Ухвала

від 24.01.2019 по справі 805/3194/17-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

24 січня 2019 року

м. Київ

справа №805/3194/17-а

касаційне провадження №К/9901/1668/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув матеріали касаційної скарги Головного управління ДФС у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26.10.2017 та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.01.2018 у справі № 805/3194/17-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю зовнішньо-торгівельна фірма Арніка до Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю зовнішньо-торгівельна фірма Арніка звернулось до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування податкових повідомлень-рішень від 03.08.2017 № 0015581213, згідно з яким визначено штраф у сумі 78476,22 грн., та від 03.08.2017 № 0015611213, згідно з яким визначено штраф у розмірі 502862,37 грн.

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 26.10.2017 адміністративний позов задовольнив.

Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 10.01.2018 залишив постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26.10.2017 без змін.

Головне управління ДФС у Донецькій області 10.01.2019 звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26.10.2017, постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.01.2018 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує, що позивач не звертався до органу доходів і зборів із письмовою заявою, економічним обґрунтуванням та графіком погашення для ініціювання відстрочення грошових зобов'язань (податкового боргу).

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з такого.

Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 05.04.2018 (справа "Зубац проти Хорватії" (Zubac v.Croatia), №40160/12) вказав на обмеженість доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, п. 230, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (див. згадане вище рішення у справі ""Леваж Престасьон Сервіс" проти Франції", п. 45; згадане вище рішення у справі "Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії", п. 37; та "Козліца проти Хорватії"(Kozlica v. Croatia), № 29182/03, п. 32, від 2 листопада 2006 року; див. також "Шамоян проти Вірменії" (Shamoyan v. Armenia), № 18499/08, п. 29, від 07.07.2015). 83.

Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості (див. згадане вище рішення у справі "Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії", п. 36; згадане вище рішення у справі "Козліца проти Хорватії", п. 33; згадане вище рішення у справі ""Булфрахт Лтд" проти Хорватії", п. 34, "Добріч проти Сербії" (Dobriж "ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ" (ZUBAC v. CROATIA) - РІШЕННЯ 35 v. Serbia), №№ 2611/07 та 15276/07, п. 54, від 21.06.2011; та "Йовановіч проти Сербії" (Jovanoviж v. Serbia), 32299/08, п. 48, від 02.10.2012). 84.

При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане вище рішення у справі "Добріч проти Сербії", п. 54).

Отже, за прецедентною практикою Європейського суду з прав людини обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Частиною шостою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності.

Такий перелік не є вичерпним.

Зі змісту пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України), а також через складність та інші обставини.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Системний аналіз вищезазначених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмету доказування, складу учасників та інших обставин, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а також крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Станом на 01.01.2019 прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 1 921 гривень (стаття 7 Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік").

З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову у справі № 805/3194/17-а є вимога про скасування податкових повідомлень-рішень від 03.08.2017 № 0015581213, згідно з яким визначено штраф у сумі 78476,22 грн., та від 03.08.2017 № 0015611213, згідно з яким визначено штраф у розмірі 502862,37 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення адміністративного позову, суди виходили з того, що системний аналіз положень Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції від 02.09.2014 № 1669-VI дає підстави вважати, що платники податків, які перебувають на обліку в податкових органах та які здійснюють господарську діяльність на території, де проводилась антитерористична операція або було оголошено військовий чи надзвичайний стан, на цей період звільняються від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань, зокрема щодо своєчасної сплати узгодженої суми грошового зобов'язання з податку на прибуток, авансових платежів тощо.

При цьому названий Закон не скасовує обов'язків платника податків, а надає можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.

У справі, що розглядається, судовими інстанціями з'ясовано, що 28.04.2015 Торгово-промислова палата України видала позивачу сертифікат № 4150, який засвідчує наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю зовнішньо-торгівельна фірма Арніка форс-мажорних обставин, зокрема акта тероризму на території Донецької області (м. Донецьк, проспект Тітова, 8б), де підприємство знаходилось до 28.11.2014, з 28.11.2014 його місцезнаходженням є м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, 72.

Після реєстрації за новою адресою позивач повністю виконав свої податкові зобов'язання, отримав Сертифікат Торгово-промислової палати України, в якому вказано дату настання та закінчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з 01.06.2014 по 28.11.2014, що унеможливили виконання податкових зобов'язань щодо сплати податків і зборів в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом України.

За встановлених вище обставин, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про недоведеність відповідачем юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Скаржник у касаційній скарзі не наводить обґрунтованих доводів, які б спростовували правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи та застосування законодавства на час спірних правовідносин, а також значення справи для сторін та суспільства, які дали можливість дійти висновку про малозначність справи.

Випадків, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається. У касаційній скарзі таких застережень не міститься.

Отже, постанова Донецького окружного адміністративного суду від 26.10.2017 та постанова Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.01.2018 у справі про скасування податкових повідомлень-рішень, не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 2 частини п'ятої статті 328, пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И В :

1.Відмовити Головному управлінню ДФС у Донецькій області у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26.10.2017 та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.01.2018 у справі № 805/3194/17-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю зовнішньо-торгівельна фірма Арніка до Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування податкових повідомлень-рішень.

2. Направити копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М.Шипуліна Л.І.Бившева В.В. Хохуляк