Постанова

від 30.01.2019 по справі 0940/1405/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2019 рокуЛьвів№ 857/3649/18

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Затолочного В.С.,

суддів: Бруновської Н.В., Матковської З.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 0940/1405/18 за адміністративним позовом Фермерського господарства Спаське до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Біньковська Н.В. в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області 10.10.2018 року), -

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство Спаське (далі - ФГ Спаське , позивач) звернулося з адміністративним позовом до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0013765201.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2018 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Івано-Франківській області від 18.04.2018 № 0013765201 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем орендна плата з юридичних осіб в сумі 4932,8 грн., з яких 3946,28 грн. за основним платежем та 986,52 грн. за штрафними санкціями.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на те, що вказане рішення є незаконним та прийнятим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2018 року скасувати в частині задоволення позову та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що камеральною перевіркою за період з 2016-2018 роки встановлено порушення позивачем вимог п. 286.2 ст. 286, п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України (далі - ПК України), несвоєчасно подано декларації з плати за землю за 2016-2017 роки та занижено суми податкових зобов'язань з плати за землю з юридичних осіб за 2016 рік на суму 16899,47 грн., за 2017 рік на суму 17913,12 грн., за січень 2018 року на суму 2828,80 грн. Зазначив, що позивач неодноразово інформувався про збільшення ставки орендної плати, та повідомлявся про необхідність підписання змін до договору, однак свідомо ігнорував такі рішення. Рішенням Спаської сільської ради № 900-34/2015 від 22.04.2015 року затверджено нову нормативно-грошову оцінку земель населеного пункту село Спас, яке набуло чинності з 01.01.2016 року. Відповідно до п. 286.2 ст. 286 ПК України позивачем, при поданні першої декларації з плати за землю (орендної плати) довідки (витягу) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, надано не було.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що 28.02.2006 року між ФГ Спаське (Орендар) та Спаською сільською радою Коломийського району Івано-Франківської області в особі сільського голови (Орендодавець) укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 1,8894 га, строком на 49 років, предметом якого є надання Орендодавцем в строкове платне користування Орендарю земельну ділянку для ведення фермерського господарства, яка розташована за адресою: вул. Шашкевича с. Спас Коломийського району Івано-Франківської області.

Згідно п. 6 вказаного Договору Орендар зобов'язується вносити орендну плату у розмірі ставки земельного податку. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, та вноситься щомісячно до 30 числа місяця у розмірі 1/12 частини річної орендної плати на рахунок Спаської сільської ради (п.7-8 Договору).

Пунктом 10 Договору передбачено, що розмір орендної плати переглядається у разі зміни умов господарювання, передбачених договором, зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції, погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами, в інших випадках, передбачених законом. Внесення змін до Договору передбачено у письмовій формі за взаємною згодою сторін.

Рішенням сесії Спаської сільської ради від 22.04.2015 № 900-34/2015 Про затвердження технічної документації з нормативно-грошової оцінки земель населеного пункту села Спас Спаської сільської ради , яке набрало чинності з 01.01.2016, затверджено нормативно-грошову оцінку земель населеного пункту села Спас Спаської сільської ради.

Позивачем самостійно визначено орендну плату та подано відповідачу звітні податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності), зокрема:

за 2016 - подано 20.02.2018, (річна сума - 7778 грн., місячна - 648,17 грн.),

за 2017 - подано 20.02.2018 (річна сума - 8245 грн., місячна - 687,08 грн.),

за 2018 - подано 20.02.2018 (річна сума - 8245 грн., місячна - 687,08 грн.).

Камеральною перевіркою даних, задекларованих позивачем у податковій звітності з плати за землю за 2016-2018 роки, що відображена в акті перевірки № 4474/09-19-52-01/33278748 від 22.03.2018 року, встановлено порушення позивачем, зокрема, серед інших порушень, заниження суми податкових зобов'язань з орендної плати з юридичних осіб за 2016 - січень 2018 року на суму 37641.39 грн., відповідальність за яке передбачено п. 123.1 ст. 123 глави 11 розділу 11 ПК України (а.с.12-14).

Підставою для прийняття висновків про донарахування позивачу додаткових зобов'язань за період 2016 - січень 2018 року стало не надання позивачем до податкової декларації за 2016 рік довідки (витяг) про розмір нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, яка у відповідності до вимог п. 286.2 ст. 286 ПК України подається при поданні першої декларації з плати за землю (орендної плати) та затвердження нової нормативно-грошової оцінки земель населеного пункту села Спас визначена рішенням Спаської сільської ради № 900-34 2015 від 22.04.2015 року, яке набуло чинності з 01.01.2016 року, а також дані міськрайонного управління Держгеокадастру у Коломийському районі та м. Коломия щодо нормативно-грошової оцінки земельної ділянки за період 2016-2018 роки.

18.04.2018 року Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 0013765201, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем орендна плата з юридичних осіб у загальному розмірі 47051,74 грн., у тому числі 37641,39 грн. - за основним платежем та 9410,35 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

25.05.2018 року відповідачем сформовано податкову вимогу № 6568-52 на суму податкового зобов'язання - орендна плата з юридичних осіб в розмірі 55311,83 грн., в тому числі 37151,10 грн. - основний платіж, 9750,35 грн. - штрафні (фінансові) санкції та 8 410,38 грн. пені.

25.06.2018 року позивачем подано до Коломийського управління ГУ ДФС в Івано-Франківській області заяву щодо видачі довідки про відсутність заборгованості по сплаті орендної плати за землю з юридичних осіб згідно поданих декларацій.

27.06.2018 року позивачем до Івано-Франківського Головного управління ДФС в Івано-Франківській області подано скаргу, якою просив скасувати вимогу про сплату боргу від 25.05.20118 року № 6568/52.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що посилання відповідача на рішення сесії Спаської сільської ради від 21.08.2008 № 271-13/2008 та від 19.09.2017 № 390-18/2017, якими встановлено ставки орендної плати у розмірі, відповідно, 3,1% та 5% суд вважає помилковим, оскільки вказані рішення не доведені Спаською сільською радою до логічного завершення, тобто не внесено зміни у відповідний договір оренди обговорюваної земельної ділянки із позивачем, а внесення змін у договір оренди земельної ділянки від 28.02.2006 в односторонньому порядку однією із його сторін, зокрема, Спаською сільською радою, суперечить умовам вказаного договору та вимогам чинного законодавства.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 84 Земельного кодексу України (далі також - ЗК України) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу (ст.12 ЗК України).

Згідно з ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (ч. 1 ст. 124 ЗК України).

Згідно з п. 288.1 ст. 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до п. 288.4 ст. 288 ПК України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок п. 289.1 ст. 289 ПК України.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель (п. 289.2 ст. 289 ПК України). Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України Про оренду землі орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Частиною першою статті 93 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з ст. 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У відповідності до ст. 21 Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Частина 1 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Частиною другою зазначеної статті, зокрема, визначена така підстава виникнення цивільних прав і обов`язків як договори та інші правочини.

Згідно з ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною першою статті 627 ЦК України встановлений принцип свободи договору , відповідно до якого на підставі статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В частині першій статті 651 ЦК України зазначається, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з цим, зі змісту Земельного кодексу України та Закону України Про оренду землі користування землею в Україні є платним.

З 01.01.2011 набрав чинності ПК України, який, відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 ПК України плата за землю належить до місцевих податків, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю). Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору (пункти 102, 10.3 статті 10 ПК України).

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності.

Отже, Податковий кодекс визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136. пункту 14.1 статті 14 ПК України). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону України Про оренду землі .

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункти 288.4, 288.1 статті 288 ПК України).

Підпунктом 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу (станом на 2016 рік) визначалось, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Відповідно до підпункту 288.5 статті 288 ПК України станом на 2017 рік розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Підпунктом 288.5 статті 288 ПК України станом на 2018 рік визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки; для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Тобто, законодавець визначив граничні межі річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.

З огляду на вищевикладене, з набранням чинності ПК України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 19.06.2018 року (справа № 818/1998/14).

Отже, з набранням чинності ПК України, тобто з 01.01.2011, мінімальний розмір річної орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності та грошову оцінку яких встановлено, становить не більше 3% від їх нормативно-грошової оцінки станом на 2016-2017 роки та січень 2018 року.

Проте, позивач не перерахував величину орендної плати з урахуванням зазначеної норми ПК України за 2016, 2017 та січень 2018 року та сплачував орендну плату за укладеним раніше договором оренди землі в меншому розмірі, ніж це установлено пунктом 288.5 статті 288 ПК України.

Разом з цим, відповідачем розраховано позивачу орендну плату згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення за 2016-2017 роки та січень 2018 року виходячи із розміру нормативно-грошової оцінки земельної ділянки площею 1,8894 га із врахуванням рішень сесії Спаської сільської ради від 21.08.2008 №271-13/2008 та від 19.09.2017 №390-18/2017 та поданих позивачем декларацій за вказані періоди, зокрема, за 2016 рік - у розмірі 16899,47 грн., за 2017 рік - у розмірі 17913,12 грн., за січень 2018 року - у розмірі 2828,88 грн.

При цьому апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що посилання відповідача на рішення сесії Спаської сільської ради від 21.08.2008 №271-13/2008 та від 19.09.2017 №390-18/2017, якими встановлено ставки орендної плати у розмірі, відповідно 3,1% та 5%, є безпідставними, оскільки реалізація вказаних рішень не доведена Спаською сільською радою до завершення, тобто не внесено зміни у відповідний договір оренди обговорюваної земельної ділянки із позивачем, а внесення змін у договір оренди земельної ділянки від 28.02.2006 в односторонньому порядку однією із його сторін, зокрема, Спаською сільською радою, суперечить умовам вказаного договору та вимогам чинного законодавства.

Тобто правомірним слід визнати нарахування позивачу орендної плати виключно в мінімальному розмірі, передбаченому чинним законодавством - 3% нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки.

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем протиправно нараховано позивачу податкові зобов'язання за платежем орендна плата з юридичних осіб за 2016 рік в сумі 16899,47 грн. (24677,47 грн. (3.1% від 796047,53 грн.) - 7778,00 грн.) замість 16103,43 грн.( 23881,43 (3% від 796047,53 грн.) - 7778,00 грн.), за 2017 рік - в сумі 17913,12 грн. (26158,12 грн. (3.1% від 843810,38 грн.) - 8245,00 грн.) замість 17069,31 грн. (25314,31 (3% від 843810,38 грн.) - 8245,00 грн.), за січень 2018 року - в сумі 2828,8 грн. (3515,88 грн. (5% від 843810,38 грн. : 12) - 687,08 грн.) замість 1422,45 грн.(2109,53 (3% від 843810,38 грн. : 12) - 687,08 грн.), тобто безпідставно визначено податкові зобов'язання за платежем орендна плата з юридичних осіб за 2016-2017 роки і січень 2018 року на загальну суму 3946,28 грн. та 986,52 грн. штрафних санкцій, а всього на суму 4932,8 грн. грошових зобов'язань.

За таких обставин, податкове повідомлення-рішення № 0013765201 від 18.04.2018 в частині збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем орендна плата з юридичних осіб у розмірі 4932,8 грн., з яких 3946,28 грн. за основним платежем та 986,52 грн. за штрафними санкціями, є протиправним та підлягає скасуванню.

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову, а саме визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС в Івано-Франківській області №0013765201 від 18.04.2018 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем орендна плата з юридичних осіб в сумі 4932,8 грн., з яких 3946,28 грн. за основним платежем та 986,52 грн. за штрафними санкціями.

Відповідно до частини 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Принцип верховенства права у рішеннях ЄСПЛ щодо України стосується вимог якості закону та юридичної визначеності. Так, принцип верховенства права вимагає дотримання вимог якості закону, яким передбачається втручання у права особи та в основоположні свободи. Так, у рішенні від 10 грудня 2009 року у справі Михайлюк та Петров проти України (Mikhaylyuk and Petrov v. Ukraine, заява № 11932/02) зазначено: Суд нагадує, що вираз згідно із законом насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (див., серед багатьох інших, рішення у справі Полторацький проти України (Poltoratskiy v. Ukraine) від 29 квітня 2003 року, заява № 38812/97, п. 155).

У п. 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до частин 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до пункту 1 ст. 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 317, 321, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 0940/1405/18 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Н. В. Бруновська З. М. Матковська