наданих документах, а саме: рахунку-фактурі, видатковій накладній, товарно-транспортній накладній, Акті прийому-передачі товару, податковій накладній повинен бути код товару згідно УКТ ЗЕД.

Пунктом 5.1.4. Договору передбачено, що датою поставки товару вважається день підписання Покупцем або його уповноваженим представником акту прийому-передачі товару, який готується Постачальником та надається разом з товаром Покупцю.

Підтвердженням одержання товару Покупцем є акт прийому-передачі товару, підписаний уповноваженими представниками сторін (пункт 5.2.5. Договору).

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу через його представника Несповиту О.Ю., яка діяла на підставі Довіреності № 442 від 30.03.2018, товар на суму 464 880, 00 грн., про що свідчить видаткова накладна № 1 від 30.03.2018 та Акт приймання-передачі № 1/03 від 30.03.2018.

Проте, відповідач отриманий товар не оплатив, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, за умовами пункту 4.2. Договору Покупець сплачує Постачальнику кожну прийняту партію товару не пізніше 10 календарних днів з дати поставки Товару Покупцю при умові своєчасного надання Постачальником належним чином оформлених рахунку-фактури, видаткової накладної, копії товарно-транспортної накладної (на поставку, згідно укладеного Договору підряду з філією ПВРЗ , Акту прийому-передачі товару (із вказаними серійними номерами кожної одиниці Товару) та податкової накладної.

Доводи відповідача в частині того, що позивачем не було надано передбачений пунктом 4.2. Договору акт прийому-передачі, у зв'язку з чим у відповідача не виник обов'язок з оплати поставленого товару, суд вважає безпідставними та до уваги не приймає, оскільки вони спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, зокрема Актом приймання-передачі № 1/03 від 30.03.2018, який з боку відповідача підписано без зауважень та заперечень.

До того ж, згідно з пунктом 5.1.4. Договору датою поставки товару вважається день підписання Покупцем або його уповноваженим представником акту прийому-передачі товару, який готується Постачальником та надається разом з товаром Покупцю.

Відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що під час отримання товару від позивача останнім не було надано акт прийому-передачі, і будь-яких зауважень щодо надання такого акту відповідач не заявляв, тоді як факт підписання відповідачем Акту приймання-передачі № 1/03 від 30.03.2018 свідчить про його отримання відповідачем.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

За таких обставин, оскільки відповідач прийняв товар, однак в обумовлений Договором строк не оплатив позивачу його вартість, суд дійшов висновку про те, що відповідачем були порушені права та законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Таким чином, відповідний борг в сумі 464 880, 00 грн., який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з відповідача в судовому порядку.

Що стосується заявлених позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 56 677, 15 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пункту 7.3. Договору Покупець за даним Договором несе наступну відповідальність: за несвоєчасну оплату Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми неоплаченої вартості товару.

Разом з цим, суд враховує, що відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. Законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

За таких обставин, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 56 677, 15 грн. за період з 10.04.2018 року по 19.12.2018 року, суд вважає його таким, що суперечить приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, у зв'язку з чим, позовні вимоги в цій частині задовольняє частково та стягує з відповідача пеню в сумі 40 632, 24 грн. за період з 10.04.2018 року по 10.10.2018 року.

Що стосується заявлених позовних вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 9 705, 17 грн. та інфляційних втрат в сумі 12 644, 74 грн., суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних в сумі 9 705, 17 грн. за період з 10.04.2018 року по 19.12.2018 року, суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства.

Разом з тим, наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат в сумі 12 644, 74 грн. за період з квітня 2018 року по вересень 2018 року є арифметично невірним через неправильно обрану методику розрахунку.

Так, індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п.6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 № 265 Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін , відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться ланцюговим методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж , і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

За розрахунком суду, розмір інфляційних втрат за період з травня 2018 року по вересень 2018 року складає 5 516, 73 грн.

За таких обставин, суд вважає заявлені позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.

Разом з цим, суд зазначає, що частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Що стосується стягнення з відповідача 12 334, 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Частина 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Проте, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження оплати ним професійної правничої допомоги, у зв'язку з чим суд не вбачає правових підстав для покладення на відповідача судових витрат по оплаті послуг адвоката.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позову.

При цьому, оскільки позивачем під час звернення до суду з даним позовом недоплачено судовий збір у розмірі 491, 01 грн., суд вважає за необхідне стягнути його зі сторін у справі на користь Державного бюджету України пропорційно задоволеній частині позову.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю УКРТРАНСГРУП-СТК до Акціонерного товариства Українська залізниця про стягнення 552 065, 66 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства Українська залізниця (03680, місто Київ, вулиця Тверська, будинок 5; код ЄДРПОУ 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю УКРТРАНСГРУП-СТК (93300, Луганська область, Попаснянський район, місто Попасна, вулиця Первомайська, будинок 3, офіс 2; код ЄДРПОУ 41449982) 464 880 (чотириста шістдесят чотири тисячі вісімсот вісімдесят) грн. 00 коп. основного боргу, 40 632 (сорок тисяч шістсот тридцять дві) грн. 24 коп. пені, 9 705 (дев'ять тисяч сімсот п'ять) грн. 17 коп. 3% річних, 5 516 (п'ять тисяч п'ятсот шістнадцять) грн. 73 коп. інфляційних втрат та 7 667 (сім тисяч шістсот шістдесят сім) грн. 60 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути з Акціонерного товариства Українська залізниця (03680, місто Київ, вулиця Тверська, будинок 5; код ЄДРПОУ 40075815) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 374 (триста сорок сім) грн. 60 коп.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю УКРТРАНСГРУП-СТК (93300, Луганська область, Попаснянський район, місто Попасна, вулиця Первомайська, будинок 3, офіс 2; код ЄДРПОУ 41449982) судовий збір у розмірі 143 (сто сорок три) грн. 41 коп.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

7. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду 8. Відповідно до частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

9. Згідно з підпунктом 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено та підписано 28.01.2019 року.

Суддя М.Є. Літвінова