Рішення

від 22.01.2019 по справі 922/3019/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" січня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/3019/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Буракової А.М.

при секретарі судового засідання Кудревичу М.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 прокуратури Харківської області, м. Харків, в інтересах держави, в особі Харківської міської ради, м. Харків до Приватного підприємства "Вільчаімпекс", м. Вовчанськ про стягнення 77036,27 грн. за участю :

прокурора - Зливка К.О.

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Харківської місцевої прокуратури №3 в інтересах держави, в особі Харківської міської ради, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Вільчаімпекс" в якій просив суд стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати в сумі 77036,27 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ПП "Вільчаімпекс" є власником нежитлової будівлі літ. "А-2" площею 312,2 кв.м. по вул. Лосівській, 9 у м. Харкові на підставі договору купівлі-продажу від 16.09.2011 за №3782, а земельна ділянка за цією адресою використовується відповідачем для експлуатації та обслуговування зазначеної будівлі за відсутності належним чином оформлених і зареєстрованих речових прав на землю, без внесення плати за цю землю. В якості правових підстав посилається, зокрема, на норми статей 1212-1214 ЦК України.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.11.2018 було відкрито провадження у справі №922/3019/18, призначено справу до розгляду у порядку загального позовного провадження, розпочато підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 26.11.2018 о 10:30.

Протокольною ухвалою суду від 03.01.2019 підготовче провадження у справі було закрите та справа призначена до судового розгляду по суті на 10.01.2019. Протокольною ухвалою суду від 10.01.2019 судове засідання було відкладено до 22.01.2019 о 10:45.

Присутній у судовому засіданні 22.01.2019 прокурор підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні 22.01.2019 підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив. Про місце, дату та час судових засідань відповідач повідомлявся судом за юридичною адресою. Але, судова кореспонденція повернута поштою на адресу суду із позначкою "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Оскільки відповідач своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористався, повноважного представника для участі у судовому засіданні не направив, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

При цьому, судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду).

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення прокурора та позивача, суд встановив наступне.

Відповідно до інформації з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, ПП "Вільчаімпекс" зареєстроване з 10.01.2007. Основними видами економічної діяльності зазначеного підприємства є КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Підприємство у стадії ліквідації не перебуває.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 02.10.2018, на земельній ділянці по вул. Лосівській, 9 у м. Харкові розташована нежитлова будівля літ. "А-2", площею 321,2 кв.м., право власності на яку зареєстровано за ПП "Вільчаімпекс" на підставі Договору купівлі-продажу від 16.09.2011 №3782.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 02.10.2018 №140061323 право користування земельною ділянкою площею 0,0344 га (кадастровий номер 6310138500:13:004:0009) по вул. Лосівській, 9 у м. Харкові відповідно до договору оренди землі від 24.03.2005 за №8561/05 припинено з 16.08.2017 на підставі угоди про розірвання договору оренди землі від 28.07.2017 б/н.

Відповідно до інформації з ГУ ДФС у Харківській області від 27.09.2018 за №23603/9/20-40-12-15-25 ПП "Вільчаімпекс" за період з 01.01.2016 по поточний період 2018 року не обліковується в Східній ОДПІ м. Харкова як платник плати за землю (земельного податку чи орендної плати за землю з юридичних осіб) по вул. Лосівській, 9 у м. Харкові.

Головним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради 03.10.2018 здійснено обстеження земельної ділянки та встановлено, що на земельній ділянці по вул. Лосівській, 9 у м. Харкові розташована нежитлова будівля літ. «А-2» загальною площею 321,2 кв.м. право власності на яку зареєстровано за ПП "Вільчаімпекс". Вказана земельна ділянка не огороджена та використовується ПП "Вільчаімпекс для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі. Площа земельної ділянки відповідно до її меж складає 0,0206 га. Межі земельної ділянки визначені відповідно до зовнішніх меж будівлі. Координати точок знімальної основи визначались супутниковим методом з прив'язкою до сертифікованої мережі в системі СК-63 ХАРКІВ із застосуванням RTK приймача GNSS S66OP №S6626С123188554. Вся апаратура супутникових навігаційних систем, що використовувалась, зареєстрована у Держгеокадастрі України (Реєстр апаратури супутникових радіонавігаційних систем геодезичного коду 9015. Реєстраційний номер 1315 (S66OP №S6626С123188554). Визначені за результатами геодезичної зйомки координати земельної ділянки оброблені та сформовані в електронному файлі у форматі « .shp» для подальшого отримання розрахунковим методом із застосуванням програмних комплексів з нормативної грошової оцінки земель м. Харкова даних про нормативну грошову оцінку зазначеної земельної ділянки.

За результатами обстеження складено ОСОБА_1 обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: м. Харків, вул. Лосівська, 9.

Посилаючись на те, що відповідач не набув належних прав власності або користування на земельну ділянку загальною площею 0,0206 га по вул. Лосівській, 9 у м. Харкові, а тому використовує земельну ділянку без достатніх правових підстав і не сплачує орендної плати, прокурор звернувся до господарського суду Харківської області з даним позовом, в якому на підставі статей 1212-1214 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати в сумі 77036,27 грн. за період з 01.09.2017 по 30.09.2018.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Як вбачається із положень статті 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Згідно ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Водночас за змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов'язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.

Судом встановлено, що відповідач володіє нежитловою будівлею літ. "А-2» загальною площею 321,2 м.кв. по вул. Лосівській, 9 у м. Харкові, розташованою на земельній ділянці площею 0,0206 га. Проте, відповідне право щодо вказаної земельної ділянки за відповідачем не зареєстровано.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з ст. 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, норма статті 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільний кодекс України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Тобто, незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельними ділянками у встановленому законодавчими актами розмірі, свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під визначення Європейського суду з прав людини "виправдане очікування" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

При цьому, суд зазначає, що відновлення порушених прав позивача за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.

Навіть за умови правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, в обраний позивачем спосіб захисту відбувається відновлення справедливої рівноваги між правами та обов'язками сторін спору, встановлення якої ґрунтується на визначеній нормами земельного законодавства умові платності використання земельної ділянки.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідач не є власником та постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (ст. 14.1.72 Податкового кодексу України).

Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст. 14.1.125, 14.1.136, 288.5 Податкового кодексу України).

Відповідач у період з 01.09.2017 по 30.09.2018 не сплачував за користування земельною ділянкою орендну плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі.

Таким чином, з часу виникнення права власності на нерухоме майно у відповідача виник й обов'язок укласти та зареєструвати договір оренди на вищезазначену земельну ділянку. Цього обов'язку відповідач не виконав, а отже без законних підстав зберіг у себе майно - кошти за оренду землі.

Відтак, відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшив свої доходи, а позивач (потерпілий) втратив належне йому майно (кошти від орендної плати). До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

За розрахунком позивача, розмір збережених відповідачем коштів від безпідставно набутого майна склав 77036,27 грн. за період з 01.09.2017 по 30.09.2018.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 77036,27 грн. обґрунтованими, підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами, не спростованими відповідачем та такими, що підлягають задоволенню.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові ОСОБА_2 Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18), у постанові ОСОБА_2 Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), у постановах Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 922/1008/15 (провадження № 3-1271гс16), від 07 грудня 2016 року у справі № 922/1009/15 (провадження № 3-1348гс16), від 12 квітня 2017 року у справах № 922/207/15 (провадження № 3-1345гс16) і № 922/5468/14 (провадження № 3-1347гс16).

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1212, 1214 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства "Вільчаімпекс" (62503, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 34072942) на користь Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243, р/р 31419611700002, Банк: ГУДКСУ у Харківській області, МФО 851011, код ЄДРПОУ 37999649, код платежу 24062200) безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 77036,27 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з Приватного підприємства "Вільчаімпекс" (62503, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 34072942) на користь прокуратури Харківської області (61050, м. Харків, вул. Б.Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108, р/р 35212041007171, Банк одержувача: ДКСУ м. Києва, код банку: 820172, код класифікації видатків бюджету - 2800, призначення платежу повернення судового збору) 1762,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.

Повне рішення складено 01.02.2019 р.

Суддя ОСОБА_3