Рішення

від 01.02.2019 по справі 826/16019/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

01 лютого 2019 року № 826/16019/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мазур А.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу:

за позовом Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна компанія "Газінвестпроект"

про зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-проектна компанія Газінвестпроект (далі - відповідач), в якому просить суд застосувати адміністративний арешт коштів на рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-проектна компанія Газінвестпроект , а також скерувати постанову до негайного виконання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.12.2017 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду на 01.03.2018.

У судовому засіданні 02.08.2018 ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі ч. 9 ст. 205 КАС України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не допустив посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки на підставі наказу позивача. Відповідно статті 94 Податкового кодексу України арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу. З цих підстав, позивач вважає, що наявні підстави для застосування арешту на кошти позивача.

У встановлений судом строк, відповідач відзиву на позовну заяву не подав, у зв'язку з чим, суд на підставі ч. 5 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України здійснює розгляд справи справи за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи та матеріали, враховуючи пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

27.06.2017 Головне управління ДФС у м. Києві звернулося до ТОВ Будівельно-проектна компанія Газінвестпроект із запитом № 18416/10/26-15-14-01-01 про надання інформації (пояснень та її документального підтвердження).

У вказаному запиті зазначено, що ГУ ДФС у м. Києві виявлено факти, що свідчать про недостовірність визначення ТОВ Будівельно-проектна компанія Газінвестпроект даних податкової звітності з податку на додану вартість, щодо визначення податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ Арсенал Пром , що містяться у податкових деклараціях з податку на додану вартість за період лютий 2017 року на загальну суму ПДВ 512795 грн.

У зв'язку з чим відповідачу необхідно обов'язково надати до ГУ ДФС у м. Києві засвідчені підписом посадової особи визначення ТОВ БПК Газінвестпроект та скріплені печаткою (за наявності), копії документів, що безпосередньо стосуються господарських відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків (їх відображення в обліку і звітності) із ТОВ Арсенал Пром .

17.07.2017 на вказаний запит ТОВ БПК Газінвестпроект листом № 30593/10 повідомило ГУ ДФС у м. Києві про відмову у задоволенні вимог запиту від 27.06.2017, у зв'язку з тим, що вказаний запит складено з порушенням вимог закону, неналежно оформлено, а також через те, що немає законної підстави для надіслання такого запиту.

Наказом Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 26.09.2017 № 9766, відповідно до ст. 78 Податкового кодексу України, призначено проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ БПК Газінвестпроект (код ЄДРПОУ 36470766) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ Арсенал Пром (код ЄДРПОУ 41039118) за період з 01.02.2017 по 28.02.2017, тривалістю 5 робочих днів з 28.09.2017 по дату завершення перевірки.

28.09.2017 посадовими особами позивача було здійснено вихід за адресою ТОВ БПК Газінвестпроект , а саме: м. Київ, вул. Обсерваторна, буд. 25, з метою вручення копії наказу від 26.09.2017 № 9766 та ознайомлення з направленнями від 28.09.2017 № 1061/26-15-14-01-01 та № 1062/26-15-14-01-01 про проведення перевірки, водночас головним бухгалтером ТОВ БПК Газінвестпроект Зузанською О.С., повідомлено про не допуск посадової особи ГУ ДФС у м. Києві про що складено акт відмови від допуску до проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ БПК Газінвестпроект .

У зв'язку з недопуском працівників податкового обліку до проведення перевірки, позивач звернувся до суду з вимогою про застосування арешту коштів на рахунках ТОВ БПК Газінвестпроект .

Дослідивши спірні правовідносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Так, ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Судом встановлено, що відповідач відмовився надати пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу від 27.06.2017 № 18416/10/26-15-14-01-01, у зв'язку з чим позивачем було винесено наказ на проведення документальної позапланової виїзної перевірки.

Також, судом встановлено, що відповідачем не допущено посадових осіб до проведення документальної позапланової перевірки, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Підпунктом 20.1.33 пунктом 20.1. статті 20 Податкового кодексу України визначено, що контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Податковим кодексом України визначено особливий порядок накладення адміністративного арешту на кошти на рахунку платника податків.

Згідно із пунктом 94.4. статті 94 Податкового кодексу України, арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Відповідно до абзацу 2 підпункту 94.6.2 пункту 94.6. статті 94 Податкового кодексу України Застосування адміністративного арешту коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду.

Пунктом 7.1. Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 грудня 2011 року № 1398, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04 січня 2012 року за 9/20322, арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду.

Згідно з пунктом 7.3. вказаного Порядку, для застосування арешту коштів на рахунку платника податків орган державної податкової служби подає до суду позовну заяву у порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, у день прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків.

Таким чином, реалізація права податкового органу на застосування адміністративного арешту коштів на рахунках платника податків може здійснюватися виключно шляхом безпосереднього звернення до адміністративного суду з позовом про накладення арешту на кошти на рахунку платника податків.

У цьому разі рішення керівника податкового органу або його заступника не приймається.

Відповідно до пункту 94.1. статті 94 Податкового кодексу України, адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Суд зазначає, що арешт коштів на рахунку платника податків є різновидом адміністративного арешту, який застосовуються виключно на підставі рішення суду (на відміну від адміністративного арешту іншого майна, який здійснюється за рішенням керівника податкового органу).

Разом з тим, підстави його застосування, що визначені п. 94.2. ст. 94 Податкового кодексу України, є загальними як для керівника податкового органу так і для суду.

Так, згідно із пунктом 94.2. статті 94 Податкового кодексу України, арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин: платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу; відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством; відсутня реєстрація особи як платника податків у контролюючому органі, якщо така реєстрація є обов'язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу; платник податків (його посадові особи або особи, які здійснюють готівкові розрахунки та/або провадять діяльність, що підлягає ліцензуванню) відмовляється від проведення відповідно до вимог цього Кодексу інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки).

Аналогічні норми містить Порядок застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 грудня 2011 року № 1398, відповідно до п.3.1. якого арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з вищезазначених обставин.

Чинне законодавство послідовно розмежовує порядок накладення адміністративного арешту на майно платника податків, відмінне від коштів, та арешту коштів платника податків.

Адміністративний арешт майна платника податків відповідно до пункту 94.10 статті 94 Податкового кодексу України накладається за рішенням керівника органу державної податкової служби, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

Натомість арешт коштів на рахунку платника податків відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 цього ж Кодексу здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду. Жодного рішення податковий орган в такому разі не приймає.

При цьому, підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав, але розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

Враховуючи положення статті 94 Податкового кодексу України, що визначає вимоги для арешту коштів на рахунках платника податків у якості складової загального арешту майна, яка відрізняється виключно процедурою застосування, застосування арешту коштів є можливим лише у разі існування арешту майна, застосованого згідно пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України.

При цьому, арешт із підстав, передбачених підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, не може застосовуватися до майна платника податків, відмінного від коштів, оскільки диспозиція розглядуваної правової норми визначає предметом для накладення арешту виключно кошти та цінності, що знаходяться в банках.

Наведена законодавча норма встановлює одночасно як право податкового органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження, такими підставами є: відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; майно не може бути джерелом погашення податкового боргу у відповідній сумі.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з даним позовом, проте доказів про прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків суду не надано. Крім того, податковим органом не надано належних і допустимих доказів того, що у платника податків обліковується податковий борг.

Також, суд зазначає, що у податкового органу окрім застосування арешту коштів та майна відповідача має інші важелі погашення податкового боргу, наприклад, стягнення податкового боргу в судовому порядку у разі його наявності, переведення платником податків прав вимоги дебіторської заборгованості.

Доказів підтвердження у судовому порядку обґрунтованості арешту майна товариства згідно з пунктом 94.10 статті 94 Податкового кодексу України податковим органом не надано, підстави для застосування арешту коштів на відкритих рахунках товариства відсутні, оскільки такий арешт є лише складовою загального арешту майна.

Отже, арешт коштів на рахунках платника податків є спеціальною складовою загального арешту майна, який відрізняється виключною процедурою його застосування, та є можливим лише у разі існування арешту майна, застосованого відповідно до положень пунктів 94.2, 94.5 статті 94 Податкового кодексу України. Непідтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків в судовому порядку унеможливлює право податкового органу на звернення до суду з позовом про застосування арешту коштів на рахунках відповідача. Суд звертає увагу, що положення підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України застосовуються виключно у сукупності з нормами цієї статті.

Аналогічна правова позиція викладена також в постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 813/2316/17.

Наведене вище є достатньою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись вимогами статей 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Головного управління Державної фіскальної служби України (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.С. Мазур