Постанова

від 30.01.2019 по справі 826/16698/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/16698/17 Суддя (судді) першої інстанції: Шевченко Н.М.

Суддя-доповідач - Губська Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

суддів: Епель О.В., Степанюка А.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 серпня 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Ольміра до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Ольміра звернулось до суду з даним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 25.09.2017 №0048811404, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за період жовтень 2015 року на суму 147577,00 грн, та №0048821404, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 770864,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки ГУ ДФС у місті Києві, на яких ґрунтуються оскаржувані податкові повідомлення-рішення, є такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки фінансово-господарські операції позивача з контрагентами є реальними, що, в свою чергу, підтверджується належним чином оформленою первинною документацією.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 серпня 2018 року адміністративний позов задоволено, при цьому, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача наявна необхідна документація, яка дає підстави для віднесення ним сум податкового кредиту, що виникли за господарськими операціями з контрагентами, натомість податковим органом не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Також вказано, що наявність вироку в кримінальній справі без належного дослідження господарських операцій між позивачем та контрагентами, а також пояснення посадових осіб контрагентів, не може бути підставою для висновку про фіктивність тих чи інших господарських операцій.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Доводи апелянта обґрунтовані тим, що судом першої інстанції при розгляді справи та винесенні судового рішення не взято до уваги та не надано належної правової оцінки наявним беззаперечним доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про неповне з'ясування всіх обставин справи. Апелянт посилається наявність вироку в кримінальній справі щодо директора ТОВ Горсан , пояснення інших посадових осіб контрагентів щодо непричетності до господарської діяльності товариств, а також те, що до перевірки позивачем не було надано документів на підтвердження якості та безпеки товарів, як-то: паспорта якості, висновки державної санітарно-епідеміологічної експертизи, сертифікати видані Міністерством охорони здоров'я, довідки Держспоживстандарту України, сертифікати відповідності тощо.

Згідно п.2 ч.1 ст.311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що у період з 14.08.2017 року по 18.08.2017 року ГУ ДФС у м. Києві проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ Ольміра з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Будконсалт Плюс за червень 2015 року, ТОВ Горсан за серпень 2015 року, ТОВ Продтехнолоджи ЛТД за вересень 2015 року та ПП Марина-1 за жовтень 2015 року.

За результатами перевірки складено акт від 31.08.2017 року №602/26-15-14-04-05/35746336, яким встановлено порушення п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 ПК України, в результаті чого встановлено завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за жовтень 2015 року на загальну суму 147577,00 грн та встановлено заниження суми податку на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 513909,00 грн.

На підставі вказаного акта перевірки ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 25.09.2017: №0048811404, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за період жовтень 2015 року на суму 147577,00 грн, та №0048821404, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 770864,00 грн, у тому числі 513909,00 грн за основним платежем та 256955,00 штрафних (фінансових) санкцій.

Вказані податкові повідомлення-рішення є предметом цього позову, оскільки позивач вважає їх протиправними.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч.1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів суду, що діяв правомірно, в той час, як відповідач свої доводи навів і обґрунтував належним чином, з чим погоджується і колегія суддів з огляду на наступне.

Так, згідно з п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

В силу п.201.10 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст.3 Господарського кодексу України).

Згідно пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що обов'язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження. Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків.

За таких обставин, аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватись на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту господарських операцій.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.06.2015 укладено договір транспортного експедирування, згідно з умовами якого ТОВ Будконсалт Плюс бере на себе зобов'язання за плату і за рахунок позивача забезпечити організацію та здійснення перевезень вантажу ТОВ ОЛЬМІРА автомобільним транспортом в межах території України.

На підтвердження реальності виконання умов даного договору позивачем надано акт здачі-прийняття робіт, платіжне доручення, копію оборотно-сальдової відомості по рахунку: 631.

Крім того, між ТОВ Горсан та позивачем укладено договір поставки №38 від 03.08.2015, згідно з яким ТОВ Горсан поставило позивачу білугу балик в'ял., білугу балик х/к, іклач балик х/к, корюшку ікряну, креветки тигрові, марлін філе, камбалу ікряну, вугор, ряпушку в'ялену, судак.

На підтвердження реальності виконання умов даного договору позивачем надано видаткові накладні, акт надання послуг №1307/138 від 13.07.2015, на підставі якого ТОВ Горсан надало позивачу послуги з транспортного експедирування, платіжні доручення, копії товарно-транспортних накладних.

01 вересня 2015 року між TOB Продтехнолоджи ЛТД та позивачем укладено договір поставки №19, згідно з яким TOB Продтехнолоджи ЛТД поставило позивачу білугу балик в'ял., білугу балик х/к, білугу кусок г/к, ікра товстолобика в'ял., камбала ікряна в'ял., хек заморожений, сайда заморожена, вугор г/к, корюшка ікряна, марлін філе х/к, ікра трески, ряпушка в'ял., судак в'ял.

На підтвердження реальності виконання умов даного договору позивачем надано видаткові накладні, платіжні доручення, копії товарно-транспортних накладних.

Також, 01.09.2015 між ПП Марина-1 та позивачем укладено договір транспортного експедирування, згідно з умовами якого ПП Марина-1 бере на себе зобов'язання за плату і за рахунок позивача забезпечити організацію та здійснення перевезень вантажу ТОВ ОЛЬМІРА автомобільним транспортом в межах території України.

На підтвердження реальності виконання умов даного договору позивачем надано акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) та акти виконаних робіт.

Так, висновок контролюючого органу про фіктивність господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами ґрунтується на інформації та поясненнях посадових осіб контрагентів, що досліджуються в рамках кримінальних проваджень та вироку суду щодо директора ТОВ Горсан , яким його визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.27, ч.1 ст.205, ч.2 ст.205-1 КК України.

Водночас, як вірно зазначає суд першої інстанції, вказаним вироком не окреслено коло суб єктів господарювання реального сектору економіки, з якими здійснювалось лише документальне оформлення господарських операцій без реального їх проведення, позивач не встановлений серед переліку підприємств, установ і організацій, яким штучно формувався податковий кредит, господарські операції між позивачем та контрагентами в рамках даного кримінального провадження не досліджувались. Не надано доказів, що первинні документи, виписані за результатом таких операцій, підписані чи видані неуповноваженими особами, не встановлено, що відповідна посадова особа не видавала будь-яких доручень щодо здійснення господарської діяльності, розпорядження товаром, виконання певних робіт.

Сам факт порушення кримінальної справи чи наявність обвинувальних вироків щодо посадових осіб господарюючих суб'єктів не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами. Під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримувати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Отже, відповідна податкова інформація не є підставою для того, щоб вважати правочин таким, що не відбувся, та не спростовує реальності виконання господарської операції, оскільки, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватись повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

При цьому, судом встановлена наявність підтверджуючих документів, що свідчать про реальність здійснених господарських операцій, рух активів та зміну стану зобов'язань суб'єкта господарювання.

В свою чергу, в акті перевірки відсутні посилання на ухилення контрагента позивача від сплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємств, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угоди з метою, що порушує публічний порядок.

В свою чергу, вищезазначені договори були виконані, товар отриманий (послуги надано), сторони претензій одна до одної не мають.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані позивачем до матеріалів справи первинні та інші документи у своїй сукупності в умовах звичайної ділової практики супроводжують та підтверджують фактичне вчинення платником податків господарських операцій і не дають підстав для сумніву щодо реальності здійснення підприємством господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) чи їх невідповідності з господарською діяльністю позивача.

Наявність певної податкової інформації, одержаної від інших підрозділів податкового органу чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак, не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності ніякі послуги (роботи, товари) не отримувались платником податків від його контрагента.

При цьому, податкові повідомлення-рішення, на підставі яких визначаються податкові зобов'язання платника податків, приймаються податковим органом за результатами оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури, висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на неперевірених припущеннях чи суб'єктивних думках посадових осіб інших податкових органів, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

При цьому, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Дані податкового обліку можуть бути визнані необґрунтованими, якщо платник податків діяв без належного рівня обачності та обережності та знав або повинен і міг знати про порушення, допущені контрагентом, та був залучений до таких порушень, або знав про дефекти у правовому статусі таких контрагентів (відсутність реєстрації їх як платник ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

Обставини фіктивності та інших недоліків правового статусу контрагентів платника податків, а так само щодо невиконання ними своїх податкових обов'язків підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами, що свідчать про нереальність господарської операції або відсутність її економічного змісту.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання доходу, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення понесених витрат до складу валових витрат та формування податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Колегія суддів вважає, що висновки відповідача повністю ґрунтуються на сумнівах та припущеннях, що є неприпустимим у податкових правовідносинах, які не доведені у встановленому порядку і які суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв з огляду на положення частини другої статті 77 КАС України, відповідно до якої, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В свою чергу, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і не підлягає скасуванню.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві залишити без задоволення , а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 серпня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: Л.В. Губська

Судді: О.В. Епель

А.Г.Степанюк