Рішення

від 25.09.2018 по справі 758/2043/18

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/2043/18

Категорія 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2018 року м. Київ

Подільський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Гребенюк В.В., секретаря судового засідання Мишак І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ФІНДОПОМОГА , про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2018 р. ОСОБА_1 (надалі за текстом - позивач) звернулася до ТОВ ФІНДОПОМОГА (надалі за текстом - відповідач) із позовом про захист прав споживачів та визнання недійсним договору фінансового кредиту № 2470412384-002232 від 06.09.2017 р., укладеного між сторонами.

Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що між позивачем та відповідачем було укладено договір надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 2470412384-002232 (надалі за текстом - Кредитний договір). Позивач вважає, що при укладенні вищевказаного Кредитного договору були порушені її права як споживача, згідно з нормами ЗУ Про захист прав споживачів , ЗУ Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг , ЗУ Про захист персональних даних , у зв'язку із чим, позивач звернулася до суду за захистом своїх порушених прав.

В судове засідання позивач та представник позивача не з'явилися, про розгляд справи повідомлялися належним чином, раніше, до позовної заяви було подано клопотання про розгляд справи за відсутності позивача.

Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечував, подав суду відзив на позовну заяву. Додатково надав пояснення згідно яких, сторони при укладенні договору досягли домовленості з усіх істотних умов, посилання позивача щодо несправедливості ціни за користування кредитом також не свідчать про недійсність договору, оскільки відповідні відсотки є заходом впливу на боржника, який неналежним чином виконує грошове зобов'язання та сплачує його невчасно, крім того, положення щодо обробки персональних даних також не свідчать про недійсність договору, адже позивач може відкликати майбутню обробку персональних даних, але не тих даних, які вже були оброблені, рішення та процеси, які були здійснені під час обробки персональних даних, не можуть бути анульованими.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку представника відповідача, оцінивши в сукупності усі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 06.09.2017 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір № 2470412384-002232 надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, відповідно до якого позивач надає відповідачу на умовах фінансового кредиту позику в сумі 16 000 грн. на визначені особисто позивачем цілі (п. п. 2.1, 3.1, 4.5 договору) (а.с. 9-11).

Сума процентів за користування позикою - 5760 грн., проценти за користування позикою - 1,8% за кожний день користування позикою. Загальна сума позики складає 21 760 грн. (п. 3.3).

Згідно п.п. 6.2., 6.3. позикодавець нараховує проценти за користування позикою наданою за кредитним договором, за кожен день користування позикою, позичальник зобов'язується сплатити суму процентів за користування позикою не пізніше дати повернення позики. Проценти за користування позикою нараховується з дати надання позики позичальнику до дня повного погашення заборгованості за Кредитним договором включно.

В п. 4.4.2 договору позивач погодилася з тим, що вона отримала від відповідача повну та достовірну інформацію про умови отримання позики (фінансового кредиту).

За положеннями ст. ст. 626-628 Цивільного Кодексу України (надалі за текстом - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обовязків. Сторони є вільними в укладанні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до п. п. 5.3 та 5.4 договору, датою надання позики є 06.09.2017 р., а датою повернення - 25.09.2017 р. включно.

Відповідно до ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3). Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч.4). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5). Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч.6).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Отже, тягар доказування обставин недійсності правочину покладається на позивача.

Позивач не обґрунтовує та не наданої доказів на підтвердження факту недійсності спірного договору з підстав ч. ч. 2-6 ст. 203, ст. 215 ЦК України.

За положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (п. 2 ч. 1 ст. 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в ч. 2 ст. 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадку та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Під час розгляду справи не знайшли свого підтвердження також зазначені позивачем підстави недійсності спірного договору у зв'язку з його невідповідністю (на думку позивача) вимогам ч. 2 ст. 11 ЗУ Про захист прав споживачів , п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів , абз. 5, 11 п. 2 ст. 8 Закону України Про захист персональних даних .

Такого висновку суд дійшов з огляду на наступне.

У відповідності до ст. 11 ЗУ Про захист прав споживачів цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".

Згідно до ст. 9 ЗУ Про споживче кредитування , визначено перелік інформації, про яку кредитодавець зобов'язаний надати споживачу до укладення договору про споживчий кредит, а саме: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, що включає в себе тип кредиту, сума / ліміт кредиту, грн., строк кредитування, мета отримання кредиту, спосіб та строк надання кредиту, можливі види (форми) забезпечення кредиту, необхідність проведення оцінки забезпечення кредиту, мінімальний розмір власного платежу (фінансової участі) споживача за умови отримання кредиту на придбання товару/роботи/послуги, %; 3) інформація щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача: процентна ставка, відсотків річних, тип процентної ставки, порядок зміни змінюваної процентної ставки, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, обов'язкові для укладання договору, грн., застереження: витрати на такі послуги можуть змінюватися протягом строку дії договору про споживчий кредит, платежі за послуги кредитного посередника, що підлягають сплаті споживачем, грн., загальні витрати за кредитом, грн., орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом (у т.ч. тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі), грн., реальна річна процентна ставка, відсотків річних, 4) порядок повернення кредиту: кількість та розмір платежів, періодичність внесення.

Позивач стверджує, що до підписання спірного договору йому не було надано вказаної інформації.

Втім, як свідчить зміст п. п. 4.4.2, 12.10 договору позивач погодився з тим, що він отримав від позивача в письмовому вигляді повну інформацію про умови отримання позики (фінансового кредиту). Посилання позивача на те, що такої інформації фактично йому не було надано - не підтверджуються матеріалами справи, зокрема, позивачем не обґрунтовано та не доведено наявність у позивача заперечень щодо змісту п. п. 4.4.2, 12.10 договору, відсутність у нього можливості ознайомитись із змістом цих пунктів до засвідчення обставин в них викладених. За таких обставин та враховуючи презумпцію правомірності правочину, суд вважає викладену в п.п. 4.4.2, 12.10 договору інформацію достовірною.

Суд також звертає увагу, що саме по собі ненадання обумовленої інформації згідно ст. 9 ЗУ Про споживче кредитування - не може свідчити про беззаперечну недійсність договору. Так, позивач має обґрунтувати та підтвердити доказами, що відсутність такої інформації унеможливила завчасну відмову від підписання договору; призвела до придбання непотрібного споживачу товару (послуги); призвела до неможливості реалізації прав споживача тощо. Втім, як свідчить відповідач, укладення спірного договору відбулось за заявкою позивача (ці обставини позивач не заперечує). Окрім того, споживач, який внаслідок ненадання йому визначеної у цій статті інформації або надання її в неповному обсязі чи надання недостовірної інформації уклав договір на менш сприятливих для себе умовах, ніж ті, що передбачені у цій інформації, має право вимагати приведення укладеного договору у відповідність із зазначеною інформацією шляхом направлення кредитодавцю відповідного письмового повідомлення. Кредитодавець зобов'язаний привести договір у відповідність з умовами, зазначеними у наданій інформації, протягом 14 днів з дати отримання такого повідомлення. Натомість матеріали справи свідчать про часткове виконання позивачем своїх грошових зобов'язань за договором (що підтверджується прибутковим касовим ордером № 3806) (а.с. 63).

З приводу позиції позивача про недійсність умов договору щодо розміру процентів за користування кредитом на підставі п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ Про захист прав споживачів , суд зазначає таке.

Відповідно до ч. ч. 1-2, п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ Про захист прав споживачів , продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.

Посилаючись на п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ Про захист прав споживачів позивач вважає непропорційно великим розмір відсотків, визначений в п. 3.2.1 договору.

Відповідно до п. 3.2.1 договору, проценти за користування позикою - 1,8% за кожний день користування позикою.

П. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів зазначає про недопустимість встановлення в договорі компенсації понад п'ятдесят відсотків вартості продукції у разі невиконання зобов'язань за договором. Тобто дана норма встановлює, що санкції за невиконання зобов'язань за споживчим договором не можуть перевищувати п'ятдесят відсотків вартості продукції.

В п. 3.2.1 договору сторони погодили розмір відсотків за користування кредитом, які за своєю правовою природою є платою (ціною) за користування кредитом та не вважаються санкціями. За таких обставин, посилання позивача на невідповідність п. 3.2.1 договору вимогам п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів - не мають під собою правового підґрунтя.

Щодо невідповідності п. 12.12 договору вимогам абз. 5, 11 п. 2 ст. 8 Закону України Про захист персональних даних , суд виходить з такого.

Згідно з п. п. 5, 11 ч. 2 ст. 8 Закону України Про захист персональних даних , суб'єкт персональних даних має право пред'являти вмотивовану вимогу володільцю персональних даних із запереченням проти обробки своїх персональних даних; відкликати згоду на обробку персональних даних.

Відповідно до п. 12.12 договору, позивач підтвердив, що він надав згоду на передачу та обробку його персональних даних відповідачу, а відповідач повідомив його про умови та строки такої обробки. Зміст цього пункту не свідчить про обмеження обумовлених п.п. 5, 11 ч. 2 ст. 8 Закону України Про захист персональних даних прав позивача як суб'єкта персональних даних. В матеріалах справи відсутні докази використання відповідачем персональних даних позивача на підставі п. 12.12 договору.

За таких обставин, посилання позивача про недійсність договору як такого, що не відповідає вимогам абз. 5, 11 п. 2 ст. 8 ЗУ Про захист персональних даних - не знайшли свого підтвердження під час розгляду цієї справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Преамбулою Закону України Про захист прав споживачів (в редакції на час виникнення правовідносин) визначено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

В силу ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд не вбачає порушення прав позивача внаслідок укладання кредитного договору № 2470412384-002232 від 06.09.2017 року, оскільки, як вбачається позивач внаслідок укладання кредитного договору була ознайомлена з істотними умовами кредитного договору, про що свідчать п.2.1.

Судом встановлено відсутність порушеного права позивача, у зв' язку із чим, суд обмежується наданням оцінки доказам позивача відносно відповідності умов кредитного договору вимогам Закону України Про захист прав споживачів , наявності усіх істотних умов кредитного договору, дотримання підзаконних нормативних актів, що визначають організацію бухгалтерського обліку та звітності, оскільки подальша оцінка доказів не направлена на досягнення завдання цивільного судочинства, визначеного ст. 2 ЦПК України.

Так, за визначенням ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобовязані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

На переконання суду при розгляді цивільної справи першочерговим є встановлення обставин, відносно наявності порушення, невизнання або оспорювання прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У разі не встановлення судом порушення прав, свобод чи інтересів фізичної особи, подальше встановлення обставин справи, яке не направлене на захист такого порушення, невизнання або оспорювання, виходить за межі предмета доказування (ч.2 ст.77 ЦПК України) та не відповідає обсягу завдання цивільного судочинства (ст. 2 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ( Серявін та інші проти України , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).

З огляду на наведене, у зв'язку з тим, що позивачем не доведено порушення його права, суд приходить до висновку про необґрунтованість позову та відмову в його задоволенні.

На підставі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 141 - 142, 263 - 265, 268, 273, 352, 354 - 356 ЦПК України, ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ст. ст. 16, 203, 204, 215,626, 628, 638, 640, 1046, 1054 ЦК України, ст. 11, 18 Закону України Про захист прав споживачів , ст. ст. 8 Закону України Про захист персональних даних , ЗУ Про споживче кредитування , суд, -

УХВАЛИВ:

У позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ФІНДОПОМОГА , про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним - відмовити;

Сплату судового збору покласти на позивача;

Повне найменування:

позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1);

відповідач - Товариства з обмеженою відповідальністю ФІНДОПОМОГА (адреса: м. Київ, вул. Щусєва, буд. 36, офіс 19, ЄДРПОУ 40915988);

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, що не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки) - повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду міста Києва у письмовій формі з дотриманням вимог ст. 356 ЦПК України, - протягом тридцяти днів з дня його проголошення; учасником справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - з дня отримання копії повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску й з інших поважних причин;

Законної сили рішення суду набирає після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано;

В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду;

Відповідно до п. п. 15.5 п. 15 ч. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди .

Суддя В.В. Гребенюк