Постанова

від 30.01.2019 по справі 814/988/18

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2019 р.м.ОдесаСправа № 814/988/18

Категорія: 10.3.4 Головуючий в 1 інстанції: Птичкіна В.В.

П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Бойка А.В., Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 червня 2018 року по справі за адміністративним позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства "Первомайське міжміське бюро технічної інвентаризації" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И В:

20.04.2018 року Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до КП Первомайське МБТІ , в якому просило суд стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції у розмірі 43 054,17 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 103,32 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 43054,17 грн., однак у встановлений строк добровільно ці санкції не сплатив, у зв'язку з чим, йому було нараховано пеню по сплаті цих адміністративно-господарських санкцій у розмірі 103,32 грн. В подальшому, оскільки вищезазначені суми відповідачем добровільно так і не було сплачено, позивач звернувся до суду із даним позовом про їх стягнення.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 червня 2018 року у задоволенні адміністративного позову Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, директор Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів 12.07.2018 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального і процесуального права та просив скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.06.2018 року та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю та/або неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність достатніх підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

26.02.2018 року КП Первомайське МБТІ подало до Фонду СЗІ звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік форми №10-ПІ, в якому зазначило, що середньооблікова кількість штатних працівників на підприємстві становила 12 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні - 1 особа, середньоблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 .

Згідно з листом Первомайської філії Миколаївського обласного центру зайнятості від 26.03.2018р. №04-219, відповідач надавав до центру зайнятості 12 звітів за формою №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) .

Відповідно до розрахунку позивача, за незайняті робочі місця для працевлаштування інвалідів у 2017 році, розмір адміністративно-господарські санкції становить 43054,17 грн., а пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій - 103,32 грн.

Не погоджуюсь з не сплатою відповідачем заборгованості, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи в задоволенні позову, суд 1-ї інстанції виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантії їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні від 21.03.1991р. №875-ХІІ.

Так, приписами ст.18 Закону №875-ХІІ визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Особам з інвалідністю, які не мають змоги працювати на підприємствах, в установах, організаціях, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома. Особи з інвалідністю можуть залучатися до оплачуваних громадських робіт за їх згодою.

Відповідно до положень ч.ч.1,2,3 ст.19 цього ж Закону №875-ХІІ, для підприємств установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості 1 (одного) робочого місця.

При чому, підприємства самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст.18 цього Закону.

Крім того, частиною 1 ст.20 Закону №875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

У відповідності до вимог п.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування (затв. Постановою КМУ від 31.01.2007р. №70 ), звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом ) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад ) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем ), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Разом із тим, відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Також, ч.2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він вжив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

До того ж, слід зазначити, що за змістом ст.18-1 Закону №875-ХІІ, пошук підходящої роботи безпосередньо здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, враховуючи вказані вище положення діючого законодавства, судова колегія приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції висновку про те, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

При цьому, одночасно необхідно звернути увагу й на те, що аналогічна правова позиція з цього питання вже неодноразово була висловлена як Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах від 01.03.20017р. по справі №К/800/8387/16, від 10.08.2017р. по справі №К/800/27329/17, від 16.08.2017р. по справі №К/800/24498/16, так і Верховним судом України, зокрема, в постанові від 16.04.2013р. по справі №21-81а13.

Так, як встановлено з матеріалів справи та вже зазначалося вище, протягом 2017 року КП "Первомайське МБТІ" подавало звіти форми №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та проінформувало службу зайнятості про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.

Даний факт, як видно з матеріалів справи, також фактично підтвердила і Первомайська філія Миколаївського обласного центру зайнятості своїм листом від 26.03.2018р. №04-219, зі змісту якого вбачається, що ЦЗ дійсно отримував від відповідача 12 звітів за формою №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

Отже, з вказаного слідує, що відповідачем у 2017 році було вжито усіх необхідних заходів зі створення робочих місць для інвалідів та було належним чином повідомлено органи працевлаштування інвалідів про створення відповідних робочих місць.

Таким чином, за вказаних обставин, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач вжив усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а тому, в даному випадку, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування через відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства таких інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.316 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 червня 2018 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 31.01.2019р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук