Постанова

від 21.01.2019 по справі 826/2046/14

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/2046/14 Суддя (судді) першої інстанції: Федорчук А.Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Коротких А.Ю.,

суддів: Вівдиченко Т.Р.,

Сорочка Є.О.,

при секретарі Григорук В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 червня 2018 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АДМ Трейдінг Україна" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "АДМ Трейдінг Україна" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, в якому просило: визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 20 січня 2014 року № 0000053720; визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 20 січня 2014 року № 0000063720.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 червня 2018 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

На адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від товариства з обмеженою відповідальністю "АДМ Трейдінг Україна", в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що співробітниками Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування ТОВ Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна) від'ємного значення різниці між сумою податкового кредиту та бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за вересень 2013 року

За результатом перевірки Відповідачем складено Акт перевірки від 20.12.2013 року № 1487/40-50/37-20/20027449 (надалі - Акт перевірки).

В Акті перевірки встановлено наступні порушення: п. 185.1 ст. 185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3 ст. 200, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту та від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду за серпень 2013 року на суму податку на додану вартість 507 459,00 грн., за вересень 2013 року на суму податку на додану вартість 125 975,00 грн.; п. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2013 року на суму податку на додану вартість 4 478 355,00 грн., яке підлягає зменшенню.

На підставі акта перевірки Відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.01.2014 року № 0000053720, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 4 478 355,00 грн. та застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 2 239 177,50 грн.; № 0000063720, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 125 975,00 грн.

Колегія суддів, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про обґрунтованість та правомірність висновків суду першої інстанції з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між Позивачем (Покупець), з однієї сторони та ФГ "Оксана" (Постачальник), з іншої сторони укладено Договори поставки: №505/1-088340 від 17 серпня 2013 року (надалі - Договір №505/1-088340); №505/1-088395 від 18 серпня 2013 року (надалі - Договір №505/1-088395); №505/1-089813 від 23 вересня 2013 року (надалі - Договір №505/1-089813); №505/1-089788 від 21 вересня 2013 року (надалі - Договір №505/1-089788); №505/1-089182 від 04 вересня 2013 року (надалі - Договір №505/1-089182); №505/1-089137 від 03 вересня 2013 року (надалі - Договір - №505/1-089137); №505/1-089083 від 02 вересня 2013 року (надалі - Договір - №505/1-089083); №505/1-089023 від 30 серпня 2013 року (надалі - Договір №505/1-089023); №505/1-088976 від 29 серпня 2013 року (надалі - Договір №505/1-088976); №505/1-088911 від 28 серпня 2013 року (надалі - Договір №505/1-088911); №505/1-088883 від 27 серпня 2013 року (надалі - Договір №505/1-088883); №505/1-088817 від 26 серпня 2013 року (надалі - Договір №505/1-088817); №№505/1-088432 від 19 серпня 2013 року (надалі - Договір №505/1-088432);

Судом досліджено вищезазначені Договори та встановлено, що за змістом вони є ідентичними за виключенням п. 2.1, а отже не підлягають окремому дослідженню.

У відповідності до п. 1.1 Договору №505/1-088340, Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність, а Покупець прийняти та оплатити соняшник нестандартний, урожаю 2013 pоку, українського походження - (надалі - Товар ) насипом на умовах на умовах DAP згідно ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року: Перевезення оплачено до ТОВ Зерноприймальний комплекс Інтерагротранс (Миколаївська область, м. Миколаїв, проспект Героїв Сталінграду, буд. 117) (надалі - Зерновий склад ), передбачених даним Договором.

На підтвердження виконання умов Договорів Позивачем надано суду наступні документи: рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні та банківські виписки, які було досліджено судом та копії яких містяться в матеріалах справи ( том 1 а.с. 57-250, том 2 а.с. 1-64).

Судом досліджено первинну документацію та встановлено, що в вищезазначених документах зазначено, який товар отримано, всі рядки заповнені належним чином, що в свою чергу свідчить по здійснення господарських взаємовідносинах в межах їх господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними первинними документами, що є свідченням добросовісності Позивача при здійсненні вказаних операцій. Позивачем вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договори були укладені з метою настання реальних обставин, а тому висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Крім того, колегія суддів зазначає, що Контролюючим органом не надано належних доказів на підтвердження того, що контрагент Позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по господарських операціях на час їх виконання, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов'язань третіх осіб.

Згідно зі статтею 200 ПК України - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 Кодексу, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені розділом V Кодексу (пункт 200.2 статті 200 Кодексу).

Згідно п. 138.1 статті 138 ПК України - витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п. 138.2 статті 138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України - не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.3 статті 198 ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права та обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що необхідними підставами для включення Позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

ПК України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 ПК України - не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно пункту 201.8 статті 201 ПК України - право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, контрагент Позивача мав статус платників ПДВ на момент здійснення описаних в Акті перевірки господарських операцій, як того вимагає ПК України при здійснені оподатковуваних операцій та були зареєстровані в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною 2 статті 9 зазначеного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За змістом наведених правових норм, податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування ПДВ, має бути сформований за наявності фактично здійснених і підтверджених належним чином господарських операцій разом із складеними при їх проведенні первинними документами, які відображають реальність тієї операції, яка є підставою для обліку платника податків.

На підставі вищезазначеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правомірності формування Позивачем податкового кредиту, оскільки наявна в матеріалах справи первинна документація чітко відображає операції які були здійсненні між позивачем та його контрагентами.

Крім цього, невиконання контрагентом Позивача власних податкових зобов'язань перед бюджетом, тягне відповідну відповідальність саме для нього, і не може вважатися підставою для відповідальності позивача.

В рішенні Вищого адміністративного суду України від 07 вересня 2016 року по справі № К/800/31623/15, за змістом якого неприпустимим є притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії, що також підтверджується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Пунктом 71 рішення у справі Булвес АД проти Болгарії ЄСПЛ зазначив, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків .

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що викладені в Акті перевірки висновки Контролюючого органу є необґрунтованим та таким, що не відповідають дійсним обставинам справи, а податкові повідомлення - рішення від 20 січня 2014 року № 0000053720 та №0000063720 в частині зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 125032,27 грн. є такими, що підлягають скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Всі наведені апелянтами доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

На підставі вищезазначеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243 , 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 червня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.

Головуючий суддя: Коротких А.Ю.

Судді: Вівдиченко Т.Р.

Сорочко Є.О.

Повний текст постанови виготовлено 28 січня 2019 року.