Рішення

від 31.01.2019 по справі 920/951/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

31.01.2019 Справа № 920/951/18

м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі:

судді Резніченко О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання - Мудрицької С.Ю.,

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Діброва Агро

до - Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційного підприємства Логіка ,

про стягнення 319385 грн 42 коп.,

за участю представників сторін:

від позивача - Лук'яненко О.В.,

від відповідача - не з'явився,

УСТАНОВИВ:

Позивач 30.11.2018 звернувся з позовом до суду, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь 312000 грн суми попередньої оплати, 7385 грн 42 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами за неналежне виконання відповідачем укладеного між сторонами 20.08.2018 договору № Б/08/18 (надалі - Договір). Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 4791 грн витрат по сплаті судового збору.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що на виконання умов Договору сплатив відповідачу 312000 грн попередньої оплати, однак відповідач, у строки встановленні у Договорі, товар не поставив, а тому у позивача виникло право на повернення попередньої оплати та процентів за користування чужими грошовими коштами.

Представник позивача в судовому засіданні усно зазначив, що наполягає на задоволенні заявлених позовних вимог.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, відзив на позовну заяву не подав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням. Отже, відповідно до п. 9 ст. 165 ГПК України, справа вирішується за наявними в ній матеріалами.

Будь-яких заяв та клопотань учасниками справи суду не надавалось, інші процесуальні дії судом не вчинялись.

Суд дослідивши докази по справі, заслухавши пояснення представників сторін, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлені наступні фактичні обставини справи.

20.08.2018 між сторонами було укладено договір № Б/08/18. Вищезазначений факт підтверджується копією вказаного Договору (а.с.24-26).

Відповідно до п. 1.1 Договору відповідач зобов'язується поставити і передати у власність позивача, а позивач - прийняти та оплатити товар у повному розмірі на умовах та в порядку, визначених цим Договором.

Згідно до п. 5.2 Договору передплату 50% від суми заявки позивач здійснює протягом трьох робочих днів з моменту отримання рахунку від продавця.

Згідног до специфікації № 1 до Договору сторони встановили, що до 25.09.2018 відповідач зобов'язується поставити товар на суму 330000 грн, що підтверджується копією вказаної специфікації (а.с. 27).

Позивач з 21.08.2018 по 05.10.2018 перерахував відповідачу 330000 грн. Вищезазначений факт підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень (а.с.28-32).

Відповідач поставив позивачу товар на суму 18000 грн. Вищезазначений факт підтверджується копією видаткової накладної № 73 від 16.10.2018 (а.с.33).

Однак, оскільки відповідач не поставив позивачу товар на суму 312000 грн, то позивач звернувся до відповідача з претензією № 1 від 18.10.2018 про повернення суми попередньої оплати за товар. Претензія відповідачем була отримана 30.10.2018. Вищезазначені факти підтверджуються копією претензії, опису вкладення, фіскального чеку та накладної (а.с.34-38).

Крім того, позивач повторно звернувся до відповідача з претензією № 1 від 29.10.2018 про повернення суми попередньої оплати за товар. Претензія відповідачем була отримана 01.11.2018. Вищезазначені факти підтверджуються копією претензії, опису вкладення, фіскального чеку та накладної (а.с.39-43).

Оскільки відповідач товар позивачу не поставив, кошти не повернув, то позивач втратив інтерес до виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару, а тому звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача 312000 грн попередньої оплати та процентів за користування чужими грошовими коштами.

Надаючи юридичну оцінку вищезазначеним обставинам, суд дійшов до наступних висновків.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 312000 грн суми попередньої оплати.

Відповідно до ст. 526, ст. 530 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

До договору поставки, якшо інше не встановлено ГК України, застосовуються норми ЦК України, а саме у ч. 2 ст. 693 ЦК України встановлено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, то покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу в разі відмови продавця передати проданий товар (ч. 1 ст. 665 ЦК України).

Суд дійшов висновку, що між сторонами виникли господарські відносини, факт попередньої оплати відповідачу 312000 грн позивачем підтверджено, відповідач поставку товару, у строки, які встановлені в Договорі, не здійснив, а тому відповідач правомірно відмовився від Договору. Відповідачем ні доказів факту поставки товару, ні аргументованих заперечень суду надано не було. Тому, позовна вимога позивача про стягнення з відповідача вищезазначеної суми є правомірною, обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 7385 грн 42 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Позивач зазначає, що до даних правовідносин (відносно розміру процентів) необхідно застосовувати ст. 1048 ЦК України (аналогію закону). У вказаній статті зазначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Крім того, позивач у позовній заяві зазначає відповідну практику Вищого господарського суду України.

Згідно з ст. 265 ГК України за договором поставки постачальник зобов'язується передати у зумовлені строки покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вже зазначалось до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Частиною 3 ст. 693 ЦК України передбачено, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ст. 536 ЦК України).

Термін користування чужими коштами може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відповідно до частини першої статті 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.

Правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із договору позики, та правовідносин, які склалися між сторонами внаслідок не поставки товару та безпідставного збереження грошових коштів, не дає підстав для висновку, що такі правовідносини подібні за змістом, а тому відсутні підстави для застосування аналогії закону, передбаченої статтею 8 ЦК України.

Отже, аргументи позивача про необхідність застосовувати до спірних відносин положення частини першої статті 1048 ЦК за аналогією закону, аби визначити розмір процентів, є помилковими, бо, по-перше, у цій справі йдеться про неправомірну поведінку боржника (в той час як частина 1 статті1048 ЦК застосовується у випадку правомірної поведінки), а по-друге, у законодавстві немає прогалини у цій частині.

Отже, суд дійшов висновку, що умовами Договору, укладеного між сторонами, розмір процентів за користування відповідачем чужими грошовими коштами не встановлено, чинним законодавством не передбачено можливість застосування до договору поставки положень про позику, договори поставки і позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин, а тому застосування до спірних правовідносин положення ст. 1048 ЦК України є безпідставним.

Враховуючи вищезазначене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 7385 грн 42 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами є неправомірними та задоволенню не підлягають.

Крім того, суд не приймає до уваги посилання позивача на судову практику Вищого господарського суду Україну за 2012 - 2013 роки, яка надана позивачем в обґрунтування підстави позову, оскільки відповідно до ст. 19 Конституції України та ст. 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється лише відповідно до закону, а ст. 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо витрат позивача зі сплати судового збору.

Згідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При звернення з позовною заявою позивачем було сплачено 4791 грн судового збору. Вищезазначений факт підтверджується платіжним дорученням № 2005 від 14.11.2018 (а.с.11).

Враховуючи те, що позовні вимоги задоволені частково, то на відповідача покладаються витрати зі сплати судового збору в розмірі 4680 грн 21 коп. - пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 130, 185, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Діброва Агро до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційного підприємства Логіка про стягнення 319385 грн 42 коп. - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційного підприємства Логіка (вул. Г. Кондратьєва, 144/3, оф. 2, м. Суми, 40021, код 06711682) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Діброва Агро (вул. Червонопрапорна, 28-А, м. Київ, 03083, код 33408585) суму попередньої оплати у розмірі 312000 грн, 4680 грн 21 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Діброва Агро про стягнення 7385 грн 42 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами - відмовити.

4. Видати позивачу - Товариству з обмеженою відповідальністю Діброва Агро - наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Згідно з ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 01.02.2019.

Суддя О.Ю. Резніченко