Ухвала

від 21.01.2019 по справі 815/4362/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

21 січня 2019 року

Київ

справа №815/4362/17

касаційне провадження №К/9901/1282/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Юрченко В.П.

розглянув матеріали касаційної скарги Головного управління ДФС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.03.2018 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2018 у справі №815/4362/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Трансферрі до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Трансферрі звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС в Одеській області, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 08.08.2017 №0024211402, яким позивачу визначено суму пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД, невиконання зобов'язання та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства в сумі 34345,42грн., від 08.08.2017 №0024221402, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за платежем податок на прибуток іноземних юридичних осіб у сумі 170грн., від 08.08.2017 №0023861408, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 98100грн., від 08.08.2017 №0023871408, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за податковими зобов'язаннями у сумі 152040грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 38010грн., від 08.08.2017 №0023891408, яким до позивача застосовано штраф у загальній сумі 2181,30грн.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29.03.2018, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2018, адміністративний позов задоволено частково.

Головне управління ДФС в Одеській області 08.01.2019 звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, у якій просило скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.03.2018 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2018, прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з такого.

Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа Зубац проти Хорватії (Zubac v.Croatia), №40160/12) вказав на обмеженість доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. Станєв проти Болгарії (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, п. 230, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (див. згадане вище рішення у справі Леваж Престасьон Сервіс проти Франції , п. 45; згадане вище рішення у справі Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії , п. 37; та Козліца проти Хорватії (Kozlica v. Croatia), № 29182/03, п. 32, від 2 листопада 2006 року; див. також Шамоян проти Вірменії (Shamoyan v. Armenia), № 18499/08, п. 29, від 7 липня 2015 року). 83.

Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості (див. згадане вище рішення у справі Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії , п. 36; згадане вище рішення у справі Козліца проти Хорватії , п. 33; згадане вище рішення у справі Булфрахт Лтд проти Хорватії , п. 34, Добріч проти Сербії (Dobriж ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ (ZUBAC v. CROATIA) - РІШЕННЯ 35 v. Serbia), №№ 2611/07 та 15276/07, п. 54, від 21 червня 2011 року; та Йовановіч проти Сербії (Jovanoviж v. Serbia), 32299/08, п. 48, від 2 жовтня 2012 року). 84.

При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане вище рішення у справі Добріч проти Сербії , п. 54).

Отже, за прецедентною практикою Європейського суду з прав людини обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Відповідно до пункту 6 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з пунктом 24 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Станом на 01.01.2019 прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 1 921 гривень (стаття 7 Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII Про Державний бюджет України на 2019 рік ).

З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову у справі №815/4362/17 є вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.08.2017 №0024211402, яким позивачу визначено суму пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД, невиконання зобов'язання та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства у розмірі 34345,42грн., від 08.08.2017 №0024221402, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за платежем податок на прибуток іноземних юридичних осіб у сумі 170грн., від 08.08.2017 №0023861408, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 98100грн., від 08.08.2017 №0023871408, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за податковими зобов'язаннями у сумі 152040грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 38010грн., від 08.08.2017 №0023891408, яким до позивача застосовано штраф у загальній сумі 2181,30грн.

Верховним Судом установлено, що сума кожного окремо з оспорюваних у даній справі рішень суб'єкта владних повноважень, на підставі яких ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що дає підстави дійти висновку про віднесення цієї справи до категорії справ незначної складності.

Задовольняючи адміністративний позов частково суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що податкові повідомлення-рішення від 08.08.2017 №0023861408, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 98100,00грн. та №0023871408, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за податковими зобов'язаннями у сумі 152040грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 38010грн. є протиправними. Такий висновок судів попередніх інстанцій ґрунтується на тому, що позивач у перевіряємому періоді мав господарські відносини з ТОВ ПЕРШИЙ БІЗНЕС-ЦЕНТР за наслідками яких сформовано податковий облік. Первинні документи відповідають вимогам законодавства, містять обов'язкові реквізити та розкривають зміст та обсяг господарських операцій. Позивачем надані належні та допустимі докази подальшої реалізації придбаного у ТОВ ПЕРШИЙ БІЗНЕС-ЦЕНТР товару (запасні частини до підйомно-транспортних засобі) на користь третіх осіб. Посилання податкового органу про ненадання позивачем до перевірки первинних документів за господарськими операціями з вказаним контрагентом жодними доказами не підтверджені. Належних та допустимих доказів відсутності у контрагента позивача необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку із відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, тощо відповідачем також не надано.

Скаржник у касаційній скарзі не наводить обґрунтованих доводів, які б спростовували правильність висновків суду першої та апеляційної інстанцій.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи та застосування законодавства на час спірних правовідносин, а також значення справи для сторін та суспільства, які дали можливість дійти висновку про малозначність справи.

Випадків, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається. У касаційній скарзі таких застережень не міститься.

Отже, постанова П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2018, ухвалена за результатами апеляційного перегляду рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.03.2018 у справі щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, не підлягає касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 2 частини п'ятої статті 328, пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И В :

1. Відмовити Головному управлінню ДФС в Одеській області у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.03.2018 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2018 у справі №815/4362/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Трансферрі до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

2. Направити копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М.Шипуліна Л.І.Бившева В.П.Юрченко