Рішення

від 28.01.2019 по справі 922/3216/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/3216/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Васильєві А.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Державного підприємства "Укрветсанзавод", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Еко-Тех", м. Харків про стягнення коштів в розмірі 11368,07 грн. за участю представників сторін:

не з'явились

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Державне підприємство "Укрветсанзавод", м. Київ, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Еко-Тех", м. Харків, про стягнення заборгованості в розмірі 11368,07 грн., з яких: 6866,18 грн. - основна заборгованість, 1263,38 грн. - пеня, 496,16 грн. - 3% річних, 2261,72 грн. - інфляційні втрати, 480,63 грн. - штраф 7%. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати. Обґрунтовуючи позов, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами даного спору договору поставки від 20.05.2016, в частині вчасної та в повному обсязі оплати за отриманий у власність від позивача товар.

Ухвалою господарського суду від 28.11.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 26.12.2018 о 10:30 год.

Протокольними ухвалами від 26.12.2018, 14.01.2019 у судових засіданнях оголошувалась перерва, на підставі ч. 2 ст. 216 ГПК України.

У судове засідання 28.01.2019 представник позивача не з'явився, матеріали справи містять клопотання позивача про розгляд справи за його відсутності (вх. № 34686).

Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, у судове засідання 28.01.2019 не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву до суду не надав. При цьому суд зазначає, що відповідач про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, оскільки згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням відповідача є: 61052 м. Харків, вул. Чоботарська, 80-А, а з матеріалів справи вбачається, що ухвала суду від 28.11.2018 про відкриття провадження у справі була надіслана відповідачу за вищезазначеною адресою, але не була ним отримана та повернута Укрпоштою до суду, за закінченням встановленого терміну зберігання.

Враховуючи, що неявка учасників справи в судове засідання, відповідно до приписів ч. 1 ст. 202 ГПК України, не перешкоджає розгляду справи по суті, а також приймаючи до уваги обмежені строки розгляду справи, визначені ст. 248 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Беручи до уваги, що відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, та те, що відповідно до статті 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів по справі покладено на сторони, суд, враховуючи ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, згідно ч.9 ст. 165 ГПК України вирішує справу за наявними матеріалами.

Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи, суд зазначає, що частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 року Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

З'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

20 травня 2016 року між Державним підприємством "Укрветсанзавод", в особі директора Костянтинівської філії Державного підприємства "Укрветсанзавод" (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальність "Компанія Еко-Тех" (відповідач, покупець) укладено договір № КОСТ/07/Р/11-1/38621505/2016 (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору, постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується оплатити та прийняти готову продукцію (жир технічний).

Пунктами 3.1. та 3.5. договору встановлено, що покупець зобов'язаний здійснювати розрахунки за кожну окрему партію товару протягом 14 робочих днів, з моменту отримання від постачальника товару.

Як передбачено п. 4.10. договору, право власності і ризик випадкового знищення або пошкодження товару переходить до покупця з моменту отримання товару, що підтверджується видатковою накладною, підписаною належним чином уповноваженими представниками сторін.

Як свідчать матеріали справи, відповідно до умов договору, позивачем в травні 2016 року було передано у власність відповідача жир технічний (товар) в кількості 3,06 т. на загальну суму 7366,18 грн., що підтверджується, згідно п. 4.10. договору, видатковими накладними № 2 від 27.05.2016 та № 3 від 31.05.2016, підписаними представниками сторін.

Відповідно до акту звірки взаємних розрахунків станом за період: січень 2016 року - листопад 2016 року, відповідачем була здійснена часткова оплата за прийнятий товар у розмірі 500,00 грн.

Таким чином, станом на листопад 2018 року, заборгованість відповідача перед позивачем за договором від 20.05.2016 складає 6866,18 грн., що підтверджується видатковими накладними, відповідно до яких, виникла заборгованість:

- видаткова накладна № 2 від 27.05.2016 р. на загальну вартість 5183,14 грн., яка була частково оплачена відповідачем в розмірі 500,00 грн.;

- видаткова накладна № 3 від 31.05.2016 р. на загальну вартість 2183,04 грн.

11 травня 2018 року позивач надіслав претензію на адресу відповідача, в якій просив відповідача погасити заборгованість за договорами протягом п'яти робочих днів з дня одержання претензії.

Однак, на момент подання позовної заяви позивачем, відповідач відповіді на претензію не надав, оплату по заборгованості не здійснив, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до господарського суду Харківської області.

В результаті несвоєчасної оплати відповідачем за поставлений позивачем товар, на неоплачену частину вартості товару позивачем нараховано пеню у розмірі 0,1 % вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, штраф у розмірі 7 % вказаної вартості, 3% річних та інфляційні витрати за кожен день прострочення оплати за поставлений товар.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, відповідно до наданих до матеріалів справи видаткових накладних № 2 від 27.05.2016 та № 3 від 31.05.2016, відповідач (покупець) отримав від позивача товар на загальну суму 7366,18 грн. Проте, всупереч вимогам договору поставки, свої зобов"язання щодо своєчасної оплати за отриманий товар виконав не в повному обсязі, в сумі 500,00 грн., та не надав суду доказів на підтвердження оплати суми боргу в розмірі 6866,18 грн.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати товару по договору поставки від 20.05.2016.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. ст. 193, 198 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження сплати суму боргу за договором поставки від 20.05.2016 в сумі 6866,18 грн., суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача даної суми основної заборгованості по договору поставки належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Позивачем, з посиланням на ч. 2 ст. 231 ГК України, пред'явлено до стягнення пеню в розмірі 0,1 вартості товарів (робіт, послуг) в розмірі 1263,38 грн. та штраф у розмірі 7% в суму 480,63 грн.

Згідно з Статутом Державного підприємства "Укрветсанзавод", позивач є державним підприємством, форма власності - державна.

Відповідно до п. 5.1. Статуту, майно підприємства є державною власністю і закріпляється за ним на праві господарського відання.

Пунктом 6.6. Статуту передбачено, що статутний капітал підприємства формується шляхом передачі Уповноваженим органом управління нерухомого майна, коштів, цінних таперів, іншого майна та майнових прав.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 статті 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

У відповідності до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст.ст. 230, 231 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Частиною 2 ст. 231 ГК України передбачені особливі розміри штрафних санкцій, які мають застосовуватися у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектору економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: зокрема, за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 % вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Суд зазначає, що, виходячи з положень зазначеної норми матеріального права, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу, передбачених абзацом 3 частини 2 статті 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення, пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України, якщо допущено прострочення виконання НЕ грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконаних робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір пені за кожний день прострочення виконання такого зобов'язання та за прострочення його виконання понад тридцять днів додатково вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу з вказаної вартості.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 903/545/17 від 11.05.2018.

Штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовуються за допущене прострочення виконання лише не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій (п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Враховуючи те, що позивач просить стягнути на свою користь пеню в розмірі 0,1 % та штраф 7% за несвоєчасну оплату відповідачем за поставлений товар, тобто за порушення відповідачем грошового зобов'язання, а умовами договору поставки від 20.05.2016, сторони не передбачили нарахування пені та штрафу за прострочення виконання зобов'язання за договором, або їх інший розмір, суд відмовляє позивачу з задоволенні вимог щодо стягнення суми пені в розмірі 1263,38 грн. та штрафу в розмірі 480,63 грн., як в неправомірно заявлених.

Позивачем також заявлено до стягнення суму 3% річних в розмірі 496,16 грн. та інфляційні втрати в розмірі 2261,72 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як свідчать матеріали справи, період нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат перевірено судом, розраховано вірно, що дає підстави суду задовольнити позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у розмірі 496,16 грн., суму на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, що складає 2261,72 грн.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно статті 73 ГПК України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, позовні вимоги Державного підприємства "Укрветсанзавод" підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача, пропорційно розміру заявлених позовних вимог.

: На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 61, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 79, 86, 123, 126, 129, 165, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 242, 247, 252, 256 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Еко-Тех" (61052. м. Харків, вул. Чоботарська, 80-А, код ЄДРПОУ 39829854) на користь Державного підприємства "Укрветсанзавод" (01001, м. Київ, вул. Б. Грінченка, 1, поточний рахунок № 26000605328 в АТ "ОСОБА_1 Аваль, м. Київ, МФО 380805, код ЄДРПОУ 38519326) суму заборгованості за договором поставки № КОСТ/07/Р/11-1/38621505/2016 від 20.05.2016 в розмірі 6866,18 грн., 3% річних в розмірі 496,16 грн., інфляційні збитки в розмірі 2261,72 грн., судові витрати в розмірі 1491,69 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст.241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 28.01.2019.

Суддя ОСОБА_2

справа № 922/3216/18