Постанова від 31.01.2019 по справі 816/2281/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 січня 2019 року

Київ

справа №816/2281/17

адміністративне провадження №К/9901/56581/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС

на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.02.2018 (суддя - Канигіна Т.С.)

та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2018 (судді Бегунц А.О., Старостін В.В., Рєзнікова С.С.)

у справі № 816/2281/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Нова пошта

до Офісу великих платників податків ДФС

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю Нова пошта (далі - Товариство) звернулося до суду з позовом до Офісу великих платників податків ДФС (далі - ДФС) про скасування податкового повідомлення-рішення від 01.09.2017.

Позов мотивовано тим, що за наслідками проведеної перевірки ДФС дійшла помилкового висновку про те, що господарські операції позивача з його контрагентами не мали реального характеру, відтак відповідач не мав підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення щодо збільшення Товариству розміру грошового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 28.02.2018, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2018, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДФС від 01.09.2017 № 0006291401.

Не погодившись із судовими рішеннями, ДФС звернулась з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати та відмовити у задоволенні позову. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про обґрунтованість заявленого адміністративного позову, невірно оцінивши при цьому докази, що містяться у матеріалах справи.

Товариство у своєму відзиві на касаційну скаргу вважає судові рішення законними та обґрунтованими, тому просило залишити касаційну скаргу без задоволення.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що за наслідками документальної планової виїзної перевірки Товариства з питань податкового та валютного законодавства, сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове страхування за період з 01.01.2015 по 31.07.2017, складено акт від 22.08.2017.

В акті викладено висновки контролюючого органу про наявність в діяльності позивача, зокрема, порушень пункту 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у період, що перевірявся, на загальну суму 1 241 641 грн.

На цій підставі відповідачем 01.09.2017 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0006291401, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 1 552 051 грн., з яких податкове зобов'язання - 1 241 641 грн., штрафні (фінансові) санкції - 310 410 грн.

Свої дії щодо прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень ДФС мотивує тим, що під час перевірки Товариством не надано доказів реального виконання господарських операцій за договорами, укладеними з ТОВ Стелла Компані , ТОВ ІТМ Груп та ТОВ Технологіябуд .

Спірні правовідносини внормовано приписами Податкового кодексу України (далі - ПК України), Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та нормативними актами, прийнятими на їх виконання, в редакціях, що діяли на час їх виникнення.

Так, пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог статті 77 КАС України, обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

Здійснивши системний аналіз залучених до справи доказів та правильно застосувавши під час розгляду справи норми матеріального та процесуального права, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про обґрунтованість заявленого адміністративного позову, оскільки висновки ДФС щодо порушення Товариством вимог податкового законодавства та Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні спростовано під час розгляду справи.

Так, залученими до матеріалів справи доказами належним чином підтверджено реальність виконання укладених між позивачем та ТОВ Стелла Компані , ТОВ ІТМ Груп та ТОВ Технологіябуд договорів поставки та підряду, фактичне отримання Товариством обумовлених договорами поставки товарів та виконання робіт, передбачених умовами укладеного з ТОВ Технологіябуд договору підряду, використання отриманого Товариством товару у його господарській діяльності.

Натомість, в порушення приписів частини другої статті 77 КАС України відповідач не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами протилежне.

Судами попередніх інстанцій дано належну оцінку всім доводам та запереченням сторін та зроблено правильний висновок щодо відсутності належних та допустимих доказів, які підтверджують правильність викладеного в акті перевірки від 22.08.2017 висновку про нереальність та фіктивність укладених між позивачем та його контрагентами договорів.

По суті, доводи ДФС зводяться до того, що у контролюючих органів виникли зауваження до перелічених в акті перевірки контрагентів щодо їх податкової звітності та обставин їх правовідносин зі своїми контрагентами. При цьому відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження висновків, викладених в акті перевірки щодо того, що фактичне виконання укладених господарських договорів не відбулось, а самі висновки з цього приводу ґрунтуються на припущеннях, не підтверджених належними та допустимими доказами.

Таким чином, касаційна скарга ДФС не спростовує правильність доводів, якими мотивовані судові рішення, зводиться по суті до переоцінки належним чином проаналізованих судами доказів та не дає підстав вважати висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, а застосування судами норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС залишити без задоволення, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.02.2018 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2018 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова