Постанова

від 22.01.2019 по справі 826/7423/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/7423/16 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Костенко Д.А. Суддя-доповідач Шурко О.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Кузьменка В.В.,

при секретарі Коцюбі Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 квітня 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВБР Електрік" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Ресурс Плюс" про скасування податкового повідомлення - рішення №0102615137 від 24.02.2016 р., -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю ВБР Електрік звернулося до суду із адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24.02.2016 року №0102615137.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 квітня 2018 року зазначений адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення та відмовити повністю в задоволенні позовних вимог.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши сторін, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю ВБР Електрік (далі по тексту - ТОВ ВБР Електрік ) зареєстроване як юридична особа 29.07.2003 та як платник податків, на момент перевірки, перебувало на обліку в ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві.

На підставі наказу в.о. начальника Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі по тексту - ГУ ДФС у м. Києві) від 19.01.2016 року №148, направлення від 26.01.2016 року №22/26-15-13-07-01, постанови слідчого першого відділу кримінальних розслідувань Слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві Лук'янець О.Ю. від 14.07.2015 року та пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ ВБР Електрік з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні операцій з ТОВ Євро Ресурс Плюс (далі по тексту - контрагент позивача) за період з 01.01.2015 року по 30.09.2015 року.

За результатами проведеної перевірки, відповідачем складено акт №6/26-15-13-07/32527242 від 08.02.2016 року (далі по тексту - акт перевірки), згідно висновків якого встановлено порушення ТОВ ВБР Електрік вимог п. 185.1 ст. 185, п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

В обґрунтування правомірності таких висновків податковий орган в акті перевірки зазначив про відсутність реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом. На думку перевіряючих, діяльність була спрямована на надання податкової вигоди третім особам, яка підпадає під ознаки фіктивної діяльності, а тому зазначені господарські операції не мали реального характеру.

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0102615137 від 24.02.2016 року, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 150 953,75 грн., у т.ч. 120 763,00 грн. - основний платіж; 30190,75 грн. - штрафні санкції (далі по тексту - оскаржуване ППР).

Не погоджуючись із оскаржуваним ППР, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано будь-яких належних доказів, які покладено в основу висновків акту перевірки на підтвердження відсутності факту реальності господарських операцій, вчинених позивачем та його контрагентом, а також фактів суперечності відповідних правочинів фіскальним інтересам держави.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ТОВ ВБР Електрік мало господарські відносини з контрагентом ТОВ Євро Ресурс Плюс на підставі Договору поставки від 19.01.2015 №2015/6517 (далі по тексту - Договір №2015/6517).

Відповідно п. 1.1 Договору № 2015/6517 до ТОВ Євро Ресурс Плюс (Продавець) зобов'язується передати у власність ТОВ ВБР Електрік (Покупець), а остнній зобов'язується прийняти та оплатити обладнання, що наведено у рахунках-фактурах; передача обладнання Покупцю здійснюється на підставі накладної, що підтверджується підписом уповноваженого представника Покупця в накладній, та наявності довіреності (п. 3.2 Договору); Продавець здійснює передачу обладнання на склад Покупця: м. Київ, вул. Деміївська, буд. 41 (п. 3.3 Договору).

Отримання від ТОВ Євро Ресурс Плюс на підставі вищевказаного договору електротоварів відповідного найменування, кількості, ціни підтверджуються наданими позивачем до суду копіями видаткових накладних від 30.01.2015 №18, №№20-25, в яких зазначено про отримання товарів за довіреністю від 30.01.2015 року № 16979.

Крім того, позивачем, в якості доказу, надано копію повідомлення ТОВ Євро Ресурс Плюс від 12.05.2015 року № 12 про відступлення права вимоги боргу, згідно з яким відповідно до Договору між ТОВ Євро Ресурс Плюс і ТОВ Біттер Плюс від 12.05.2015 року № 205 до останнього перейшло право вимоги виконання зобов'язань позивача по сплаті заборгованості в загальній сумі 548 612,86 грн., що виникла з договірних відносин між ТОВ Євро Ресурс Плюс і ТОВ ВБР Електрик відповідно до Договору № 2015/6517 від 19.01.2015 року.

Платіж у сумі 548 612,86 грн. здійснено позивачем на користь ТОВ Біттер Плюс 13.05.2015 року, що підтверджується копіями оборотно-сальдової відомості по рахунку №631 за 9 місяців 2015 року, банківською випискою за 13.05.2015 року і не заперечується податковим органом, оскільки зазначене встановлено останнім під час проведення перевірки позивача.

Згідно з наданою позивачем до суду копією акта звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2015 по 30.06.2015, складеного між позивачем і ТОВ Євро Ресурс Плюс , станом на 30.06.2015 року заборгованість відсутня, що, також було встановлено відповідачем при проведенні перевірки.

Таким чином, встановлені під час перевірки обставини фінансово-господарських взаємовідносин з придбання позивачем у ТОВ Євро Ресурс Плюс електротоварів в асортименті загальною вартістю 603 815 грн. і нарахування ПДВ у сумі 120 763 грн., які у повній мірі підтверджуються наданими позивачем доказами, відповідають дійсності і свідчать про отримання позивачем цих товарів від вказаного Постачальника та оплату їх вартості.

Разом з тим, товар придбавався позивачем з метою подальшої його реалізації іншим суб'єктам господарювання, на підтвердження чого позивач надав до суду копії первинних документів, які в повній мірі досліджені судом апеляційної інстанції та містяться в матеріалах справи.

Отже, на момент укладання та виконання правочинів між позивачем та його контрагентом, останній був зареєстрований як юридична особа та був платником податку на додану вартість, а тому мав право виписувати податкові накладні.

При цьому, в акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість контрагента позивача були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що позивачем було фактично проведено господарські операції підставі Договору поставки від 19.01.2015 №2015/6517 та в подальшому реалізовано його іншим суб'єктам господарювання, на підтвердження чого позивач надав до суду копії первинних документів.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (далі по тексту - ПК України)(в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

В розумінні п.п.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Виходячи з вищевикладеного, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами , що відображатимуть реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість обов'язковому з'ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 №1936/11/13-11).

Пунктом 44.1 статті 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Таким чином, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що податковий орган ані в ході проведення перевірки, ані під час судового розгляду в суді першої інстанції не надав належних та допустимих доказів про невідповідність первинних бухгалтерських документів позивача вимогам чинного податкового законодавства.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договори укладений між останнім та його контрагентами, мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлений ними.

Згідно із ст. 4 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах, зокрема превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на підтвердження включення податку на додану вартість до складу податкового кредиту необхідні документи позивачем, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що всі вищезазначені первинні бухгалтерські документи, які надані позивачем оформлені у відповідності до ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та повністю відображають реальність проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Аналіз вищевикладених норм Закону №996-ХІV та норм Положення свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11.

При цьому, як зазначив Вищий адміністративний суд України в своїх ухвалах від 14.01.2015 №К/9991/72258/12, від 21.10.2014 №К/800/6170/14 та від 26.08.2014 №К/800/6501/14, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами першою, другою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Також істотне значення для встановлення судом факту реальності виконання договору саме із заявленим контрагентом є фактичні обставини укладення та виконання договору, обґрунтованість вибору контрагента.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ Мукачівський лісокомбінат до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Суд апеляційної інстанції бере до уваги, рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Отже, якщо контрагент платника податків по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконав свого зобов'язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо останнього.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 28.03.2012 у справі № К/9991/72712/11.

Щодо доводів апелянта про фіктивну діяльність ТОВ Євро Ресурс Плюс , направлену на надання послуг по заниженню податкових зобов'язань з ПДВ, то суд апеляційної інстанції не бере їх до уваги, оскільки вказані обставини не підтвердженні відповідними засобами доказування, а саме: судовим рішення про визнання правочину недійсним (фіктивним) або вироком суду (постановою про закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав).

Постанова слідчого першого відділу кримінальних розслідувань СУ ФР ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві Лук'янець О.Ю. від 14.07.2015 року про призначення позапланової документальної перевірки у кримінальному провадженні №32015100010000078 та письмові пояснення ОСОБА_5 від 10.04.2015 року, незасвідчені належним чином копії яких відповідач надав до суду, не є належними і допустимими доказами на підтвердження фіктивної діяльності ТОВ Євро Ресурс Плюс та (або) спростування дійсності і правового значення первинних документів, виписаних цим товариством, які надані позивачем.

Інших доказів фіктивності ТОВ Євро Ресурс Плюс податковим органом не надано і про наявність таких у запереченнях на позов не зазначено.

Крім того, позивачем надано до суду копію листа СУ ФР ДПІ у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 21.03.2018 №998/10/26-50-23-01, в якому позивачу повідомлено про те, що кримінальне провадження №32015100010000078 закрито 14.12.2015 року, на підставі ст. 284 ч. 1 п. 2 КПК України (відсутність в діянні складу кримінального правопорушення).

Тобто, на час проведення контролюючим органом перевірки позивача, у січні 2016 року, кримінальне провадження, на які відповідачем зроблено посилання в акті, було закрито, у зв'язку з встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення.

Посилання відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних, також не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, а зазначені доводи суд вважає необґрунтованими, оскільки чинне законодавство не передбачає для формування витрат (податкового кредиту) у платників податків обов'язкової наявності товарно-супровідних документів щодо перевезення товарів, тобто з метою податкового обліку така не застосовується.

Законом України Про автомобільний транспорт від 05.04.2001 р. № 2344-111 визначено, що перевезення вантажів здійснюється на підставі цивільно-правових договорів, без застереження щодо обов'язкового застосування ТТН, які за своєю суттю можуть бути тільки однією з рекомендованих форм договору перевезення.

Посилання контролюючого органу на відсутність у позивача сертифікатів відповідності, як на доказ фіктивності проведених позивачем та третьою особою операцій, спростовується наданими позивачем до суду копіями сертифікатів відповідності, зареєстрованих в Реєстрі за №UA1.043.0039696-14, №UA1.097.0146933-13, №UA1.043.0040002-14, №UA1.043.0040667-14, №UA1.043.0042464-14, №Q1530555, №UA1.003.0191721-11, деклараціями відповідності та додатками до них.

Щодо посилання відповідача на відсутність у ТОВ Євро Ресурс Плюс необхідних ресурсів, то в акті не зазначено, а представником відповідача не доведено суду, якої саме техніки, транспорту чи складських приміщень або людських ресурсів потребують операції з поставки товарів й відсутність яких унеможливлює фактичне виконання цих операцій.

Аналогічна правова позиції викладена Верховним Судом у постановах від 16.01.2018 року в справі №826/1398/14 та від 21.02.2018 року в справі №804/7470/16.

Крім того, посилання відповідача на те, що позивачем не були надані до перевірки документи у відповідь на запити ревізора-інспектора, не заслуговують на увагу суду, виходячи з наступного.

В акті перевірки зазначено, що позивачу вручено запит від 26.01.2016 року про надання до 27.01.2016 року первинних бухгалтерських, банківських та інших документів по взаємовідносинах із ТОВ Євро Ресурс Плюс за період з 01.01.2015 року по 30.09.2015 року.

Також в акті зазначено про те, що станом на 27.01.2016 року позивачем надано лист від 27.01.2016 року №27-01/16, в якому повідомлено про те, що первинні та бухгалтерські документи за період, що перевіряється, передані на здійснення правового аудиту адвокату Булгаковій Ірині Валеріївні, згідно договору №0112\2011 від 01.01.2011, протоколу доручення №6 від 14.12.2015 року, акту приймання передачі документів від 14.12.2015 року, копії яких позивач надав до суду. До перевірки надано лише картку рахунку 631 Розрахунки з вітчизняними постачальниками по контрагенту ТОВ Євро Ресурс Плюс за період 9 місяців 2015р.

Ревізором-інспектором складено акт від 27.01.2016 року №15/26-15-13-07-01 про ненадання первинних документів до перевірки.

У зв'язку із невиконанням вимог п. 85.2 ст. 85 ПК України, в частині зобов'язання надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки відповідач повторно звернувся до позивача з проханням надати первинні, банківські та інші документи по взаємовідносинах із ТОВ Євро Ресурс Плюс . Станом на 01.02.2016 року необхідних для перевірки документів не надано, про що складено акт від 01.02.2016 року №26/26-15-13-07-01.

Таким чином, при здійсненні перевірки відповідач виходив із того, що відсутні первинні бухгалтерські та інші документи, які б свідчили про реальність господарських операцій між позивачем і ТОВ Євро Ресурс Плюс .

Між тим, враховуючи обставини даної справи, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що податковий орган дійшов необґрунтованого висновку про відсутність первинних документів, які підтверджують фінансово-господарські взаємовідносини між позивачем і контрагентом, не взявши до уваги наведені позивачем обставини і документи, що підтверджували поважність їх ненадання до перевірки, оскільки фактично такі документи існували та перебували у розпорядженні адвоката Булгакової І.В., що була відсутня при проведенні перевірки. Під час розгляду справи заперечень щодо цієї обставини відповідачем не зазначалося, клопотань - не заявлялося.

Водночас, необхідні первинні документи були надані позивачем до суду. Про можливість надання платником податків первинних документів не лише під час перевірки, але і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів, висловився Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 року по справі №813/3209/15.

Враховуючи викладене у суду відсутні підстави для не прийняття поданих позивачем до суду доказів, які раніше ним не подавалися до перевірки.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку про безпідставність висновків перевірки і заперечень відповідача щодо відсутності фактичного здійснення господарських операцій, оскільки такі висновки не підтвердженні відповідними доказами та суперечать наявним у справі доказам.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, а саме: Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13) .

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі Пономарьов проти України (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд , яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі Сокуренко і Стригун проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6 (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, в даному випадку, податковим органом, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності своїх дій та не надано обґрунтованих доводів прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, відповідно до норм чинного законодавства.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 квітня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Кузьменко В.В.