Рішення

від 25.01.2019 по справі 2340/4634/18

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2019 року справа № 2340/4634/18

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гаврилюка В.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Жашківської районної державної адміністрації Черкаської області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (ОСОБА_1, позивач) подав позов до управління соціального захисту населення Жашківської районної державної адміністрації Черкаської області (далі - управління, відповідач), в якому просить:

- визнати неправомірною та протиправною відмову управління соціального захисту населення Жашківської районної державної адміністрації Черкаської області згідно рішення за протоколом № 16 від 11.10.2018 щодо встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1;

- зобов'язати управління соціального захисту населення Жашківської районної державної адміністрації Черкаської області встановити статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни у відповідності до п.9 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.

В обґрунтування позовних вимог зазначено те, що ОСОБА_1 є ліквідатором наслідків на Чорнобильській АЕС та приймав безпосередню участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відразу після катастрофи.

Оскільки розгляд питання про встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни віднесено до компетенції відповідача, ОСОБА_1 подав відповідну заяву з усіма попередньо визначеними відповідачем документами для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

Листом від 12.10.2018 № 874/04 відповідач повідомив, що позивачеві фактично відмовлено у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, і відмова мотивована тим, що відповідно до п. 9 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» особам, залученим до складу формувань цивільної оборони, такий статус встановлюється на підставі документів, які повинні містити інформацію про розпорядчий документ по лінії Цивільної оборони щодо залучення підприємств, установ (наказ чи розпорядження) до вказаного формування та розпорядчий документ по підприємству, установі про залучення осіб до складу вказаного формування, усі відомості про роботу, яку виконував громадянин під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також довідки МСЕК про групу та причину захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Таку відмову у встановленні статусу інваліда війни ОСОБА_1 вважає протиправною та такою, що прямо порушує його права людини та громадянина, оскільки документи, на які вказує відповідач, не були і не могли бути у розпорядженні позивача, а роль останнього в цьому процесі є суто пасивною.

Додатково у адміністративному позові позивач просить розглянути справу у порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 27.11.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справі (у письмову провадженні).

12 грудня 2018 року до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому відповідач просив в задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що твердження позивача, що йому було безпідставно відмовлено у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення є незаконним та таким, що не відповідаєм дійсності, оскільки ОСОБА_1 не надав підтверджуючих документів щодо залучення його особисто та підприємства, установи, де він працював та звідки був направлений на ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС до складу формувань Цивільної оборони.

Розгляд справи по суті відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розпочато через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.

Суд встановив, що позивач є ліквідатором наслідків аварії Чорнобильській АЕС, йому встановлено статус особи з інвалідністю внаслідок участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

У зв'язку з вказаною обставиною, позивач звернувся до управління із заявою з усіма попередньо визначеними відповідачем документами для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

Відповідно до витягу з протоколу № 16 засідання комісії управління соціального захисту населення Жашківської райдержадміністрації з розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 11.10.2018» , розглянувши документи ОСОБА_1, комісія прийняла рішення про відсутність підстав для встановлення ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, оскільки в поданому заявником пакеті документів відсутній розпорядчий документ, який підтверджує залучення вказаної особи до складу формувань Цивільної оборони під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з зазначенням назви формування, зміну перебування у зоні відчуження та причинний зв'язок інвалідності захворюванням, пов'язаним з цією аварією.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає таке.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року (далі -Закон № 3551-ХІІ).

Відповідно до статті 4 Закону № 3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII передбачено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Таким чином, статус інваліда війни з підстав, визначених у пункті 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII, надається за наявності у особи сукупності таких обов'язкових умов: 1) залучення особи до складу формувань Цивільної оборони; 2) отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 (далі - Положення № 302).

Згідно з пунктом 2 Положення № 302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» , на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.

Відповідно до пункту 10 Положення № 302 «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності. Особам з інвалідністю внаслідок війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.

Отже особи, які залучались до складу формувань Цивільної оборони у квітні 1986 року, інвалідність яких пов'язана з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, за наявності документів, підтверджуючих право на отримання статусу інваліда війни, мають право отримати такий статус з видачею відповідного посвідчення.

Зміст Положення № 302 свідчить, що факт отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, підтверджується довідкою медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Що стосується кола осіб, які приймали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони та доказів, якими підтверджують такі обставини, суд зазначає таке.

Наділяючи осіб, які приймали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС правом на отримання статусу ветерана війни (інваліда війни), законодавець у Законі № 3551-XII та Положенні № 302 не визначив родових ознак формувань Цивільної оборони, на склад яких поширюються зазначені пільги. Не визначено вказаними нормативно-правовими актами й переліку документів, що підтверджували б факт участі осіб у складі формувань ЦО.

З урахуванням викладеного, вказані обставини підлягають встановленню у кожному випадку індивідуально з урахуванням обставин справи.

Позивач у позовній заяві посилається на інформаційну довідку Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації (про участь у формуваннях ЦО) від 79.02.2017 № 01.1-14/161-14, відповідно до якої цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей до 8 років. Формування ЦО, в т.ч. і невоєнізовані, створювались саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійних лих. Громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на Чорнобильській АЕС та її наслідків) залучались до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.

Таким чином позивач вважає, що сам по собі факт залучення його до участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є вичерпним доказом залучення його до складу формувань Цивільної оборони.

Проте такі мотиви і аргументи позивача суд відхиляє, виходячи з наступного.

Дійсно, Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ЦО СРСР від 06 червня 1975 року № 90, було передбачено, що формування ЦО, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при ліквідації аварій, катастроф, стихійних сил, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

Однак, крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно розпорядження керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

Суд зазначає, що пунктом дев'ятим, відповідно до якого статус інваліда війни було поширено й на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, частину другу статті 7 Закону № 3551-XII було доповнено Законом від 15.06.2004 № 1770-IV.

В пояснювальній записці до проекту Закону від 15.06.2004 № 1770-IV зазначено: «З перших днів аварії на Чорнобильській АЕС 1300 осіб, залучених до мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей, виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення. На той час загони Цивільної оборони знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.

Перелік робіт, які провадились цими загонами, включає: проведення радіаційної розвідки, гасіння пожеж на забруднених радіонуклідами торфовищах, дезактивацію доріг, жилих та адміністративних будинків, спецобробку техніки на пунктах дезактивації, доставку дезактиваційних речовин та інші. Роботи провадились у складі військових формувань. Є усі архівні документи на підтвердження цих фактів.

Проте при виконанні тих же робіт, що й особи мобілізовані військкоматами до інших військових формувань, інваліди з цієї малочисельної категорії ліквідаторів не прирівняні до інвалідів війни Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» . Пояснити це можна лише тим, що на час прийняття спільного наказу Міністерства праці та соціальної політики і Міністерства оборони України 1 грудня 1997 року про прирівняння інвалідів-ліквідаторів з числа призваних через військкомати до інвалідів війни загони Цивільної оборони вже були виведені зі складу Міністерства оборони і випали з поля зору законотворців.

За час, що пройшов з дня Чорнобильської катастрофи, більше 130 бійців вже померли, близько 200 є інвалідами. Для цих двохсот ще живих інвалідів прирівняння у правах до їхніх товаришів, з якими вони пліч-о-пліч ліквідували наслідки жахливої катастрофи, було б актом відновлення справедливості, хоч і запізнілим.

Враховуючи не чисельність цієї категорії інвалідів, а також вимоги Бюджетного кодексу України, витрати на зазначені пільги пропонується включити до видатків Державного бюджету України на 2004 рік та ввести в дію цей Закон з 1 січня 2004 року» .

Тобто, до категорії осіб, на яких поширюється дія вимог пункту 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII законодавець мав на меті віднести близько 200 осіб, залучених до мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей, які виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення, і отримали інвалідність.

Зокрема, перелік робіт, які провадились цими загонами, включав проведення радіаційної розвідки, гасіння пожеж на забруднених радіонуклідами торфовищах, дезактивацію доріг, жилих та адміністративних будинків, спецобробку техніки на пунктах дезактивації, доставку дезактиваційних речовин та інші. Роботи провадились у складі військових формувань, при цьому усі архівні документи на підтвердження цих фактів збереглись.

Метою внесення відповідних змін до Закону № 3551-XII, відповідно до вказаної пояснювальної записки, було надати вказаним особам («інвалідам з цієї малочисельної категорії ліквідаторів» ) тих самих соціальних гарантій, що і особам, які залучались до ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі військових формувань, оскільки характер виконуваних такими особами робіт та їх негативний вплив на здоров'я були співрозмірними.

Таким чином, право на встановлення статусу інваліда війни на підставі вимог пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII має незначне коло осіб, що разом з військовими формуваннями виконували першочергові заходи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони за умови надання відповідних підтверджуючих документів.

Отже, позивач помилково вважає, що статус інваліда війни з підстав, визначених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII поширюється на усіх без виключення ліквідаторів аварії на ЧАЕС, яким встановлена інвалідність.

Як свідчать матеріали справи, позивач є особою з інвалідністю у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЄС, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК від 05.05.2005 серії 4 ЧК № 058890.

Відповідно до довідки середнього професійно-технічного училища № 23 від травня 1986 року № 130 позивач з 26.04.1986 по 05.05.1986 знаходився в зоні підвищеної радіації та приймав участь в роботах по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.

Матеріалами справи підтверджено факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків. Водночас належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав.

Суд зазначає, що ця обставина є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ) поширювався б на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що не відповідає меті Закону № 3551-ХІІ.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.06.2018 у справі № 377/797/17, від 10.05.2018 у справі № 279/12162/15-а та від 21.08.2018 у справі № 279/2285/16-а.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на інформаційну довідку Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідок Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації (про участь у формуваннях ЦО) від 17.02.2017 № 01.1-14/161-14, оскільки вона має лише інформаційний характер.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, в задоволенні яких слід відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.

Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини 5 статті 139 вказаного Кодексу у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України «Про судовий збір» , а відповідач не надав суду доказів понесення судових витрат, то підстави для їх розподілу відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, підпунктом 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Учасники справи:

1) позивач - ОСОБА_1 (19200, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1);

2) відповідач - управління соціального захисту населення Жашківської районної державної адміністрації Черкаської області (19200, Черкаська область, м. Жашків, вул. Благовісна, 1, ідентифікаційний код 03195889).

Рішення складене у повному обсязі та підписане 25.01.2019.

Суддя В.О. Гаврилюк