Рішення

від 23.01.2019 по справі 1340/5313/18

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1340/5313/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2019 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Брильовського Р.М.

секретар судового засідання Василько А.В.

за участю:

представника позивача - Каралюса Л.М.

представника відповідача - Григоренко Н.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області про стягнення заробітної плати,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області про стягнення заробітної плати.

З врахуванням заяв позивача про зменшення позовних вимог від 10.12.2018 і від 02.01.2019 та заяви про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог від 24.01.2019, ОСОБА_1 просить стягнути з Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області заробітну плату за період з 02.09.2016 по 17.05.2018 у розмірі 18346,46 грн. та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що Головним управлінням державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області було виконано рішення суду про поновлення на роботі ОСОБА_1 . Видано Наказ ГУ ДСНС у Львівській області №281 о/с від 01.09.2017 року «Про поновлення на службі цивільного захисту ОСОБА_1 », яким позивача поновлено на роботі з 25.11.2016 року та виплачено грошове забезпечення визначене судом у сумі 8 710,83 грн (тобто за період з 25.11,2016 року по 23.03.2017 р.). Пунктом 3 зазначеного наказу позивача увільнено з 25.11.2016 року до дня фактичного звільнення з військової служби. Закінченням проходження військової служби вважають день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини в порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України (ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»). Звільнення з військової служби позивача відбулось 17.05.2018 року, що підтверджується відповідним записом у його військовому квитку. Відповідно до ст. 119 КЗпП України - за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". На даний час і за період з 25.11.2016 року по 17.05.2018 року Головне управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області не виплачує позивачу заробітної плати.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, що викладені у позовній заяві та уточненнях до неї та просив позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечив, подав до суду відзив на позов, у якому зазначив, що Позивач - молодший сержант служби цивільного захисту ОСОБА_1 , пожежний-рятувальник 1 державної пожежно-рятувальної частини ГУ ДСНС України у Львівській області проходив службу цивільного захисту безпосередньо в 1 державній пожежно-рятувальній частині Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області (далі -1 ДПРЧ ГУ ДСНС України у Львівській області), яка є підпорядкованим підрозділом ГУ ДСНС України у Львівській області, за організаційно-правовою формою господарювання є державною організацією, є юридичною особою, що утримується за рахунок коштів державного бюджету (ідентифікаційний номер 38369808). Виплату грошового забезпечення Позивачу здійснювала 1 ДПРЧ ГУ ДСНС України у Львівській області через Державну казначейську службу України. Кодекс цивільного захисту України та постанова КМУ від 11.07.2013 року №593 «Про затвердження Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» є спеціальними нормами, які регулюють правовідносини між сторонами, та передбачають розірвання контракту у разі призову на строкову військову службу. Кодекс законів про працю може бути застосований до спірних правовідносин тільки у випадку, коли норми спеціального законодавства містять прогалини та не врегулювали певні правовідносини, і можуть бути застосовані, лише як субсидіарні. Оскільки, спеціальними нормами передбачені випадки розірвання контракту, то норми Кодексу законів про працю до спірних правовідносин не застосовуються. Отже, одночасне проходження громадянами України двох видів служби, служби цивільного захисту та військової служби чинним законодавством не передбачено. Окрім того, вважає, що Позивача призвано на строкову службу не в період проведення мобілізації, оскільки Указом Президента України від 15.01.2015 року №113 оголошено протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом, яка закінчилась у серпні 2015 року. Відтак, 23 листопада 2017 року, коли Позивача призвали на строкову військову службу, мобілізація закінчилась. Звертає увагу суду на те, що особи рядового і начальницького складу служби цивільного захисту отримують грошове забезпечення в порядку та на умовах встановлених Кабінетом Міністрів України постанова КМУ від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а не заробітну плату як стверджує Позивач. Щодо стягнення із Відповідача заробітної плати на користь Позивача ГУ ДСНС України не погоджується як в цілому, так і з її розрахунком.

У судовому засіданні представник відповідача заперечення підтримав з мотивів, наведених у відзиві, просив у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду 13 листопада 2018 року було прийнято справу до провадження та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 06 грудня 2018

У судовому засіданні 03 січня 2019 року судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Заслухавши доводи представника позивача та представника відповідача, з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, мотивуючи наступним.

Судом встановлено наступне.

21.09.2015 року ОСОБА_1 був прийнятий на службу цивільного захисту в Державну службу України з надзвичайних ситуацій. Позивачу було присвоєно спеціальне звання - рядовий служби цивільного захисту та призначено на посаду контролера контрольно-пропускного пункту відділення охорони центру забезпечення діяльності Головного управління ДСНС України у Львівській області.

Наказом №413о/с від 24.11. 2016 року позивач був звільнений зі служби в запас Збройних Сил України у відповідності до п.173, п.176 п/п 9 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 11.07.2013 року № 593 (у зв`язку з призовом на строкову військову службу).

На момент звільнення, 24.11.2016 року, перебував на посаді молодшого сержанта служби цивільного захисту, пожежного-рятувальника 1 державної пожежно-рятувальної частини ГУ ДСНС у Львівській області.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2017 року у справі №813/402/17, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 22.06.2017, адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області №413о/с від 24.11.2016 про звільнення із служби у запас Збройних Сил України молодшого сержанта служби цивільного захисту ОСОБА_1 , пожежного-рятувальника 1 державної пожежно-рятувальної частини ГУ ДСНС у Львівській області. Поновлено на службі цивільного захисту ОСОБА_1 на посаді молодшого сержанта служби цивільного захисту, пожежного-рятувальника 1 державної пожежно-рятувальної частини ГУ ДСНС у Львівській області з 25.11.2016. Стягнуто з Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області в користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток з часу звільнення до дня поновлення на роботі у сумі 8 710 (вісім тисяч сімсот десять) грн. 83 коп без урахування сум обов`язкових до сплати податків та внесків. Постанову суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення у межах суми за один місяць в розмірі 3 195 (три тисячі сто дев`яносто п`ять) грн. 17 коп. звернуто до негайного виконання.

Відповідачем Головним управлінням державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області було виконано рішення суду, видано Наказ ГУ ДСНС у Львівській області №281 о/с від 01.09.2017 року «Про поновлення на службі цивільного захисту ОСОБА_1 », яким позивача поновлено на роботі з 25.11.2016 року та виплачено грошове забезпечення визначене судом у сумі 8 710,83 грн (тобто за період з 25.11.2016 року по 23.03.2017).

Пунктом 3 зазначеного наказу позивача увільнено з 25.11.2016 року до дня фактичного звільнення з військової служби.

Звільнення з військової служби позивача відбулось 17.05.2018 року, що підтверджується відповідним записом у його військовому квитку.

Закінченням проходження військової служби вважають день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини в порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України (ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Позивач зазначив, що за період з 02.09.2017 року по 17.05.2018 року відповідач Головне управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області не виплатив позивачу заробітної плати,що підтверджується довідкою про доходи Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області від 20.03.2018 року №1/Д-9.

Вирішуючи по суті спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

За приписами частин 1 та 2 статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Звільнення з військової служби військовослужбовців, призваних під час мобілізації, в особливий період, у разі оголошення демобілізації здійснюється відповідно до підпункту "ґ" частини другої статті 26 цього Закону.

Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

Статтею 119 КЗпП України в редакції, що діє з 01.01.2016 р., встановлено, що на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України "Про військовий обов`язок і військову службу" і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Таким чином, у зв`язку з тим, що позивач проходив службу за контрактом у Збройних Силах України, який є строковим та укладений на час дії особливого періоду до оголошення демобілізації, суд вважає, що позивач має право на отримання середнього заробітку за основним місцем роботи протягом всього строку служби.

В ухвалі від 22.06.2017 у справі №813/402/17 Львівський апеляційний адміністративний суд зробив наступний висновок «Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Вказаними нормами не передбачено винятків/виключень щодо можливості звільнення особи, яка призвана на військову службу під час мобілізації на особливий період, відповідно до вимог цього Закону. Системний аналіз вказаних спеціальних норм дає підстави для висновку, що у разі, якщо особа вже призвана на військову службу під час мобілізації на особливий період, що має місце в даному випадку, вказана особа, незалежно від попередньо займаної посади (місця роботи), надалі не може бути звільнена з посади у строк раніше ніж через рік, незалежно від виникнення у подальшому (після мобілізації) підстав для звільнення, що належить до визначених Конституцією України додаткових конституційних гарантій військовослужбовцям при виконанні конституційного обов`язку при проходженні державної служби особливого характеру, які не можуть бути обмежені в силу наведених вище норм Конституції України».

Правова позиція відповідача щодо відсутності у ОСОБА_1 права на гарантії і пільги для осіб, які призвані на військову службу, прямо суперечить постанові Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2017 року у справі № 813/402/17.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно з пунктами 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("Stretch - United Kingdom" № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("Von Maltzan and Others v. Germany" № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

Згідно з п.3 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України №100 від 08.02.1995 року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Середньомісячний заробіток позивача на момент звільнення у 2016 році становив 3195,17 грн, середньоденний заробіток становив 103,07 грн (встановлено у справі №813/402/17).

Загальна сума заробітної плати, яка підлягає стягненню за період з 02.09.2017 року по 17.05.2018 року становить 18243, 39 грн. (177x103,07 грн = 18243, 39 грн).

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі необхідності в резолютивній частині рішення також вказується про порядок і строк виконання рішення.

З огляду на цю норму КАС України суд встановлює порядок виконання рішення суду щодо стягнення середнього заробітку, а саме: при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за період з 02.09.2016 по 17.05.2018 роботодавцеві слід утримати з цієї суми та перерахувати у відповідні бюджети/фонди передбачені законодавством податки, збори та інші обов`язкові платежі.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

З огляду на ці норми КАС України рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць в розмірі 3195, 17 грн звернути до негайного виконання.

Закріплений у ч.1 ст.9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За правилами ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, згідно зі ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши досліджені в ході розгляду справи докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що позов належить задовольнити повністю.

Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області , суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з вимогами частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як убачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з вимогами пункту 2 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як убачається з частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з укладеного між позивачем та Адвокатським об`єднанням «Паславський, Каралюс і Партнери» в особі Керуючого партнера адвоката Каралюса Любомира Мирославовича договору про надання правничої допомоги від 03.09.2018 гонорар за надання правничої допомоги встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до додатку до договору від 03.09.2018 гонорар за надання правничої допомоги становить 3000, 00 грн.

Відповідно до акту виконаних робіт б/н від 03.09.2018 адвокатом Каралюсом Любомиром Мирославовичем надано позивачу правничу допомогу, а саме: підготовка та складання, оформлення позовної заяви про стягнення заробітної плати на суму 2000,00 грн.

Зазначені грошові кошти були сплачені позивачем у повному обсязі, що підтверджується квитанцією №ПН626360 від 10.09.2018 на суму 2000,00 грн.

Суд вважає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката в сумі 2000,00 грн, який здійснював підготування позовної заяви із попереднім опрацюванням матеріалів, супроводження справи в суді (адвокат брав участь у трьох судових засіданнях) є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).

Відтак, враховуючи, що позивачем надано належні докази у підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, які були сплачені ним з метою належного захисту інтересів позивача у Львівському окружному адміністративному суді, суд дійшов висновку, що витрати позивача на правничу допомогу у сумі 2000,00 грн. підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, 371, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період з 02.09.2016 по 17.05.2018 у розмірі 18243 (вісімнадцять тисяч двісті сорок три) грн 39 коп.

Звернути до негайного виконання стягнення з Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за один місяць у розмірі 3195, 17 грн.

Стягнути з Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 04.02.2019.

Суддя Р.М. Брильовський