Постанова

від 24.01.2019 по справі 331/172/15-а (6-а/331/46/2018)

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

24 січня 2019 року м. Дніпросправа № 331/172/15-а (6-а/331/46/2018)

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Шлай А.В. (доповідач),

суддів: Кругового О.О., Прокопчук Т.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Олександрівському району на ухвалу Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 09 листопада 2018 року (суддя Скользнєва Н.Г.), ухвалену в місті Запоріжжі, в адміністративній справі №331/172/15-а (провадження №6-а/331/46/2018) за заявою ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документу до виконання,-

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 09 листопада 2018 року визнано поважними причини пропуску строку пред'явлення виконавчого листа, виданого на підставі постанови Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2015 року у справі №2-а/331/73/15, за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Жовтневому району про визнання дій противоправними та зобов'язання вчинити певні дії поважними, та поновлено ОСОБА_1 строк пред'явлення до виконання виконавчого документу - виконавчого листа №2-а/331/73/15, виданого 9 листопада 2015 року Жовтневим районним судом м. Запоріжжя на виконання постанови Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2015 року по адміністративній справі № 2-а/331/73/15.

Управлінням соціального захисту населення Запорізької міської ради по Олександрівському району на ухвалу суду першої інстанції подана апеляційна скарга, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржену ухвалу та прийняти нову ухвалу про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 Скаржник вказує на те, що заявником до суду не надано будь-яких доказів, що підтверджують об'єктивно непереборні обставини, які не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами. Також, заявник не підтвердив суду підстав вважати причини поважності пропуску строку для пред'явлення для виконання виконавчого документу в строк, встановленим державним виконавцем в постанові - до 05.04.2017 року з моменту повернення державним виконавцем виконавчого документу.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Здійснюючи перевірку оскарженого рішення суду першої інстанції, колегія суддів керується приписами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Судом першої інстанції встановлено, що в провадженні Жовтневого районного суду м. Запоріжжя на розгляді перебувала справа №2-а/331/73/15 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Жовтневому району про визнання дій противоправними та зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 23 червня 2015 року, ухваленої по зазначеній справі, визнано протиправними дії управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Жовтневому району щодо відмови у проведенні нарахування ОСОБА_1, як інваліду ІІІ групи, суми невиплаченої частини щорічної разової допомоги на оздоровлення у відповідності до ст. 48 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи за 2014 рік; зобов'язано управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Жовтневому району здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 суми невиплаченої частини щорічної разової допомоги на оздоровлення у відповідності до ст. 48 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи за 2014 рік у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат з урахуванням здійснених за вказаний період фактичних виплат (а.с. 53-55).

Не погодившись з зазначеною постановою суду, та користуючись своїми процесуальними правами, управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Жовтневому району, оскаржило постанову суду до апеляційної інстанції.

Ухвалою колегії суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2015 року апеляційна скарга управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Жовтневому району залишена без задоволення, а постанова Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16.10.2015 року залишена без змін. (а.с. 88).

На виконання постанови Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 23 червня 2015 року, Жовтневим районним судом міста Запоріжжя 09 листопада 2015 року позивачу було видано виконавчий лист № 2-а/331/73/15 року. (а.с. 97)

Зазначений виконавчий документ перебував на виконанні у Відділі примусового виконання рішень управління державного виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області. (а.с.98)

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21.03.2016 року відмовлено в задоволенні подання державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Запорізькій області про зміну способу і порядку виконання рішення (а.с. 112-114).

05 квітня 2016 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу та встановлено повторний строк для його пред'явлення до 05.04.2017 року (а.с. 150).

Стягувач звернувся до Європейського Суду з прав людини (заява № 2517/18), однак у травні 2018 року його повідомили про вилучення заяви № 2517/18 з переліку заяв (а.с. 151).

Задовольняючи заяву ОСОБА_1, суд першої інстанції дійшов висновку, що заява позивача про поновлення пропущеного строку підлягає задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини 6 статті 12 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII Про виконавче провадження стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Статтею 376 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що стягувачам, які пропустили строк для пред'явлення виконавчого листа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.

Таким чином, зазначені правові норми передбачають: 1) право стягувача на звернення із заявою про поновлення строку пред'явлення виконавчого листа до виконання; 2) наявність причин внаслідок яких зазначений строк стягувачем пропущено; 3) наявність можливості суду для поновлення строку. При цьому, поняття можливість передбачає вчинення дії за певних умов або ні.

Перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 31 січня 2018 року (справа № 2а/945/2010) від 17 квітня 2018 року (справа № 2-а-2990/11), які полягають у наступному.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Таким чином, виконавче провадження визначається як завершальна стадія судового провадження, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини за статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Гарантоване особі у статті 6 Конвенції право на справедливий суд розповсюджує дію і на стадію виконання судового рішення. У своїй прецедентній практиці Європейський суд з прав людини нагадує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов'язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї із сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинно розглядатися як невід'ємна частина "процесу" в розумінні статті 6 Конвенції. ( Іммобільяре Саффі проти Італії , заява 22774/93, 28.07.1999, § 63; Горнсбі проти Греції від 19.03.1997, § 40). У рішенні Юрій Миколайович Іванов проти України (заява 40450/04, п. 46) Європейський суд з прав людини зазначив: …що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (див. рішення у справі "Метаксас проти Греції" (Metaxas v. Greece), N 8415/02, п.19, від 27 травня 2004 року; та у справі "Лізанец проти України" (Lizanets v. Ukraine), N 6725/03, п. 43, від 31 травня 2007 року). У таких справах відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. У п. 48 цього рішення Європейський Суд з прав людини зробив висновок, що заявникові не можна було дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. І далі, у п. 54 звернув увагу, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v.Ukraine), N1811/06, від 19 лютого 2009 року).

Як свідчать наявні у справі письмові докази, виконавчий лист був пред'явлений до примусового виконання. Натомість, 05 квітня 2016 року виконавчий документ повернуто ОСОБА_1 без виконання із роз'ясненням права на звернення до суду на підставі статті 263 КАС України. Зазначена стаття (в редакції Кодексу № 2747-ІУ) передбачала, у тому числі, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Проте, Головне ТУЮ у Запорізькій області УДВС відділу примусового виконання рішень ще у лютому 2016 року зверталось до суду, який видав виконавчий документ, із поданням про зміну способу і порядку виконання судового рішення. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 березня 2016 року у задоволенні подання відмовлено (а.с.112-114).

Таким чином, повернення виконавчого листа стягувачу, зважаючи на безперспективність заміни способу і порядку виконання судового рішення, не може вважатись обґрунтованим, добросовісним та розсудливим.

Крім того, на думку колегії суддів, визначальною обставиною при вирішенні питання про поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання є статус заявника (стягувача), як особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (1 категорія), інваліда 3 групи, який має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи . Внаслідок невиконання державними органами рішення суду, яким підтверджено право ОСОБА_1 на отримання виплат на підставі Закону України Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , продовжується порушення його прав, що зводить нанівець результати судового захисту.

Колегія суддів вважає, що наведені обставини є достатніми підставами для визнання поважними причин пропуску заявником строку пред'явлення виконавчого листа до виконання із його поновленням. Строки пред'явлення до виконання визначено Законом України Про виконавче провадження .

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Олександрівському району - залишити без задоволення.

Ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09 листопада 2018 року в адміністративній справі №331/172/15-а (провадження №6-а/331/46/2018) залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 24 січня 2019 року і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий - суддя А.В. Шлай

суддя О.О. Круговий

суддя Т.С. Прокопчук