Рішення

від 16.01.2019 по справі 910/14448/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.01.2019Справа № 910/14448/18

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді - Князькова В. В.,

за участю секретаря судового засідання Скокіна О. Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю УКРПРОМСПЕЦТЕХНО , м. Чернігів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕК ТРІОЛІНК , м. Київ

про стягнення 241 773,31 грн, -

За участю представників:

від позивача: Титорчук С. Ф. (адвокат за довіреністю)

від відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю УКРПРОМСПЕЦТЕХНО (далі - ТОВ УКРПРОМСПЕЦТЕХНО ) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕК ТРІОЛІНК (далі - ТОВ ТЕК ТРІОЛІНК ) про стягнення 241 773,31 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором № 150417 про надання послуг з організації перевезень вантажів від 12.05.2016 в частині оплати вартості наданих послуг на суму 167 205,42 грн, що стало підставою для нарахування пені в сумі 55 437,75 грн, 3% річних в сумі 4 928,36 грн та інфляційних втрат в сумі 14 201,78 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 28.11.2018.

26.11.2018 на адресу Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач частково визнав позовні вимоги про стягнення основної заборгованості на суму 134 229,19 грн, одночасно з цим, заперечив проти вимог про стягнення заборгованості в сумі 32 976,23грн та нарахованих пені, 3 % річних та інфляційних втрат. За твердженнями відповідача, позивачем не було враховано часткову оплату на суму 31 738,67 грн, зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 1 237,56 грн, а також невірно визначено періоди прострочення виконання грошового зобов'язання.

У підготовчому судовому засіданні 28.11.2018 судом оголошено перерву до 19.12.2018, запропоновано сторонам скласти спільний акт звірки взаєморозрахунків.

07.12.2018 позивачем подано до суду клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів, у тому числі акт звірки взаєморозрахунків станом на 28.11.2018.

17.12.2018 відповідачем подано додаткові письмові заперечення по справі, в яких викладено власний розрахунок пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.01.2019.

У судове засідання 16.01.2019 представник позивача з'явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомив. При цьому, належне повідомлення Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕК ТРІОЛІНК про дату, час та місце розгляду справи підтверджується розпискою представника відповідача від 19.12.2018.

За висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті. При цьому, судом враховано, що представник позивача приймав участь у підготовчому судовому засіданні та подав до суду відзив на позов з відповідними доказами.

Відповідно до вимог статті 222 Господарського процесуального кодексу України судом під час розгляду справи здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою.

У судовому засіданні судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, приймаючи до уваги пояснення сторін, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступні фактичні обставини справи.

12.05.2016 між ТОВ УКРПРОМСПЕЦТЕХНО (виконавець) та ТОВ ТЕК ТРІОЛІНК (замовник) укладено договір № 150417 про надання послуг з організації перевезень вантажів (далі - Договір), згідно з пунктом 1.1 якого виконавець від свого імені та за рахунком замовника надає послуги з організації перевезень вантажів шляхом надання на піввагонів.

Згідно з пунктом 1.2 Договору кількість вагонів для здійснення послуги, їх номери, модель, дата та станція початку здійснення перевезення, дата та станція повернення вагону після здійснення перевезення відображаються в актах подачі/повернення вагонів.

У пункті 3.7 Договору сторони визначили, що щомісячна вартість послуг визначається з розміру ставки за кожен вагон за кожну добу періоду надання послуг згідно з Протоколом узгодження договірної ціни та нараховується на підставі Актів подачі/повернення вагонів.

При укладенні Договору сторонами було підписано Протокол узгодження договірної ціни (Додаток 1), погоджено форми Актів подачі/повернення вагонів (Додаток 2), Акту наданих послуг з організації перевезень вантажів (Додаток 3), Заявки на здійснення перевезень (Додаток 4).

Відповідно до пункту 10.1 Договору останній набирає чинності з дати підписання обома сторонами та діє один рік, в частині проведення розрахунків за надані послуги - до повного здійснення розрахунків.

Додатковою угодою № 1 від 10.05.2017 до Договору сторонами було продовжено строк дії договору до 31.12.2017, а додатковою угодою № 2 від 29.12.2017 до Договору - до 31.03.2018.

На виконання умов Договору позивачем було передано, а відповідачем прийнято в користування наступні вагони: вагон № 66688847 (акт подачі/повернення вагону № 4 від 28.05.2016); вагони № 67148536 та № 67877407 (акт подачі/повернення вагонів № 5 від 30.05.2016); вагон № 67388520 (акт подачі/повернення вагону № 6 від 25.06.2016).

Під час дії Договору сторонами неодноразово підписувались Протоколи узгодження договірної ціни за надані послуги, зокрема:

протоколом № 5 узгодження договірної ціни від 01.12.2016 встановлено ставку за кожен вагон за кожну добу періоду надання послуг в розмірі 450,00 грн з ПДВ;

протоколом № 6 узгодження договірної ціни від 04.12.2017 - в розмірі 590,00 грн з ПДВ з урахуванням індексу інфляції за кожний наступний місяць;

протоколом № 7 узгодження договірної ціни від 30.01.2018 - в розмірі 800,00 грн з ПДВ з урахуванням індексу інфляції за кожний наступний місяць

За період з жовтня 2017 року по травень 2018 року позивачем були надані відповідачу послуги на загальну суму 531 002,53 грн, а саме:

згідно з актом № 65 виконаних робіт (послуг) від 31.10.2017 на суму 55 800,00 грн;

згідно з актом № 71 виконаних робіт (послуг) від 30.11.2017 на суму 52 650,00 грн;

згідно з актом виконаних робіт (послуг) від 31.12.2017 на суму 71 480,00 грн;

згідно з актом № 2 виконаних робіт (послуг) від 31.01.2018 на суму 73 891,60 грн;

згідно з актом № 9 виконаних робіт (послуг) від 28.02.2018 на суму 78 236,84 грн;

згідно з актом № 16 виконаних робіт (послуг) від 31.03.2018 на суму 95 216,00 грн;

згідно з актом № 23 виконаних робіт (послуг) від 30.04.2018 на суму 83 346,34 грн;

згідно з актом № 28 виконаних робіт (послуг) від 31.05.2018 на суму 20 381,75 грн.

Листом вих. № 22 від 29.03.2018 відповідач визнав перед відповідачем заборгованість за січень-лютий 2018 року та вказав, що заборгованість за березень 2018 року буде визначена згідно з актом виконаних робіт з урахуванням часу перебування вагону № 67148536 в ремонті згідно з пунктом 2.1.12 Договору.

Листом вих. № 24 від 02.04.2018 відповідач направив позивачу пропозиції щодо графіку розстрочення погашення заборгованості за січень-квітень 2018 року в строк до 01.06.2018, а згідно з листом вих. № 43 від 26.10.2018 повідомив про намір погасити заборгованість в строк до 31.12.2018.

Листом вих. № 36 від 24.04.2018 відповідач просив позивача вирішити питання щодо компенсації витрат на здійснення деповського ремонту вагону № 67148536 шляхом зарахування відповідної суми у щомісячну плату за березень 2018 року.

31.05.2018 ТОВ УКРПРОСПЕЦТЕХНО та ТОВ ТЕК ТРІОЛІНК підписано акт № ОУ-0000008 здачі-прийняття робіт (надання послуг), яким підтверджується прийняття позивачем витрат за деповський ремонт вагону № 67148536 на суму 1 237,56 грн (з ПДВ).

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, як вказує позивач у позовній заяві, виконанням відповідачем грошових зобов'язань з оплати наданих послуг за період з березня по травень 2018 року на суму 167 205,42 грн.

Окрім того, за твердженнями позивача, відповідач з простроченням оплачував послуги, які надавались останньому у період з жовтня 2017 року по травень 2018 року, у зв'язку чим позивачем нараховано інфляційні втрати в сумі 14 201,78 грн, 3 % річних в сумі 4 928,36 грн та пеню в розмірі 55 437,75 грн за період з 31.10.2017 по 25.10.2018.

Розглянувши доводи позивача, на яких ґрунтується позовна заява, та відповідні заперечення відповідача, господарський суд зазначає наступне.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За своїм змістом та правовою природою договір № 150417 про надання послуг з організації перевезень вантажів від 12.05.2016 є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм статей 901-907 Цивільного кодексу України.

З огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип презумпції правомірності правочину, суд приймає укладений між сторонами Договір як належну та достатню підставу, у розумінні норм статті 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Матеріалами справи (підписаними позивачем та відповідачем актами виконаних робіт (послуг) за період з жовтня 2017 року по травень 2018 року) підтверджується факт надання відповідачу послуг на загальну суму 531 002,53 грн, внаслідок чого у відповідача виникло зобов'язання оплатити вартість таких послуг.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У пункті 3.3 Договору сторони передбачили, що замовник проводить 100 % попередню оплату вартості послуг виконавця за поточний період (календарний місяць) до 10-го числа поточного місяця на підставі виставленого рахунку виконавця, згідно з бланк-заявкою (Додаток 4). За погодженням з виконавцем можлива оплата послуг (їх частини) з організації перевезень вантажів за фактом їх виконання. Замовник зобов'язаний отримати рахунок на оплату послуг в перший робочий день поточного місяця у виконавця.

Отже, з урахуванням положень статті 530 Цивільного кодексу України та пункту 3.3 Договору, відповідач повинен був оплачувати послуги позивача шляхом здійснення 100 % передоплати або за погодженням з позивачем - за фактом виконання послуг після підписання відповідного акту виконаних робіт (послуг). Відтак, станом на час розгляду справи строк виконання відповідачем грошових зобов'язань, щодо яких заявлено позов, настав.

При цьому, суд визнає необґрунтованими твердження відповідача про те, що строк виконання зобов'язання з оплати щомісячного платежу пов'язується з датою отримання від виконавця акту виконаних робіт (послуг), та не приймає до уваги наданий відповідачем реєстр вхідних електронних листів. Дійсно, пунктом 2.1.3 Договору передбачений обов'язок виконався складати акти наданих послуг та надавати їх замовнику не пізніше 8-го числа місяця, наступного за звітним, однак умови Договору не пов'язують виникнення у відповідача обов'язку з внесення щомісячної плати з датою отримання ним акту наданих послуг від замовника.

Суд констатує, що у пунктах 2.2.4, 3.3, 3.4, 3.7 Договору позивач зобов'язався отримувати рахунки на оплату у виконавця та здійснювати 100 % передоплату послуг, виходячи з погодженого сторонами тарифу в Протоколі узгодження договірної ціни на підставі відповідних Актів подачі/повернення вагонів.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Як вказує позивач в позовній заяві, яку подано до суду 29.10.2018, у відповідача утворилась заборгованість за актами виконаних робіт (послуг) № 16 від 31.03.2018, № 23 від 30.04.2018 та № 28 від 31.05.2018 на загальну суму 167 205,42 грн.

Відповідач визнав позовні вимоги на суму 134 229,19 грн, однак заперечив проти вимог на суму 32 976,23 грн, з яких: 31 738,67 грн сплачено згідно з платіжним дорученням № 990 від 26.10.2018; 1 237,56 грн - витрати на деповський ремонт вагону, які підлягають зарахуванню у щомісячну плату за березень 2018 року.

Актом звіряння № б/н від 28.11.2018, який підписано обома сторонами після відкриття провадження у даній справі, підтверджується, що заборгованість ТОВ ТЕК ТРІОЛІНК станом на 28.11.2018 становить 134 229,19 грн (т. 1 а. с. 122).

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 46 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

За приписами статті 191 Господарського процесуального кодексу України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Враховуючи, що часткове визнання позову відповідачем не суперечить закону, не порушує права чи інтереси інших осіб, а також узгоджується з фактичними обставинами справи, встановленими судом, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за надані послуги в сумі 134 229,19 грн підлягають задоволенню.

В свою чергу, позовні вимоги про стягнення заборгованості в сумі 32 976,23 грн є документально непідтвердженими та задоволенню не підлягають.

Щодо вимог про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 4.3 Договору передбачено, що за несвоєчасну оплату платежів, належних виконавцю за використання вагонів, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Як встановлено судом вище, відповідачем у встановлений строк свого обов'язку з оплати наданих послуг не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховано пеню.

Разом з тим, при перевірці розрахунку заявленої до стягнення суми пені судом встановлено, що позивачем допущено арифметичні помилки, а також не враховано суму витрати на деповський ремонт вагону в розмірі 1 237,56 грн, яку було зараховано в рахунок щомісячної плати за березень 2017 року.

За перерахунком суду, сума пені, нарахована за період з 31.10.2017 по 25.10.2018, за прострочення відповідачем оплати вартості послуг, що надавались останньому у період з жовтня 2017 року по травень 2018 року (з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат та відповідних періодів прострочення) становить 55 415,17 грн.

При цьому, позивачем обґрунтовано нараховано пеню з дня підписання актів виконаних робіт (послуг), тобто за фактом виконаних робіт (як передбачено у пункті 3.3 Договору), зважаючи на обов'язок відповідача ще до 10-го числа поточного місяця здійснювати 100 % передоплату вартості послуг, виходячи з погоджених сторонами тарифів.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Щодо клопотання позивача про зменшення неустойки господарський суд зазначає, що позивачем не було надано суду жодного доказу, який би міг бути підставою для зменшення суми пені на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України.

Відтак, вимоги про стягнення пені в сумі 55 437,75 грн підлягають задоволенню на суму 55 415,17 грн.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу і відсотків річних входять до складу грошового зобов'язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Враховуючи, що господарським судом на підставі поданих доказів були встановлені обставини прострочення виконання відповідачем зобов'язань з оплати наданих послуг, вимоги про стягнення 3% річних, нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, ґрунтуються на нормах закону.

За перерахунком суду (враховуючи погашення заборгованості на суму 1 237,56 грн, яку не було враховано позивачем), сума 3 % річних, нарахована за період з 31.10.2017 по 25.10.2018 за прострочення відповідачем оплати вартості послуг, що надавались останньому у період з жовтня 2017 року по травень 2018 року (з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат та відповідних періодів прострочення), становить 4 926,12 грн. Вимоги про стягнення суми 3 % річних в сумі 2,24 грн задоволенню не підлягають.

Здійснюючи перевірку наданого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, судом враховано, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ).

Однак позивачем не було враховано дефляцію у липні 2018 року і часткове погашення заборгованості на суму 1 237,56 грн.

За перерахунком суду, сума інфляційних втрат, нарахована за період з листопада 2017 року по жовтень 2018 року за прострочення відповідачем оплати вартості послуг, що надавались останньому у період з жовтня 2017 року по травень 2018 року (з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат та відповідних періодів прострочення), становить 12 667,18 грн. Вимоги про стягнення суми інфляційних втрат в сумі 1 534,60 грн задоволенню не підлягають.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю УКРПРОМСПЕЦТЕХНО та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕК ТРІОЛІНК заборгованості за надані послуги в розмірі 134 229,19 грн, пені в сумі 55 415,17 грн, 3 % річних в сумі 4 926,12 грн, інфляційних втрат в сумі 12 667,18 грн.

Інша частина позовних вимог (про стягнення заборгованості в розмірі 32 976,23 грн, пені в сумі 22,58 грн, 3 % річних в сумі 2,24 грн, інфляційних втрат в сумі 1 534,60 грн) не підлягає задоволенню з викладених вище підстав.

Розподіл судових витрат.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічну норму закріплено у частині третій статті 7 Закону України Про судовий збір .

Ураховуючи, що до початку розгляду справи по суті відповідачем були визнані позовні вимоги на суму 134 229,19 грн, господарський суд вважає за можливе не покладати на відповідача, а повернути позивачу з державного бюджету 50 % судового збору у розмірі, що пропорційний визнаним вимогам, а саме 1 006,72 грн (134 229,19 грн х 1,5 % х 50 % = 1 006,72 грн), про що судом буде постановлено окрему ухвалу.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі

Інша частина судового збору за розгляд даної справи в сумі 1 734,27 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 129, 130, ст. ст. 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1 . Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю УКРПРОМСПЕЦТЕХНО до Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕК ТРІОЛІНК про стягнення 241 773,31 грн - задовольнити частково.

2 . Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕК ТРІОЛІНК (03037, м. Київ, вул. Вузівська, буд. 5 офіс 96; ідентифікаційний код 39478768) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю УКРПРОМСПЕЦТЕХНО 14000, Чернігівська обл., м. Чернігів, вул. Шевченка, буд. 5, офіс 235; ідентифікаційний код 40100228) заборгованість в сумі 134 229 (сто тридцять чотири тисячі двісті двадцять дев'ять) грн 19 коп., пеню в розмірі 55 415 (п'ятдесят п'ять тисяч чотириста п'ятнадцять) грн 17 коп., 3 % річних в сумі 4 926 (чотири тисячі дев'ятсот двадцять шість) грн 12 коп., інфляційні втрати в розмірі 12 667 (дванадцять тисяч шістсот шістдесят сім) грн 18 коп. та судовий збір в розмірі 2 101 (дві тисячі сто одна) грн 84 коп.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

4. Залишити за позивачем судовий збір, сплачений при поданні позовної заяви, в розмірі 518,04 грн.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 28.01.2019.

Суддя В. В. Князьков